Розділ 1.1. Тема: «Предмет філософії туризму, його структура»

Зміст:

1. До проблеми становлення.

2. Складові філософії туризму.

3. Антиномії туристської діяльності.

Ключові поняття: туризмологія, феноменологія, герменевтичні потенції, антропологічний аспект, аксіологічний аспект, комунікативна культура, етика спілкування і співжиття, екзистенціальний вимір, морально-психологічний компонент, екологічний компонент, культурологічний і соціальний аспект.

Цілі та завдання розділу:

• отримати уявлення щодо доцільності та обґрунтованості питання про «філософію туризму»;

• розглянути філософію туризму як своєрідну соціально-філософську феноменологію;

• ознайомитися з внутрішніми суперечностями туризму та виявити частину з них, яка має антиномічний характер.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.1

При вивченні розділу 1.1. важливо виявити функції та компоненти філософії туризму.

Вивчаючи пункт 1, проаналізуйте інтегративну взаємодію філософії туризму з іншими соціогуманітарними профільними дисциплінами.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на місце філософії туризму в процесі формування світоглядної свідомості «людини, що подорожує» (homo viator).

Вивчаючи пункт3, зупинитесь на аналізі герменевтичного потенціалу туристичної діяльності.

Завдання до навчальних матеріалів розділу 1.1.

1. Прочитати матеріали щодо розділу.

2. Представте навчальний матеріал розділу у виді опорної схеми.

1. До проблеми ставлення.

Сама постановка питання про «філософію туризму» потребує роз'яснення щодо його доцільності і обґрунтованості. За нашим переконанням термін «філософія» може коректно вживатися лише за умов, коли за його допомогою певне явище (природне, соціальне, ментальне) характеризується у його світоглядному значенні для людини і суспільства в цілому. Саме у такий спосіб свого часу виникли і «легалізувалися» словосполучення «філософія природи», «філософія техніки», «філософія медицини», «філософія життя». Втім, мабуть, доцільніше було б вживання інших визначень — «філософські проблеми» (техніки, медицини, військової справи, біології тощо). Сучасна соціо-гуманітарна література, насамперед белетристична, демонструє і зразки повної «довільності» застосування слова «філософія»: «філософія інформаційної епохи», філософія «захисту навколишнього середовища «третьої хвилі»», «філософія грошей», «філософія бізнесу». Маркетинг, ― читаємо ми, ― «це філософія бізнесу», а не просто одна із функцій підприємництва. «Кожний розуміє маркетинг як філософію свого бізнесу». Значного поширення в літературі туристського призначення набуло словосполучення «філософія менеджменту». Пояснюючи своє розуміння цього терміна, Д. Уокер зазначає: «Під філософією менеджменту розуміється довіра, відносини, цінність і підтримка дій, які складають умови способу розвитку туристських підприємств». З цього визначення зрозуміло, що в ньому поняття філософії підмінюється характеристикою етичних вимог до працівників туризму, визначенням деяких функціональних особливостей їх фахової діяльності.

Окремі автори наголошують на необхідності формування «філософського підходу» до максимального задоволення потреб туристів, пишуть про «філософію» їх розміщення у готельних комплексах. Усім любителям застосування високих понять до досить прозаїчних справ доречно нагадати застереження талановитого англійського філософа середньовічного часу, ченця ― францисканця Уільямса Оккама — «сутності не слід примножувати без необхідності» («лезо Оккама»). Прикладів довільного і зовсім не обов'язкового вживання поняття «філософія» чимало. Полишаючи таку довільність на совісті її авторів, підкреслимо, що «призначення» філософії вії класичному та й сучасному вигляді полягає втому, щоб її засобами і можливостями визначати для людей смислоутворювальні орієнтири, тим самим залучаючи їх до світу мудрості, «царини софійності». Філософія випрацьовує уявлення про загальну, універсальну форму культурного багатства, виявляє і формулює у теоретичних концепціях та у вигляді сентенцій, афористичних узагальнень інваріантні, «вічні» засади людського світовідчуття, світорозуміння і світоставлення. Актуальне завдання філософської культури ― здійснювати динамічне обґрунтування методології пошуку розв'язань дедалі складніших проблем у світі, що стрімко змінюється («гераклітівський потік»), озброювати особистість у її пошуку «нових смислів» власного існування. В тому числі у новому світі туристських реалій, процесів, подорожей (туризм як «подія» та як «зустріч»).

