3. Міжнародно-правовий зміст гарантування безпеки як фізичної особи.

Розглянемо більш детально міжнародно-правовий зміст гарантування безпеки туриста як фізичної особи. Цей зміст складається з міжнародного захисту загальних прав людини та захисту прав у небезпечних ситуаціях.

Основа захисту загальних прав людини закладена прийняттям Всезагальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, який відтепер щорічно відзначається як День захисту прав людини. У декларації, зокрема, закріплено:

• рівність всіх людей, які народжені вільними і рівними у правах;

• заборона дискримінації за ознакою таті, раси, кольору шкіри, мови, релігії та інших відмінностей;

• право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість;

• право кожної людини на правосуб'єктність;

• рівність всіх перед законом, право на звернення до суду;

• заборона необґрунтованих арештів, презумпція невинності та заборона зворотної сили закону;

• право на свободу пересування та вибір місця проживання та інші права.

Всезагальна декларація прав людини надала імпульс до розвитку так званого «права прав людини», систему джерел якого складають чотири Женевські конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів (серпень 1949 р.); Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.).

На підставі норм Пакту про економічні, соціальні і культурні права держави гарантували кожному індивіду право на працю, справедливі та сприятливі умови праці, право на відпочинок, на соціальне забезпечення, право на участь в культурному житті, до якого ми не безпідставно відносимо внутрішній і міжнародний туризм.

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, окрім загальних прав людей, проголошує права на гуманну поведінку, право на свободу пересування та свободу вибору місця проживання, право на захист особистого життя, що має безпосереднє відношення до туристичних обмінів.

Однак в екстремальних у соціально-політичному відношенні етапах розвитку країн, коли життя народів перебуває під загрозою, держави мають право відступати від своїх зобов'язань за пактом 1966 року тою мірою, яка зумовлена гостротою положення за умови недопущення дискримінації та дотримання переліку невід’ємних прав і свобод. Очевидно, потенційним туристам слід знати про такі періоди вжитті країн, у які вони збираються здійснити подорожі.

Однак за всіх умов певний мінімум прав людини ніколи не може бути обмеженим. До останніх віднесемо ті імперативні права, які держави не мають права ні за яких обставин обмежувати. Це такі права:

• право на життя;

• заборона тортур, жорсткого антилюдяного поводження чи покарання;

• заборона позбавляти людину свободи на підставі того, що вона не виконує певні договірні зобов'язання;

• заборона надавати кримінальному законові зворотної сили;

—право на правосуб'єктність, на свободу думки, совісті, релігії.

На теренах СНД діє Конвенція щодо прав та основних свобод 1995 року, яка мала на меті дотримання міжнародних стандартів у галузі прав людини. Стаття 2-а зберігає право кожного на життя, смертний вирок не може бути винесеним, як правило, жінкам та особам, яким не виповнилось 18 років, стаття 3 забороняє тортури та жорстоке поводження, ст. 4 забороняє примусову працю, ст. 5 проголошує право на свободу та особисту недоторканість. Стаття 35 конвенції 1995 р. встановлює також перелік невіддільних прав і свобод, котрий, однак, вужчий за перелік, що міститься у Пакті 1966 р.

Особливу увагу привертають міжнародно-правові акти щодо захисту туристів: Гаазька декларація з туризму 1989 року, Хартія туризму та Кодекс туриста 1985 року, Документ Акапулько 1982 року та інші.

Щодо практичних дій іноземного туриста, який опинився у небезпечній ситуації, то йому слід порадити встановити, які з перелічених міжнародно-правових актів імплементовані (від лат. виконувати) у національне законодавство країни його перебування, тобто введені вдію і на які він може спиратись, захищаючи своє життя, здоров'я та недоторканість.

Особливо небезпечним є період збройних конфліктів внутрішнього чи міжнародного характеру, що можуть виникнути несподівано або періодично спалахують і ніколи не вичерпуються остаточно. У цьому разі туристові чи гостю країни з конфліктогенної зони слід покладатись на захист свого життя, прав, свобод, фізичного і психічного здоров'я нормами міжнародного гуманітарного права. Якщо У попередньому випадку ми орієнтували туристичні групи і окремих осіб на той факт, чи імплементували ті чи інші країни, особливо країни з підвищеним рівнем небезпеки положення міжнародних пактів у систему національного законодавства чи ні, то норми міжнародного гуманітарного права (МГП) є здебільшого «jus coge №5» тобто, як вказують авторитетні правники-міжнародники, є само-здійснюваними. Базові джерела МГП — чотири Женевські конвенції 1949 р. та два Додаткових протоколи до них 1977, підписані переважною більшістю країн-членів ООН і виконуються всіма, незалежно від ратифікації чи введення будь-яким іншим шляхом у систему національного законодавства.

Міжнародне гуманітарне право надає протегування і захист: військовополоненим, пораненим і хворим у діючих арміях, цивільному населенню, а також всім без винятку особам, які втягнуті у вир збройного конфлікту. Всі ці жертви війни мають право на міжнародний захист і в разі, коли одна із сторін не визнає себе у стані війни. Стосовно вищезгаданих осіб заборонені:

• зазіхання на життя, фізичну недоторканість (вбивства, жорстке поводження, тортури);

• взяття заручників;

• зазіхання на людську гідність;

• засудження та покарання без попереднього судового рішення.