3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади

До організаційних (судоустрійних) принципів судової влади належать основні засади побудови судової системи і статусу суддів – носіїв судової влади, як-то: єдність судової системи і статусу суддів; територіальність, спеціалізація й інстанційність у побудові судової системи; незалежність (докладно вони будуть розглянуті в розділі IV «Судова система»); недоторканість, незмінюваність і професіоналізм суддів;

3.1. Єдність судової системи і статусу суддів. Система судових установ є єдиною системою органів, що здійснюють функції судової влади. І хоча в ній існують 2 підсистеми – система судів загальної юрисдикції і Конституційний Суд України, ці органи вирішують одне завдання: розглядають і вирішують правові конфлікти, що виникають у сфері застосування права. Принципи побудови і функціонування, засади здійснення правосуддя, механізм прийняття рішень, їх юридична сила, статус суддів – єдині.

До основних складників, що характеризують принцип єдності судової системи і статусу суддів, слід віднести:

1) єдині засади організації і діяльності судів (ці засади складають єдину систему, реалізуються всіма судами незалежно від їх спеціалізації чи територіального розташування, а також від того, до яких рівнів судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію становлять);

2) єдиний статус суддів (єдині в цілому вимоги до кандидатів на посаду суддів; порядок наділення їх повноваженнями; сукупність прав і обов’язків суддів; їх незалежність, самостійність, недопущення втручання в їх діяльність; незмінюваність суддів і їх

52

недоторканість; єдині засоби їх матеріального забезпечення, соціального і правового захисту та ін.);

3) обов’язковість процедури здійснення судочинства (провадиться відповідно до норм, передбачених процесуальними кодексами. Недодержання процедури призводить до скасування судового рішення);

4) єдність судової практики (здійснюється Верховним Судом України через роз’яснення питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики. Формалізуються ці пояснення в постановах Пленуму Верховного Суду України. Конституційний Суд України впорядковує правозастосовну діяльність шляхом офіційного тлумачення Конституції й законів України);

5) обов’язковість судових рішень (рішення у справі, яке набрало чинності, набуває сили закону в конкретній справі, й є обов’язковим для виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України);

6) єдиний порядок організаційного й матеріального забезпечення судів (організаційне забезпечення здійснюється єдиною системою органів Державної судової адміністрації на єдиних засадах з використанням єдиного механізму й засобів. Видатки на утримання судів визначені пропорційно в єдиному акті – Державному бюджеті України);

7) єдність вирішення питань внутрішньої діяльності судів (здійснюється єдиною системою органів суддівського самоврядування, що функціонують на єдиних засадах і в єдиному правовому режимі).

3.2. Принцип незалежності суддів. Суд – орган судової влади, що здійснює свою діяльність незалежно від законодавчої й виконавчої гілок влади. Судді під час відправлення правосуддя незалежні й підкоряються лише закону.

53

Гарантії незалежності суддів можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні, матеріальні.

Процесуальні: (а) передбачена законом процедура здійснення правосуддя; (б) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Ці гарантії закріплені у процесуальному законодавстві.

Правові: (а) заборона під загрозою відповідальності втручання у відправлення правосуддя; (б) відповідальність за неповагу до судді чи суду; (в) недоторканість суддів.

Організаційні: (а) установлений законом порядок формування суддівського корпусу, призначення суддів і звільнення їх з посади; (б) право судді на відставку; (в) суддівське самоврядування.

Матеріальні: (а) стабільна і висока матеріальна винагорода суддям за роботу; (б) заборона зменшення рівня матеріальної винагороди й вимога його перегляду у зв’язку з рівнем соціально-економічного розвитку держави; (в) належне соціальне, медичне, побутове й житлове забезпечення суддів.

Принцип незалежності суддів передбачає: (1) їх незалежність від впливу й думки органів державної влади й органів управління, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; (2) незалежність від вищих судів; (3) незалежність від висновків слідчого, прокурора чи інших осіб; (4) незалежність у самому суді, зокрема: народних засідателів і присяжних – від суддів; суддів – від головуючого; тобто можливість кожного із суддів і народних засідателів вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за своїм переконанням, а також їх не підзвітність будь-кому; (5) суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення по суті справ розглянутих або тих, які знаходяться у його

54

провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, не інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.

3.3. Принцип недоторканності суддів. Недоторканність суддів полягає в такому:

1) суддя не може без згоди Верховної Ради України бути затриманим чи заарештованим до винесення обвинувального вироку судом;

2) суддя не може бути притягненим до відповідальності й покарання за прийняття судового рішення або інші дії, пов’язані зі здійсненням правосуддя. Притягнення судді до відповідальності за такі дії може мати місце тільки якщо встановлена його вина у зловживанні своїм службовим становищем або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;

3) Суддя не може бути затриманим за підозрою у вчиненні злочину, зазнати приводу чи бути доставленим у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, він повинен бути негайно звільненим після зясування його особи;

4) гарантії недоторканності поширюються й на житло, службове приміщення судді, його особистий і службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі й документи. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а також огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися виключно за вмотивованим рішенням суду або за його власною згодою в разі прийняття головою

55

відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів безпеки.

Гарантії недоторканності поширюються не лише на суддів, а й на народних засідателів і присяжних на той час, коли вони залучаються до виконання в суді обов’язків, пов’язаних із відправленням правосуддя.

За суддею, який знаходиться у відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку.

3.4. Принцип незмінюваності суддів. Судді, обрані Верховною Радою України (крім суддів Конституційного Суду України), перебувають на посаді до досягнення 65 років, інші – до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Дострокове звільнення судді з посади допускається лише в разі: (а) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоровя; (б) порушення суддею присяги або вимог щодо несу місництва; (в) набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно нього; (г) припинення українського громадянства; (д) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим; (е) подання ним заяви про відставку або звільнення за власним бажанням.

3.5. Принцип професіоналізму суддів. Право здійснювати функції судової влади надано лише професійним суддям та у визначених законом випадках представникам народу – присяжним і народним засідателям. Професійним суддею України може бути лише громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 3-х років, проживає в Україні не менше 10-ти років, володіє державною мовою і склав кваліфікаційний іспит на посаду судді. Додаткові вимоги щодо професійного складу суддівського кор.-

56

пусу встановлені Законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», Про судоустрій України». Лише особи, які володіють відповідними професійними та кваліфікаційними характеристиками, можуть зайняти посаду носіїв судової влади.

В Україні передбачено достатньо складну процедуру добору суддівських кадрів і механізм контролю за рівнем професійної придатності (зокрема інститут дисциплінарної відповідальності суддів, атестація суддів, подовження строку суддівських повноважень, призначення (обрання) на адміністративну посаду голови суду та його заступників тощо).

Такий жорсткий кваліфікаційний добір кадрів і контроль за їх професійним рівнем характерний саме владі судовій, на відміну від виконавчої й законодавчої. Це пов’язано з особливою роллю цієї влади і специфічністю сфери її функціонування.