2. Потреби, інтереси, цінності та ідеали в структурі мотивації людини, що подорожує.

В науковій літературі — філософській, соціологічній — існують різні класифікації людських потреб. Так, виокремлюються первинні і вторинні потреби. Первинні ототожнюються з матеріальними, тобто потребами людського тіла (фізіологічна потреба в їжі, воді, захисті тіла від несприятливих погодних умов, статева потреба), вторинні — з тими, що виникають внаслідок існування людини в соціальному оточенні. Інша класифікація використовує поняття вітальних потреб, тобто таких, що пов'язані з фізичним існуванням людини, соціальних — потреби щодо завоювання певного соціального статусу, визнання збоку інших, самоствердження та самореалізації в соціумі. Окремо виділяють духовні потреби, пов'язані з інтелектуально-емоційним життям людини, з її рефлексією та саморефлексією. Нарешті ще одна класифікація потреб людини належить американському соціопсихологу А. Маслоу. Ця класифікація навіть отримала назву «піраміди Маслоу» і є варіантом ієрхарізації матеріальних (вітальних, фізіологічних), соціальних і духовних потреб людини.

Всі ці класифікації значною мірою перетинаються і майже не суперечать одна одній. Тому будемо використовувати такий умовний розподіл: вітальні потреби, або матеріальні чи фізіологічні (потреби тіла); соціальні потреби — потреби, які формуються через спілкування з іншими, через життя у певному соціумі, соціальному середовищі: потреба в самоутвердженні, самореалізації, у визнанні з боку інших тощо; духовні потреби ― потреба в пізнанні (інтелектуальна), моральна потреба, естетична, потреба в трансцендентному обґрунтуванні свого існування, тобто потреба в засадах і сенсі свого буття за його межами. При цьому зазначимо, що цей розподіл певною мірою відносний: соціальні потреби нерідко містять у собі духовну складову, а духовні — формуються (і реалізуються) за участю потреб соціальних, а часто і під впливом вітальних потреб.

Визначивши логіко-понятійний апарат, повернемося до визначення поняття турист, яке ми вже згадували на початку розділу: турист — це той, «хто здійснює подорож заради задоволення або із зацікавленості». Отже, зацікавленість розглядається поряд із задоволенням, виокремлюється як самостійний мотив здійснення подорожі (туризму). Зацікавленість імпліцитно пов'язана з новизною, з новим загостреним сприйняттям, що виникає при зустрічі з чимось незвичним, незнайомим. На перший погляд, здаватиметься, що зацікавленість є проявом інтелектуальної, а отже, духовної потреби. Проте, з нашої точки зору, зацікавленість є проявом й іншої, вітальної потреби — в розширенні життєвого простору свого буття. Ця потреба властива всім тваринам. Так, наприклад, в етології (науці про поведінку тварин) добре відомий експеримент з пацюками, — самця та самицю — помішують у клітку, і створюють умови, коли всі фізіологічні потреби цих тварин задоволені. Потім у клітці відкриваються дверцята, що ведуть у новий простір, не відомий мешканцям клітки. Виявляється, що самець-пацюк, не вагаючись, починає ознайомлюватись з новим приміщенням — освоювати новий простір (до речі, самиця, в разі задоволення фізіологічних потреб, цим майже не цікавиться). Цей експеримент переконливо доводить, що навіть тваринам властива потреба в освоєнні нового простору, розширення просторових контурів свого існування.

З цього погляду туризм можна вважати антропоморфізованою формою задоволення потреби соціальної істоти у засвоєнні нового простору. Можливо навіть припустити що це взагалі базисна і навіть вітальна потреба, яка лежить в основі туристської дії, туристської активності. Турист, як правило, розповідає: «я побував там-то і там-то». Отже, він у своїх спогадах позначив місця свого перебування, суб'єктивно засвоїв, навіть присвоїв — хоча й у віртуальний спосіб — певний простір, зробив його «своїм». Саме як такі позначки можна розглядати написи на будь-чому, які залишає по собі турист: на стінах, камінні, в горах, пам'ятках культури (хоч як прикро, а це трапляється не дуже рідко), написи на зразок «Тут був Вася». Це людський аналог тих міток, які по собі залишають і тварини. Безперечно, це віртуальне присвоєння дійсності. Але чи не саме тому ми полюбляємо фотографуватись під час подорожей, збирати чи купувати якісь предмети (сувеніри): «на згадку» проте, що ми там (десь) були, що там нам було приємно?

