Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Калашников Римське право.doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
633.86 Кб
Скачать

2.3. Постанови сенату (senatus consultum)

За часів республіки і принципату вища державна формально-юридично належала сенату. За часів ранньої республіки склад сенату постійно поповнюється магістратами, що відслужили свій строк і після складення повноважень автоматично включалися до сенатського списку. В імператорську добу склад сенату повністю формував уже перший принцепс Октавіан Август. Але і за таких умов сенат визнавався єди­ним законодавчим органом. Воля принцепса набувала зна­чення закону після того, як проект необхідного монархові акта подавався до сенату, який формально затверджував його.

З початку ІІ ст. сенатус-консульти часто супроводжувалися попередньою промовою принцепса у сенаті. На неї мали посилатися юристи у своїх рішеннях і коментарях. З середини III ст. сенату-консульти є голо­вною формою законодавства. Сенат при цьому не мав права законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформлював пропозиції принцепсів, які проголошувати власну волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. У сенатус-консультах часто дава­лися лише загальні принципові положення, які претори по­винні були відображати в едиктах.

2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)

У республіканську добу поширеною формою римського права стають едикти магістратів, передусім преторів (як міського претора, так і претора перегрінів). Ці посадовці надавали допомогу консулам, а за відсутністю останніх – виконували їх обов'язки. З часом претори зосередили повний контроль над судовою владою. Міський претор здійснював правосуддя в Римі. Претор перегрінів вирішував майнові спо­ри, що виникали між перегрінами або між перегрінами і римськими громадянами.

Правовою формою діяльності преторів були едикти. Цей акт був або разовим (edicta repentina), який суперечив положенням едикту, виданого претором під час його вступу до посади, або річним (edictum perpetuum), який діяв без зміни протягом року виконання претором його посадових обов’язків.

У межах своєї компетенції претор перед вступом на посаду видавав едикт, у якому ви­кладалися правила судочинства, обов'язкові для всього населен­ня і самого претора протягом року. По закінченні його пов­новажень зазначені правила втрачали свою силу. Новообра­ний претор, вивчивши едикти своїх попередників, теж брав участь у правотворчості. Причому він зберігав ті правила, проголошені його попередниками, які довели свою здатність врегульовувати судові суперечки. Про це він сповіщав у своєму едикті. Таким чином, едикти преторів являли собою ко­лективну творчість багатьох попередників цих посадовців.

З метою інформування громадян та упорядкування власної діяльності претор виставляв на форумі на вибілених дошках модельні формули позовів та екстраординарних засобів судочинства. Разом з преторами такої традиції додержувалися і курульні едили – посадовці, які відповідали за загальний порядок у місті, приділяючи найбільшу увагу ринкам.

Діяльність преторів стала прогресивною формою оновлення та вдосконалення право­вого регулювання відносин у Римі. Але ні претор, ні інші магістрати, що видавали едикти, не мали права відміняти, змінювати і видавати нові закони.