20. Співвідношення а.Юрисдикції з ін.Судовими юрисдикціями. Наслідки звернення до а.Суду з позовом, що не належить розглядати в порядку а.Судочинства.

Співвідношення а.ї юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями виглядає наступним чином. Вимоги про відшкодування майнової чи моральної шкоди, заподіяної у публічно-правових відносинах, суди вирішують за правилами цивільного (господарського) судочинства. Але якщо їх заявлено одночасно (в одному провадженні) із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень або з іншими вимогами про захист прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, тоді такі вимоги розглядаються за правилами а. судочинства (частина друга статті 21 КАСУ).

Також положення частини другої коментованої статті 17 КАСУ спрямовано на запобігання спорів про компетенцію між судами різних юрисдикцій. Так, зокрема, не належить до юрисдикції а. судів вирішення публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Невключення таких справ до юрисдикції а. судів породжується насамперед природою відносин, з яких вони виникають.

Компетенція а. судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Конституційний Суд України, згідно з Конституцією України, розглядає справи щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів ВР України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів ВР АРК (стаття 150 КУ); 2) відповідності КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їх обов'язковість (стаття 151 КУ); 3) офіційного тлумачення Конституції та законів України (стаття 150 КУ); 4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (статті 111, 150 КУ); 5) відповідності законопроекту про внесення змін до КУ вимогам статей 157 і 158 КУ (стаття 159 КУ); 6) порушення Верховною Радою АРК Конституції або законів України (наявність висновку Конституційного Суду України з цього питання потрібна для розгляду ВРУ питання про дострокове припинення повноважень ВР АРК відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 КУ).

Компетенція а. судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Тому за правилами а. судочинства не розглядають скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства і прокуратури, що можуть бути розглянуті відповідно до КПКУ. Крім справ і питань, що вирішуються за правилами КПКУ, не можуть бути вирішені за правилами а. судочинства справи щодо надання дозволу на: 1) витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці злочину, джерело та розміри їх доходів; 2) негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 3) зняття інформації з каналів зв'язку; 4) контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією; 5) застосування інших технічних засобів одержання інформації. Водночас оскільки КПКУ не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб'єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку а. судочинства.

Компетенція а. судів не поширюється на справи про накладення а. стягнень. Справи про накладення а. стягнень, тобто справи про а. правопорушення, розглядають районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) у випадках, що визначені статтею 221 КУпАП і частиною другою статті 386 Митного кодексу України, та в порядку, встановленому цими законодавчими актами.

Компетенція а. судів не поширюється на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (наприклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політичній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи керівником громадської організації тощо). Йдеться про спори, які хоч і мають ознаки публічності, але є внутрішньою справою об'єднання громадян.

За межами предмету а.ї юрисдикції знаходиться сфера законодавчої діяльності і діяльності щодо вирішення судових справ (за невеликими винятками). Дипломатичні спори, які виникають у рамках міжнародного публічного права і за змістом є публічно-правовими, також не належать до предмету а.ї юрисдикції, оскільки вони не можуть розглядатися національними судами.

З набранням чинності новими ЦПКУ і КАСУ справи про встановлення неправильності запису в актах цивільного стану перейшли з цивільної юрисдикції до а.ї, адже за правовою природою ця категорія справ є оскарженням відмови органу реєстрації актів цивільного стану у виправленні відомостей в актових записах цивільного стану. Тому таке оскарження здійснюється за загальними правилами а. судочинства.

Відповідно до частини першої статті 181 КАСУ учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до а. суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки розділом VII ЦПКУ та статтею 1212 ГПКУ визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами відповідного процесуального закону, то такі справи не відносяться до юрисдикції а. судів. Крім того, до а.ї юрисдикції належать справи, в яких оскаржуються й інші рішення, дії чи бездіяльність зазначених органів, які не пов'язані з виконанням виконавчих документів, але випливають з реалізації цими органами інших повноважень. Але особливості, визначені статтею 181 КАСУ, на розгляд таких справ не поширюються.

Водночас справи про захист честі, гідності і ділової репутації особи - суб'єкта владних повноважень не можуть розглядатися за правилами а. судочинства, навіть якщо посягання на відповідні права відбулося у зв'язку зі здійсненням владних управлінських функцій, оскільки йдеться про захист невідчужуваних прав особи, які належать їй незалежно від статусу особи як суб'єкта владних повноважень. Якщо особа перестає бути суб'єктом владних повноважень (її, наприклад, звільнено з посади), то в цивільному судочинстві її процесуальний статус не змінюється.