Сучасна філософія як стиль мислення (філософствування) прагне якомога щільніше наблизитися до масової свідомості. Показова в цьому плані життєво-практична філософія Б. Франкліна — специфічний різновид життєстверджуючого індивідуалізму («філософія ділової людини»). Свідченням актуалізації практичної «місії» філософії є також відродження прагматизму («гуманітарний неопрагматизм»), філософського вчення, яке, відкидаючи всілякі претензії на абсолюти, прагне перенести у філософське дослідження критичний і експериментальний дух природничих наук, «проголосивши першість інтерсуб'єктивних, соціальних, суспільних вимірів досвіду, мови і науки».

Зазначена особливість новітньої філософії пояснює той факт, що діапазон вживання філософських визначень до різноманітних реалій суспільного життя та людської діяльності істотно розширився. Особливо це стосується такої галузі філософської теорії, як соціальна філософія. В цьому контексті цілком правомірна проблема «філософіїтуризму» (або філософські аспекти туризму). Вона виступає як важлива складова більш загального теоретичного утворення теорії туризму («туризмологія») — специфічної соціо-економічної і соціо-гуманітарної дисципліни. Туризмологія (туризмознавство) містить у собі, до речі, технологічну частину, яка має синтетичний характер і характеризується розгалуженими міжнауковими зв'язками.

Акцентований інтерес до теоретичної рефлексії туризму спостерігається в науці, починаючи з 30-х років XX століття. В працях Небеля, Фостера, Фарбера, Різона ми зустрічаємо осмислення психологічних мотивів подорожей, знайомимося із міркуваннями щодо ідеологічної та історичної природи дозвілля. В 70-х — 90-х роках у розвинутих країнах починають діяти спеціалізовані науково-дослідницькі центри туризму, світ побачила ціла низка фахових видань — «Journal of Travel Reaserch»,«Annals of Tourism Reaserch», «The Journal of Tourism Studies».

Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є, за нашим переконанням, необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», надання цьому розумінню «людського виміру». А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядному, культурному, гуманістичному, пізнавальному, етичному, естетичному, комунікативному значенні туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує, — Homo viator. Подорож — одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: «рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності». На методологічне значення поняття «подорож» вказують і французькі теоретики: «Так само, як географія набула єдності у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у «подорожі». Але подорож - це лише одна з форм діяльності людини, прояв її способу життя. Втім, людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи молодий шукач пригод), — це не просто «споживач туристського продукту», що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до «ціннісних галактик» інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням, утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його, використовувати, втому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської «навали» вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Проблематика туризму в її теоретико-методологічному аспекті протягом останніх років почала досить енергійно осмислюватися і розроблятися українськими фахівцями. При цьому слід зазначити, що в полі уваги дослідників перебувають точки дотику туризмознавства із політологією, історією, екологією, соціологією, правознавством, культурологією, етикою, релігієзнавством, антропологією, економікою та маркетингом, педагогікою та психологією, географією та країнознавством.

Особливе значення для створення «туризмології» має поглиблена робота над термінологічним визначенням специфіки феномена туризму. Адже це не лише важливе наукове завдання — «логос править світом», а й практична потреба. Нерозробленість понятійного апарату, неузгодженість термінів і визначень, довільність трактувань багатьох категорій істотно позначається на змісті туристської статистики, офіційної звітності, яка має аналітично відбивати справжній стан туризму в Україні. Понятійна «прозорість» і чітка, наукова визначеність щодо змісту фахової термінології конче необхідна у справі нормативного забезпечення діяльності галузі. На це звертають увагу всі, хто фахово причетний до туристської лексики.

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. Його можна представити як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукту, — від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів. Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічної діяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

У наші дні туризм виступає як глобальне явище, динаміка його поступу вражає. Якщо 1950 року кількість туристів у світі налічувала 25 мільйонів, то в 1970 — 165, а в 2002 ― 715 мільйонів. За прогнозними розрахунками в 2020 році світова спільнота туристів налічуватиме 1,5 мільярда людей.

За визначенням Всесвітньої Ради з туризму і мандрівок (Барселона), сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найкрупніша індустрія світу (3,5 трильйона доларів США оборотного капіталу), туризм ― головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. З 476 мільярдами доларів прибутку в 2002 році туризм довів своє значення вагомого утворювача додаткової вартості, процвітання і нових робочих місць. Туризм — це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм, далі, впливовий інструмент «народної дипломатії», важливий чинник комунікативної культури.

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія ― грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни ― проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.