68. Судовий розгляд справи по суті.

Стаття 135. Початок судового розгляду справи по суті

1. Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст

позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчого провадження, після чого він з'ясовує: чи підтримує позивач а. позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися.

2. При розгляді справи за відсутності особи, яка бере участь у справі, головуючий в судовому засіданні доповідає про її позицію щодо позовних вимог, якщо вона викладена в письмових поясненнях.

1. Частиною (етапом) судового розгляду справи після підготовчої виступає розгляд справи по суті. Ця частина займає головне місце серед інших етапів судового розгляду справи, оскільки її ціллю є встановлення і перевірка фактичних обставин а.ї справи.

2. Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні чи судді-доповідача, яка має

бути ясною і лаконічною. Після цього він з'ясовує: чи підтримує позивач а. позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися. Мета доповіді — доведення змісту а.ї справи до учасників процесу і всіх присутніх в залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за розвитком а. процесу.

3. У разі розгляду справи за відсутності особи, яка бере участь у справі, головуючий в судовому засіданні доповідає також про

її позицію щодо позовних вимог, якщо вона викладена в письмових поясненнях.

69.Стаття 152. Судові дебати

1. Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні. 2. У дебатах першим надається слово позивачеві, його представнику, а потім - відповідачеві, його представнику. 3. Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі. 4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. 5. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники. 6. Суд може встановити регламент промов осіб, які беруть участь у справі, який визначає їх тривалість. Головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками. 7. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку. 1. Стаття визначає порядок проведення третьої частини судового розгляду - судових дебатів. Завдання цієї стадії - надати особам, які беруть участь у справі, висловити свою думку щодо переконливості досліджених доказів, дати свою правову оцінку обставинам, що з'ясовувалися, та висловити свою позицію щодо рішення, яке вони просять ухвалити суд. На цій стадії також реалізується принцип змагальності. 2. Судові дебати - це частина судового розгляду справи, яка складається із завершальних промов осіб, які беруть участь у справі, та їх обміну репліками. Промови складаються із підсумкових висновків осіб, які беруть участь у справі, щодо обставин у справі, доказів щодо них та їхньої переконливості, закону, на підставі якого, на їхній погляд, слід вирішити спір, та пропозицій до суду щодо задоволення, часткового задоволення або незадоволення позовних вимог. Крім того, хоча законодавець вказав, що у промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні (частина перша коментованої статті), особи, які беруть участь у справі, можуть у промовах висловлювати свою думку стосовно відхилених судом клопотань щодо дослідження інших доказів, та які правові наслідки настали б, якби вони були досліджені, спонукаючи суд повернутися до розгляду справи по суті. У своїй промові кожен наступний промовець може висловлювати свої думки щодо висновків осіб, які раніше виступили у судових дебатах. Попередні ж промовці мають право відреагувати на промови наступних промовців репліками. Реплікою є короткий критичний вислів у формі відповіді, заперечення, зауваження на сказане у промовах учасників судових дебатів. 3. Особи, які беруть участь у справі, мають право відмовитися від свого права на виступ з промовою у судових дебатах. 4. У разі розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні судові дебати не проводяться. Послідовність виступів у судових дебатах 5. Особи, які беруть участь у справі, виступають у судових дебатах зазвичай у тому самому порядку, у якому давали пояснення. Черговість виступів з промовами осіб, які беруть участь у справі, встановлено частинами другою - п'ятою коментованої статті. 6. Виступи у судових дебатах відбуваються у такій послідовності: 1) позивач; 2) відповідач. 7. Якщо у справі є треті особи, то виступи відбуваються у такій послідовності: 1) позивач; 2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні позивача; 3) відповідач; 4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні відповідача. 5) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. 8. Якщо поряд зі стороною чи третьою особою у справі беруть участь їхні представники, представник виступає після промови цієї сторони чи третьої особи. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати тільки їхні представники. Законному представнику, якщо він заявив а. позов в інтересах особи, яка наділена а.ю процесуальною дієздатністю (наприклад, Уповноваженому ВР України з прав людини, прокурору тощо), слово для промови доцільно надавати перед заслуховуванням виступу позивача, в інтересах якого заявлено позов, оскільки саме такий законний представник ініціював процес у справі. Якщо у справі замість сторони чи третьої особи діє її представник, то слово для виступу замість такої сторони чи третьої особи надається представнику. 9. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом. Разом з тим головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця у випадку, коли його промова не стосується справи, що розглядається, або він повторює уже сказане, та зробити йому з цього приводу зауваження. Після цього суд дозволяє промовцю продовжувати виступ (частина шоста коментованої статті). 10. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками. Хоча законодавець зазначив, що особи вправі обмінятися репліками після закінчення судових дебатів, це слід розуміти - після закінчення промов, тому що обмін репліками не є окремою частиною судового розгляду, а ця процесуальна дія входить у судові дебати як частину судового розгляду. Суд самостійно надає особам, які беруть участь у справі, можливість обмінятися репліками, - клопотання заявляти про це не потрібно. Суд не може відмовити у праві на репліку особам, які беруть участь у справі, навіть якщо вони відмовилися від виступу з промовою у судових дебатах. 11. У разі виявлення під час судових дебатів необхідності у з'ясуванні нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу про повернення до розгляду справи по суті, але лише для з'ясування таких обставин та доказів. Якщо нові обставини та нові докази неможливо дослідити в цьому судовому засіданні, то суд оголошує перерву. Після закінчення з'ясування нових обставин у справі та перевірки їх доказами суд знову переходить до судових дебатів, що проводяться у загальному порядку.

