1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права

Національна правова система є конкретно-істо­ричною сукупністю законодавства, юридичної практики і панівної правової ідеології окремої країни. Вона має охоп­лювати всі правові явища і являти собою елемен­т конкретного суспільства, відображаючи його цивілізаційні особливості, визначені середовищем існування, історією і культурою даного суспільства. Це притаманно і римському праву, що закріпило реалії держави рабовласницького типу. Предмет курсу римського права є правова система, яка склалася у стародавньому Римі задля регулювання відносин між приватними особами у межах рабовласницької держави. Визначення кола інститутів, що входили до поняття римського приватного права, слід ґрунтувати на уявленнях власне римлян. Студенти мають вивчати найважливіші інститути майнового і сімейного права Риму з урахуванням тих змін, що відбулися з римською правовою системою.

Нині поняття приватного права протиставлено поняттю публічного права, але стародавні римляни розглядали свою правову систему сінкретично. Вони виділяли різні аспекти інститутів права залежно від тієї соціальної ролі, яку відігравали суб’єкти правових відносин. Якщо йшлося про відстоювання сімейних та особистих інтересів, такі відносини трактувалися як приватні. У тому разі, коли відносини торкалися інтересів римського народу квіритів (нащадків обожненого пращура Квірина Януса) як цілого, то вони розглядалися з погляду публічних інтересів. При цьому вся система права у стародавній римській державі була суто національним явищем.

Право римлян як сукупність відомих загальнообов'язкових норм мало своїм загальним завданням регулювання відносин між людьми. Деякі з них регулювалися примусово, з єдиного центру, волею держави, і тому окремі особи своїми приватними угодами були не в змозі змінити їх. В інших сферах відносин держава застосовувала інші засоби впливу: регулювання здійснювалося на розсуд приватної волі, яку охороняла публічна влада. При цьому цивільному праву (у сучасному значенні) у Римі відповідала розгалужена правова система – природного права, цивільного права, права народів і права преторського. Основні співвідношення елементів цієї системи позначалися таким чином: jus civile – jus gentium, jus civile – jus honorarium, jus civile – jus naturale, jus publicum – jus privatorum.

Природне право було джерелом усього права стародавнього Риму. Воно було сумою норм, що стосувалися важливих для панівного класу цієї держави понять «добро», «зло», «злочин», «правомірність» і «справедливість». Без хоча б формального дотримання цих понять правовий порядок у Римі зазнавав катастрофи, особливо під час громадянських війн.

Цивільне право римлян мало суто національний характер і стосувалося лише римських громадян. Причому на це право помітно впливала релігія.

Право народів виникло завдяки правотворчості римських магістратів, тобто публічних посадовців, які мали вирішувати суперечки цивільного характеру між такими суб’єктами права, як римські громадяни і перегріни. Консерватизм і формалізм римського приватного права мали здолати такі магістрати, як претори, що створювали преторське право через власну правотворчу діяльність, виражену в преторських едиктах.