2. Система судів загальної юрисдикції

Система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно із Законом система цих судів складається із загальних і спеціалізованих судів. Загальні розглядають кримінальні й цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління й самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні в містах, міські й міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі цих судів утворюють апеляційні суди, до яких належать апеляційні суди областей, міст Києва й Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військо-Морських Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями по розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони відправляють правосуддя по першій інстанцій. Наявність 2-х інстанцій них повноважень у судах другого рівня зумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який у Законі представлено Апеляційним судом України. На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділено повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними судами й Апеляційним судом України.

94

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські й адміністративні суди. Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські й апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів становлять Вищий господарський суд України й Вищий адміністративний суд України. У разі утворення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені й відповідні вищі господарські суди. Конституція не визначила змісту поняття «вищий суд», а Закон «про судоустрій України» встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у підсистемі і загальних, і спеціалізованих судів, переглядає справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами в касаційному порядку за винятковими або ново виявленими обставинами.

2.1. Порядок утворення судів. Законом «Про судоустрій України» визначено порядок утворення й ліквідації судів, який поширюється на всі суди, крім Конституційного Суду України й Верховного Суду

95

України, назва й наявність яких закріплено Конституцією України (розділ VIII, ч. 3 ст. 124; ч. 2 ст. 125, ч. 1 і 2 ст. 128; розділ ХІІ). А тому їх ліквідація можлива лише шляхом внесення змін до Основного Закону держави.

У процедурі утворення судів беруть участь у різних формах усі гілки державної влади – виконавча, законодавча й судова. Суди утворюються або ліквідуються Президентом України, який видає із цього приводу відповідний указ, однак пропозиції про необхідність їх утворення чи ліквідації вносяться Міністром юстиції України у формі подання, яке заздалегідь має бути погодженим з головою Верховного Суду України (якщо йдеться про загальний суд) або з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (якщо йдеться про спеціалізований суд). В такому указі про утворення суду вказується його місцезнаходження і статус, що визначаються з урахуванням принципів територіальності і спеціалізації. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою держави, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також за інших підстав¹.

Чисельність суддів у судах визначається Президентом за поданням голови Державної судової адміністра-

¹ Законом «Про судоустрій України» було передбачено створення Касаційного суду України, який мав розглядати в касаційному порядку справи, розглянуті місцевими й апеляційними загальними судами, вироки й рішення, які набрали чинності. 62 народних депутати – суб’єкти права на конституційне подання – звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання неконституційними низки статей, частин і пунктів цього закону, у яких містилися норми, що врегульовували питання утворення, організації і діяльності Касаційного суду. Конституційний суд визнав такими, що не відповідають Конституції України, норми щодо утворення, складу й повноважень Касаційного суду України (Справа №1-38/2003 від 11 грудня 2003 р.)

96

ції України, погодженим з Головою Верховного Суду України (якщо вирішується питання щодо загальних судів) або з головою відповідного вищого суду (якщо вирішується питання щодо спеціалізованого суд). Критеріями визначення необхідної чисельності суддів є обсяг роботи суду, який залежить від чисельності населення території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, її економічної характеристики, соціального складу мешканців тощо. Важливим чинником, що обмежує чисельний склад суддів, є обсяг видатків, затверджений на поточний рік в Державному бюджеті України на утримання суддів.

Після утворення суду наступним є етап формування його керівного складу. Кандидатури на посади голів судів обираються, як правило, з найбільш кваліфікованих суддів, які мають великий професійний досвід, користуються авторитетом, мають організаційні здібності, високі ділові й моральні якості. Передбачений законом порядок призначення на посаду голови суду та його заступників є загальним для всіх судів, крім Конституційного й Верховного Судів України, у яких зайняття посад голів урегульовано Конституцією України і здійснюється шляхом не призначення, а обрання самими суддями на своїх пленарних засіданнях.

Голови всіх інших судів та їх заступники призначаються на посаду на 5 років з можливістю призначення на вказані посади повторно. Законом було передбачено, що вони призначаються і звільняються з посади президентом України.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року (справа про звільнення судді з адміністративної посади¹) положення ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій» визнано неконституційним і таким, що втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Верховній Раді України було

¹ Справа №1-6/2007 від 16 травня 2007 р. №1-рп/2007.