Туризм виступає як засіб задоволення й інших вітальних, тобто тілесних потреб. На перший план тут, безумовно, виступає можливість відновлення фізичного стану людини, оздоровлення, так би мовити, відновлення її тіла. Саме цю потребу задовольняє рекреаційно-реабілітаційний туризм. Туристів, які здійснюють подорож саме з цією метою, не випадково називають «відпочиваючі». Полежати на прибережному піску під лагідними променями сонця, занурити «тлінне тіло» у теплі хвилі синього моря чи океану, додатково прийняти процедури, від яких поліпшується фізичне почуття ― головна мета цієї категорії туристів, а саме тих, хто вирушає на курорти, особливо морські.

Додатком, проте дуже істотним, до цього виду туризму є ще одна з матеріальних потреб: харчування. Більше того, в ряді випадків ця потреба може стати домінуючою (для останнього варіанту ми б навіть пропонували ввести поняття такої подорожі, як «гастрономічний туризм»). Насьогодні ресторанний, і взагалі, харчовий бізнес є невіддільною частиною готельного, санаторно-курортного тощо. Значна частина рекламно-туристських проспектів надає інформацію про особливості кухні, яка очікує на мандрівників, пропонуючи скуштувати ексклюзивні, місцеві страви, спробувати напої.

Перейдемо до розгляду соціальних потреб, які можуть виступати мотивами до здійснення подорожей. Це мотив соціального самоутвердження людини, потреба у визнанні з боку інших. Ця потреба може реалізовуватись по-різному. Так, вона є потребою у спілкуванні з іншими людьми, потребою в міжособовій комунікації. Потреба у спілкуванні взагалі перетворилася наприкінці XX — початку XXI століть в істотний чинник міжнародного туризму, коли західне суспільство зіткнулося з проблемою самотності. Цю тенденцію ще в 70-ті роки помітив американський філософ-футуролог Є. Тоффлер. Приблизно в цей же час її зафіксували американські економісти Дж.Енджел, Р.Блекуел, П.Мініард, наголосивши, що збільшення кількості бездітних сімей серед білого населення США призвело до зростання витрат на мандри. Починають здійснювати туристичні подорожі і сімейні пари, дорослі діти яких живуть окремо. Очевидно, що саме в цих життєвих ситуаціях у людей зростає відчуття самотності, непотрібності, відчуженості. Недаремно один з українських банків у своїй телевізійній рекламі використав — хоч і не безпосередньо — саме цей мотив: перебуваючим на пенсії слід вирушати у подорож навколо світу.

Самотність як стан невдоволеної потреби у спілкуванні є мотивом, який змушує здійснювати подорож, адже протягом неї виникають нові знайомства, формується, хоча й тимчасова, спільнота, товариство. Життя наповнюється сенсом, поновлюються соціальні зв'язки, повертається відчуття соціальної потреби. Туризм стає фактором індивідуальної надії та сподівання.

Водночас та ж потреба у соціальному самоутвердженні реалізується і у вигляді мотиву престижу, тобто демонстрування певного соціально-економічного статусу за допомогою туризму. Не секрет, що престижні тури є для певних соціальних груп своєрідним «лейблом», який свідчить про належність такого мандрівника до еліти. Тому здійснити такі тури, побувати, відпочити у певних країнах, зупинитися у певних готелях, дозволити собі певні розваги ― це продемонструвати «хто є хто». Тому, підкреслюємо, мотив престижу ― дуже істотний мотив туристської активності.

Більш віддалено, але врешті-решт із соціальними потребами пов'язані такі різновиди туризму, як діловий туризм, шоп-туризм, конгресний туризм, освітянський туризм.