71. Стаття 158. Види судових рішень

1. Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

2. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

1. Стаття визначає види судових рішень, що може ухвалювати суд першої інстанції. Метою цієї статті є розрізнення судових рішень залежно від того, чи суд вирішує у них вимоги позовної заяви, чи питання процесуального характеру. Таке розрізнення дає можливість на законодавчому рівні встановити певні особливості таких рішень щодо форми, змісту, проголошення, оскарження тощо.

2. Родове поняття судового рішення (рішення суду) залежно від питань, що вирішує суд, поділяється на постанови і ухвали.

Слід зазначити, що ця класифікація певним чином відрізняється від поділу судових рішень у цивільних і господарських справах: там судові рішення поділяються на рішення і ухвали; використання одного терміну "рішення" для позначення родового і видового понять вносить деяке нерозуміння у не обізнаної у цих тонкощах людини, тому в а.му процесі цього спробували уникнути.

3. Виходячи з того, що стаття міститься в одній із глав розділу III про провадження в суді першої інстанції, визначення постанов і ухвал стосується судових рішень першої інстанції. У судах вищих інстанцій поділ судових рішень на постанови і ухвали зберігається, але має деякі особливості.

4. Постановою суд вирішує спір по суті, тобто дає відповідь на вимоги позивача (див. пункт 12 статті 3 КАСУ) - задовольняє або відмовляє у їх задоволенні, а якщо задовольняє, то визначає відповідний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів.

5. Постанова суду не є обов'язковим документом, яким має закінчуватись розгляд справи в суді першої інстанції. Але вирішити, чи мають бути задоволені або не задоволені вимоги позивача, суд може лише постановою. Постанова завжди викладається окремим письмовим документом.

6. Ухвалою суд вирішує процесуальні питання. Ухвалами вирішуються питання щодо відкриття провадження в а.й справі, проміжні процесуальні питання, які постають в ході провадження в суді першої інстанції, а також ними може закінчуватися провадження у справі - у разі залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження. Ухвали можуть бути усними або викладатися окремим письмовим документом (див. частину четверту статті 160 КАСУ).

72.Стаття 159. Законність і обґрунтованість судового рішення

1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в а.й справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

1. Стаття визначає дві основні вимоги, яким має відповідати судове рішення (постанова й ухвала). Порушення судом цих вимог дає можливість оскаржити судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.

2. За змістом стаття встановлює вимоги до правосудності не лише рішень, ухвалених судом першої інстанції. Ці вимоги так само мають виконувати у межах, встановлених Кодексом, й суди вищих інстанцій - апеляційної, які здійснюють перевірку правильності ухваленого першою інстанцією рішення і в питаннях факту, і в питаннях закону, та касаційної, до компетенції яких хоч не входить установлення фактів (обставин) у справі, але які мають перевіряти правову сторону справи, тобто правильність правової оцінки, даної установленим у справі обставинам, застосованих правових наслідків, що випливають із відповідної норми.

3. Судове рішення будь-якої інстанції повинно відповідати низці вимог. Загальними вимогами є правосудність (тобто законність і обґрунтованість) судового рішення, його повнота, зрозумілість, безумовність та безальтернативність.

Правосудність - основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Правосудність поєднує в собі дві вимоги - законність та обґрунтованість (частина перша коментованої статті). Щодо інших вимог - див. пункт 7 коментарю до цієї глави.

4. Судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга коментованої статті). Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 КУ, стаття 9 КАСУ). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права (див. статтю 8 КАСУ).

5. За нормами матеріального права суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку. Норми процедурного характеру, які визначають поведінку суб'єктів спірних відносин, є також нормами матеріального права для суду, що вирішує справу. Застосування судом норми матеріального права полягає у зіставленні встановлених обставин у справі з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних правовідносин, і в установленні відповідних правових наслідків у разі порушення норми кимось із учасників.

Норми процесуального права врегульовують а. судочинство та відносини, що складаються в процесі його здійснення, і містяться у джерелах права, визначених у статті 5 КАСУ (див. коментар до цієї статті). Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні процесуальних дій та ухваленні рішень, що обумовлені обставинами розгляду справи і визначені цією нормою.

Правильне застосування норм матеріального і процесуального права необхідне для гарантування справедливого результату судочинства та справедливого процесу його здійснення, що забезпечує такий результат.

