- •ПедагогікА (за кредитно-трансферною системою)
- •13, 23 Групи
- •1 Курс іі семестр
- •2 Курс і семестр
- •Лекційні заняття
- •Лекція 7 Методи виховання та їх класифікація
- •Лекція 8 Особистість і колектив
- •Лекція 12 зміст освіти у світлі державних стандартів
- •3. Навчальні плани і програми
- •4. Підручники і посібники
- •5. Види освіти, особливості повноцінних знань
- •Лекція 13-14 Методи й засоби навчання. Педагогічні технології
- •4. Проблема вибору методів навчання
- •5. Засоби навчання
- •Лекція 18 майстерність педагогічного спілкування
- •3. Контакт у педагогічному діалозі
- •6. Конфлікт у педагогічній взаємодії
- •Практичні заняття
- •Питання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток Поняття педагогічної етики та її складові
- •Педагогічний такт учителя
- •Педагогічні здібності
- •Практичне заняття 2
- •Література
- •Питання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток Сутність педагогічної діяльності
- •Структура педагогічної діяльності
- •Специфіка педагогічної діяльності
- •Гуманістична природа педагогічної діяльності
- •Творчий характер праці вчителя
- •Практичне заняття 3
- •Література
- •Соціальна місія педагога прогностичний характер
- •Питання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток Соціальна місія педагога
- •Професійні функції педагогічної діяльності
- •Основні види професійної діяльності
- •Навчання (спільна діяльність)
- •Практичне заняття 4
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Хто не правий в цій ситуації?
- •Як би ви повелися у цьому випадку?
- •Чим викликані подібні помилки виховання? додаток Сім'я як соціально-педагогічне середовище
- •Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї
- •Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів
- •Практичне заняття 5
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Додаток Класний керівник у школі
- •Функції класного керівника
- •Напрями роботи класного керівника
- •Практичне заняття 6
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток Позакласна виховна робота
- •Колективні творчі справи
- •Позашкільні заклади в системі освіти і виховання
- •Практичне заняття 7
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток Поняття «педагогічно занедбані діти»
- •Принципи, шляхи й засоби перевиховання
- •Практичне заняття 8
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на занятті
- •Додаток
- •Личностно-ориентированное образование
- •Особистісно зорієнтований урок: планування й технологія проведення
- •Рекомендації щодо підготовки, проведення й аналізу особистісно зорієнтованого уроку
- •Практичне заняття 9
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Додаток 1
- •Процес навчання, його структура Функції процесу навчання
- •Структура процесу навчання
- •Структура діяльності вчителя
- •Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •Основні види навчання
- •Додаток 2
- •Практичне заняття 10
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Додаток 1 Діагностика навченості учнів. Контроль та оцінювання навчальних досягнень
- •Додаток 2 система контролю та оцінювання навчальних досягнень
- •Практичне заняття 11
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Додаток методи й засоби навчання
- •Практичне заняття 12
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Запитання й завдання для опрацювання на заняття
- •Додаток 1 Форми навчання. Форми організації навчання
- •Додаток 2 форми організації навчання
- •Практичне заняття 13-14
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Додаток сучасний урок
- •Практичне заняття 15
- •Література
- •Додаток 2 Технологія організації педагогічної взаємодії в процесі індивідуальної бесіди
- •Практичне заняття 16
- •Література
- •Запитання і завдання
- •Додаток 1 Майстерність організації педагогічної взаємодії в навчанні
- •Елементи технології уроку-діалогу
- •Додаток 2 Майстерність побудови діалогічної взаємодії на уроці
- •Самостійна робота студента
- •Зміст самостійної роботи
- •Теми для самостійного опрацювання
- •Завдання теоретичного характеру
- •Завдання практичного характеру
- •Завдання теоретичного характеру
- •Завдання практичного характеру
- •Творчі завдання
- •Завдання теоретичного характеру
- •Завдання практичного характеру
- •Творчі завдання
- •Система контролю та оцінювання
- •Система контролю
- •Оцінювання успішності студентів
- •Система оцінювання навченості студентів
- •Критерії оцінювання тестових завдань
- •Алгоритм оцінювання тесту відкритого типу
- •Питання для самоперевірки
- •Питання до екзамену
- •Список літератури з дисципліни Основна література
- •Додаткова література
Додаток 1 Майстерність організації педагогічної взаємодії в навчанні
У системі освіти відбувається гуманізація навчання і шкільного життя загалом. Цей процес визначено як мету і стратегію діяльності школи. Як альтернативу авторитарному стилю педагогічного керівництва вчителі сприйняли ідеї педагогіки співробітництва, організації навчання на особистісно гуманній основі спілкування з учнями. Сутність цих ідей полягає у створенні комунікативного забезпечення навчання шляхом встановлення контакту з учнями, ведення з ними діалогу.
