73. Очна ставка. Поняття, умови та процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

Очна ставка (ст. 172, 173 КПКУ) – це одночасний допит двох раніше допитаних осіб в присутності один одного у зв’язку з обставинами, з приводу яких в їх показаннях є істотні суперечності (ст. 172 КПКУ).

Підстава проведення: наявність істотних суперечностей у показаннях двох раніше допитаних осіб. Істотність суперечностей в їх показаннях визначає слідчий. Як правило, до істотних, які створюють підстави для проведення очної ставки відносять суперечності в показаннях щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі (ст. 64 КПКУ).

Закон містить три обов’язкові умови для провадження очної став-ки: 1) очна ставка може бути проведена між двома особами; 2) вони повинні бути заздалегідь допитані; 3) згідно з протоколами допитів у їх показаннях знайдені суперечності. До основних цілей очної ставки належать усунення суттєвих суперечностей у показаннях двох раніше допитаних осіб, з’ясування їх причин, подолання помилок, викриття неправди; до додаткових – перевірка слідчих версій, отримання нових доказів по справі.

Процесуальний порядок проведення очної ставки передбачений ст. 173 КПКУ. Маючи всі риси допиту, очна ставка водночас характери-зується певною специфікою, яка обумовлюється участю в цій слідчій дії двох допитуваних, а також спірним характером питань, що розглядаються під час неї, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи

Викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини, для з’ясування яких і проводиться слідча дія. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінальної справи.

Першим допитується той з викликаних на очну ставку, хто на пере-конання слідчого дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред’явлення (в окремих випадках) речових доказів, повинні бути сплановані наперед. З дозволу слідчого особи, викликані на очну ставку, можуть ставити запитання одна одній.

Практика виробила дві форми складання протоколу очної ставки.

Перша форма – коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга – коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на дві рівні частини, в яких відповідно записуються запитання і відповіді на них першого і другого допитуваних. Такий порядок складання протоколу очної ставки допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з допитуваних від підписання протоколу, що містить показання другого допитуваного, з якими перший не згоден. У такому разі кожний з допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Особливості: 1. Так як очна ставка є різновидом допиту, всі встановлені для проведення допиту правила застосовуються і при її проведенні (див.: попередні схеми). 2. Очна ставка може бути проведена між будь-якими раніше допитаними учасниками кримінального судочинства (свідками, потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними) в різному поєднані, за винятком експерта, показання якого є лише роз’ясненням до поданих ним висновків і самостійного значення, не мають. 3. З дозволу слідчого особи, викликані на очну ставку (її учасники та присутні), можуть ставити запитання одна одній. 4. Своєрідність ходу допиту, відмінності в обсязі показань кожної з допитуваних на очній ставці осіб і характер цих показань впливають на вибір форми описової частини протоколу і порядок його ведення. Так, якщо текст показань допитуваних є різний за обсягом, а також з метою уникнення відмови одного з них підписати протокол, що містить показання іншої особи, з якими він не згоден, доцільно викладати показання кожного з допитуваних, розмежувавши аркуші протоколу за вертикаллю. Відповідно один з допитуваних буде підписувати показання на лівому боці аркуша протоколу, а другий – на правому.

Мета проведення очної ставки є не усунення цих суперечностей, а перевірка правдивості раніше одержаних показань. Отже, очні ставки проводяться в основному не для збирання доказів, а з метою перевірки достовірності вже зібраних; одержання додаткових відомостей, які мають відношення до справи, навряд чи можна віднести до найбільш характерних наслідків її проведення.