6. Відповідність судового рішення вимогам матеріального та процесуального права забезпечується кваліфікацією професійних суддів: їхніми знаннями і практичними навичками, перевіреними перед їх призначенням (обранням) на посаду судді згідно з вимогами законодавства (частини третя - п'ята статті 127 КУ, статті 59 - 60 ЗУ "Про судоустрій України", стаття 8 ЗУ "Про статус суддів").

7. Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин в а.й справі, які повно і всебічно з'ясовані на основі доказів, що були досліджені судом (частина третя коментованої статті).

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

8. При застосуванні частини третьої коментованої статті слід мати на увазі, що докази у справі суд може досліджувати не лише в судовому засіданні (усне провадження), а й у письмовому провадженні, яке проводиться без судового засідання.

9. Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно оцінити докази. Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання, що має бути засноване на повному, безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів (стаття 86 КАСУ).

10. Від обґрунтованості судового рішення в контексті цієї статі необхідно відрізняти вмотивованість судового рішення, що забезпечується мотивувальною частиною у кожному письмовому судовому рішенні (пункт 3 статті 163, пункт 3 частини першої статті 165 КАСУ), а також оголошенням мотивів, з яких суд дійшов свого висновку, в усній ухвалі (частина друга статті 165 КАСУ). Вмотивованість судового рішення означає наведення у судовому рішенні пояснень (мотивів), чому суд вважає ту чи ту обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи ту норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи той правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду (див. у зв'язку з цим рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року135).

11. У юридичній літературі можна зустріти думку, що необґрунтоване судове рішення завжди є незаконним. Однак у коментованій статті ці поняття розмежовані з метою визначення різних підстав для апеляційного оскарження судового рішення (необґрунтованість і/або незаконність рішення) та для касаційного оскарження судового рішення (лише незаконність судового рішення).

Таким чином, якщо встановлені судом обставини насправді не відповідають дійсності, але суд правильно застосував до встановлених обставин норми матеріального права і дотримав норми процесуального права, тоді судове рішення є необґрунтованим, але законним. Якщо ж до неправильності встановлення обставин у справі призвело порушення судом норм права, тоді судове рішення буде незаконним і необґрунтованим. Якщо суд правильно встановив обставини у справі, але неправильно їх кваліфікував чи застосував не ті правові наслідки, що належало, тоді судове рішення вважається обґрунтованим, але незаконним. Якщо встановлені обставини у справі не відповідають дійсним обставинам і суд ще й неправильно застосував норми права, тоді судове рішення також буде і необґрунтованим, і незаконним.

73.Стаття 160. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

4. Окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в а.й справі;

4) об'єднання та роз'єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі а.ї справи до іншого а. суду;

9) забезпечення а. позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз'яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду.

17) виключено.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

5. Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

6. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання.

7. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.

8. Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

1. Стаття визначає порядок ухвалення та оформлення судових рішень залежно від їх видів. Стаття спрямована на невідкладне ухвалення судових рішень: постанов - після судового розгляду, а ухвал - після розгляду відповідного питання. Обов'язкова письмова форма, як правило, передбачена для судових рішень, що можуть бути оскаржені.

2. Суд приймає постанову (рішення по суті справи з відповіддю на позовні вимоги) іменем України - у такий спосіб держава Україна реалізує судову владу у конкретній справі. Тут відтворено конституційний припис - частину п'яту статті 124 КУ, - і частину першу статті 14 КАСУ з уточненням щодо виду судового рішення (постанова) і часу його прийняття (негайно після закінчення судового розгляду). Частина перша коментованої статті спрямована передусім на те, щоб виключити часовий інтервал між закінченням судового розгляду і прийняттям постанови.

Нагадаємо, що після завершення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати (стаття 153 КАСУ), де відбувається прийняття постанови.

3. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті. Постанову повинен прийняти і підписати склад суду, який розглянув справу. Такий склад суду визначається відповідно до правил статей 23 - 24 КАСУ, адже кожен має право на рішення у своїй справі, ухвалене законним складом суду. Важливість положень щодо складу суду для належного здійснення судочинства підтверджується статтею 204, частиною третьою статті 227 КАСУ, відповідно до яких скасування рішення внаслідок незаконного складу суду не залежить від того, чи є воно правильним по суті.

Жоден суддя з колегії суддів, якщо суд розглянув справу колегіально, не має права утримуватися від голосування і відмовлятися підписати постанову (частина друга статті 25 КАСУ).

4. Якщо а. справа є складною і виготовлення постанови може зайняти тривалий час, як виняток, складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (частина третя коментованої статті). При цьому суд повинен невідкладно скласти короткий варіант постанови у вигляді вступної та резолютивної частин постанови (пункт 1, 4 статті 163 КАСУ), який підписується всім складом суду.

5. Після прийняття і підписання постанови (у повному чи, як виняток, скороченому варіанті) суд повертається з нарадчої кімнати і головуючий прилюдно проголошує постанову в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Детальніше про проголошення постанови див. статтю 167 КАСУ і коментар до неї.

