- •1.Культура стародавніх цивілізацій Сходу. Загальна характеристика.
- •2. Культура Месопотамії. Її основні досягнення.
- •3. Основні риси культури стародавнього Єгипту.
- •4. Релігія, міфологія та культура давнього Єгипту
- •Роль релігійних вірувань у житті стародавніх єгиптян
- •5.Культурні досягнення стародавніх єгиптян
- •6.Характерні риси культури Стародавнього Китаю.
- •7. Релігія та культура Стародавнього Китаю.
- •8. Здобутки культури Стародавнього Китаю.
- •9. Особливості давньоіндійської культури.
- •10.Здобутки культури Стародавньої Індії
- •11. Характерні риси й особливості культури Античного світу.
- •12.Давньогрецька культура
- •13. Мистецтво Стародавньої Греції.
- •14. Римська культура: основні тенденції розвитку.
- •15. Особливості культури Стародавнього Риму.
- •16. Європейська культура на світанку Середньовіччя.
- •18.Досягнення арабської науки іх – хі століття.
- •19. Культура середньовічного Китаю.
- •20. Культура середньовічної Японії.
- •21. Культура Китаю в XVI – XVII ст.
- •22. Культура Індії в XVI – XVII ст.
- •23. Культура Османської імперії в хvі – хvіі ст.
- •24. Культурний розвиток країн світу в епоху Відродження: загальна характеристика
- •25.Культура Відродження в Європі: періодизація, передумови, основні риси.
- •26.Митці італійського Відродження.
- •27. Північне Відродження. Загальна характеристика.
- •28. Доба бароко в європейській культурі: загальна характеристика.
- •29. Характерні риси художнього стилю рококо.
- •30. Особливості культури нового часу.
- •31. Культурний розвиток країн Європи та Північної Америки наприкінці XVIII – першої половини XIX століття. Загальна характеристика.
- •32. Розвиток техніки і науки в країнах Європи та Північної Америки наприкінці XVIII – першої половини XIX століття
- •Основні винаходи та їх використання
- •Найважливіші відкриття у природничо-математичних науках кінця XVIII – першої половини XIX століття
- •33. Основні напрями розвитку європейської літератури наприкінці XVIII – першої половини XIX століття.
- •34. Основні напрямки розвитку європейського мистецтва наприкінці XVIII – першої половини XIX століття.
- •35. Культура зарубіжних країн другої половини хіх – початку хх століття.
- •36. Нові напрямки в розвитку європейської літератури другої половини хіх – початку хх століття.
- •37. Модерністські напрямки в європейському мистецтві другої половини хіх – початку хх століття
- •38.Культурний розвиток країн світу в хх – на початку ххі сторіччя. Загальна характеристика.
- •Загальна характеристика напрямів розвитку культури в другій половині хх – на початку ххі століття
- •39. Основні тенденції розвитку культури першої половини хх століття та її культурно-історична специфіка.
- •40. Розвиток освіти, науки, техніки країн світу в першій половині хх століття.
- •41. Особливості розвитку літератури країн світу в першій половині хх століття.
- •42. Основні ідеї та напрямки розвитку мистецтва у першій половині хх століття.
- •43. Основні напрями модернізму в культурному розвитку країн світу хх ст.
- •44. Культура країн зарубіжного світу в другій половині хх – на початку ххі століття.
- •Розвиток сучасної науки
- •45. Напрямки в мистецтві другої половини 20 століття
- •46. Художні напрями постмодернізму в сучасній культурі.
- •47. Розвиток образотворчого мистецтва, театру, кіно, архітектури, музики у другій половині XX століття.
- •48. Особливості розвитку кіно в першій половині хх століття.
- •49. Особливості розвитку кінематографу в другій половині хх століття.
- •50. Художні напрями в літературі та мистецтві (1945 р. – початок 21 століття)
43. Основні напрями модернізму в культурному розвитку країн світу хх ст.
Модернізм - це сукупність літературних напрямів та стилів. Модернізм утвердився в мистецтві наприкінці XIX - на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне. Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються.
Модернізм має такі течії: неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм, символізм, футуризм, експресіонізм.
Неокласицизм— загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19—20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».
В архітектурі неокласицизм виявився на початку. 20 ст. як реакція проти декоративних надмірностей і конструктивних невизначеностей модерну.
В образотворчому мистецтві неокласицизм поширювався як реакція на імпресіонізм і орієнтувався на античну архаїку, раннє Відродження та класицизм
В музиці неокласицизм протиставляв романтизму, імпресіонізму й експресіонізму ясність конструкції і стриманість, урівноваженість музичної мови.
В літературі умовна назва для позначення тих тенденцій у поезії на межі 19 — 20 століть, що брали за основу «класичну норму», яка передбачала досконалість форми і ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на найкращі взірці мистецтва, створені у попередні епохи. Поети, що належали до неокласичної тенденції, широко використовували античні сюжети та образи.
Неоромантизм — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 — 20 століть. Течія раннього модернізму, що виникла на межі XIX—XX ст. у європейському й американському письменстві, генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи Гоголя та інших, живлена ідеями «філософії життя», перейнята тенденціями findesiècle, запереченням нормативної естетики реалізму та натуралізму, позитивістської традиції картезіанства у мистецтві. Інколи неоромантизм неправочинно співвідносять із декадансом. Вперше поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-х XIX ст.; французькі критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу». Такими настановами керувалися німецькі та австрійські письменники, що прагнули оновити літературу, позбавити її позитивістської добропорядності.
Імпресіонізм— мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872).
Символізм— літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-ПольРу та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі.
Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.
Експресіонізм — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.Протиріччя самого експресіонізму, надміру агресивні його форми, що відразу впадали у око, викликали несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних систем — нацизму в Німеччині, фашизму в Італії, комунізму в СРСР.
Визначальні риси експресіонізму
зацікавленість глибинними психічними процесами;
заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).