- •Дистанційний курс
- •Передмова
- •Основна мета курсу:
- •Завдання курсу:
- •Ключові поняття курсу:
- •Глосарій
- •Розділ 1.1. Тема: «Предмет філософії туризму, його структура»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.1
- •Завдання до навчальних матеріалів розділу 1.1.
- •До проблеми ставлення.
- •Складові філософії туризму.
- •Антиномії туристської діяльності.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Цілі і завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.2.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 1.2.
- •1. Осмислення подорожі та мандрівки у античній традиції
- •Ставлення представників духовної культури до туризму у Середньовіччі.
- •3. Нові часи — новий погляд на туризм.
- •Полікультурний характер туризму в добу буржуазних перетворень. Есе ф.Бекона «Про подорожі».
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 1.3.
- •1. Туризм у контексті сучасного «гуманітарного повороту».
- •2. Зміцнення потенціалу людського спілкування
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 1.4. Тема: «Антропологія туризму»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.4
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 1.4.
- •2. Потреби, інтереси, цінності та ідеали в структурі мотивації людини, що подорожує.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 1.5. Тема: «Етика туризму»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.5.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 1.5.
- •1. Проблеми прикладної етики в історії етичної думки.
- •2. Соціальне і природне середовище у туризмі як моральна проблема.
- •3. Екологізація моральної свідомості і туризм.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.1. Тема: «Туризм у контексті міжетнічних та кроскультурних відносин»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.1.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.1.
- •1. Туризм у контексті глобальних процесів.
- •2. Кроскультурні комунікації та форми взаємодії етнокультурних спільнот.
- •3. Вплив між цивілізаційних і етнокультурних конфліктів на туризм та кроскультурні комунікації.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.2. Тема: «Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.2.
- •1. Посилення комунікативної взаємодії країн і народів у хх-ххі століттях і розвиток масового міжнародного туризму.
- •2. Зростання ролі міжнародного туризму у зближенні народів, запобіганні конфліктів на культурно-релігійній основі, в утвердженні стабільності і миру на міжнародній арені.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.3. Тема: «Соціологія туризму»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.3.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.3.
- •1. Категорійний апарат соціології туризму
- •2. Туризм у процесі задоволення потреб.
- •3. Класифікація видів туризму на основі домінуючих потреб.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.4. Тема: «Туризм і політологія»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.4.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.4.
- •1. Взаємозв’язок туризму і політичної культури людей
- •Специфіка «політичного туризму».
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.5. Тема: «Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.5.
- •Завдання до навчальтних матеріалів розділу 2.5.
- •1. Питання безпеки, її сутність, зміст та місце у сукупності фундаментальних потреб людини.
- •2. Класифікація рівнів безпеки туризму та її практичне значення.
- •3. Міжнародно-правовий зміст гарантування безпеки як фізичної особи.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Розділ 2.6. Тема: «Філософський аспект паломницького туризму в Україні»
- •Цілі та завдання розділу:
- •Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.6.
- •Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.6.
- •Перспектива розвитку паломницького туризму в Україні на фоні етноконфесійних конфліктів у світі.
- •2. Релігієзнавчі засади і правові гарантії розвитку паломницького (релігійного) туризму в Україні.
- •3. Організаційні передумови розвитку паломницького (релігійного) туризму в Україні.
- •??? Питання для самоконтролю:
- •Резюме:
- •Питання для закріплення матеріалу і до екзамену
- •Література
Завдання до навчальтних маиеріалів розділу 2.4.
Прочитати матеріали щодо розділу.
Представте навчальний матеріал розділу у виді таблиці.