6. Під час здійснення а. судочинства суд з усіх процесуальних питань постановляє ухвали. Ухвали з процесуальних питань, які суд постановляє поза межами судового розгляду (тобто розгляду справи по суті відповідно до глави 3 розділу III цього Кодексу), завжди викладаються у письмовій формі.

Ухвали з питань, які суд постановляє в судовому засіданні під час судового розгляду, як правило, є усними, постановляються на місці без виходу до нарадчої кімнати, проголошуються судом негайно і заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання (частини шоста - сьома коментованої статті). Усна ухвала складається з висновку суду та мотивів, з яких суд дійшов цього висновку (частина друга статті 165 КАСУ).

Якщо в ході судового розгляду суд не може вирішити якесь питання процесуального характеру на місці, він виходить до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу там, виклавши її у письмовій формі у вигляді окремого документа. Ухвалу повинен постановити і підписати склад суду, який розглядає справу. Жоден суддя з колегії суддів, якщо суд розглядає справу колегіально, не має права утримуватися від голосування і відмовлятися підписати ухвалу (частина друга статті 25 КАСУ). Ухвалу, постановлену в процесі судового розгляду в нарадчій кімнаті, суд повинен проголосити у судовому засіданні негайно після постановлення та виходу з нарадчої кімнати (останній абзац частини четвертої, частини п'ята і сьома коментованої статті).

Але в будь-якому разі окремим документом завжди належить викладати ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху (стаття 108 КАСУ);

2) повернення позовної заяви (стаття 108 КАСУ);

3) відкриття провадження в а.й справі (стаття 107, 109 КАСУ);

4) об'єднання та роз'єднання справ (стаття 116 КАСУ);

5) забезпечення доказів (стаття 75 КАСУ);

6) визначення розміру судових витрат (статті 97 - 98 КАСУ);

7) продовження та поновлення процесуальних строків (стаття 102 КАСУ);

8) передачі а.ї справи до іншого а. суду (стаття 22 КАСУ);

9) забезпечення а. позову (статті 117 - 118 КАСУ);

10) призначення експертизи (стаття 81 КАСУ);

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок (стаття 169 КАСУ);

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення (частина четверта статті 168 КАСУ);

13) роз'яснення постанови (стаття 170 КАСУ);

14) зупинення провадження у справі (стаття 156 КАСУ);

15) закриття провадження у справі (стаття 157 КАСУ);

16) залишення позовної заяви без розгляду (стаття 155 КАСУ).

Окремий документ вимагає дотримання вимог частини першої статті 165 КАСУ щодо змісту ухвали. Письмова форма таких ухвал у більшості випадків обумовлена тим, що вони можуть бути оскаржені.

Усна ухвала, якщо закон передбачає обов'язкову її письмову форму, не може тягнути жодних правових наслідків, оскільки відсутнє формальне підтвердження її постановлення.

Ухвали, що викладаються окремим документом, слід відрізняти від окремих ухвал, зміст яких регулює статті 166 КАСУ і які, до речі, теж мають викладатися окремим документом.

7. Обов'язок закінчити судовий розгляд ухваленням судового рішення не означає, що кожен судовий розгляд має закінчуватися прийняттям постанови. Адже а. судочинство може бути закінчено у суді першої інстанції також закриттям провадження у справі, залишенням позовної заяви без розгляду, про що суд постановляє ухвалу.

Суд постановляє ухвали із зазначених питань іменем України, оскільки ними, як і постановою, закінчується розгляд справи в а.му суді (частина перша статті 14 КАСУ).

8. Частина восьма коментованої статті дає можливість суду внести виправлення до судового рішення (постанови чи ухвали) після того, як воно буде виготовлене (роздруковане). Такі виправлення вносяться безпосередньо до судового рішення із застереженням на полі: "Виправлено судом" чи "Виправленому вірити" тощо з підписом судді чи суддів, які ухвалили рішення. Виправлення, не застережені складом суду, не повинні братися до уваги, оскільки завжди викликатимуть сумнів у їх справжності. Після проголошення судового рішення, видачі або направлення його особам, які беруть участь у справі, вносити виправлення у такий спосіб не можна.

У разі якщо необхідність виправлення помилки у вигляді описки чи очевидної арифметичної помилки виникла пізніше, тоді виправлення вноситься не безпосередньо у текст судового рішення, а шляхом постановлення ухвали з цього питання відповідно до статті 169 КАСУ.

