48. Особливості розвитку кіно в першій половині хх століття.

Початок 20 ст. став періодом бурхливого розвитку кіномистецтва. З вдосконаленням кінотехніки різко зросла кількість кінотеатрів, і цей вид мистецтва став найпопулярнішим і доступним в усіх розвинутих країнах світу. Центром американського кіно став Голлівуд, розташований у передмісті Лос-Анджелеса. Революцію в кіномистецтві зробило звукове кіно, яке народилося у 30-х роках. Поступово німе кіно було повністю витіснене звуковим.  Видатний американський кінорежисер Дейвід У. Гріффіт розробив нову систему акторської гри в кіно. Кінофільми цього митця «Нетерпимість», «Шлях на Схід» та інші стали справжніми шедеврами кіномистецтва цього часу. Великою популярністю користувалися кінострічки комічного жанру, де головні ролі виконував французький актор-комік Макс Ліндер. В США у міжвоєнні роки були зняті перші «ковбойські» фільми під керівництвом кінорежисера Інса.

Величезну аудиторію збирали кінотеатри, де демонструвалися фільми за участю знаменитого кінорежисера і комічного актора Чарлі Чапліна.

Широко розвивався в передвоєнний період і документальний кінематограф. У Радянському Союзі працювали видатні кінорежисери Є. Ейзенштейн (фільм «Броненосець Потьомкін») і В. Пудовкін, котрий екранізував роман М. Горького «Мати».

В Україні працював видатний кінорежисер О. Довженко, що створив всесвітньо відомий фільм «Земля».

Кіномистецтво у 30-х роках стало масовим. Поряд з високохудожніми фільмами йшла демонстрація низькопробних кінокартин, розрахованих на пробудження у глядача зневаги до людини, пропагувався культ сили і т. д. Кіно перетворилося не тільки в популярний засіб мистецтва, а стало елементом «масової культури» та отримало особливих рис із розвитком споживацької культури в другій половині 20 ст.

49. Особливості розвитку кінематографу в другій половині хх століття.

Кінематограф другої половини XX ст. розвивалося в руслі основних художніх напрямків цього часу, але кожний національний кінематограф мав свої особливості. Неореалізм знайшов найбільше втілення в італійському кіно. Виник цей напрямок на хвилі руху Опору, в умовах становлення демократичного суспільства. Пошуки нових напрямків розвитку неореалізму обумовлені проблемним аналізом взаємовідносин людини та суспільства.

З іменами Р. Росселіні, Л. Вісконті, А. Антоньйоні, Ф. Фелліні пов’язаний розквіт філософського, поетичного кінематографу. Саме в різних стрічках проявилася одна з головних тенденцій західноєвропейського кінематографу кінця 50 – початку 60-х рр. – дослідження психологічних і соціальних мотивів поведінки сучасної людини (фільми Фелліні «Дорога», «Солдатське життя»; фільми Антоньйоні «Хроніка одного кохання», «Крик»).

Наприкінці 60-х рр. почали формуватися головні жанри політичного кіно, яке в Італії сягнуло вершин у першій половині 70-х рр.

Характерною рисою англійського кіно залишилася вірність національним традиціям. Знаменитий режисер і актор Лоуренс Олів’є з успіхом знімав стрічки за класичними творами В. Шекспіра «Гамлет», «Генріх V», «Річард VI».

У Франції в 70-ті рр. зняв свої кращі сатиричні стрічки знаний метр сюрреалізму в кіно іспанець Л. Бунюель («Цей невизначений об’єкт бажання», «Привід свободи»). Традиційний і популярний у Франції жанр кінокомедії відкрив глядачам, імена Ж.-П. Бельмондо, Л. де Фюнеса, П. Рішара.

Для розвитку кінематографу в СРСР цього періоду характерні декілька тенденцій: епічність («Війна і мир», «Червоні дзвони», «Мексика у вогні» С. Бондарчука); екранізація літературної класики («Дама з собачкою» Й. Хейфеца, «Тихий Дон» С. Герасимова), спрямованість на яскраву особистість («Початок», «Прошу слова», «Васса» Г. Панфілова), поява фільмів «для полиці», що не потрапили в широкий прокат через заборону комуністичної цензури.

В останні роки телебачення перехоплює пальму першості у традиційного кінематографа, оскільки стало невід’ємною частиною побуту кожної родини. Герої телесеріалів, що розтягуються на довгі місяці й роки, сприймаються як гарні знайомі, за перепетіями життя яких глядачі стежать з увагою і співчуттям. Перед творцями цих фільмів постає дуже важлива задача — виховувати людей в дусі гуманізму, за допомогою різноманітних художніх засобів прищеплювати їм кращі загальнолюдські цінності.