21. Підвідомчість та підсудність  а. справ    Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в а. судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, компетенція а. судів поширюється на ( ст.17 КАС) [7]:  1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;  2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;  3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання а. договорів;  4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;  5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.   Компетенція а. судів не поширюється на публічно-правові справи:  1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;  2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;  3) про накладення а. стягнень;  4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.    Тепер щодо підсудності. Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм а. справ [19, с. 555]. Отже, згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види: а) предметна;  б)територіальна;  в)інстанційна;  г)підсудність за зв’язком справ.   Слід зазначити, що на сьогодні а. суди ще перебувають на етапі формування і їхні функції частково виконують суди загальної юрисдикції. Але все-таки нижченаведені дані щодо підсудності справ адміністративним судам є актуальною, оскільки структурна побудова системи а. судів і судів загальної юрисдикції аналогічна: суд першої інстанції (місцевий), апеляційний (окружний), спеціалізований (вищий а. суд), Верховний Суд.   Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Згідно ч.1 ст.101 КАС, процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.   За загальним правилом, для звернення до а. суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Але законом можуть встановлюватися інші строки для звернення до а. суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Стаття 18. Предметна підсудність а. справ

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) а. справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі а. справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до а.ї відповідальності;

3) виключено 

4) усі а. справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

2. Окружним адміністративним судам підсудні а. справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади АРК, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про а. проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому а.му суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВР України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

5. У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності а.ї справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

1. Коментована стаття визначає правила предметної підсудності а. справ, які поряд з правилами територіальної та інстанційної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної а.ї справи.

2. Правила предметної підсудності визначено у такий спосіб, щоб одночасно забезпечити дві вимоги: щодо доступності судів і щодо незалежності суддів від стороннього впливу, особливо від органів виконавчої влади.

Предметна підсудність а. справ

3. Правила предметної підсудності дозволяють визначити, а. суд якої ланки розглядатиме а. справу у першій інстанції.

4. Згідно з коментованою статтею судами першої інстанції в а. справах є:

1) місцеві загальні суди;

2) місцеві (окружні) а. суди;

3) Вищий а. суд України.

Апеляційні а. суди справ у першій інстанції не розглядають.

5. До створення і початку діяльності окружних а. судів при визначенні предметної підсудності а. справ слід керуватися також пунктами 5 і 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, оскільки предметну підсудність справ цим судам розподілено між місцевими загальними та місцевими господарськими судами.

Предметна підсудність а. справ місцевим загальним судам

6. Місцеві загальні суди при розгляді і вирішенні а. справ є адміністративними судами у розумінні пункту 2 статті 3 КАСУ. Місцевими загальними судами відповідно до частини першої статті 21 ЗУ "Про судоустрій України" є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Також місцевими загальними судами визнаються військові суди гарнізонів, але, виходячи з пункту 8 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, після набрання чинності Кодексом (тобто з 1 вересня 2005 року) військові суди не можуть відкривати провадження в а. справах і розглядати їх.

7. За загальним правилом, встановленим частиною першою коментованої статті, місцевим загальним судам (районним, районним у містах, міським та міськрайонним судам) як адміністративним судам підсудні:

1) а. справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі а. справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до а.ї відповідальності.

8. Що стосується першої категорії справ, то це насамперед справи за участю органів і посадових осіб місцевого самоврядування. До органів місцевого самоврядування статтею 140 КУ і статтею 5 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено:

1) сільські, селищні, міські, районні у містах ради;

2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради;

3) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи.

Головними посадовими особами місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голови (стаття 12 Закону).

До системи місцевого самоврядування статтею 5 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" також включені органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети).

Якщо спір виник між органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, з одного боку, і державним органом, органом влади АРК, їх посадовою особою, з іншого боку, то його належить розглядати в окружному а.му суді, а не в місцевому загальному суді (див. пункт 1 частини першої і частину другу коментованої статті).

9. Щодо другої категорії, то місцевим загальним судам підсудні всі а. справи стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про а. правопорушення. Слово "всі" вказує на те, що місцевим загальним судам підсудні такі справи незалежно від того, хто є відповідачем у них - орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, або й інший суб'єкт.

