2. Зміцнення потенціалу людського спілкування

Які мотиви примушують людину здійснювати туристські вояжі? Порівняно невелика частина туристів вирушає в поїздки заради матеріальних вигод (шоп-тури). Переважна більшість керується цілком іншими мотивами: познайомитися з культурою і звичаями інших народів і країн, побачити їхні історичні пам'ятки, доторкнутися до ціннісного світу інших людей. У цих світоглядному, пізнавальному, інформаційному аспектах туризму і полягає його гуманістична сутність. Засобами, що властиві саме туристській діяльності ― екскурсії, ознайомлення з визначними пам'ятками, перебування в сім'ях, зустрічі за інтересами, професійні знайомства (соціальний туризм), відвідування святих місць і т. ін., туризм сприяє розвитку самосвідомості особистості, дозволяє їй краще зрозуміти світ, усвідомити власну життєву позицію щодо соціальних подій і поводження людей, свідком яких вона є. Особливо важливо це для правильної оцінки конфліктних явищ, на які так багатий наш час. У ході туристських контактів їх учасники опановують нові «моделі мислення», удосконалюють уміння доводити персональну точку зору, аргументувати її.

Зрозуміти себе, самоідентифікуватися можна тільки вдивляючись в інших, спілкуючись із ними, відчуваючи їхній «опір» або позитивну реакцію. Комунікативна культура, що реалізується засобами туризму, забезпечує входження людини у світ життєвих проблем, роботи, побуту, дозвілля інших людей, різних за своїми культурними традиціями, соціальним станом, переконаннями, життєвим досвідом.

Виконуючи інформаційно-комунікативну функцію, міжособистісне спілкування виступає важливою ланкою процесу взаєморозуміння, що, у свою чергу, забезпечує в остаточному підсумку суспільну і міжнародну солідарність. У цього погляду туризм має чимало переваг перед іншими формами людських контактів. У бізнесі, наприклад, таке поняття етики, як доброзичливість, практично відсутнє. Жорстко прагматичний характер бізнесу, закони конкурентного виживання найбільш «вертких» і «умілих» не залишає місця для співчуття, для сентиментальної чутливості взагалі. Не заперечуючи «повсякденних етичних норм» — справедливість і чесність, — теоретики бізнесу стверджують, що бізнесмен не обтяжений якимись обов'язками запобігати збитків іншого, піклуватися про інтереси конкурента. «Соціальний обов'язок бізнесмена — множити прибутки», — пише Мілтон Фрідман. Завдання бізнесу — «робити якнайбільше грошей, пристосовуючись до втілених у законах і етичних традиціях базових норм суспільства». Політика також відрізняється крайньою доцільністю, внаслідок чого Макс Вебер стверджував, що політика принципово несумісна з мораллю. Цілераці-нальність, прагматизм бізнесу і політики, обумовлені законами конкуренції, суперництва, правилами «гри», вимогами визначених процедур, об'єднують людей тимчасово, ситуаційно, умовно, протокольно.

Людські відносини, що забезпечуються туризмом, засновуються зовсім на інших уявленнях. Вони, як правило, не запрограмовані, відкриті, у них значно більше безпосередності, людяності, тепла, сердечності.

Туризм — найдемократичніша форма людських контактів, його головна мета — зміцнення і множення гуманістичного потенціалу співтовариства, сприяння миру і злагоді між народами. Це кредо туризму чітко проглядається, зокрема, у тематичних гаслах Всесвітнього дня туризму, які щорічно проводяться в країнах ― членах ВТО. Ось деякі з них: «Внесок туризму в збереження культурної спадщини, у зміцнення миру і взаєморозуміння» (1980); «Туризм — важливий чинник миру на землі» (1986); «Туризм створює єдність у світі» (1989); «Зв'язок, інформація й освіта - рушійні чинники розвитку туризму» (1991), «Туризм — фактор зростаючої соціально-економічної солідарності та зближення народів» (1992), «Туризм — фактор миру і толерантності» (1996), «Туризм: збереження світової спадщини для нового тисячоліття» (1999), «Технології і природа: два актуальних аспекти розвитку туризму на світанку XXI століття» (2000), «Туризм — інструмент миру і діалогу між цивілізаціями» (2001), «Екотуризм — ключ до стійкого розвитку» (2002), «Туризм: рушійна сила подолання бідності, створення робочих місць та соціальної гармонії» (2003).

