46. Художні напрями постмодернізму в сучасній культурі.

Постмодернізм – напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модренізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епози розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем(світоглядно-філософських, економічних, політичних).

Риси постмореднізму: конформізм, відсутність пафосу, ділову заперечення попереднього, вторинність як позиція, беоціночне в самоназві: “Ми – все”, недекларована демократичність, комерційний успіх, антуцтопічнсіть, відмова від попередньої культурної парадигми, все може називатися мистецтвом.

Сучасна культура епохи постмодернізму характеризується наяв­ністю безлічі різноманітних культурних напрямів. До основних інтердисциплінарних форм постмодерністської культури відносять акціонізм, хеппенінг, саморуйнівне мистецтво, перфоманс, інвайронмент, концептуальне мистецтво, відео-арт тощо.

Акціонізм(фр. actionnisme, від лат. actio – дія, вчинок) – одна з інтердисциплінарних форм постмодернізму, що одержала по­ширення в Західній Європі в 1970-х pp. В акціонізмі поєд­нуються абстрактний живопис, скульптура, елементи дадаїзму, поп-арту з демонстраціями "дії" самого художника ("живопис дії", "жива скульптура"), театром абсурду, вуличними виставами в стилі народної карнавальної традиції, названими "хеппенінгом" і "перформансом". До основоположників акціонізму відносять його теоретика й організатора А.Кепроу, художника К.Ольденбурга, композитора Д.Кейджа.

Хеппенінг(англ. happening – випадок, подія) – різновид сучас­ного театрального мистецтва, для якого характерним є перенесення дії зі сцени в залу або на вулицю, об’єднання акторів і глядачів у театра­льній дії. Як інтердисциплінарна форма постмодернізму хеппенінг поєднує пластичні мистецтва, театр, музику, позахудожні феноме­ни; припускає ліквідацію граней мистецтва та затвердження тези соціальної пластики "кожна людина – художник".

Основний принцип хеппенінгу – дезінтеграція художнього об’єкта, тобто заміна результату художньої діяльності процесом створення художнього продукту за безпосередньої участі глядача. Ліквідація межі між художником і глядачем порушує звичну для естетики тріаду: художник – твір – глядач. Це дозволяє пред­ставити хеппенінг як певну модель соціально-політичної творчості, здатну "розширити" границі свідомості й перетворити соціум. Хеппенінг звертається до минулого з метою зміни сучасних соціальних відносин та збереження єдності й цілісності культури. Гасло хеппенінгу — "мистецтво є життя, життя є мистецтво".

Перформанс (англ. рerformaпсе – виконання, театралізована ви­става) – одна з інтердисциплінарних форм постмодернізму, що ви­никла в 1970-ті pp. і полягає у виконанні певних, заздалегідь спланованих дій перед публікою ("мистецтво дії" – акція). Подібно хеппенінгу, перформанс відрізняється від театру відсутністю просто­рово-тимчасових меж і ролей. Свого роду "перформанс" (вико­нання мальовничого полотна на сцені) влаштовував ще в 1950-х pp. французький абстракціоніст Жорж Матьє. Інший попередник цієї форми – Ів Клайн, який у своїх "Антропометріях" в присутності публіки й під акомпанемент оркестру створював на полотні відбитки тіл натурниць, вимазаних фарбами. Різновиди перформансу: 1) пер­сональний, автобіографічний, в якому головне місце займає особи­стість художника ("жива скульптура"); 2) колективний, який перед­бачає зв’язок із карнавальною традицією й народним видовищем, де важливої ролі набуває участь публіки. Перформанс організується в замкнутих просторах галереї або на відкритому повітрі, в ньому використовуються різноманітні засоби – від телевізійної апаратури до шокових елементів релігійно-містичних ритуалів.

Одним із найвідоміших різновидів перформансу, що сьогодні являє собою самостійний напрямок сучасного мистецтва, є боді-арт(англ. body art, від body – тіло й art – мистецтво). В боді-арті тво­ри мистецтва створюються шляхом використання людського тіла, що являє для художника відчужений, деперсоналізований матеріал для творчості.

Інвайронмент(енвайронмент) (англ. environment – середови­ще) – вид мистецтва, одна з інтердисциплінарних форм постмодер­нізму, що займає проміжне положення між скульптурою та архі­тектурою малих форм. Виникає в 1960-ті роки й являє собою аранжування навколишнього простору (природного географічного комплексу, міста або закритого приміщення) за допомогою алогі­чного сполучення створених художником (або публікою) об’єктів з "готовими" елементами навколишнього середовища.

Одним із найвідоміших різновидів інвайронменту є ленд-арт (англ. land art – земляне мистецтво), що використовує як худож­ній матеріал природні об’єкти. Виник ленд-арт у 1970-ті pp. під впливом контркультурних тенденцій, які протиставили сучасній організації суспільства життєві форми архаїчних суспільств, природ­не – соціальному, інстинктивне – раціональному. Твори ленд-арту досягають величезних розмірів і повністю сприймаються тільки з великої висоти.

Ще один різновид інвайронменту — інсталяція(англ. installa­tion – установка), що підкреслює самоцінність предметів (справж­ніх і бутафорських) та способів їх розміщення в замкнутому або від­критому просторі. В інсталяції гротескний характер добірки об’єктів демонстрації (газет, овочів, технічних пристроїв тощо) дозволяє багаторазово підсилювати містичний і алогічний характер тієї або іншої просторової "скульптури".

Саморуйнівне мистецтво – ще один з феноменів постмодер­нізму. Картини, написані фарбою, що вицвітає на очах у глядачів. Книга "Ніщо", випущена в США 1975 р. і перевидана в Англії, в якій 192 сторінки, і на жодній немає ані рядка тексту. Автор стве­рджує, що в такий спосіб він передав думку: "мені нема чого вам сказати". Саморуйнівне мистецтво має своє вираження й у музи­ці – наприклад, виконання твору на роялі, що розвалюється, або на скрипці, яка розпадається.

Концептуальне мистецтво(концептуалізм) (лат. conceptio – ро­зуміння, система) – художній світогляд, різновид постмодернізму, що склався наприкінці 1960-х pp. Характерна риса концептуального мистецтва – заміна дійсності її вербальною концепцією, перехід від матеріальних творів до створення вільних від матеріального втілення художніх ідей (концептів), які можуть бути представлені у вигляді фрагментів текстової й образотворчої інформації, цифр, формул, написів і схем, які відбивають ідею художника.

Відео-арт(лат. video – бачу, і art – мистецтво) – одна з інтердисциплінарних форм постмодернізму, що зосередилася на експе­риментах з телевізійною технікою. Мета відео-арта – "розширення" свідомості, інтенсифікація почуттів глядача, що сприяє визволен­ню від технологічної раціональності західної культури шляхом наповнення її східною містикою й ірраціоналізмом. Продукти ві­део-арта – не матеріальні предмети, а візуальні або аудіовізуальні "не-об’єкти", створювані за допомогою телевізійної та комп’юте­рної техніки, лазерних і голографічних установок. На думку представників відео-арта, такі "не-об’єкти", що виражають субстанцію буття за допомогою електронного образу, дозволяють сягнути гли­бин підсвідомості, звернути "всередину" погляд індивіда. Відео-арт претендує на зміну свідомості, а разом з тим і культури, засобами електроніки.