Особистісно зорієнтований урок: планування й технологія проведення

Визнаємо, що сучасний шкільний урок став більш гнучким за цілями й завданнями, варіативним за формами й методами проведення, різноманітним за технічними засобами, які використовує вчитель. І все ж далеко не завжди його можна вважати особистісно зорієнтованим.

Нерідко під особистісно зорієнтованим уроком розуміють гуманне, поважне ставлення до учня, вбачаючи завдання педагога передусім у тому, щоб створити емоційно позитивний настрій класу на роботу.

Широко використовуються уроки із захопленням, розвагами, насичені самостійними творчими завданнями. Усе це, безумовно, робить урок більш цікавим, привабливим, більш результативним, проте ще не дає підстав вважати його особистісно зорієнтованим.

Сутність останнього – не просто створення вчителем доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звернення до суб’єктного досвіду школярів, тобто до досвіду власної життєдіяльності. І, нарешті, найважливіше – визнання самобутності й унікальності кожного учня. Але чи можливо це, коли в класі по 25-30 (а то й більше) учнів і кожний індивідуальний по-своєму?

Відповісти не просто. Від учителя вимагається не лише визнання за кожним учнем своєрідності його особистості, але й перегляду ряду професійних позицій. Розглянемо деякі з них.

Опора на суб’єктний досвід

Перша позиція. Учитель повідомляє знання в суворій логічній послідовності й цього ж вимагає від учня, гадаючи, що вони йому ще не відомі. Але будь-яке нове знання має спиратися за суб’єктний досвід школярів, на їхні інтереси, схильності, прагнення, індивідуально значущі цінності. Це визначає своєрідність сприймання й усвідомлення довколишнього світу кожним учнем.

Учитель та учень виступають як рівноправні партнери, носії різнорідного, але необхідного досвіду. Основний задум особистісно зорієнтованого уроку полягає в тому, щоб розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, узгодити його із завдáваним, переводячи в соціально значущий зміст (тобто «окультурити»), і тим самим домогтися особистісного засвоєння цього змісту.

Традиційно урок розглядається як така навчальна ситуація, коли вчитель повідомляє знання, формує вміння та навички. Недосконалі (некультурні, натуральні) способи навчальної поведінки дитини протиставлені тут досконалим (культурним, соціально значущим), які реалізуються педагогом на одному й тому ж матеріалі, з приводу одного й того ж предмету. Учитель допомагає дитині подолати обмеженість її суб’єктного досвіду, переводячи його на соціально значущі зразки, носієм яких він, учитель, і є.

У традиційному уроці учитель розглядається як «Виразник», транслятор соціокультурних зразків, які він повинен «вкоренити» у свідомість учнів, домогтися їх засвоєння, беззастережного прийняття та використання. Уся підготовка й проведення такого уроку здійснюються з позицій організації предметного матеріалу, який підлягає засвоєнню, активізації пізнавальної діяльності учнів щодо забезпечення його засвоєння, інтересу до нього. Це знаходить прояв передусім у монолозі чи діалозі вчителя з окремими учнями, здатними підтримати цей діалог у межах предметного поля, організованого самим учителем. Учень тут виступає як виразник задуму й волі педагога. Одні вчителі досягають цього шляхом наведення жорсткої дисципліни, інші – через пробудження поваги до своєї особистості, треті – за рахунок налагодження «неформальних» контактів (не можна підвести вчителя, краще не заважати йому під час уроку, по можливості відсидітися, бути непоміченим тощо).

У процесі організації особистісно зорієнтованого уроку професійна позиція вчителя має полягати в тому, щоб знати й поважно ставитися до будь-якого висловлювання учня щодо змісту обговорюваної теми. Педагог повинен продумати не тільки, який матеріал він буде повідомляти, але й які змістові характеристики з приводу цього матеріалу можливі в суб’єктному досвіді учнів (як результат їх попереднього навчання в різних учителів і власної життєдіяльності). Треба продумати, що слід зробити, щоб обговорити дитячі «версії» не в жорстко-оцінювальній ситуації (правильно-неправильно), а в рівноправному діалозі. Як узагальнити ці «версії», виділити й підтримати ті з них, котрі є найбільш адекватними науковому змістові, відповідають темі уроку, завданням і цілям навчання.