Водночас постанову суду (судді) у справі про а. правопорушення, прийняту за правилами Кодексу України про а. правопорушення, не може бути переглянуто за правилами а. судочинства, оскільки суд (суддя) у цьому випадку виступає не суб'єктом владних повноважень, а органом правосуддя. Таку постанову може бути переглянуто лише в порядку частини першої статті 294 Кодексу України про а. правопорушення.

10. Крім того, КАСУ відносить до предметної підсудності місцевих загальних судів такі а. справи:

1) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, за винятком рішень дій чи бездіяльності:

- Центральної виборчої комісії та її членів;

- виборчої комісії АРК, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів, а також членів зазначених комісій;

- територіальної (окружної) виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Севастопольського міського голови, а також членів зазначених комісій;

- територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також членів зазначених комісій;

- обласних комісій з референдуму і комісії АРК з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (частина п'ята статті 172 КАСУ);

2) щодо уточнення списку виборців (частина друга статті 173 КАСУ);

3) щодо оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, власників та творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум (частина третя статті 174 КАСУ);

4) щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради (частина третя статті 174 КАСУ).

Предметна підсудність справ окружним адміністративним судам

11. За загальним правилом, встановленим частиною другою коментованої статті, окружні а. суди вирішують як суди першої інстанції а. спори, у яких стороною є державний орган, орган влади АРК, їхня посадова чи службова особа. Більш високий рівень таких судів і відірваність їхньої територіальної юрисдикції від а.-територіального устрою дають можливість забезпечити додаткові гарантії незалежності суддів від впливу місцевої влади.

12. Крім того, КАСУ відносить до предметної підсудності окружних а. судів такі а. справи:

1) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності:

- Центральної виборчої комісії та її членів, за винятком рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму;

- виборчої комісії АРК, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів, а також членів зазначених комісій;

- територіальної (окружної) виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Севастопольського міського голови, а також членів зазначених комісій;

- територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також членів зазначених комісій;

- обласних комісій з референдуму і комісії АРК з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (частини третя - четверта статті 172 КАСУ);

2) щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів (крім кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради), їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори чи референдум (частина третя статті 175 КАСУ);

3) про дострокове припинення повноважень народного депутата України (частина перша статті 180 КАСУ);

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (частина перша статті 182 КАСУ).

Предметна підсудність справ Вищому а.му суду України

13. Частиною четвертою коментованої статті, як виняток, предметною підсудністю у першій інстанції наділений Вищий а. суд України. Він розглядає і вирішує у першій і останній інстанції справи щодо:

1) встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму (частина третя статті 172 КАСУ);

2) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (частина перша статті 176 КАСУ).

Віднесення цих категорій справ до підсудності Вищого а. суду України обумовлено швидкоплинністю виборчого процесу чи процесу референдуму і винятковою важливістю відповідних питань. У цих справах не передбачено можливості оскарження і перегляду судових рішень Вищого а. суду України, зважаючи на те, що використання цих можливостей могло би призвести до затягування стану юридичної невизначеності, зокрема щодо легітимності новообраних найвищих органів держави.

Альтернативна підсудність а. справ

14. Частина третя коментованої статті наділяє позивача правом самостійно визначати предметну підсудність справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади. Під місцевими органами виконавчої влади тут слід розуміти Раду міністрів АРК, обласні, Київську і Севастопольську міські, районні державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, урядових органів.

Такі справи можуть розглядатися і вирішуватися:

1) або місцевим загальним судом як адміністративним судом;

2) або окружним адміністративним судом.

Такий підхід дає особі можливість самостійно визначити, що для неї важливіше - краща доступність суду чи додаткові гарантії щодо незалежного розгляду справи.

Це правило не стосується справ про а. правопорушення, адже всі спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до а.ї відповідальності віднесено до підсудності місцевих загальних судів як а. судів.

15. Альтернативну предметну підсудність (за вибором позивача) встановлено також для випадків, про які не згадано у КАСУ, але які можуть мати місце на практиці. Йдеться, наприклад, про випадки, коли відповідачем є не державний орган, не орган АРК, не орган місцевого самоврядування, і не їх посадова чи службова особа, а суб'єкт (наприклад, підприємство), що виконує делеговані повноваження. У цьому випадку предметна підсудність визначається за правилом частини п'ятої коментованої статті: позивач подає позов за своїм розсудом до місцевого загального суду як а. суду або до окружного а. суду, але з дотриманням правил територіальної підсудності.