Нарешті зупинимося на питанні, які духовні потреби спонукають людину до туристської дії, які з них допомагає задовольнити туризм? Духовні потреби, як уже зазначалося, — це потреби, які безпосередньо з фізичним існуванням не пов'язані. Проте вони пов'язані з рефлексією людини буття навколо неї, свого місця в світі, з пошуками основ і сенсу буття. Ці потреби, на нашу думку, лежать у підґрунті таких різновидів туризму, як паломницький, культурно-історичний, духовний, ностальгічний.

Паломницький, або прочанський, туризм пов'язаний із релігійними уподобаннями людини. Йдеться про паломництво до святих місць, або до місць, які у певний час пов'язані з релігійними подіями (наприклад, приїзд багатьох тисяч людей до Києва з нагоди візиту Папи римського). На відміну від прочанського туризму духовний туризм — це подорожі, які здійснюються людиною задля визначення в питаннях трансцендентних засад свого буття, визначення щодо релігії, етичної та філософської культури. Мета духовного туризму полягає у пошуках духовної самототожності людини, визначеності в питаннях світоглядних засад свого буття: що вважати правильним шляхом саме її життя? Це пошуки, які мають задовольнити власну ідентичність, визнати обрану особистістю систему цінностей правильною. Духовний туризм — це або пошук підтвердження правильності обраного життєвого шляху, або мандрівки задля визначеності світоглядних орієнтирів. Прикладом подібних мандрівок можуть бути подорожі до країн Центральної і Південно-Східної Азії О.Блаватської, О.Реріх, М.Реріха. Певною мірою задля переконання в правильності обраного шляху здійснював подорожі і відомий український філософ-мандрівник Г.Сковорода. «Світ ловив мене, але не впіймав» — це висловлювання слід розуміти не лише в переносному сенсі, як вдалу спробу філософа уникнути втручання соціуму в стиль його життя, уподобання та переконання, а й у більш конкретному сенсі: простір мандрів надавав можливість вивіряти правильність обраного життєвого шляху. Тож духовні пошуки відбуваються не лише в тиші кабінетів та роздумах над сторінками книг. Вони здійснюються і мандрівкою до територій — «джерел» вчення, що припало до душі, збентежило її, пробудило думку. Бажання ознайомитися з простором, природа якого, можливо, сама спонукає до певного стилю світосприйняття, — один з головних мотивів духовного туризму.

Колись саме в такий спосіб починалося духовне становлення засновників вчення під назвою «жива етика» — Миколи Костянтиновича та Олени Іванівни Реріхів (у дівоцтві Шапошникової —праонуки російського полководця М.Кутузова і водночас племінниці російського композитора М.Мусоргського). Метою їхньої поїздки, яка врешті-решт закінчилася тим, що вони залишилися там, де їхні душі знайшли гармонію було наближення до джерел мудрості. Спочатку були мандри Америкою, Скандинавією, але духовну самодостатність вони отримали лише у Гімалаях.

Відштовхнувшись від прикладу Реріхів, можна згадати, що і сам засновник буддизму — першої світової релігії — принц Гаутама теж мандрував у пошуках сенсу життя до тих пір, поки цей сенс не відкрився йому.

Близько до цих різновидів стоїть культурний або культурно-історичний туризм, який спонукається потребою наочно побачити культурно-історичні пам'ятки. Ця потреба виникає, з одного боку, внаслідок набуття певного рівня знань, освіти, з другого ― знов-таки з прагнення до засвоєння нового. Важливою складовою мотиву цього виду туризму є естетичне задоволення — отримання позитивних емоцій від зустрічі з красою. Естетична складова може взагалі домінувати (наприклад, цей мотив є підґрунтям подорожей з метою відвідати різні театри, побувати на всесвітньо відомих виставах). Культурний туризм у свою чергу лежить у підґрунті духовного збагачення людини, поглиблення її інтелектуальної, естетичної, моральної зрілості.

