- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Книга друга.
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
Тема 11. Спадкове право
11.1. Основні поняття спадкового права.
11.2. Спадкування за законом (succesio legitima).
11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria).
11.4. Прийняття спадку
11.1. Основні поняття спадкового права
Поняття і зміст спадку (testamentum) найтіснішим чином було пов'язане з інститутами сімейного права та з усіма видами майнових прав, але спадок не вважався суто матеріальним поняттям. Класичне визначення спадку в Римі дав Юліан: «Це не що інше, як успадкованість усіх прав, що їх мав небіжчик». Сутність спадкового права розкривають певні основні поняття.
Спадкування – це перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Спадкове право – сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу майна небіжчика до інших осіб. Під майном розуміють сукупність прав і обов'язків померлого. Як інститут цивільного права спадкування нерозривно пов'язане з правом власності. Спадкування майна за життя його власника неможливе. Лише фізична особа, після смерті якої залишилося майно, є спадкодавцем. Особи, до яких переходить у законному порядку майно небіжчика, є спадкоємцями. Ними можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина – це сукупність прав і обов'язків небіжчика, наявних на момент смерті спадкодавця. Перехід майна покійного (наступництво) до інших осіб можливий за однієї із двох правових підстав – за заповітом або за законом. При цьому наступництво у правах і обов'язках небіжчика могло бути або універсальним, або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили як єдине ціле права й обов'язки. Водночас у римському спадковому праві розвивалося й сингулярне наступництво, за якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця.
Наступництво в правах і обов'язках мало місце лише після смерті спадкодавця, коли його майно ставало незахищеним. Така правова ситуація отримала назву відкриття спадщини. Для набуття спадщини необхідно було закликати до спадкування осіб з попередньо визначеного кола людей, спроможних на це відповідно до закону. Закликана до спадкування особа мала висловити свою волю щодо прийняття спадщини або відмови від неї.
Привласнення спадку третьою особою вважалося особливим злочином кримінального змісту, яким завдавалася шкода публічним інтересам. Цей злочин переслідувався в порядку приватних кримінальних звинувачень.
Тривалий розвиток римського спадкового права відбувався у межах чотирьох історичних етапів спадкування: а) за jus civile; б) преторським едиктом; в) імператорськими законами; г) нормами «права Юстиніана».
Спадкування за jus civile регламентувалося Законами XII таблиць. Там було закріплене спадкування за заповітом і спадкування за законом. Наявність патріархальної родини з сімейною власністю на зорі римської державності закріпила традицію, за якою панувало спадкування за законом, оскільки спадкове майно створювалося працею всіх членів сім’ї. Закони ж XII Таблиць переважною формою спадкування визнали спадкування за заповітом.
Спадкування за преторським едиктом повною мірою утвердилося у період принципату внаслідок послаблення сімейного характеру приватної власності. Тоді ж встановився принцип єдиної підстави спадкування: не можна одночасно спадкувати за заповітом і за законом одну і ту ж спадщину. Преторська система спадкування розширила коло спадкоємців за законом, оскільки цим римським публічним посадовцям слід було врахувати переваження когнатського споріднення. Важливим нововведенням преторів було визнання права спадкового наступництва за особами, які раніше до спадкування не закликалися, оскільки не належали до кола найближчих родичів спадкодавця. Претори проголосили існування чотирьох черг спадкоємців. До першої належали всі діти покійного та особи, прирівняні до них. Другу чергу становили всі агнати, що не потрапили до першої черги. До третьої черги належали когнатські родичі спадкодавця, але не далі шостого ступеня. До останньої ж черги належав той з подружжя, хто залишався живим на момент смерті спадкодавця. Якщо ж спадкоємців не було взагалі, спадок визнавався виморочним і належав державі.
У період імперії існувало чимало сенатусконсультів та імператорських конституцій, спрямованих на створення чіткої, закінченої системи. Але спадкування за законом залишалось складним і заплутаним інститутом. Спадкове право завдяки діяльності юристів римських імператорів, кожен з яких намагався зробити власний внесок до приватного права, було обтяжене численними уточненнями. Відносний порядок у цей хаос зміг внести василевс ромеїв Юстиніан. Слід, однак, пам’ятати, що його право вже не було суто римським приватним правом.
Реформа Юстиніана завершила становлення системи римського спадкування, створивши чіткий правовий інститут. Утвердження когнатського споріднення зміцнило спадкування за законом. Юстиніан поділив усіх родичів померлого на п'ять черг залежно від ступеня споріднення. При цьому до спадкування могли закликатися всі родичі без обмеження ступенів споріднення.