Наслідки порушення правил про предметну підсудність

16. Правила предметної підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил предметної підсудності.

17. Якщо особа подала а. позов з порушенням правил предметної підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому а.му суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна а. справа за позовною заявою.

18. Якщо суд відкрив провадження в а.й справі без дотримання правил предметної підсудності, то він повинен передати її на розгляд належного а. суду незалежно від того, на якому етапі провадження у першій інстанції виявлено порушення правил предметної підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі, не є компетентним у розгляді відповідної справи (пункт 2 частини першої статті 22 КАСУ, пункт 6 Постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Якщо порушення правил предметної підсудності виявлено в суді вищої інстанції, то рішення суду першої інстанції належить скасувати, а справу передати до компетентного суду (пункт 6 статті 198, пункт 6 статті 199, пункт 1 статті 204, пункт 6 статті 223, пункт 1 частини третьої статті 227 КАСУ).

23.Стаття 19. Територіальна підсудність а. справ

1. А. справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

2. А. справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує а. суд за місцезнаходженням відповідача.

3. А. справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а. справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, а. справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також а. справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності а.ї справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

1. Стаття визначає правила територіальної підсудності а. справ, що поряд з правилами предметної та інстанційної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної а.ї справи.

2. Правила територіальної підсудності визначено у такий спосіб, щоб, по можливості, забезпечити розгляд справи адміністративним судом, який територіально найбільш наближений до місця проживання чи місця знаходження особи. У такий спосіб забезпечується краща доступність правосуддя в а. справах для невладних суб'єктів.

Територіальна підсудність а. справ

3. Правила територіальної підсудності дозволяють визначити, до якого конкретно а. суду відповідної судової ланки особі необхідно звернутися у кожному конкретному випадку.

Територіальна підсудність а. справ за місцезнаходженням відповідача

4. Як загальне в а.му судочинстві сформульоване правило територіальної підсудності про розгляд справи за місцезнаходженням відповідача (частина перша коментованої статті). Під місцезнаходженням відповідача слід розуміти адресу органу - суб'єкта владних повноважень або місця роботи посадової чи службової особи, які зазначені у позовній заяві відповідачами.

Обрання цього правила обумовлене передусім тим, що рішення суб'єкта владних повноважень, яке стосується прав багатьох осіб (нормативно-правовий акт), може бути оскаржено багатьма позивачами. Якби позов можна було подавати за місцем свого проживання, то виникали б ситуації, коли правомірність такого рішення було б піддано перевірці паралельно не одним адміністративним судом. Як наслідок можливі різні результати перевірки. Щоб не виникало подібних ситуацій і щоб рішення суб'єкта владних повноважень було предметом розгляду лише в одному а.му суді першої інстанції, запроваджено правило про розгляд справи за місцезнаходженням відповідача.

5. Таке правило встановлене і в інтересах відповідача для тих поодиноких випадків, коли відповідачем є фізична чи юридична особа за позовом суб'єкта владних повноважень. Тоді позов подається за місцем проживання чи перебування фізичної особи або місцезнаходженням юридичної особи.

Місцем проживання фізичної особи вважається а.-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місцем перебування - а.-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік (стаття 3 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні"). Стаття 29 ЦКУ дає узагальнене розуміння терміна "місце проживання", яке охоплює як місце проживання, так і місце перебування у розумінні КАСУ. Так, місцем проживання фізичної особи відповідно до статті 29 ЦКУ є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Частиною третьою статті 29 ЦКУ також передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 ЦКУ в редакції ЗУ N 2452-IV від 3 березня 2005 року; стаття 1 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Територіальна підсудність а. справ за місцезнаходженням позивача

6. Якщо позивач оскаржує правовий акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що стосуються прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача, тоді заяву належить подавати за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (частина друга коментованої статті). Фактично це і є універсальним правилом, оскільки таких справ найбільше.

Про місце проживання (перебування, знаходження) див. пункт 5 коментарю до цієї статті. Достатнім підтвердженням місця проживання чи перебування фізичної особи є її реєстрація за місцем проживання чи перебування, але це не виключає можливості використання інших доказів.