74.Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

1. Під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення а. позову. 2. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки ВСУ, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. 1. Стаття визначає алгоритм ухвалення у нарадчій кімнаті рішення щодо вимог позовної заяви, яке викладається у формі постанови. Правильні послідовні відповіді на питання, наведені у цій статті, дають можливість прийняти законну й обґрунтовану постанову у справі. 2. Стаття є лише підказкою для суду при прийнятті постанови; недотримання встановленого у ній порядку вирішення питань проконтролювати неможливо, оскільки діє таємниця нарадчої кімнати, і не тягне за собою жодних наслідків, якщо це не позначилося законності та обґрунтованості постанови. 3. За аналогією, там, де це можливо, визначений цієї статтею алгоритм може бути застосований при постановленні ухвали. 4. Щоб постанова була обґрунтованою (частина третя статті 159 КАСУ), при її прийнятті суд насамперед повинен вирішити питання факту, тобто відповідно до пунктів 1, 2 коментованої статті вирішити, чи мали місце обставини, що входять до предмету доказування. Поняття предмету доказування роз'яснене у пункті 5 коментарю до статті 70 КАСУ. Пункт 2 коментованої статті вимагає від суду з'ясувати обставини, які є "іншими", тобто не стосуються обґрунтування вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі (пункт 1), але мають значення для справи. Закон наводить приклад таких обставин - пропущення строку звернення до суду. Але потрібно пам'ятати, що пропущення цього строку може бути підставою для відмови у задоволенні позову лише в тому разі, якщо на цьому наполягає одна зі сторін - зазвичай відповідач, і якщо відсутні поважні причини пропущення строку (див. частину першу статті 100 КАСУ). Також цим пунктом охоплюються обставини, на які сторони не посилалися, але суд відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі повинен був визначити їх і перевірити (пункт 4 частини першої статті 7, частина четверта статті 11, частина п'ята статті 71 КАСУ). Наприклад, суд відповідно до частини третьої статті 2 КАСУ повинен перевірити цілу низку обставин прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, вчинення дії, допущення бездіяльності, незалежно від того, чи посилався на них позивач. Для висновку про доведеність чи недоведеність певної обставини суд повинен оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 КАСУ). Ці докази наводяться в описовій частині (пункт 2 статті 163 КАСУ), а результати їх оцінки та встановлені обставини відображаються у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 5. Щоб постанова була законною (частина друга статті 159 КАСУ), пункт 3 коментованої статті зобов'язує суд вирішити, яку правову норму (норми) слід застосувати до встановлених обставин (правовідносин). По-перше, суд повинен вибрати необхідну норму (норми), що регулює відповідні відносини, з'ясувати її чинність щодо кола осіб і в часі, а по-друге, перевірити її відповідність нормам з вищою юридичною силою, згідно з правилами статті 9 КАСУ. У разі якщо декілька норм однакової юридичної сили суперечливо регулюють відповідні відносини, необхідно обрати для застосування спеціальну норму, на відміну від загальної норми, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин. Якщо неможливо однозначно визначити, яка норма є спеціальною, тоді суд застосовує норму, яка набрала чинності пізніше. Норма є відправним пунктом для встановлення законності вимог та заперечень, заявлених особами, які беруть участь у справі. Законною є вимога, що відповідає нормі права. Така вимога має випливати з правового наслідку, який вимагає норма права. Для того, щоб установити, чи випливає вимога з норми, слід визначити, яка саме норма з усього масиву правових приписів має бути застосованою до відповідних відносин. Для цього слід звернутись до обставин у справі і виокремити ті з них, які мають юридичне значення. У кожній нормі права є частина, котра описує абстрактними правовими поняттями (так званим "юридичним складом") обставини, за яких має бути виконана вимога норми (прикладом такої вимоги можуть бути такі формулювання: "сплатити вартість послуг", "дозволити експлуатацію обладнання", "зупинити подальшу діяльність", "відшкодувати завдану шкоду" тощо). Відтак установлюється відповідність між тією частиною норми права, яка описує обставини, наявність яких вимагається нею ("юридичним складом"), і дійсністю. Така відповідність установлюється шляхом порівняння норми права і встановлених у справі обставин, а звідси й вислів "кидання погляду суддею з норми на факт і знову на норму …". Процес обрання норми права знаходить відображення у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). Якщо суд з'ясує, що відповідач допустив порушення прав, свобод чи інтересів позивача, які у той чи інший спосіб гарантуються нормою права (не обов'язково лише нормою закону!), суд повинен задовольнити відповідну позовну вимогу, а за інших обставин - відмовити у її задоволенні (пункт 4 коментованої статті). Одночасно робиться висновок, якого вимагає модальна (наслідкова) складова норми права, - висновок щодо необхідності тієї чи іншої дії чи бездіяльності або прийняття певного рішення, - тобто суд обирає спосіб захисту порушеного права, свободи чи інтересу з урахуванням частини другої статті 162 КАСУ. Це вже знаходить відображення у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 6. Пункт 5 коментованої статті покладає на суд обов'язок вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог. Такий розподіл здійснюється за правилами статті 94 КАСУ і відображається у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 7. Пункти 6 і 7 коментованої статті є факультативними, оскільки не у кожній справі можливе негайне виконання постанови чи забезпечується а. позов. Але в будь-якому випадку суд повинен переконатися, чи немає у справі підстав для негайного виконання постанови, визначених статтею 256 КАСУ. Якщо такі підстави є, тоді висновок про негайне виконання постанови відображається в її резолютивній частині як "інші правові наслідки ухваленого рішення" (пункт 3 статті 163 КАСУ). Питання щодо скасування заходів забезпечення а. позову (або заміни одного способу забезпечення а. позову іншим) потрібно вирішувати лише тоді, коли суд вживав ці заходи. За загальним правилом, якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення а. позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення а. позову або заміну одного способу забезпечення а. позову іншим (частина четверта статті 118 КАСУ). Тобто це питання вирішується не у постанові, а ухвалою, яку може бути постановлено одночасно з постановою. Це пов'язано з тим, що така ухвала завжди виконується негайно (частина п'ята статті 118 КАСУ), тоді як постанова у справі підлягає негайному виконанню дуже рідко.

