17. Соціальні світи кр.

Можна, як і в Європі, говорити про співіснування в Київській Русі кількох світів:

1. Світ села. У культ. села і в сільськогосп-му вир-ві в цей період відбув-ся серйозні зміни. Передусім це стосується саме України-Русі. Тут приходить землер-тво на постійно оброблюваних землях, відповідно - життя на сталих довготрив. поселеннях. У X ст. по всіх слов’янських землях пошир. приблизно однакове знаряддя обробітку ґрунту - дерев’яне рало з залізним наконечником. Водночас набуває поширення плуг, що називається укр-ким, і який панував у нас до XVIIIст. На Русі діяла система мір, що під іншими назвами збереглась майже до нашого часу. Обчислення продуктивності селянської праці впираються в те, що не було точних відомостей про одиницю оброблюваної площі - плуг. Отже, в часи КР на території Укр. склалася техніка і система господарювання на селі, яка засадово не змінилася до XIX століття. Велика кількість поселень цього часу складається з одного будиночка десь у глибині лісу. Про діяльність сільської громади відомо лише те, що вона несла відповідальність перед князівською владою за злочини, вчинені на її терені, за податки та повинності. Про спільне користав. землею, перерозподіли, «розклад громади» і виділення багатіїв даних немає.

2. Світ міста. Міста виникають з різних причин. Одні, як Київ або Чернігів, об’єднували в одне ціле навколо княжого двору окремі поселення. Інші, як Холм, засновані князями або виростають із сторожових фортець, або були колись племінними центрами, або містами удільних князів. Шведи називали Русь «країна міст». Слов’янські гради мали один центр, і до нього тягнулись всі інші забудови. Град не був щільно забудований, бо на не було економії землі, що спричиняє до того, що забудова була невисокою, рідко які споруди сягали трьох поверхів. Багаті будівлі мали сіни - відкриту терасу на другому поверсі, а ще й терем - немовби башту, в якій знаходились кімнати. Центр граду розташовувався на висотці, як правило, - на мису, витягнутому до річки, де знаходилась пристань. Тут панувало купчасте планування - всі споруди групувалися навколо княжого двору та собору. До стін тулився торговельно-ремісничий посад. У княжому місті його вулиці орієнтувалися на княжий центр, у інших містах - на дороги, що вели до сусідніх міст та на пристань. Доріг було тоді дуже мало, користувалися переважно річковими шляхами. Грошова одиниця - гривна - як одиниця ваги вела родовід через арабський Схід від давньовавилонської міни. Центром торговельно-ремісничої частини був торг. Через торг проходило майже все, що споживав городянин, і багато з того, що необхідне було селянину. Хоч на продаж вироблялось багато всього в хатках-майстернях городян, торгувати на дому не годилося, все виносилося на торгові ряди. Спеціальна урядова особа, бирич, ходив по торгу із своїм жезлом та сурмою, вигукуючи розпорядження влади та різні новини. Тільки у великих містах стояли прекрасні кам’яні церковні споруди. Престиж міста визначався кількістю церков, їх багатством, кількістю монастирів, що тулилися до міських стін. І чи не найголовніше в місті в ту неспокійну пору - міські укріплення. Буд-во, утримання і ремонт міських укріплень покладалися на городян, до робіт залучалися також навколишні селяни. Вваж-ся, що у всій КР на час монгольс. навали налічувалося близько 300 міст.

3. Світ церкви та монастирів. Церква як суспільний організм усвідомлюється в східному християнстві як «Божий народ», тобто як множина людей, наділених харизмою Святого Духа і тому виділених із усього людства як «обраний народ. Усі члени церкви через таїнства хрещення і миропомазання поставляються на служіння в церкві. В перші століття існування християнства це означало буквально, що священиком міг бути кожен. Згодом було розділено поняття «служіння» на служіння-управління. Церква прагнула контролюв. особис. життя кожного вірного, супроводжуючи всі найістотніші віхи життєвого шляху від народження до смерті. її контроль, щоправда, був переважно духовним. Особливо важливою була роль церкви в освіті й культурі. Культура, що формувалася під впливом церковної освіти і книжності у міських центрах та монастирях, була постійно пов’язана з іншими християнськими центрами, передусім із південнослов’янськими і, звичайно, передусім - грецькими.

4) світу князівського двору з його дружиною та челяддю. До XII ст. головним джерелом князівських прибутків були не власні землі, а побори-данини. Князі не мали постійного місця проживання, вони княжили там, де їм відвів місце батько або старший родич, що сидів на Київському «столі», або там, де їм вдавалося захопити «стіл» силою. Впродовж усієї історії Київської Русі князь залишався передусім воїном, який особисто очолює походи і бере участь у битвах. Відповідно джерело його прибутків - військовий трофей, передусім «полон» і данина. Князь не був господарем чи власником земель, що входили до його князівства: спочатку він навіть не мав там власності, принаймні жив не з своєї «вотчини».