Під місцем перебування особи слід розуміти, зокрема, і її фактичне перебування у межах а.-територіальної одиниці, у зв'язку з яким виникли спірні правовідносини (наприклад, якщо особу притягнули до а.ї відповідальності за межами а.-територіальної одиниці, де вона має місце проживання; то вона може оскаржити а. стягнення за місцем накладення стягнення, тобто там, де вона все ще перебуває і виникли спірні правовідносини). Водночас такий позивач не позбавлений можливості звернутися з позовною заявою до а. суду за місцем свого проживання після повернення додому (див. пункт 4 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Виняткова територіальна підсудність а. справ

7. Територіальну підсудність окремих категорій а. справ спеціально визначено за окружним адміністративним судом, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ. Згідно з указом Президента України, таким судом є Окружний а. суд міста Києва.

До його виняткової підсудності віднесено а. справи:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України (частина третя коментованої статті).

Під "суб'єктом владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України" тут розуміється державний орган чи інший суб'єкт владних повноважень, який законом уповноважений видавати підзаконні правові акти, обов'язкові на всій території України, - наприклад, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, з'їзд суддів України, Рада суддів України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів тощо. Як правило, це єдиний на території України орган, який виконує відповідні повноваження;

2) відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа (частина третя коментованої статті);

3) про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії (частина третя коментованої статті);

4) щодо рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, членів цієї комісії, за винятком тих, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму (частина третя статті 172 КАСУ);

5) щодо дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум (частина третя статті 175 КАСУ);

6) про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (частина перша статті 180 КАСУ).

Більшість а. справ віднесено до виключної підсудності окружного а. суду, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ, з урахуванням правила про розгляд справи за місцезнаходженням відповідача.

8. Спеціальні правила територіальної підсудності передбачені також главою 6 "Особливості провадження в окремих категоріях а. справ" розділу III КАСУ:

1) справи щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів зазначених комісій, що пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, а також справи щодо уточнення списку виборців підсудні а.му суду за місцезнаходженням відповідної комісії (частини четверта - п'ята статті 172, частина друга статті 173 КАСУ);

2) справи щодо оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, власників і творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, підсудні а.му суду за їхнім місцезнаходженням (частина третя статті 174 КАСУ);

3) справи щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори чи референдум, підсудні а.му суду а. суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена, крім тих справ, що віднесені до виняткової підсудності окружного а. суду, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ (частина третя статті 175 КАСУ);

4) справи про обмеження права на мирні зібрання підсудні а.му суду за місцезнаходженням позивача - органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань (частина перша статті 182 КАСУ);

5) справи про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування підсудні а.му суду за місцем проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань (частина перша статті 183 КАСУ).

9. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається до а. суду, що розглядає а. справу (частина перша статті 53 КАСУ) незалежно від правил територіальної підсудності, встановлених коментованою статтею.

Альтернативна територіальна підсудність а. справ

10. Згідно з частиною четвертою коментованої статті, якщо правила територіальної підсудності не дають можливість визначити компетентний у справі а. суд, тоді позивач має право обрати його за власним розсудом, але з дотриманням правил предметної підсудності.

Це правило може бути застосоване, наприклад, якщо позивач, який оскаржує правовий акт індивідуальної дії, виданий щодо нього, проживає за межами України, а тому не може подати а. позов за місцем свого проживання. Тому він може обрати суд на власний розсуд, наприклад, за місцем проживання свого представника.

Цим правилом також доцільно керуватися, наприклад, у разі, якщо декілька позивачів заявили спільну позовну вимогу щодо правового акта індивідуальної дії і проживають вони у різних місцях. Вони мають право вибрати суд за місцем проживання одного чи декількох з них.

Територіальна підсудність а. справ апеляційним адміністративним судам

11. Правило територіальної підсудності а. справ для їх перегляду в апеляційному порядку зазначено у частині другій статті 20 КАСУ. Відповідно до нього судове рішення місцевого а. суду переглядає апеляційний а. суд, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває відповідний місцевий а. суд. Територіальну юрисдикцію апеляційних а. судів встановлено Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних а. судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року.

Наслідки порушення правил про територіальну підсудність

12. Правила територіальної підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил територіальної підсудності.

13. Якщо особа подала а. позов з порушенням правил територіальної підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому а.му суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна а. справа за позовною заявою.

14. Правила територіальної підсудності є менш жорсткими, ніж правила предметної підсудності. Адже вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил територіальної підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які, однак, зазвичай на зміст рішення об'єктивно не впливають. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то а. справу належить передати до належного суду (пункт третій частини першої статті 22 Кодексу).