Проблема єдності світу, суспільної солідарності — це насамперед питання про можливість злагоди серед людей. При цьому йдеться не про злагоду ідеальних, високо свідомих особистостей, а цілком конкретних людей, що живуть непростим життям, сповненим соціальних конфліктів, суспільних суперечностей, власних драматичних подій. Особлива соціальна цінність і значимість туризму як інструмента комунікативної культури саме і полягає втому, що він здатний грати миротворчу роль у ситуаціях міжнародних та інших конфліктів, бути стабілізатором цивільної злагоди, чинником добросусідства, дружби і взаєморозуміння людей.

Суспільство XXI століття гостро страждає від придбаного соціального імунодефіциту ― комунікативної обмеженості, браку щирого людського спілкування. Надії ідеологів «інформаційного суспільства» нате, що система масової, глобальної телерадіокомунікації природно підсилить людську єдність, на жаль, не виправдалися. Будучи свідком радості або скорботи інших людей, особистість, яка позбавлена безпосередніх контактів із ними, не має можливості пережити спільну радість або висловити щиріше співчуття і залишається тим самим ізольованим індивідом, якщо навіть вона і підключена до системи Інтернету. Сучасна комунікативна культура гостро потребує безпосередніх діалогічних зв'язків. Діалог, що містить у собі все накопичене людством комунікативне багатство — бесіду і суперечку, конкуренцію і співробітництво, тираду й опонування — розвиває в особистості як самоповагу, так і повагу інших. Турист, як правило,— це людина «діалогічного стилю».

Тому туризм справедливо розглядається у широких верствах українського суспільства як дієвий чинник, що об'єднує націю. Він, завдяки своїй гуманістичній функції, сприяє злагоді та єдності в суспільстві. Формування справжньої культури спілкування — річ непроста. Однак вкрай необхідна, тому що спілкування - визначальна умова існування людей як суспільних істот. Толерантність, така потрібна в мікросередовищі — сім'я, сусіди, об'єднання співробітників, тим більше необхідна у відносинах представників різних соціальних систем, носіїв різного віросповідання, переконань і уявлень. Туризм здатний примиряти людей, його комунікативні, гуманістичні можливості дозволяють забезпечувати «інтерсуб'єктивне узгодження змісту й істини» (К.-О. Аппель), домагатися обґрунтованого консенсусу, тобто розумної згоди. Але ці можливості не реалізуються автоматично, вони вимагають визначених вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічного настрою на доброзичливі контакти.

Комунікативна культура вимагає і спеціальних знань, зокрема соціальної етики, і соціальної педагогіки, і психології, уміння вести усний діалог, ознайомлення з його обов'язковими правилами і вимогами. Звичайно, мова не йде про якийсь спеціальний тренінг для звичайного туриста, який, до речі, як правило, і не замислюється над подібними питаннями, а хоче під час туристської подорожі задовольнити свої інтереси або ж просто змістовно відпочити (оздоровчий туризм). Але для фахівців, що професійно працюють у сфері туризму, знання специфіки комунікативної культури, соціальних, гуманістично орієнтованих функцій туризму — обов'язкова ознака їхньої компетентності.

У XXI столітті економічна парадигма туризму зазнає значних змін, які були яскраво виражені та прискорені після трагічних подій 11 вересня 2001 року. У зв'язку з цією ситуацією Рада з освіти ВТО, що охоплює понад 100 членів ВТО (університети, інститути, вищі школи, коледжі), серед яких і Київський університет туризму, економіки і права, що з 1999 року є членом Ділової ради цієї організації, провів цілеспрямовану роботу щодо відповідних дій в умовах цих нових викликів. Якщо туристська освіта, навчання та наукові дослідження є завжди важливими, то зараз вони важливі як ніколи, оскільки споживачі туризму змінюють свої звички і шукають стійкої практики ведення бізнесу в цьому секторі. Спіткнувшись з необхідністю більшої безпеки, більшого вибору, кращого сервісу, більшого задоволення запитів, і, безперечно, більшої якості в туризмі, Рада з освіти ВТО на своїх 5-ти загальних зборах в Мадриді (5-6 червня 2002 р.) визначила, що «ці цілі можуть бути досягнуті тільки шляхом кращої підготовки, щоб відповідати потребам індустрії, урядів і громадянського суспільства».