Стаття 164. Постанова щодо частини позовних вимог

1. Суд може до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, у разі часткового визнання а. позову відповідачем прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи задовольнити ці вимоги, виділивши їх в окреме провадження. 2. Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена у загальному порядку. 1. Стаття передбачає можливість вирішення судом першої інстанції у процесі судового розгляду частини позовних вимог з метою надання своєчасного захисту правам, свободам та інтересам особи. Поняття постанови щодо частини позовних вимог 2. Постанова щодо частини позовних вимог є новим для процесуального законодавства України різновидом судового рішення, який дає можливість пришвидшити надання судового захисту правам, свободам чи інтересам особи, що були порушені. Постановою щодо частини позовних вимог суд може вирішити частину а. позову, а щодо іншої частини - продовжити розгляд. 3. Постанова щодо частини позовних вимог може бути прийнята лише у разі допустимості поділу самого предмета а. позову. Рішення про допустимість чи необхідність ухвалення постанови щодо частини позовних вимог суд приймає лише за клопотанням особи, яка бере участь у справі, а не з власної ініціативи суду. Найчастіше у такій постанові зацікавлений позивач. 4. Якщо клопотання про постанову щодо частини позовних вимог заявлено до початку розгляду справи по суті, тоді суд, встановлюючи порядок дослідження доказів, може розділити такий розгляд на дві частини: 1) спочатку досліджувати докази стосовно обставин, що стосуються однієї частини позовних вимог, провести судові дебати у цій частині і після прийняття постанови щодо відповідної частини позовних вимог перейти до другої складової розгляду справи по суті; 2) досліджувати докази щодо обставин стосовно іншої частини а. позову. Між цими двома частинами за потреби може бути оголошено перерву у судовому засіданні. 5. За структурою і змістом постанова щодо частини позовних вимог повинна відповідати вимогам до постанови, що встановлені статтею 163 КАСУ. 6. Від постанови щодо частини позовних вимог слід відрізняти додаткову постанову, яку суд може прийняти, наприклад, якщо внаслідок помилки не було вирішено якоїсь частини позовних вимог (див. статтю 168 КАСУ). Можливі випадки прийняття постанови щодо частини позовних вимог 7. Якщо докази, що досліджені судом, дають можливість вирішити частину позовних вимог (наприклад, вимогу про скасування незаконного акта), то суд за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може прийняти стосовно цих вимог постанову і продовжити розгляд справи щодо інших вимог (наприклад, про відшкодування завданої цим актом шкоди). Якщо підстав для скасування акта не буде, тоді суд може відразу прийняти постанову про відмову у задоволенні а. позову повністю. Досліджувати докази щодо шкоди уже не буде потреби, адже підтвердження правомірності акта виключає можливість відшкодування шкоди в порядку а. судочинства. Так само постанову може бути прийнято щодо частини позовних вимог, що визнав відповідач і це визнання прийнято судом, а щодо позовних вимог, які відповідач не визнав, то справу у цій частині необхідно розглядати по суті. Набрання законної сили постановою щодо частини позовних вимог та її оскарження 8. Постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили і може бути оскаржена за загальними правилами набрання постановою законної сили (стаття 254 КАСУ) та її оскарження (розділ IV КАСУ). Тобто постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова щодо частини позовних вимог, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного а. суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення цієї постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