Проте якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору. У суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення (див. пункт 6 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2). Лише якщо є об'єктивні передумови вважати, що рішення суду може бути неправосудним (наприклад, справу розглянуто, незважаючи на те, що відповідач до початку судового розгляду вказував на порушення правил підсудності, заявляв клопотання про передачу справи до належного суду), його належить скасувати, а справу необхідно передати до належного суду (пункт 6 статті 198, пункт 6 статті 199, пункт 1 статті 204, пункт 6 статті 223, пункт 1 частини третьої статті 227 КАСУ).

24.Стаття 20. Інстанційна підсудність а. справ

1. Місцеві а. суди (місцеві загальні суди як а. суди та окружні а. суди), а також Вищий а. суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують а. справи як суди першої інстанції.

2. Апеляційні а. суди переглядають судові рішення місцевих а. судів (місцевих загальних судів як а. судів та окружних а. судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

3. Вищий а. суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних а. судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий а. суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного а. суду.

4. Верховний Суд України у випадках, установлених цим Кодексом, переглядає судові рішення а. судів після їх перегляду в касаційному порядку.

1. Коментована стаття визначає правила інстанційної підсудності а. справ, які поряд з правилами предметної і територіальної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної а.ї справи.

2. Правила інстанційної підсудності визначено у такий спосіб, щоб забезпечити рівні можливості щодо оскарження судових рішень - для кожної а.ї справи зазвичай передбачена однакова кількість судових інстанцій з тим, щоб право особи на оскарження і перегляд судового рішення необґрунтовано не обмежувалося.

Інстанційна підсудність а. справ

3. Правила інстанційної підсудності дають відповідь на питання, які суди розглядають а. справи у першій інстанції, а які - в апеляційній та касаційній інстанціях.

4. У КАСУ загалом витримано принцип "судова ланка = судова інстанція", за якого кожна ланка а. судів виконує функції лише однієї інстанції - першої, апеляційної чи касаційної. Такий підхід сприяє інстанційній спеціалізації суддів судів різних ланок, що позитивно позначається на якості розгляду і вирішення а. справ. Лише в окремих категоріях спорів, що виникають у ході виборчого процесу чи процесу референдуму, законодавець відійшов від цього принципу, виходячи з швидкоплинності цих процесів та необхідності якнайшвидше досягнути стану юридичної визначеності у відповідних відносинах.

5. До створення і початку діяльності окружних а. судів та апеляційних а. судів при визначенні інстанційної підсудності а. справ слід керуватися також пунктами 5 і 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, оскільки інстанційну підсудність справ цим судам розподілено між місцевими та апеляційними загальними і господарськими судами.

Суд першої інстанції

6. Суд першої інстанції здійснює розгляд а.ї справи за суттю й у повному обсязі. Це перший суд, який здійснює розгляд, і переважно він є й останнім, оскільки у більшості випадків судові рішення суду першої інстанції на практиці не оскаржуються.

7. За загальним правилом частини першої коментованої статті як суд першої інстанції а. справи розглядають і вирішують місцеві а. суди (місцеві загальні суди як а. суди та окружні а. суди).

8. Як виняток, у справах щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів чи всеукраїнського референдуму (стаття 172 КАСУ), а також щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (стаття 176 КАСУ) судом першої та останньої інстанції є Вищий а. суд України. Рішення Вищого а. суду України, ухвалені в таких справах у першій інстанцій, набирають законної сили негайно після проголошення, є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд апеляційної інстанції

9. Суд апеляційної інстанції здійснює за апеляційною скаргою перегляд а.ї справи і рішення суду першої інстанції у ній, що не набрало законної сили, з огляду на правильність встановлення обставин у справі і (або) правильність застосування норм права.

10. За загальним правилом частини другої коментованої статті як суд апеляційної інстанції судові рішення місцевих а. судів переглядають в апеляційному порядку відповідні апеляційні а. суди.

11. Як виняток, для справ щодо рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, членів цієї комісії, розглянутих окружним адміністративним судом, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ, судом апеляційної і останньої інстанції є Вищий а. суд України (друге речення частини третьої коментованої статті, друге речення частини шостої статті 177 КАСУ).

