- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Книга друга.
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
9.3. Основні види порушень приватного права
Головними видами деліктів римського права у Римі визнали:
1) крадіжку (furtum); 2) грабунок (rapina); 3) протиправне заподіяння збитку (damnum injuria datum); 4) образу особи (injuria).
Поняття крадіжки як протиправного вилучення чужої рухомої речі виникло у Римі досить рано. Але розвиток господарської діяльності у Римі, збільшення кількості речей, які протиправно привласнювали краді, зумовили обліку і переслідування різноманітних правопорушень, пов’язаних з будь-яким майновим збитком. Тому римлянам довелося класифікувати різні види і підвиди делікту крадіжки. Сама крадіжка була замахом на майно приватної особи у вигляді привласнення, неправомірного користування і неправомірного утримання рухомої речі.
Закони ХІІ Таблиць розрізняли відверту крадіжку (furtum manifestum), коли крадія спіймали на гарячому, і потайну крадіжку (furtum nec manifestum). У першому випадку крадія шмагали і передавали до рук господаря вкраденого як раба. У другому випадку за крадіжку належало сплатити штраф у розмірі подвійної вартості вкраденого.
Грабунком вважалося будь-яке протиправне відбирання чужої маєтності, здійснене шляхом використання грубої сили. Тому грабунок вважали кваліфікованою крадіжкою. Це протиправне діяння переслідувалося за позовом, який був введений претором Лукуллом у 76 р. до н.е. Цей позов одержав у римського олігарха назву позову про маєтність, відібрану із застосуванням сили (actio vi bonorum raptorum). Для подання цього позову потерпілій особі надавався аж цілий рік з моменту правопорушення. Штрафна сума дорівнювала чотирикратній вартості відібраної речі. Важливо підкреслити, що, незважаючи на преторський характер позову, грабунок розглядався як цивільне правопорушення.
Протиправне знищення чи пошкодження чужого майна уперше частково було зафіксоване у Законах ХІІ таблиць стосовно вбивства раба або заподіяння йому каліцтва. Римські закони передбачили відповідальність лише за прямі збитки, що стали результатом фізичних дій винуватця. Такі дії іменувалися збитком, який був нанесений одним тілом іншому (damnum corpore corpori datum). За загальним правилом, особа, яка вчинила вказаний делікт, відповідала навіть за найлегшу необережність. Винуватець, що заподіював збитки, мав сплатити потерпілому господарю вбитого або пораненого раба чи тварини і пошкодженого майна найвищу ціну, яка була на ринку протягом останнього місяця.
Образою (injuria) кваліфікувалися неправомірні дії відносно окремої особи. Змістом її були матеріальні дії однієї особи відносно іншої. Закони ХІІ Таблиць фіксували три гіпотези особистої образи: ушкодження членів (membrum ruptum), зламана кістка, тяжке тілесне ушкодження (os fractum) та будь-яка інша особиста образа (injuria).
Згодом преторськими едиктами були кваліфіковані ці та інші образи:
а) закиди, які суперечать добрим звичаям, тобто погрози та брутальні словесні образи (convicium adversus bonos mores);
б) ображена невинність, під якою розумілися напади на жінок та дітей (adtemptata puditicia);
в) дії, що можуть зганьбити будь-яку особу будь-яким чином (ne quid infamandi causa fiat).