97

рекомендовано невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, його заступника і звільнення його з посади. Але у зв’язку з парламентською кризою рішення Конституційного Суду залишилось невиконаним. З метою уникнення вакууму в правовому регулюванні цього питання повноваження з призначення суддів на адміністративні посади взяла на себе Рада суддів України.

Ініціатива щодо призначення певного судді на адміністративну посаду голови чи його заступника або звільнення виходить від Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) у формі подання. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді) також за ініціативою Вищої ради юстиції. Перебування судді на адміністративній посаді в суді будь-якого рівня не звільняє його від виконання повноважень судді, однак припинення повноважень судді має своїм безумовним наслідком припинення його повноважень і на посаді адміністративній.

2.2. Апарат суду. Завдання апарату суду – організаційне забезпечення роботи по реалізації функцій, що стоять перед конкретною судовою структурою. Структура апарату зумовлена штатною чисельністю й місцем (рівнем) суду в судовій системі. Тому апарати місцевих та апеляційних судів можна класифікувати на такі групи: (а) місцеві суди штатною чисельністю до 5-ти суддів; (б) місцеві суди штатною чисельністю від 6-ти до 10-ти суддів; (в) місцеві суди штатною чисельністю 11 і більше суддів; (г) апеляційні суди штатною чисельністю до 50-ти суддів; (д) апеляційні суди з 50 і більше суддями. Певні особливості структури й

98

чисельності господарських і військових судів зумовлені їх специфікою. З урахуванням практики організації роботи в кожному конкретному суді судовою адміністрацією розробляються й затверджуються типові штатні розклади для кожної з наведених груп судів, а з урахуванням граничної чисельності державних службовців і технічного персоналу – штатні розклади суддів, що розробляються керівниками апарату й головами судів.

Статтею 130 Закону «Про судоустрій України» закладено передумови управління судом через керуючого справами або керівника апарату, який може ще йменуватися завідуючим секретаріатом. Відповідно до норм Закону України «Про Державну службу» під його керівництвом з числа апарату суддів, окрім працівників робочих спеціальностей, не підпадають секретарі-друкарки, діловоди, кур’єри, архіваріуси і завгоспи.

Решта працівників має додаткові права та обов’язки, передбачені законодавством про державних службовців. Після завершення передбаченого цим Законом двомісячного випробувального терміну при прийомі на роботу наказом голови суду присвоюються ранги державних службовців. У місцевих судах – з 15 по 12 ранг; державні службовці апеляційних судів поділяються на дві категорії: V – секретарі, консультанти (ранги з 11 по 9-й), IV – помічники суддів, старші консультанти (ранги з 9 по 7), а також організовано приведення держслужбовців до присяги¹. За умовами оплати праці окрім доплати за ранги працівники апарату суду, які є державними службовцями, в питаннях матеріально-побутового, медичного, санаторно-ку-

¹ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» №88-р від 24 лютого 2003 р. чітко визначено, які посади належать до кожної з 6-х категорій державних службовців (Офіційний вісник України. – 2003. - №9. – Ст. 404).

99

рортного і транспортного забезпечення прирівнюються до відповідних категорій службовців у відповідних структурах виконавчої влади.

Функціональні обов’язки працівників апарату судів, крім законодавчої бази, регламентуються підзаконними актами – інструкціями про діловодство, типовими правилами й положеннями. Значну питому вагу в цьому регулюванні мають локальні нормативні акти, що розробляються й у встановленому порядку затверджуються в кожному суді: (а) Правила внутрішнього трудового розпорядку; (б) посадові інструкції помічників, консультантів; (в) положення про порядок прийому громадян та ін. Локальними нормативними актами може також встановлюватись порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, приведення їх до присяги та інші питання внутрішнього життя колективу.

У Верховному Суді країни й вищих спеціалізованих судах основні особливості в організації роботи зумовлені вищим правовим статусом державних службовців.

Для оперативності в господарській діяльності всі суди повинні використовувати статус юридичної особи, що потенційно створює умови для ефективнішого організаційного забезпечення діяльності судів.