Суд касаційної інстанції

12. Суд касаційної інстанції здійснює за касаційною скаргою перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій в а.й справі лише з огляду на правильність застосування норм права. Разом із забезпеченням законності судових рішень у конкретній справі, завданням суду касаційної інстанції є також формування єдиної практики застосування законів адміністративними судами шляхом вироблення відповідної правової позиції у певних категоріях справ.

13. Різновидом касаційного провадження є також перегляд судових рішень за винятковими обставинами, тобто перегляд на предмет правильності застосування права у разі:

1) неоднакового застосування Вищим адміністративним судом або Вищим адміністративним судом та іншим судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України (частина друга статті 235, стаття 237 КАСУ).

Це ті два випадки, коли найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції - Верховний Суд України - повинен принципово визначитися у найскладніших ситуаціях з точки зору права.

14. Як суд касаційної інстанції судові рішення місцевих та апеляційних а. судів переглядає у касаційному порядку Вищий а. суд України. Верховний Суд України переглядає судові рішення в а. справах за винятковими обставинами і також є судом касаційної інстанції, оскільки перегляд за винятковими обставинами визнано різновидом касаційного провадження.

15. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу чи процесу референдуму, для вирішення спорів, пов'язаних з цими процесами, запроваджено одно- чи двоінстанційну систему, а тому суду касаційної інстанції для таких справ не передбачено.

Наслідки порушення правил про інстанційну підсудність

16. Якщо особа подала а. позов, апеляційну чи касаційну скаргу, скаргу про перегляд судових рішень за винятковими обставинами з порушенням правил інстанційної підсудності, то суд повинен повернути їй позовну заяву чи скаргу у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому а.му суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна а. справа за відповідним зверненням.

17. Порушення судом правил інстанційної підсудності в усякому випадку тягне за собою неправосудність судового рішення і як наслідок - його скасування. Однак труднощів у застосуванні правил інстанційної підсудності у судах не виникає і таких порушень не трапляється.

25. Стаття 22. Передача а.ї справи з одного а. суду до іншого

1. Суд передає а. справу на розгляд іншого а. суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду;

3) після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду;

4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5) ліквідовано а. суд, який розглядав справу.

2. Суд передає а. справу на розгляд іншому а.му суду, що найбільш територіально наближений до цього суду, якщо однією з сторін у справі є суд або суддя цього суду.

3. Підсудність справ, у яких стороною є Верховний Суд України, Вищий а. суд України або суддя одного з цих судів, встановлюється за загальними правилами підсудності.

4. Питання про передачу а.ї справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

5. Питання про передачу а.ї справи суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу а.ї справи з одного а. суду до іншого може бути оскаржено. Ухвала про відмову в передачі а.ї справи з одного а. суду до іншого окремо не оскаржується. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

6. Передача а.ї справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали про передачу а.ї справи з одного а. суду до іншого, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

7. А. справа, передана з одного а. суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана.

8. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

1. Стаття встановлює підстави і порядок передавання справи до іншого а. суду, якщо є перешкоди для розгляду справи певним судом.

2. Стаття спрямована забезпечити особі право на компетентний суд (див. статтю 6 КАСУ і коментар до неї).

Підстави для передачі а.ї справи

3. Суд передає а. справу на розгляд іншого а. суду, якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування).

Ця підстава може застосовуватись у тих поодиноких справах, у яких відповідачем може бути фізична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень (див. пункт 4 частини першої статті 17, частину четверту статті 50 КАСУ). У разі якщо виявилося, що відповідач у таких справах не проживає за адресою, вказаною позивачем, суд повинен здійснити виклик такої особи через засоби масової інформації за правилами статті 39 КАСУ. Дізнавшись про такий виклик, позивач має право заявити клопотання про передачу справи за його місцем проживання (перебування). У цьому випадку справа передається до а. суду за місцем проживання (перебування) відповідача.

4. Суд передає а. справу на розгляд іншого а. суду у разі, якщо провадження у справі відкрито без дотримання правил підсудності. Якщо провадження відкрито з порушенням правил предметної підсудності (стаття 18 КАСУ), то передати справу до належного суду можна на будь-якій стадії провадження в суді першої інстанції до проголошення судового рішення у справі.

Якщо провадження відкрито з порушенням правил територіальної підсудності (стаття 19 КАСУ), то передати справу до належного суду можна лише до початку судового розгляду.

Передача справи на цих підставах можлива як з ініціативи суду, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Справа передається до а. суду, якому вона підсудна.

