30. Особливості культури нового часу.

Європейська культура епохи Нового часу охоплює XVII-XVIII ст. З цією епохи були характерними дедалі більшого поширення капіталістичних відносин за збереження елементів феодалізму, жорстка боротьба держав за панування на світовому ринку й широкомасштабна колонізація ними величезних територій на континентах Африки, Азії, і Америки. Становлення цивілізації нових типів супроводжувалося твердженням зростаючого громадського класу – буржуазії, завершенням формування європейських націй і централізованих монархічних держав. Відбувалося розкладання феодальної формації. Це була доба буржуазних революцій, вплинули зміну світоглядних установок культури. Заявив про права індивідуалізм, розгорнулося підприємництво.Складалася нова наукова картина світу, методологія дослідно-експериментальних досліджень, і система цінностей практичного людини.

Епоха Нового часу відзначено інтенсивним розвитком культури, зростом і диференціацією наук. Завдяки бурхливого розвитку природознавства і технічного прогресу у другій половині XVIII в. стався промисловий переворот, завершив перехід від мануфактурного виробництва до фабричного, що у ранній період ґрунтувався на часткової механізації виробничих процесів. Первісне нагромадження капіталу супроводжувалося у крупних західноєвропейських країнах масової пролетаризацією і експлуатацією трудових соціальних верств.

Головною характеристикою цивілізації та Міністерства культури Нового періоду став раціоналізм. У економіці він виявився у характерне для підприємця-буржуа суворому розрахунку, планомірному і тверезому прагнення до поставленої мети, використанні капіталу наукових і виробничих ресурсів, продуманої організації праці; у політиці – у підпорядкуванні громадянського нашого суспільства та державно-правових інститутів принципам доцільного функціонування. Крізь призму теорії громадського договору суспільство бачилося саме як доцільно організований механізм. У філософії та науку центральне місце відводилося раціональним методам, які забезпечують об'єктивне пізнання світу. На першому плані висунулися вимоги доказового знання, логічно несуперечливої теорії. Світ не здавався чудесним і загадковим, усі його частини сприймалися улаштованими із природничих незмінним законам. У повсякденному життя здоровий глузд взяв гору над догматизмом і містицизмом.

У культурі Нового часу з'явився новий нетрадиційний тип особистості, на яку були характерними автономність й прагнення до свободи. Людина Нового часу не задовольнявся спочатку даним, а цілеспрямовано вибудовував своє Я свій предметний світ. Заодно він дедалі впевненіше спирався на константні мотиви поведінки, дедалі більше звільнявся від забобонів і беззвітних дій, прагнув управляти собою.

Проте, що у ідеалі вільним самовладним творцем, рухомим розумом, людина Нового часу, вже більше не почувався центром Всесвіту. Світоуявлення, породжене сміливими астрономічними ідеями і теоріями Коперника, Бруно і Галілея, наводило на думку, що земля – лише з багатьох світів, а нескінченному космічному просторі взагалі немає центру. І далі дотримувався висновок у тому, що людина – лише частка світобудови. Перетворення Бога на якусь «вмістилище» світу й у трансцендентний силу, яка призвела універсум в рух, в природні і соціальні процеси (думка І. Ньютона), хоч і вело до утвердження уявлень про автономію і свободам, але водночас посилювало відчуття самотності й незахищеності людини у світі («Думки» Б. Паскаля), слабкості земного буття, приреченості діяти на власний страх і ризик самостійно і в усьому покладатися лише з себе. У культурі намітився інтерес до розуміння внутрішньої злагоди людини, що проявився головним чином художній творчості.

Індивідуалістичне бачення світу призвело до фаустівського одностороннього розуміння свободи західним людиною як розширення власного присутності світі. Їхній експансіонізм є виявився у нездоланному бажанні панувати над природою, в колоніальної політики і релігійної місіонерської діяльності.

Ще один важливо новоєвропейської культури та цивілізації – практицизм. Він переважав й у економічної стратегії, що грунтувалась на прагненні збільшити майно, отримати найбільшу прибуток за свого капіталу, й у науковому знанні, яке всі більше орієнтувалося на практичний результат. Саме поведінку імущих класів дедалі більше переймалося духом утилітаризму. Практицизм разом із індивідуалізмом ліг основою буржуазного світогляду способу життя.