2.3. Місцеві суди. Місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські й міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Склад місцевого суду утворюють його судді, голова суду та його заступник. Якщо в місцевому суді кількість суддів перевищує 15, може бути призначено більше одного заступника голови. Місце-

100

ві суди становлять першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх також прийнято йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, і як суди першої інстанції, розглядають майже всі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первинного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні й адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України визначає, що ці суди розглядають усі кримінальні справи, за винятком тих, що підсудні апеляційним судам. До них належать кримінальні справи про злочини про основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 Кримінального кодексу, а також справи про злочини, за вчинення яких КК передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Окрім того, не місцевому, а апеляційному суду за Законом України «Про статус суддів» підсудні всі справи про злочини, у вчиненні яких обвинувачуються судді.

Місцевий загальний суд має повноваження щодо контролю за додержанням конституційних прав і свобод особи при досудовому розслідуванні кримінальних справ. Зокрема, він приймає рішення стосовно законності й обґрунтованості затримання підозрюваного, обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу щодо взяття під варту, а також продовження тримання особи під вартою, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи та інших дій, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Місцевий суд розглядає в порядку цивільного судочинства всі цивільні справи. До них належать справи про захист порушених справ, невизнаних або оспорюваних

101

прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України). Цивільне судочинство здійснюється в декількох видах провадження – позовному, наказному й окремому.

У порядку позовного провадження розглядаються справи про розділення майна, відшкодування шкоди, повернення майна або його вартості, розірвання шлюбу, визнання батьківства, захист прав споживачів тощо.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання її недієздатною, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, установлення фактів, що мають юридичне значення та ін. З наведеного переліку випливає, що окреме провадження – це вид позовного судочинства. Оскільки в такому порядку розглядаються справи про (1) підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи; (2) створення умов здійснення особою особистих немайнових чи майнових справ; (3)підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Наказне провадження – новий для вітчизняного цивільного процесуального законодавства порядок. Видача судового наказу провадиться без судового засідання, оскільки він є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника судових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, тому й потреби у виклику стягувача й боржника для заслуховування їх пояснень немає. Судовий наказ може бути видано, приміром, коли заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не сплаченої працівником суми заробітної плати.

102

Місцеві загальні суди розглядають також адміністративні справи в порядку адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 22 Закону «Про судоустрій України»). Кодекс адміністративного судочинства, деталізуючи положення цього базового Закону, встановлює предметну підсудність адміністративних справ загальним та адміністративним судам.

Місцевим загальним судам підсудні:

- адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

- усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

За вибором позивача справи про оскарження дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються й вирішуються або загальним місцевим судом у порядку адміністративного судочинства, або окружним адміністративним судом також за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

У випадках, передбачених законодавством України, місцевий загальний суд розглядає справи про адміністративні правопорушення, перелік яких міститься у ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До них належать справи про дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, ухилення від відшкодування збитків, заподіяних злочином, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, порушення порядку організації й проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, прояв неповаги до суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. розгляд таких справ суддя здійснює одноособово, а його рішення в цих справах називається постановою.

103

Місцеві господарські суди розглядають по першій інстанції всі справи, що виникають у господарських правовідносинах, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Їм підвідомчі справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів та з інших підстав; про банкрутство; за заявами Антимонопольного комітету України чи Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції; інші спори у випадках, передбаченим Господарським процесуальним кодексом України.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа (крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки). Як уже зазначалося, вони розглядають також справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, якщо позивач обере саме цей, а не місцевий загальний суд для вирішення своєї справи із загальних питань.

У місцевих спеціалізованих господарських судах, як і в місцевих загальних, теж запроваджується більш детальна спеціалізація щодо розподілу справ. Реалізується вона шляхом утворення спеціалізованих колегій з вирішення господарських спорів. Утворюють таку колегію від 3-х до 7-ми суддів, один з яких призначається її головуючим. На практиці існує декілька принципів розподілу справ між суддями. У місцевих судах, де призначеного одного суддю, розглядаються всі цивільні, адміністративні справи, а також кримінальні, розгляд яких можна здійснювати одноособово. У місцевих судах, де кількісний склад суддів більше одного, а у великих районах іноді понад 15-20, можлива спеціалізація суддів. Зазвичай судді спеціалізуються на розгляді

104

кримінальних, цивільних та адміністративних справ, але можлива й більш детальна їх спеціалізація з певних категорій вказаних справ, що дозволяє краще вивчити законодавство, судову практику, методику вирішення справ. Цей принцип розподілу називається функціональним, або предметним.