Таким чином, не можна передавати справу з одного суду до іншого, якщо:

1) провадження у справі ще не відкрито (тобто позовна заява, подана не за підсудністю, не передається до належного суду, а повертається позивачеві);

2) відкрито провадження у справі, яку не належить розглядати за правилами а. судочинства (у цьому випадку суд закриває провадження у справі).

5. Суд передає а. справу на розгляд іншого а. суду також у разі, якщо після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках (хвороба суддів, відсутність повноважних суддів тощо) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи.

Ця підстава може бути використана, зокрема, й у випадках, коли стороною в а.й справі є суддя а. суду, у якому розглядається справа, або й сам а. суд (див. пункт 5 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2). Суд, що розглядає справу, може заявити собі самовідвід або йому відвід може заявити особа, яка бере участь у справі. Якщо самовідвід (відвід) заявлено одночасно всім суддям цього а. суду, то суд відразу може вирішити це питання щодо всіх суддів, не передаючи справу на розгляд іншим суддям цього а. суду.

Справа за цією підставою передається до а. суду, що територіально є найзручнішим для осіб, які беруть участь у справі.

6. Суд передає а. справу на розгляд іншого а. суду, якщо указом Президента України ліквідовано а. суд, який розглядав справу. Справа за цією підставою також передається до а. суду, що територіально є найзручнішим для осіб, які беруть участь у справі.

7. Випадки передачі справ з одного судового органу до іншого можуть бути передбачені законом також у разі внесення змін до процесуальних законів щодо предмету юрисдикції або підсудності справ (див., наприклад, пункт 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ).

Порядок вирішення питання про передачу а.ї справи

8. За наявності підстав для передачі а.ї справи або клопотання особи, яка бере участь у справі, питання щодо такої передачі суд вирішує у судовому засіданні. Таке судове засідання може бути призначено спеціально для розгляду цього питання або ж це може бути попереднє судове засідання чи судове засідання безпосередньо під час судового розгляду.

У разі призначення судового засідання для розгляду цього питання суд повідомляє про це осіб, які беруть участь у справі, однак їх неприбуття, якщо вони були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання (частина друга коментованої статті). Якщо ж відомостей про одержання повістки стороною чи третьою особою немає, тоді суд повинен відкласти розгляд цього питання, визначивши нову дату такого розгляду.

9. У судовому засіданні суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про причини розгляду питання про передачу справи і з'ясовує їхню думку щодо такої передачі. Ця думка є особливо важливою для визначення територіально найзручнішого а. суду, до якого слід передати справу у зв'язку з неможливістю утворити новий склад суду або ліквідацією а. суду.

За результатами розгляду цього питання суд постановляє у нарадчій кімнаті ухвалу, що викладається окремим документом. Таку ухвалу, згідно з частиною третьою коментованої статті, може бути оскаржено в апеляційному порядку. Ухвали суду апеляційної інстанції стосовно цього питання не належить оскаржувати, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ).

Порядок передачі а.ї справи

10. Як випливає із частини четвертої коментованої статті, передача а.ї справи здійснюється за умови набрання законної сили ухвалою суду про передачу справи.

Ухвала суду про передачу справи до іншого а. суду набирає законної сили:

1) після закінчення п'яти днів з дня проголошення ухвали, якщо не було подано заяви про її апеляційне оскарження або апеляційної скарги (частини четверта і п'ята статті 186, частина перша статті 254 КАСУ);

2) після закінчення десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано (частини п'ята статті 186, частина друга статті 254 КАСУ);

3) після закінчення апеляційного розгляду апеляційної скарги, якщо ухвалу суду першої інстанції про передачу справи не було скасовано (частина третя статті 254 КАСУ).

Ухвала суду апеляційної інстанції про передачу справи до іншого а. суду набирає законної сили з моменту проголошення (частина п'ята статті 254 КАСУ).

11. Суд надсилає а. справу разом з ухвалою про її передачу до визначеного в ухвалі а. суду. А. суд, якому передана справа, не має права оцінювати законність і обґрунтованість ухвали про передачу справи і повертати її назад, оскільки спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються (частина п'ята коментованої статті).

12. Недотримання встановлених коментованою статтею підстав і порядку передачі справи з одного суду до іншого розглядається як порушення права особи на компетентний суд, адже відповідно до частини другої статті 6 КАСУ ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в а.му суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом (див. пункт 5 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2).