5.Культурні досягнення стародавніх єгиптян

Писемність.

Писали за допомогою ієрогліфів – спеціальних знаків-малюнків (близько 750). Для письма використовувався папірус – схожий на папір матеріал, виготовлений із місцевої високої тростини.

Освіта.

Школи діяли при храмах, а вчителями в них були жерці. Навчалися в школах лише хлопчики заможних єгиптян. Учні вивчали історію, географію, релігію, астрономію, математику, будівельну справу, медицину. Після закінчення школи вони складали екзамен, і лише той, хто його витримував, міг продовжити подальше навчання, вивчаючи один або два улюблені предмети.

Наукові знання.

Хранителями величезних знань, накопичених єгиптянами за три тисячоліття, були жерці. Вони вивчали природу і зробили багато важливих відкриттів та винаходів. Зі спостережень за зірками була започаткована астрономія. Вміли визначати за зірками час розливу Нілу, сонячні затемнення. Склали календар з 12 місяців і 365 днів. Для виміру часу винайшли водяний годинник. Математика була необхідна для будівництва пірамід і храмів, збирання податків тощо. В Єгипті з’явилася наука, що вивчала поверхню землі, - географія. Землю уявляли прямокутником, оточеним горами, за якими пролягав океан – „Велике коло”.

Значного розвитку набула медицина. Визначали хворобу людини за її пульсом, уміли робити хірургічні операції з використанням знеболюючих засобів, знали лікувальні властивості багатьох рослин і мінеральних речовин.

Література.

Записували легенди, казки, повчальні розповіді, поетичні гімни. У більшості творів згадки про їх авторів відсутні. Найвидатніша пам’ятка літератури доби Нового царства „Книга мертвих” – збірка текстів, присвячених поховальним ритуалам. Твори, що збереглися: „Оповідання єгиптянина Сінухета”, „Зачарований царевич”, „Казка про правду і кривду”, „Казка про потерпілого в морській катастрофі”.

Архітектура.

Найвидатніші архітектурні пам’ятки Стародавнього Єгипту – піраміди, у яких ховали померлих фараонів. На заході від Мемфіса розташовано близько 60 пірамід, які збереглися до наших часів. Найбільшою є піраміда, збудована близько 2600 року до н.е. для фараона Хеопса. Будувалося також чимало храмів, що були досить складними комплексами з просторих залів, алей-переходів, колон, обелісків, господарських будівель, жител для ремісників, селян і вартових.

Мистецтво.

Про високий розвиток мистецтва свідчать майстерні настінні розписи й рельєфи в храмах і гробницях. Людину завжди зображували з обличчям у профіль, але з розправленими плечами (вид спереду). Богів малювали високими на зріст, фараона – меншим за богів, а простих людей – зовсім маленькими. Сюжетами настінних розписів були сцени полювання, бенкетів, війн, збирання врожаю тощо. Давньоєгипетська скульптура вражає своєю досконалістю. Скульптурне зображення повинне було бути „двійником людини”, до якого зможе при потребі (якщо не збережеться мумія померлого) вселятися її душа.

6.Характерні риси культури Стародавнього Китаю.

Китайська цивілізація існує з четвертого тисячоліття до н.е. і належить до найдавніших у світі. До середини І тисячоліття до н.е. внаслідок міжусобних війн, із багатьох царств, які існували на те­риторії Китаю, залишилось близько десяти. Серед них виділяють "сім найсильніших" – Чу, Цінь, Вей, Чжао, Хань, Ці і Янь. Проте у ключових своїх проявах давньокитайська культура була сформо­вана в період Чжаньго – Війни царств (V-ІІІ ст. до н.е.) і в епоху династій Цінь і Хань (III ст. до н.е. – III ст. н.е.).

Особливе географічне положення країни, централізація держав­ної влади, особливе ставлення до сформованих канонів у різних сферах культури зумовили головну рису китайської культури – її замкнутість, в якій основну роль відігравали корінні національні тра­диції. Тривалий час Китай був практично закритий для інших куль­тур. Втіленням ідеї автономності світу китайської культури стало будівництво Великої китайської стіни з метою відгородити не місто, а цілу країну, матеріальне втілення замкнутості кордонів, що розді­ляли світ китайської культури і північних "варварів". Будівництво стіни розпочинається в період утворення централізованої єдиної імперії, спочатку династії Цінь, а потім Хань (256-206 pp. до н.е. та 206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) За декілька століть будівництва її довжина досягла біля 3000 км, висота – 10 м, ширина – 8 м).

Сутність традиційної китайської культури формувала не стіль­ки релігія, скільки ритуалізована мораль. Визначаючим чинником у культурі Стародавнього Китаю стала не індивідуалізована особи­стість, а колектив, община, держава, усвідомлені як "єдине ціле", як велика сім’я. Культ Предків і культ Неба стають домінантою китай­ської духовної культури. Небо стає головним китайським божеством, що втілює морально-етичні норми: справедливість, розум, добро­чинність. Імператор отримує владу від вищого божества – Неба і стає таким чином Сином Неба, а країна, якою він володарює (власне Китай), отримує наймення Піднебесної.

Культура Стародавнього Китаю різноманітна і багата у своїх проявах. Це і винахід компаса, двигуна, плуга, пороху, знаменитих китайських лаків, паперу. Майже до XVIII ст. китайці були єдини­ми у світі, які володіли секретами виготовлення фарфору, а древня культура виготовлення шовку й донині є дійсно унікальною. Усьому світу відомі досягнення китайської медицини, астрономії, матема­тики. Але найсамобутнішими і оригінальними є успіхи стародавньої китайської філософії,що включає в себе чотири основних напрямки: конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм..

Ідейною основою китайської філософської культури стало вчення – конфуціанство, що виникло у VI ст. до н.е. Конфуціан­ство заснував Конфуцій (551-479 pp.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут – проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Гуманність, мило­сердя повинні пронизувати відношення між людьми. Кожен зобов’яза­ний допомагати іншому досягти того, чого сам досягає, і не чинити іншому того, чого не бажає собі.

Іншим важливим напрямком давньокитайської філософії був даосизм (засновник Лао-Цзи – VI ст. до н. е.), центральним поняттям якого було "дао" – шлях. З точки зору даосизму все у світі знаходить­ся у русі, змінах, усе швидкоплинне і все минає.

У період Хань склалися стійкі планові принципи зодчества і визначився типовий силует китайської архітектури з характерною системою "доу-гун" – багатоярусних кронштейнів, які підтриму­ють широкі, далеко виступаючі над стінами дахи. Багатоповерхова вежа-пагода і палац з декількома ярусами нарядних дахів визначали типовий силует китайської архітектури. Світових вершин досягає китайський національний живопис. Майстри створювали монументальні розписи на стінах палаців і храмів, зображували на сувоях шовку чи паперу сцени із міського життя, пейзажі, портрети. Назва традиційного китайського пей­зажу – "шань-шуй" – "гори і води" відображує його зовнішній і внутрішній глибинний зміст.

У китайській картині кожен предмет символічний, і ця символіка прочитувалась глядачем так же миттєво, як сприймалась краса форм і настрій картини. Її основні елементи – гори і води – це втілення двоєдності природи лаоської світобудови: світлого і активного, чоло­вічого начала "янь" і м’якого, темного, жіночого "інь".

Наукові, філософські, педагогічні художні уявлення давніх ки­тайців стали традицією для наступних поколінь і ввійшли у золотий фонд світової культури.