75.Стаття 165. Зміст ухвали

1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування а. суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. 1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту ухвали суду першої інстанції. Визначена статтею структура ухвали, що викладається окремим документом, сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, а також уніфікації всіх ухвал, що викладаються окремим документом, у частині оформлення. Вимоги до усної ухвали також сприяють зрозумілості та очевидності висновків суду, оскільки вони повинні бути судом вмотивовані. 2. Згідно з коментованою статтею зміст ухвал залежить від того, викладаються вони окремим документом (частина перша коментованої статті) чи постановляються в усній формі (частина друга коментованої статті). Форма ухвал визначається частинами четвертою - шостою статті 160 КАСУ. 3. При постановленні ухвал суд за аналогією може керуватися, наскільки це можливо, алгоритмом, визначеним для прийняття постанов статтею 161 КАСУ. 4. Ухвала суду, що викладається окремим документом, як і постанова, складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура має забезпечити зрозумілість ухвали, а в разі допущення судом помилок при вирішенні питання - легке їх виявлення. 5. Вступна частина ухвали, що викладається окремим документом, містить основні реквізити ухвали, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік) і місце постановлення ухвали (назва населеного пункту), точне найменування а. суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (місцевого загального суду, окружного а. суду чи Вищого а. суду України, якщо він діє як суд першої інстанції), прізвища та ініціали професійного судді, якщо питання розглянув суддя одноособово, чи професійних суддів, якщо питання розглянула колегія суддів. Далі у вступній частині ухвали суд повинен вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу. 6. В описовій частині ухвали, що викладається окремим документом, суд зазначає суть (зміст) клопотання та ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, органу, що його заявили. Якщо суд вирішує питання з власної ініціативи, він зазначає суть (зміст) питання, у вирішенні якого виникла необхідність. При потребі суд також наводить перелік доказів, які він взяв до уваги при вирішенні питання. 7. У мотивувальній частині ухвали суд наводить мотиви (пояснення), з яких суд дійшов висновку щодо питання, яке необхідно було вирішити, і закон (норму права), якою суд керувався. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності ухвали (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований і одержати відповідь. При потребі тут суд наводить встановлені ним обставини, необхідні для вирішення питання, із посиланням на відповідні докази, якщо такі є. 8. Далі суд наводить правову кваліфікацію встановленим обставинам та обґрунтовує свій висновок по суті питання. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неясність чи суперечність, якщо такі є. 9. У резолютивній частині ухвали, що викладається окремим документом, знаходить відображення присуд суду - тобто відповідь суду на клопотання чи інше питання, що вирішувалося ухвалою. У разі задоволення клопотання суд викладає свій висновок по суті цього клопотання із зазначенням відповідного способу його реалізації. Якщо ухвалою закінчується провадження у суді першої інстанції, тоді у резолютивній частині такої ухвали суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статей 94 - 96 КАСУ. Наприкінці резолютивної частини ухвали суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього можуть використовуватися такі формули: 1) для ухвал, що можуть бути оскаржені відповідно до цього Кодексу: "Ухвала набирає законної сили після закінчення 5-денного строку з дня проголошення ухвали, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження ухвали. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до <такого-то> апеляційного а. суду через суд першої інстанції шляхом подання в 5-денний строк з дня проголошення ухвали (чи: отримання копії ухвали) заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження"; 2) для ухвал, що не можуть бути оскаржені: "Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає". 10. Коментована стаття встановлює загальні вимоги до змісту ухвал суду першої інстанції. Ці вимоги стосуються також проміжних ухвал судів вищих інстанцій, тобто всіх ухвал, за винятком тих, якими закінчується провадження у відповідному суді. Водночас в інших статтях КАСУ можуть бути встановлені спеціальні вимоги до змісту ухвал, що стосуються вчинення певної процесуальної дії (див., наприклад, частину шосту статті 75, частину п'яту статті 81, частину четверту статті 107, частину другу статті 115, частину другу статті 121 тощо). 11. Відповідно до частини другої коментованої статті в усній ухвалі, тобто в ухвалі, яку суд постановляє в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, суд оголошує висновок суду по суті клопотання чи іншого питання, що вирішується ухвалою, та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку (пояснення фактичних та правових підстав для висновку).

Стаття 166. Окремі ухвали суду

1. Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

2. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

3. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

1. Стаття дає можливість суду першої інстанції відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.

2. Окрема ухвала - це різновид ухвал суду. Окрему ухвалу можна розглядати як один із проявів механізму стримування і противаг гілок державної влади. Суд як орган судової влади наділено певними контрольно-наглядовими функціями в межах іншої влади, що необхідно для її злагодженого і правомірного функціонування. Таким чином, для суду постає необхідність з метою збереження балансу здійснення влади обережно та виважено користуватися цим механізмом. Зі свого боку виконавча влада і взагалі держава, а так само органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти владних повноважень для підтримання авторитету правосуддя мають уважно ставитися до таких ухвал.

3. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

4. Адресатом окремої ухвали може бути як суб'єкт владних повноважень - відповідач, так і інший суб'єкт владних повноважень, що уповноважений вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винуватих у такому порушенні.

Окрему ухвалу слід відрізняти від постанови, у якій дається відповідь на вимоги а. позову. Зокрема, суд окремою ухвалою може повідомити про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Окрему ухвалу слід відрізняти й від більш загального поняття "ухвали, що викладаються окремим документом" (частина четверта статті 160 КАСУ), що означає обов'язкову письмову форму таких ухвал. Окрема ухвала також належить до ухвал, що викладаються окремим документом, оскільки теж має викладатися у письмовій формі і відповідати вимогам щодо структури ухвали, що встановлені частиною першою статті 165 КАСУ.

5. Коментована стаття визначає загальні вимоги до окремих ухвал; спеціальні вимоги до окремих ухвал судів апеляційної чи касаційної інстанції встановлені відповідно статтями 208 і 233 КАСУ.

