70. Міжнародні правові акти в системі джерел фінансового права України.

Чинні міжнародні договори після надання ВРУ згоди в належній формі стають частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Подібне положення міститься і в ч. 1 ст. 19 ЗУ "Про міжнародні договори України". Ч. 2 цієї статті також встановлює положення про те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України — за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Законодавством також передбачені випадки, коли певні суспільні відносини можуть регулюватися виключно нормами національних (тобто, прийнятими органами влади і управління України) документів і, відповідно, не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів.

Таке стосується багатьох фінансових законів. Наприклад, згідно з п. 11.4 ст. 11 ЗУ "Про податок на додану вартість" податок на додану вартість є внутрішнім податком і не може регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих ВРУ до набрання чинності цим Законом (тобто, до 1 жовтня 1997 р.).

Крім того, Конституцією України визначено, що виключно законами України встановлюються правовий режим власності (ЗУ"Про власність"); система оподаткування (ЗУ "Про систему оподаткування"); податки і збори (ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"), ЗУ "Про податок на додану вартість") та інші найважливіші економічні відносини, що безпосередньо стосуються порядку зайняття підприємницькою діяльністю, в тому числі засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

БКУ визначає, що: якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються ВРУ одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділено різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими ВРУ, то в США їхня дія рівносильна й міжнародні договори включають у систему законодавства нарівні з законами США.

70. Угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Угоди щодо уникнення подвійного оподаткування – це міжнародні договори з податкових питань, метою яких є виключення оподаткування того самого доходу або майна двічі у двох різних країнах. Зараз діють такі угоди, укладені із близько 60 країнами.

Податкова угода має подвійну природу:

1) регулюється міжнародним правом;

2) після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів:

А) Угоди, що мають більшу юридичну силу в порівнянні з національними податковими законами. Так, відповідно до діючого законодавства України – укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Б) Угоди, що мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Дана ситуація породжує багато протиріч, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних по силі національних і міжнародних норм. В даному випадку, після затвердження міжнародного договору він перетворюється в акт, рівний національному і по особливостям використання мало чим відрізняється від знову ж прийнятого національного закону.

При зіткненні національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" 1969р. (ст.27), яке встановлює що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного права. Україна приєдналася до цієї конвенції з прийняттям відповідної постанови ВРУ.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини можна поділити на три групи:

1) Умовно податкові – угоди, в яких питання оподаткування регулюється поряд з іншими, що не становлять предмет податкового чи фінансового права;

2) Загально податкові – угоди, що регулюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу по всіх сферах діяльності;

3) Спеціально податкові – угоди, що діють щодо конкретного виду податку, платника, об’єкту оподаткування, в конкретних сферах підприємницької діяльності.

Цілями укладення податкових угод є:

1) Врегулювання подвійного оподаткування;

2) Захист інтересів вітчизняних господарюючих суб’єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в іншій державі, їх недискримінація з точки зору оподаткування. Якщо по взаємній згоді між урядами двох держав суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності гарантується нормальний податковий клімат, тоді обидві держави отримують вигоду: держава-експортер капіталу – у вигляді податків з глобальних доходів своїх резидентів, а держава-імпортер капіталу отримує іноземні інвестиції в національну економіку. Таким чином, в кінцевому результаті міжнародні податкові угоди сприяють підвищенню міжнародної комерційної активності, збільшенню обороту капіталу між державами;

3) Боротьба з різними способами ухилення від оподаткування. За допомогою обміну інформацією між фіскальними органами, проведення попередніх розслідувань і затримання злісних неплатників податків кожна держава відстоює свій податковий суверенітет;

4) Розроблення процедури врегулювання спірних питань, що виникають при взаємовідносинах з державами і платниками податків. Якщо резидент даної держави рахує, що в іноземній державі з нього стягнули високі податки,то, не будучи суб’єктом міжнародного права, він може розраховувати тільки на взаємопорозуміння з сторони фіскальних органів своєї держави, що вправі вирішувати такі питання.