У цих умовах учні прагнутимуть бути «почутими», будуть висловлюватися з приводу порушеної теми, пропонувати, не боячись помилитися, свої варіанти її змістовного обговорення. Учителю необхідно бути готовим до того, щоб ініціювати учнів до такої розмови, активно сприяти вираженню учнями їхніх індивідуальних «семантик» (нехай недосконалих спочатку з позиції наукового знання). Обговорюючи їх на уроці, учитель і формує «колективне» знання, як результат «окультурювання» індивідуальних «семантик», а не просто домагається від класу відтворення готових зразків, підготованих їм для засвоєння.

Знання психофізичних особливостей

Друга позиція. Зазвичай, готуючись до уроку, учитель добирає дидактичний матеріал (ілюстративний, роздавальний тощо), який дозволяє йому в процесі заняття використовувати завдання різного ступеня складності. Ранжування таких завдань традиційно здійснюється шляхом виявлення об’єктивної складності матеріалу, інтересу учнів до предметного змісту та їхніх індивідуальних можливостей під час виконання пропонованих на уроці тренувальних, проблемних творчих завдань.

Добір дидактичного матеріалу до особистісно зорієнтованого уроку вимагає від учителя знання не тільки його об’єктивної складності, але й знання індивідуальних переваг кожного учня в роботі з цим матеріалом. Він повинен мати набір дидактичних карток, які б дозволяли учневі працювати з одним і тим самим змістом, передбаченим програмовим змістом, але передавати його словом, знаково-умовною позначкою, малюнком, предметним зображенням тощо. Звісно, вид і форма матеріалу, можливості їх репрезентації учнем багато в чому визначаються змістом самого матеріалу, вимогами до його засвоєння, але однаковості в цих вимогах не повинно бути. Учневі треба надати можливість виявити індивідуальну винахідливість у роботі з навчальним матеріалом. Набір такого матеріалу слід гнучко використовувати в процесі уроку, без цього він не стане особистісно зорієнтованим у справжньому смислі цього слова.

Класифікація дидактичного матеріалу, добір і використання його в ході уроку вимагають, безперечно, особливої підготовки вчителя й передусім знання психофізіологічних особливостей дітей, уміння виявляти й продуктивно їх використовувати в процесі засвоєння. На жаль, поки дидактичний матеріал, який наразі мають на озброєнні вчителі, дозволяє йому здійснювати «різнорівневий», «диференційований», але не особистісно зорієнтований підхід.

У ролі рівноправних партнерів

Третя позиція. Вона стосується сценарію уроку, його «режисури». Традиційно спілкування на уроці зводиться до запрошення (примусу) учнів займатися тим, що передбачив учитель відповідно до вимог програми (її тематичного й календарного планування). Така професіональна позиція не підлягає сумніву. Питання в іншому. Як побудувати на уроці навчальне спілкування таким чином, щоб учень міг сам обрати завдання, які найбільш цікавлять його за змістом, виглядом і формою, і тим самим найбільш активно проявити себе? Для цього вчителеві слід відносити до фронтальних методів роботи на уроці лише інформаційні (настановні, змістовно-інструктивні), а до індивідуальних – усі форми самостійної, групової (парної) роботи.

Це вимагає від нього врахування не тільки пізнавальних, але й емоційно-вольових і мотиваційно-потребнісних особливостей учнів, можливостей їх прояву на уроці. Тому-то під час підготовки до уроку треба заздалегідь спроектувати всі можливі типи спілкування, підкорені навчальним цілям, усі форми співробітництва між учнями з урахуванням їхньої оптимальної особистісної взаємодії. Якщо на традиційному уроці основну увагу вчитель приділяє колективним (фронтальним) методам роботи, то на особистісно зорієнтованому він повинен прийняти на себе роль координатора, організатора самостійної роботи класу, гнучко розподіляючи дітей по групах з урахуванням їхніх особистісних особливостей з метою створення максимально сприятливих умов для їх прояву. Усе це, без сумніву, вимагає спеціальної підготовки.