Удосконалення системи взаємодії вчителя з учнями на уроках нині сприймається як істотний резерв поліпшення якості шкільного навчання, активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їхніх пізнавальних інтересів. Якими є шляхи розв'язання цих завдань?
Урок як навчальний діалог учителя з учнями
Якщо ви запитаєте в учнів, яких уроків вони чекають, на які йдуть охоче, то у відповідь почуєте: тих, на яких цікаво, на яких вони разом із учителем відкривають щось нове, відчувають себе шукачами, дістають насолоду від досягнутого. Ці відповіді можуть бути для вчителя своєрідним орієнтиром під час розробки і побудови уроку. Спробуймо перекласти щирі і безпосередні учнівські висновки на професійну мову діяльності вчителя. Яким критеріям має відповідати сучасний урок?
Урок повинен цікавити учня, бути орієнтованим на забезпечення його природних пізнавальних потреб, з одного боку, і стимулювати нові пізнавальні інтереси, поглиблювати їх — з іншого. Учень на уроці має реалізувати власний творчий потенціал — знання, здібності, вміння, відчувати себе в ситуації успіху, вірити у свою спроможність розв'язувати пізнавальні завдання. Для дітей важливо відчувати на уроці зацікавленість учителя у спільній з ними діяльності. Про це говорили школярі, коли давали відповідь на запитання про улюблені уроки. Інакше кажучи, їм хотілося, щоб урок був для них своєрідним діалогом з учителем. Не лише виклад і закріплення нового матеріалу має відбуватися на уроці, а й ще щось дуже важливе для дитини: встановлення духовних зв'язків між нею і вчителем, обмін думками, поглядами, поглиблення суто людських стосунків. Усе це — внутрішній, невидимий бік уроку, на відміну від зовнішнього, очевидного, з його структурою, методами, засобами, формами навчання. Цей внутрішній бік не завжди сприймається учнями на рівні свідомості, проте він бажаний, адже дає можливість краще зрозуміти вчителя і себе, краще і з більшою охотою вчитися.
Цілком природно, що у майбутнього вчителя, який мріє про цікаві і змістовні уроки для своїх учнів, постає питання: як побудувати урок — навчальний діалог учителя з учнями? Спочатку визначимо, що є сутністю уроку, якими є специфічні форми спілкування вчителя з учнями, характеристики такого уроку?
У всіх підручниках з дидактики подається визначення уроку як форми організації навчання учнів. Воно залишається актуальним і нині. Проте гуманізація суспільного життя і, зокрема, життя сучасної школи потребує певного коригування і в сприйманні уроку. Досвід педагогів-майстрів засвідчує, що урок дедалі частіше сприймається ними як можливість духовного спілкування з учнями. Як відомо, вперше у вітчизняній педагогіці на цьому наголосив В. Сухомлинський. Шкільні уроки, за його визначенням, мають бути уроками «духовної спільності, взаємної довіри, доброзичливості».
Вивчення досвіду роботи Сухомлинського-вчителя свідчить про те, що його уроки були справді своєрідною формою духовного спілкування з дітьми, а не просто академічним часом, що відведений для викладу нового матеріалу та оцінки знань.