1. Взаємозв’язок туризму і політичної культури людей
Нові реалії, з якими зіткнувся світ, виклики глобалізації на межі тисячоліть важко оцінити однозначно. З одного боку, маємо величезні технічні досягнення, вражаючі здобутки телекомунікаційної революції, з другого — спостерігаємо сплеск люті, сконцентрованої у світових війнах, страшний руйнівний потенціал міжетнічних конфліктів, міжнародного тероризму, що 11 вересня 2001 р. призвів до національної трагедії в США. Людство опинилося перед альтернативою — або знайти спосіб цивілізовано відповісти на виклик часу, або загинути, зникнути в глибинах всесвіту. Отже, майбутнє планети вирішальною мірою залежить від зрілості масової свідомості і рівня політичної культури.
Політична культура — частина загальної культури, яка формується і виявляється протягом історії народу в політичному житті. Поняття «політична культура» є похідним від понять «політика» (наука і мистецтво управління) та «культура» (сукупність фундаментальних цінностей, створених цивілізацією) і виступає як продукт історичного досвіду суспільства, індикатор його цивілізованості, інструмент узгодження інтересів влади і суспільства. А ставлення людей до політики, владних структур — це і є та реальність, яка стоїть за поняттям «політична культура».
Структуру політичної культури становлять політичні знання, політична ідеологія і психологія, політичний досвід, традиції, норми, зразки і засоби політичної діяльності. На відміну від політики як сфери безпосередньої дії, політична культура є сферою суспільних уявлень про світ політики і відповідних норм поведінки. Відомий дослідник політичної культури американський філософ і соціолог Даніел Белл слушно зауважив: «Вчинки людей залежать від того, що вони думають, як відчувають, у що вірять». Політична культура, за Беллом, складається з ідей, припущень, цінностей, переконань, які зумовлюють політичну дію. Вона служить фільтром або лінзою, через яку політичні актори бачать світ.
У цьому контексті пізнавальним є осмислення взаємозв'язку туризму і політичної культури, впливу туризму на формування загальноцивілізаційних цінностей у політичної еліти, політичних лідерів держави. Таке завдання кореспондується з тією роботою, яка проводиться в нашій країні щодо реалізації Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року. Основні напрями цієї програми розглядалися на парламентських слуханнях, які переконливо показали, що туризм стає пріоритетним напрямом розвитку економіки і культури України, однієї із найпривабливіших країн, розташованої в центрі Європи.
Осмислюючи змістовні положення Державної програми розвитку туризму у політологічному аспекті, слід враховувати, що туризм як явище може сприяти становленню «відкритого суспільства». Він у масових масштабах забезпечує безпосередність контактів громадян з носіями інших культур, що створює особистий досвід, завдяки чому в суспільстві може утворюватися імунітет щодо ксенофобії і можливих на цьому ґрунті маніпулятивних антилюдських дій. Розвиток нових форм туризму, зокрема для людей з особливими, адресоспрямованими потребами, сприяє утвердженню толерантності в суспільстві. Поява таких демократичних форм, як «зелений» туризм, робить його доступним для всіх громадян і діє як фактор зміцнення відкритого характеру суспільства. Зв'язки втуристичній галузі можуть переходити в позатуристичні сфери (як особистих, так і, скажімо, економічних контактів). Участь у туристичній діяльності сприяє позитивному ставленню до ринкової економіки в суспільстві (щодо цього часу залишається проблемою), так само, як і зміцненню підвалин правової держави: оскільки стосунки агентів у цій галузі впорядковуються на основі правових норм, громадяни опановують їх у повсякденній практиці і право стає звичайним елементом життя суспільства. Загалом розвиток сфери надання туристичних послуг у країні здатний сприяти розвитку в ньому політичної культури більше, ніж візити громадян за кордон, оскільки тут присутній фактор системної дії, пов'язаний з усією інфраструктурою в країні; отже, принципи відкритості, толерантності, які мають бути в основі розвитку туристичної сфери, справляють вплив загалом на суспільний устрій країни, сприяючи її відкритості й інтеграції у світовий простір.
Важливиму розвитку форм туризму, призначених для політичної еліти (діловий, професійний туризм), є обов'язкове врахування елемента історії. За можливості треба використовувати в розробці програми політичних зустрічей та обмінів їх зв'язок з важливими історичними датами, особливо такими, що стосуються спільної історії учасників політичної акції. Ці події можуть бути як позитивними, так і негативними для сторін, представлених на цій зустрічі, але головне, щоб вони були належним чином виважено осмислені і сприяли утвердженню під час політичних контактів засад толерантності.
