13. Матер. Культ. Слов’янських племен. Госп-во, побут, спосіб життя.

Осн. госп-кої діяльн. сх.слов'янських племен становило орне землеробство. Тому наші предки селилися поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками - там, де були придатні й легкі для обробітку землі. Тягловою силою були воли та коні. Переважала перелогова система, коли поле обробляли й засівали аж до виснаження землі, а потім воно відпочивало до відновлення родючості. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Врожай збирали серпами та косами, а зерно мололи ручними жорнами. Поряд із землеробством традиц. для праукраїнців було тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Значну роль у госп-ві відігравали ремесла та промисли. Із ремесел найрозв. були залізодоб. та металообробка, котрі у великій мірі визначали рівень розвитку сусп.-ва. Поширеними були ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри та кості, вир-во прикрас. Свої вироби ремісники вимінювали на продукцію сільс. госп-ва, що сприяло встановл. тісніших зв'язків між ремісничими центрами й сільською округою.

Певного рівня досягла зовнішня торгівля. Праукр.. племена мали торгово-обмінні стосунки з містами-державами Пн Причорном., Візантією, Великою Моравією, Болгарією, Хозарією та іншими країнами й народами.

Ек. осн. сх.слов'янського сусп.-ва була родова власність на землю. Водночас у VIII —IX ст. сусп. розвиток відносин у слов'ян визнач-ся зміцненням госп-кої самостійності малих сімей, які перетво-лися на головний вир-чий осередок.

Сусп. віднос. наших предків хар-лися переходом від первісної демократії до військово-племінного об'єдн., де влада концентрувалася в руках сильних вождів.

14. Міфологічний простір слов’ян.

Відносно високого рівня розвитку досягли давні слов'яни в ідеологічній сфері. Вже в Іих століттях нової ери вони мали язичницьку міфологію, яка являла собою цілісну сис-му уявлень про світ і місце людини в ньому. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом - і сусп. процеси. Провідне місце в язичницькому пантеоні посідали божества, пов'язані з аграрним культом: Даждьбог - бог Сонця, Перун - бог грому, Сварог - бог неба, Стрибог - бог вітру, Род - бог природи та землеробства, Велес - бог худоби та ін. Наші предки обожнювали природу в усіх її проявах, поклоняючись горам, джерелам води, деревам, тваринам. Вони вірили, що в лісах живуть лісовики, у водах і болотах - водяники і русалки, в хатах - домовики. Одних із них вважали добрими, інших - злими. Щоб задобрити богів, їм приносили жертви у вигляді їжі, напоїв, тварин. Здійсн-ся і людські жертвоприношення.

Відомо про існування язичницьких культових споруд - храмів, капищ, требищ, які вик-лися для молінь та жертвоприношень. Служителями тут були жерці, яких називали волхвами. Вони володіли, окрім релігійних, ще й знаннями з медицини, астрономії. Вже тоді існував календар, який складався з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні, коли пробуджувалася природа.

Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави — Київської Русі.