104. Примусове списання коштів з рахунка клієнта.

Списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Стягувач - особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом. Неналежний стягувач - особа, що не має визначених ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" підстав на ініціювання переказу коштів з рахунка платника (1.39), 1.40) ст. 1 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Єдиним органом, на який покладено функції щодо примусового виконання рішень і яким мають виконуватися виконавчі документи є Державна виконавча служба України. Органи та організації, у тому числі податкові органи та банки, які виконують рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів, не є органами примусового виконання (ст. 2, 9 ЗУ "Про виконавче провадження").

Практичне здійснення примусового списання коштів з рахунка клієнта банками регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ (2004 рік), Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких НПА НБУ (2008 рік) та інших НПА НБУ, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Відповідно до ст. 1071 ЦКУ кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду. Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому КМУ.

За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України.

Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у 3 примірниках платіжну вимогу за формою, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. У реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається.

Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із 2 примірниками реєстру платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання і незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.

Банк не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунку, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором банківського рахунку цього платника (у порядку, передбаченому договором).

Стягувач може відкликати платіжну вимогу (лише в повній сумі) в будь-який час до списання коштів з рахунку платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача – відповідним листом з підписами відповідальних осіб стягувача, про що банк повідомляє платника і повертає платіжну вимогу стягувачу.

Якщо всупереч отриманому листу про відкликання платіжної вимоги її суму списано з рахунку платника та перераховано стягувачу, то повернення цієї суми платник здійснює в судовому порядку. Банк, що не виконав лист про відкликання або прострочив строк його передавання банку платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в НБУ, безпосередньо до НБУ.