12. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, що підписує заповіт замість заповідача (ст. 1247), до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст.1255 ЦК).

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям лише після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів Досудового слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, Що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розголошення таємниці заповіту заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, що становлять таємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).

13. Тлумачення заповіту

1. Тлумачення заповіту може відбуватися одним з трьох способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч.і ст.213); 2) спадкоємцями заповідача після відкриття спадщини (ч.2 ст. 1256); 3) судом — у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини (ст.213, ч.2ст.1256 ЦК).

Отже, встановлення точної волі заповідача, висловленої в за-1 повіті, може здійснюватися як ним самим за життя, так і його спад" коємцями після смерті спадкодавця. Таке тлумачення може мати місце тоді, коли фактично йдеться про уточнення змісту заповіту.

Якщо ж заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінтересованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин заповіту, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача (ст.213 ЦК).

14. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а такожзаповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, є нікчемним (ст.1257 ЦК).

При цьому заповіт, який є одностороннім правочином, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складення, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст.215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст.229—231 ЦК).

2. Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не спричиняє недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїмзаповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язковучастку (ст.1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак врешті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своєюридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним в цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.