47. Розвиток образотворчого мистецтва, театру, кіно, архітектури, музики у другій половині XX століття.

Тенденції розвитку:

- розвиток „масової культури”, її стрімке поширення, комерціалізація;

- пошук нових форм і засобів естетичного вираження сучасності;

- розвиток національних культур, взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур;

- прискорений розвиток техніки і технології;

- прогрес у поширенні інформації, інформаційних технологій.

Образотворче мистецтво.Основні течії у повоєнному мистецтві: соціальний реалізм та модернізм (абстракціонізм). Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох напрямах: неореалізм (дем.країни) і соціалістичний реалізм (соціалістичні країни).Засновник неореалізму – італійський художник Р. Гуттузо, („Заняття покинутих земель батраками Сицилії”; „Битва біля міста Амміральо”); представники А. Фужерон, Б. Тасліцький (Франція); М. Ірі, М. Поамо (Японія); П. Хогарт (Великобританія), Е. Уайєт (США) та ін.Соціалістичний реалізм у соц.країнах – Д. Налбандяна, В. Лопухова, М. Савицький, І. Глазунов, О. Шилов та ін. Як течія розвився у боротьбі з іншими напрямами, що тлумачились як реакційні.Переважаючим стилем західного мистецтва у повоєнний період стає модернізм і його течія – абстракціонізм. Головне для нього – духовний стан митця, а його символи – кольори, лінії, форми. Його течії: 1. Експресіонізм (Дж. Поллак, США), що засвоював нові прийоми і засоби творчості; 2.Сюрреалізм (С. Далі, Іспанія – США); 3. «Поп-арт» (мистецтво широкого вжитку), заснований на використанні побутових речей у несподіваних комбінаціях; 4. Кінетичне (його твори рухались) мистецтво; 5. Світлове мистецтво; 6. Концептуальне (від англ. conception – поняття, ідея, задум) мистецтво, покликане продемонструвати певну ідею за допомогою найнесподіваніших засобів.

Театр. Розвиток театру в західних країнах наштовхувався на труднощі (відсутність державного фінансування, контрактна система залучення акторів тощо).Залежність театру демократичних країн від смаків глядачів вела до його комерціалізації, відкидання традицій і раціональної поведінки людей. Виникнення і розвиток „театру абсурду” (Франція), де ставилися п’єси А. Камю, Е. Іонеско, С. Беккета та ін. Дедалі більше театр у західному суспільстві не витримував конкуренцію з кінематографом і телебаченням. У 70-ті роки відбувається підйом радянського театрального мистецтва; особливо популярними були московські театри: Великий театр; театр драми і комедії на Таганці; театр ім. Ленінського комсомолу, театр „Сучасник”, театр ім. С. Вахтангова та ін.

Кіно у другій половині XX ст. кіно стає найпоширенішим у світі видом мистецтва. У західному кіномистецтві утвердився неореалізм; його представники: Р. Росселіні („Рим – відкрите місто”); Ф. Фелліні („Шлях”, „Ночі Кабірії”); Л. Вісконті („Почуття”, „Рокко та його брати”). Лідером у кіновиробництві стають США; американське кіномистецтво зазнало впливу неореалізму, зокрема у творчості режисерів С. Кубріка, С. Крамера та ін.Розвивалися національні традиції кіномистецтва у Франції, Великобританії, Японії, Індії, країнах Латинської Америки.Розвиток кіномистецтва в СРСР і соціалістичних країнах наштовхувався на перешкоди ідеологічного характеру. Але і в цих умовах фільми видатних режисерів Г. Чухрая, М. Калатозова, М. Хуциєва, С. Бондарчука, С. Ростоцького, С. Герасимова, Г. Данелія та ін. набули світового визнання. З середини 70-х років набули розповсюдження телевізійні (в тому числі багатосерійні) фільми.

Архітектура. Розвиток архітектури визначався посиленою урбанізацією і використанням залізобетонних конструкцій.Спостерігалось нове тлумачення функціоналізму: архітектурна форма повинна визначатися практичним призначенням споруди.У творах видатних архітекторів XX ст. Ш. ЛеКорбюзье (Франція). X. Мейєра (Англія), П. Ауді (Нідерланди), Л. Міс ван дер Рое (США) втілилися принципи функціоналізму.Функціоналізм доповнювався місцевими традиціями у Л. Кости і О. Німейри (Бразилія), К. Танге (Японія) та ін.

Музика. У музиці відбувся більш чіткий, ніж в інших видах мистецтва, поділ на „елітарну” і „масову”.

В елітарній музиці набув розвитку „неокласицизм”, відданий високим ідеалам минулого, гуманізму (І. Стравінський); оперно-балетні твори (Д. Кабалевський, С Прокоф’єв, А. Хачатурян та ін.); електронна музика, що переробляла звуки природи (А. Шнітке, С Губайдулліна, Є. Денисовта ін.). Набули розвитку джаз і мюзикл; представники – О. Лундстрем, К. Орбелян (СРСР), Л. Бернстайн, Ф. Лоу (США) та ін.Стрижнем „масової” музики з 50-х років стає рок (від англ. rock – хитатися, трястися) – музика, що виконувалась на електронних інструментах (Б. Хейлі, 1954 p.). Розповсюдилась поп-музика (від англ. pop. music, popularmusic – популярна, загальнодоступна музика), що сильно індивідуалізується в окремих групах („Бітлз”, „Роллінгстоунз”).У 70-ті роки розповсюджується музика „панк”, або „метал”, з використанням світлових ефектів. У 80-90-ті роки поп-музика перетворюється на значну галузь „індустрії розваг”.