Так само важливим напрямом формування професійних якостей сучасних політичних діячів є культурно-пізнавальний туризм, пов'язаний з різноманітними святами і фестивалями. Вдало зазначено, що людина стільки разів особистість, скільки вона знає мов. На таких великих святах, де кожний народ демонструє краще, що він вміє, можна побачити, яким він є насправді; такий досвід розсуває межі сприйняття «іншого» і також сприяє утвердженню толерантності.
Ще однією можливою формою розвитку культури сприяння туризмові у політиків є різноманітні види обміну політичним досвідом під час конгресних заходів, від навчань і стажувань молодих парламентарів за кордоном, до візитів делегацій різного масштабу (якм ісцевого, так і загальнодержавного). Важливим у цій справі є залучення до процесу політичних обмінів професійних істориків і політологів, які можуть кваліфіковано виконати необхідну методичну і методологічну роботу (підготовка програм, розробка рекомендацій тощо).
Розвиток туризму, розширення доступу відвідувачів з усього світу до природних, культурних та інших об'єктів, окрім створення іміджу країни і налагодження міжнародних зв'язків, фактично зміцнює і розширює джерела інвестування. Тут треба зауважити, що об'єкти туризму не є чимось назавжди сталим — на туристичний об'єкт може перетворюватися той або інший витвір природи чи людей залежно від етапу розвитку суспільства, його «картини світу». Так, природні об'єкти стають об'єктами туризму досить пізно, на межі XVIII — XIX століть, що було пов'язано з виникненням в культурному обігу романтичної ідеї «природи». Нетрадиційні форми, на кшталт «зеленого» туризму, виникають наприкінці XX століття як новий етап утвердження немасових, індивідуальних, локальних культурних практик.
Зрозуміло, що розвиток туристичної інфраструктури в усьому комплексі культурних, освітніх, інформаційних, технічних, політичних, правових, економічних, адміністративних тощо складових вимагає конструктивної співучасті різноманітних верств суспільства, співробітництва влади, бізнесу, ЗМІ, громадських спільнот і внаслідок самого характеру цього утворення сприяє утвердженню партнерських стосунків між цими акторами, що, безперечно, створює сприятливий ґрунт для розвитку громадянського суспільства. Оскільки велике значення мають принципові рішення і дії керівних постатей, вагома роль тут належить відповідним елітам, зокрема політичній.
Політична еліта — це носії політико-управлінських якостей, люди, які оволоділи певними позитивними цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві. Платон, наприклад, вважав, що «державні функції можуть виконувати тільки вибрані — ті, хто отримав особливе виховання і має достатній досвід управління державними справами».
Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група, яка має відповідні професійні, соціальні і психологічні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.
У сучасній Україні політична еліта, яка виросла в умовах союзної держави, не сформувалась як справжня еліта, а тому виявилась неспроможною вирішувати загальнодержавні завдання. В нашій державі політичну еліту репрезентують колишні партійні, профспілкові і комсомольські функціонери, а також представники національно-демократично налаштованих верств. Перші, прийшовши до влади, в умовах відсутності сталих законів, у своїй переважній більшості стали задовольняти свої власні інтереси. Другі, не маючи професійних умінь і навичок управління, часто-густо проявляють безпорадність при розв'язанні складних економічних і соціальних проблем, що, до речі, не заважає їм збагачуватися особисто. В результаті до влади у переважній більшості прийшла на всіх рівнях олігархізована, корумпована управлінська еліта.
Досвід пострадянських держав (Україна не є винятком) переконливо свідчить, що політика в них страждає на численні «дитячі хвороби», серед яких насамперед — проблема відсутності харизматичних політичних лідерів, неадекватність наявної еліти політики вимогам часу.