Ще один вид туризму, який спонукається духовними потребами, — це ностальгічний туризм. Він характерний, як правило, для літньої вікової категорії туристів. Іноді ностальгічний туризм може накладатися натуризм етнічний, наприклад, коли емігранти відвідують свою етнічну батьківщину. Коли українські канадці відвідують Україну, то мотив, що спонукає їх до цієї подорожі, з одного боку, «етнічний» — відвідати місце свого родового походження, а з другого — це туга за місцями свого дитинства, юнацтва, навіть зрілої пори життя. Але все-таки етнічний туризм задовольняє потребу у підкріпленні національної ідентичності людини, її національної тотожності, тобто включеності в певну соціальну спільноту на підставі спільного походження, ототожнення з певною культурою: мовою, ціннісним кодом, стереотипами світосприйняття і поведінки, побутовими традиціями тощо. Відвідування своєї етнічної батьківщини людиною, яка народилася і виховувалася в іншому соціокультурному середовищі, є своєрідним генетичним покликанням — «покликом предків». Ностальгічний же туризм виключно індивідуальний, він камерний порівняно з етнічним, це не поклик національної ідентичності, це ― відтворення власного життєвого шляху, намагання подолати незворотність часу просторовим поверненням.

Сутність ностальгічного туризму яскраво виражають рядки О.Пушкіна:

«...Вновь я посетил

Тот уголок земли, где я провел изгнанником

Два года незаметных.

Уж много лет прошло с тех пор

И много переменилось в жизни для меня.

И сам, подвластный общему закону,

Переменился я. Но здесь опять

Минувшее меня объемлет живо...»

Ефект впізнавання того, що вже було в житті і що було позитивно емоційно забарвлене — ось головне в ностальгічному туризмі. Позитивна емоційна пам'ять є специфічною для спонукальних мотивів ностальгічного туризму; рідко хто бажає відвідувати місця, пов'язані з негативними емоціями. Хоча це не виключає повернення і до місць, що можуть викликати спогади-страждання: іноді ностальгічний туризм здійснюють люди, які ідуть відвідати рідні могили.

Головною складовою тут є емоційно-почуттєвий стан, який викликається спогадами від відвідування місць, пов'язаних з історією життя конкретної людини. Це мандрівка, яка знов викликає картини з минулого, що мають важливе суб'єктивне значення для людини.

Крім розглянутих потреб, за допомогою туристської активності людина здатна задовольняти й інші потреби та бажання. Існують такі різновиди туризму, як бізнесовий або діловий, конгресний або науковий, військовий, спортивний, так званий шоп-туризм та деякі інші.

Окремо стоїть такий різновид туризму, як фан-туризм. Це різновид мандрівок, при яких шанувальники ― «фани» ― супроводжують своїх кумирів на виїзні спортивні змагання. Як правило, це прихильники спортивних клубів і окремих спортивних зірок, насамперед футбольних. Потреба, яка задовольняється фан-туризмом, — це потреба у визнанні з боку референтної групи за рахунок символічної партиціпації — причетності, співучасті — з символом певної соціальної спільноти, втому числі національно-етнічної, за рахунок загострення суб'єктивного відчуття цього партиціпативного зв'язку. Переміщення в інше соціокультурне, географічне, політичне, етнічне середовище, як правило, актуалізує один з архетипів колективної свідомості «ми» - «вони», уявно встановлює відчуття спорідненості між фаном та символом його поклоніння.

Фан-туризм слід відрізняти від спортивного туризму, який спонукається дещо іншими мотивами: або аматорськими — як глядачі спортивних змагань на виїзді, або професійними, тобто як суб'єктів спортивних змагань чи інших спортивних заходів. Проте потреби, які стоять за цими видами туризму, задовольняються опосередковано, тому що над ними надбудовуються інші види діяльності: комерційно-економічної, наукової, іншої професійної, через які вже потреби і реалізуються.

Існує ще один аспект цієї проблематики: ми не зупинялись на моральній оцінці деяких туристських засобів задоволення певних потреб. Справді, деякі види туризму породжують необхідність не тільки морального, а іноді й правового регулювання. Так, наприклад, Глобальний етичний кодекс туризму засуджує саме такі засоби задоволення потреб за допомогою туристських подорожей, які можуть спричинити шкоду фізичному або психічному стану людини, принизити її гідність. Проте це дуже важливе питання ― тема наступних роздумів.