Правові наслідки одержання окремої ухвали і відповідальність за її невиконання

6. Адресат окремої ухвали повинен розглянути окрему ухвалу і вжити відповідних заходів. Якщо окрему ухвалу оскаржено, то заходи на підставі окремої ухвали можуть не вживатися, аж поки окрема ухвала не набере законної сили відповідно до статті 254 КАСУ. Але у будь-якому разі адресат окремої ухвали зобов'язаний повідомити суд щодо вжиття відповідних заходів не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали, незалежно від того, чи оскаржена окрема ухвала.

7. Ухвала суду про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності може містити фактичні дані для відповідних органів чи посадових осіб, на основі яких мають прийматись рішення. Однак ці дані повинні бути перевірені і не мають преюдиційного (обов'язкового) значення для визначення винуватості конкретної особи у вчиненні правопорушення.

8. Відповідно до статті 1856 Кодексу України про а. правопорушення залишення посадовою (службовою) особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених у ній порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 136 гривень).

За умисне невиконання окремої ухвали, що набрала законної сили, або перешкоджання її виконанню посадова (службова) особа несе кримінальну відповідальність відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю).

9. Відповідно до частини третьої коментованої статті окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується. До таких осіб можна віднести як адресатів окремої ухвали, так і осіб, стосовно яких суд вимагає вжити певних заходів, якщо такі особи конкретно названі.

Оскільки для окремої ухвали не передбачено спеціального порядку оскарження, то таке оскарження має відбуватись в апеляційному порядку за правилами глави 1 розділу IV КАСУ.

76.Стаття 169. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні

1. Суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

2. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

3. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.

1. Стаття передбачає можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки.

2. Судді, як і будь-які люди, внаслідок неуважності при виготовленні та підписанні рішення можуть пропустити повз очі помилки технічного характеру. Для швидкого й ефективного усунення цих помилок, замість оскарження і перегляду судових рішень, стаття передбачає простішу процедуру розгляду цього питання судом, що ухвалив відповідне судове рішення.

3. Опискою слід вважати помилку, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, що мають вплив на зміст судового рішення та його виконання. Так, суд може допустити помилку у найменуванні органу чи особи, у назві та реквізитах рішення, яке визнано протиправним, тощо.

Очевидною арифметичною помилкою є порушення правил арифметики при розрахунках завданої шкоди, невиплаченої зарплати тощо. Така помилка може призвести до неправильного визначення розміру задоволення позовних вимог грошового характеру.

4. Описки й очевидні арифметичні помилки у судових рішеннях (постановах чи ухвалах) не можна вважати процесуальними порушеннями, тому їх виправлення не потребує оскарження і перегляду судового рішення судом вищої інстанції. Коментована стаття містить простіший порядок усунення таких помилок судом, що їх допустив.

5. Відповідно до частини першої коментованої статті питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні суд вирішує з власної ініціативи або за заявою особи, яка брала участь у справі. Розгляд цього питання може бути ініційовано незалежно від того, чи набрало судове рішення законної сили.

6. Розгляд і вирішення питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки здійснює суд у кількісному складі, визначеному для ухвалення судового рішення, у якому виявлено описку чи помилку, і бажано й у тому самому персональному складі, якщо це можливо.

За частиною другою коментованої статті це питання розглядається в судовому засіданні з наданням можливості особам, які беруть участь у справі, висловити думку з цього питання. Тому суд обов'язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені (тобто повідомлені з дотриманням правил глави 3 розділу III КАСУ), не перешкоджає розгляду питання. Якщо ж когось із осіб, які беруть участь у справі, не було належним чином повідомлено про судове засідання, тоді суд повинен відкласти проведення судового засідання, призначивши нову дату і час його проведення.

7. КАСУ не встановлює строку проведення судового засідання для вирішення питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки, тому, на наш погляд, тут допустимо за аналогією застосувати положення частини третьої статті 170 КАСУ, щодо десятиденного строку розгляду відповідної заяви.

8. Виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки згідно із зазначеною процедурою необхідно відрізняти від внесення до тексту судового рішення виправлень відповідно до частини восьмої статті 160 КАСУ. Перше проводиться через постановлення ухвали після того, як будуть проголошене судове рішення і видані (надіслані) його копії особам, які беруть участь у справі. Друге дає можливість внести виправлення безпосередньо до судового рішення після того, як воно буде виготовлене (роздруковане), але до проголошення судового рішення, видачі або направлення його копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала щодо внесення виправлень у судове рішення та її оскарження

9. За наслідками розгляду питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки суд постановляє ухвалу про внесення виправлень у відповідне судове рішення (постанову чи ухвалу) чи відмову у внесенні виправлень. Ухвалу за наслідками розгляду цього питання може бути оскаржено (частина третя коментованої статті).

Кодекс не встановлює особливого порядку набрання законної сили ухвалою суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень та порядку їх оскарження. Тому така ухвала набирає законної сили згідно із вимогами статті 254 КАСУ та може бути оскаржена за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.