Застосовується також територіальний (зональний) принцип розподілу справ, коли суддя розглядає всі справи, що виникли на тій частині судового округу, яка закріплена за ним головою суду.

Згідно з предметно-територіальним принципом розподілу справ суддя розглядає справи за спеціалізацією в межах закріпленої за ним території.

Поточний спосіб розподілу справ означає, що справи розподіляються головою суду між суддями по черзі, з надходженням їх до суду.

Але в будь-якому разі спосіб розподілу справ між суддями не повинен залежати від бажання однієї зі сторін у справі або будь-якої особи, заінтересованої в її результатах. Міжнародні стандарти найкращими способами визнають жеребкування, автоматичний розподіл за алфавітним порядком або іншу подібну систему (Рекомендація № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 р.).

Місцевий загальний суд поряд відправленням правосуддя провадить також роботу, спрямовану на вивчення й узагальнення судової практики, хоча вона прямо не передбачається. Таке узагальнення є комплексним дослідженням різноманітних сторін діяльності суду, в якому вирізняються такі напрямки аналізу: (а) статистичні дані, що характеризують злочинність і судимість; вивчення відомостей про умови виховання і спосіб життя особи засудженого; встановлення причин та умов, що сприяли вивченню злочину; (б) справи, повернені на додаткове розслідування, і процесуальні підстави цього; справи, рішення по яких

105

скасовано вищим судом, і процесуальні підстави для цього; (в) ефективність організації роботи в цілому суддів суду та його апарату.

Результати узагальнення судової практики спрямовані на розробку пропозицій по вдосконаленню роботи з розгляду судових справ, правозастосовної діяльності суддів даного суду й організації його роботи. Останнє залежить від організації роботи як суддів, так і апарату суду.

Значна роль у якісній організації роботи суду належить керівникові судової установи. Повноваження голови місцевого суду зумовлені тим, що він уособлює собою і суддю, і керівника суддівської установи. Звідси й характер його повноважень,серед яких можна виокремити суддівські, адміністративні, організаційні та представницькі. Про суддівські повноваження голови суду йдеться у ст. 20 Закону «Про судоустрій України», яка передбачає, що перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

Адміністративні повноваження голови місцевого суду поширюються лише на апарат суду: консультантів, секретарів суду, секретарів судових засідань, судових розпорядників, помічників суддів, помічників голів судів. Голова суду приймає їх на роботу і звільняє, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення й накладає дисциплінарні стягнення.

Значну частину повноважень голови суду становлять організаційні повноваження:

- здійснення організаційного керівництва діяльністю суду;

- визначення обсягу обов’язків свого заступника (наприклад, доручає йому організацію ведення судової статистики, керівництво роботою канцелярії суду тощо);

- видача відповідних наказів на підставі Указу Президента України про призначення на посаду судді

106

чи постанови Верховної Ради України про обрання судді або припинення його повноважень;

- вжиття заходів по забезпеченню формування складу народних засідателів (складання списків осіб, які відповідають вимогам, які відповідають вимогам, що пред’являє закон до кандидатів у народні засідателі; направлення подання із запропонованим переліком осіб у відповідну місцеву раду, який затверджується на 4 роки, хоча в разі необхідності – але не рідше, ніж через 2 роки – переглядатися й оновлюватися);

- організація ведення судової статистики (форми статистичної звітності, яких існує понад тридцять, мають складатися щомісячно); вони розробляються Міністерством юстиції України);

- організація роботи щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду. Вказана робота здійснюється спільно з територіальними управліннями Державної судової адміністрації.

Представницькі повноваження голови суду полягають у тому, що він представляє суду у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Перелік повноважень голови місцевого суду, що міститься у ст. 24 Закону України «Про судоустрій України», не є вичерпним. Він може виконувати й інші повноваження, надані йому законом.