Нині освіта і навчання страждають у багатьох випадках від недостатньої глибини та відриву від дійсності в цьому секторі. Дослідження в туризмі також потребують розгляду стратегії розвитку туристських центрів і туристських підприємств, прихильності споживача турпослуг, сумісності туризму з природним середовищем та суспільним розвитком, перед тим як розглядати такі вузькі проблеми, як зниження вартості обслуговування або перерозподілу ринко­вих квот.

Цей важливий висновок Ради з освіти ВТО ще раз підтверджує саме гуманістичну функцію туризму і був врахований теоретиками та практиками туристської індустрії України при підготовці Державної програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки. Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки була розроблена на виконання указів Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» від 10 серпня 1999 року, «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 2 березня 2001 року, Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи подальшого розвитку туризму» від 29 квітня 1999 року. Враховуючи досвід провідних країн світу з підготовки фахівців для галузі туризму, до зазначеної Програми було включено низку заходів щодо підвищення якості кадрового забезпечення туристської діяльності. Зокрема, Програмою було ініційовано запровадження нового напряму підготовки «Туризм» зі спеціальностями, що охоплюють специфіку галузі.

На виконання Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки наказом Міністерства освіти і науки України на підставі ґрунтовних пропозицій Держтурадміністрації України, погоджених з міністерствами праці і соціальної політики, економіки та з питань європейської інтеграції, іншими установами, відомствами, організаціями до номенклатури державних напрямів і спеціальностей підготовки фахівців у вищих навчальних закладах був введений напрям «Туризм» зі спеціальностями «Туризм», «Готельне господарство», «Організація обслуговування в готелях і готельних комплексах». Міністерство освіти і науки України 24 квітня 2002 року створило Науково-методичну комісію підготовки фахівців «Туризм» (0504).

У контексті сказаного зрозуміла актуалізація проблеми підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників сфери туризму, персоналу, задіяного в ній. Нині організацією туристської справи зайняті сотні міжнародних, національних державних і громадських організацій. Серед них ― Всесвітня туристська організація, Міжнародна асоціація готелів, Міжнародне бюро соціального туризму, Європейський інститут вивчення і досліджень в галузі туризму, Міжнародна академія туризму, Вища школа туризму і готельного господарства (Гданськ, Польща), Коледж туризму (м. Бургас, Болгарія) і т.д. З огляду на накопичений досвід їхньої роботи, продемонстрований, зокрема, на міжнародних науково-практичних конференціях, проведених спільно з Вищою школою туризму і готельного господарства (Гданськ), видається доцільним і своєчасним об'єднання зусиль теоретиків і практиків туризму в справі подальшої розробки теорії сучасного туризму як особливої суспільствознавчої науки й освітньої дисципліни туризмологія.

Проблематика туризмології в узагальненому вигляді подана наступними питаннями: підвищення соціальної й економічної ефективності туристської сфери, її роль у формуванні культури міжлюдських відносин; теоретичні основи туризмології як галузі суспільствознавства; роль туризму в утвердженні гуманітарних цінностей: гуманітарна складова культури в сфері туризму; єдиний туристський простір і стандарти сфери гостинності; туризм і «народна дипломатія», культурний туризм як один із пріоритетних напрямків діяльності ЮНЕСКО; наука про освіту фахівців туристської сфери; значення туризму для розвитку громадянського суспільства; правові аспекти сфери туризму; рекреаційні ресурси і проблеми екологічної безпеки; екологічний туризм і збереження природної спадщини як чинник стійкого розвитку суспільства; туризм як важливий чинник інтеграції України в європейське і світове співтовариство.

Проблеми гуманістичної функції туризму були і є предметом комплексного обговорення на згаданих Міжнародних науково-практичних конференціях. Розробка цих питань передбачена в угодах про творче співробітництво Київського інституту туризму, економіки і права з Вищою школою туризму і готельного господарства, Академією фізичного виховання та Інститутом туризму (Польща), російською міжнародною Академією туризму, Шанхайським університетом іноземних мов, Вищою школою готельного господарства м. Веммель (Бельгія), Баварською вищою школою готельного і ресторанного сервісу, Балтійським міжнародним інститутом туризму (Санкт-Петербург), Мінським університетом.

Спільними зусиллями ми здатні теоретично осмислити досягнення і проблеми міжнародного і національного туризму як суспільного феномена і на цій основі надати практиці туризму нових творчих імпульсів, здатності якомога повніше реалізувати його гуманістичну природу.