Важливою передумовою проведення таких уроків є побудова їх на діалогічній взаємодії вчителя з учнями. Діалог — специфічна форма спілкування, коли людина сприймається як партнер із правом на власну позицію, на свій індивідуальний спосіб сприйняття світу. Діалог дає змогу самовираження кожному із партнерів спілкування.
Коли ми говоримо про урок як діалог учителя з учнями, то маємо на увазі не ситуацію «запитання — відповідь» (учитель запитує — учні відповідають). Це спрощене розуміння діалогу. Йдеться про діалог як професійну позицію вчителя стосовно учнів, засадничим для якої є намагання зробити дітей активними учасниками власного процесу навчання, залучити до спільної з педагогом діяльності в процесі пізнавального пошуку. Учитель може обрати монологічну форму викладу знань, але ситуація діалогу може створюватися на уроці: учні, сприймаючи розповідь педагога, стануть не пасивними слухачами, а активними діячами.
Спільно з учителем вони розмірковуватимуть над проблемою, шукатимуть правильної відповіді, емоційно відгукуватимуться на його слова. Це буде не зовнішній, а внутрішній діалог учнів з учителем, який зумів створити в класі ситуацію співроздумів і співпереживання. І буде добре, якщо цей діалог, зрештою, переросте в діалог учня із самим собою і він намагатиметься самостійно осмислити почуте від учителя.
Трапляється, проте, и інакше: урок проводять у формі бесіди, вчитель ставить запитання, учні відповідають, а ситуації діалогу при цьому не виникає. Відчувається, що кожний ніби виконує свою роль, а спільного пошуку немає. Партнери відчужені один від одного, їхня діяльність має формальний характер. Як люди вони не цікаві одне одному. Учням нецікаво вчитися, бо педагог не сприймає їх як особистостей, не зацікавлений у результатах навчання своїх вихованців.
Загалом діалог на уроці — це вияв своєрідної філософії професійної діяльності вчителя, його поглядів на характер шкільного навчання, свою позицію і позицію учнів. Засадничою для такої філософії є віра у великі можливості гуманізації процесу навчання. Головні тези гуманістичної педагогіки, що орієнтують учителя на діалог з учнями, можна узагальнити в таких висновках:
Навчання в школі є специфічною формою спільної життєдіяльності вчителя і учнів, які не просто вступають у суспільні відносини в школі, виконують соціальні ролі, визначені "їхнім офіційним статусом (роль учителя і роль учня), а й є носіями насамперед суто людських якостей, потреб, мотивів. Тому діяльність учителя й учнів у школі має будуватися на гуманістичних, особистісно орієнтованих засадах, які забезпечили б їм можливість встановлення добрих, суто людських взаємин, розуміння одне одного, взаємоповаги. Така психологічна засада організації навчання створює передумови для конструктивного розв'язання дидактичних завдань. Маємо на увазі не просто кількісні результати навчання учнів (збільшення кількості добрих оцінок — це може бути формальний показник), а передусім якісні показники, що характеризують буття особистості на уроці. Учні навчаються з більшим інтересом, знижується рівень їхньої тривожності стосовно вчителя, зростає впевненість у власних можливостях, задовольняються їхні потреби у спілкуванні та самовираженні.
Учитель і його учні мають виступати як рівноправні суб'єкти навчального процесу. Іншими словами, йдеться про визнання рівності вчителя і учнів у їхній людській сутності. Рівноправність учня як суб'єкта діяльності полягає у визнанні за ним права на активну роль у навчанні, на сприймання вчителя і реагування на нього як на особистість (а не як на об'єкт його діяльності). Роль учителя — створити умови для активного навчання учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу, наближення їхньої діяльності на уроці до самодіяльності. Учитель має сприйматися учнем не лише як носій певних знань, контролер, який стежить за засвоєнням матеріалу, а насамперед як особистість, людина, яка має власну життєву і професійну позицію і намагається допомогти своїм вихованцям у їхньому особистісному зростанні.
Важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, спроможність успішно навчатися. Слід
орієнтувати школярів у навчанні не на минулі невдачі, а на досягнення успіху, формувати в них перспективу можливого подолання пізнавальних бар'єрів, труднощів власного розвитку.
Шкільне викладання має будуватися не як безпосередній однобічний вплив учителя на учнів (пряме транслювання знань), а як обмін учителя з учнями особистісним сенсом. Учитель мусить не тільки інформувати (передавати знання), а й заражати учнів потребою сприймати навчальну інформацію через демонстрування його власного сприймання (передавати зміст). Виклад учителем знань є особистісно забарвленим, а не байдужим відтворенням знання дійсності.
Навчання на уроках слід організовувати як спільну діяльність учителя й учнів. Позиція вчителя у такому навчанні: «Я прийшов до вас, щоб разом із вами шукати відповіді на питання».
Чому нині виникла потреба наголосити на важливості діалогу між учителем та учнями? Насамперед це зумовлено необхідністю задовольняти потреби самих учнів, які постають у них в процесі навчання. По-перше, дитина прагне бути індивідуальністю, виразити себе, утвердитися в очах учителя й однокласників. Адже відомо, що мотив самоствердження є домінантним взагалі в діяльності людини, а молодої людини — особливо. На жаль, у сучасній масовій школі ця потреба не задовольняється. Учень «вчиться», «поводиться», «виховується», а утверджує себе як індивідуальність, як особистість поза школою і нерідко поза навчанням. Пасивна позиція учня на уроці, брак можливості висловити власну думку або страх перед учителем через неправильну відповідь не активізує його пізнавальних інтересів, не викликає бажання вчитися. Діалог дає змогу кожному учневі бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал.
По-друге, це потреба учнів у довірчому спілкуванні з учителем. Як засвідчують дослідження, учні бажають бачити у вчителеві наставника, мудру дорослу людину, яка збагатить їхнє уявлення про світ і про себе, допоможе подолати труднощі в навчанні, а не виступатиме в типовій ролі судді або контролера, який лише фіксує огріхи й помилки. Учні прагнуть щирої зацікавленості вчителя в їхніх знаннях, успіхах, доброзичливої допомоги. Вони не бажають сприймати формального викладу матеріалу, коли вчителя навіть не цікавить, чи він зрозумілий учням, чи свідомо сприймається ними. Діалог дає змогу вчителеві та його учням наблизитися одне до одного, робить, за певних умов, педагогічне спілкування особистісно орієнтованим.
По-третє, це потреба учнів відчувати себе рівноправними суб'єктами навчання. Вони добре розуміють різницю між власним статусом і статусом учителя і, як показує досвід, не зазіхають на статус педагога, визнаючи за ним право на організацію, контроль, оцінювання їхньої пізнавальної діяльності. Але в дітей дуже розвинена потреба в тому, щоб учителі сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів у спільній діяльності на уроці. Школярів принижує менторство, намагання не вчити, а повчати, залежність від не завжди об'єктивних оцінок учителів. Діалог ставить учнів у позицію рівноправних суб'єктів спілкування з учителем у процесі навчання.
Викладені міркування дають можливість визначити характеристики уроку, який будується на ґрунті діалогічної взаємодії вчителя з учнями (в подальшому називатимемо його «урок-діалог»):
рівність особистісних позицій учителя й учнів у процесі навчання полягає в тому, що вчитель сприймає учня як особистість і реагує на нього як на особистість, в особистісному включенні вчителя і учнів у розв'язання дидактичних завдань уроку;
наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між учителем та учнями — відчуття учнями у спілкуванні з учителем своєї психологічної захищеності; доброзичлива, творча атмосфера уроку;
високий рівень мотивації навчання учнів — активність у пізнавальній діяльності; свідомий характер навчання; забезпечення успіху у навчанні;
оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю; збільшення числа елементів навчальної самодіяльності в роботі учнів;
творче самопочуття вчителя і учнів під час роботи на уроці, відчуття ними задоволення від спільної праці; реалізація потреби учнів у персоналізації, в суспільному
визнанні.