47. Витрати, пов’язані з розглядом справи.

До витрати, пов'язані з розглядом справи у суді відносяться:

1. Витрати на правову допомогу.

Витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

2. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду.

Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. ( це постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та а. справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»).

3. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. У разі неоплати судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи.

Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

48. Розподіл судових витрат.

Стаття 94. Розподіл судових витрат

1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

3. Якщо а. позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

5. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення а. позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи а.ї справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

1. Стаття встановлює правила розподілу судом судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи. Загальним є правило, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, інша сторона повинна компенсувати судові витрати, понесені першою у зв'язку із розглядом справи. Тобто сторона, яка винна у виникненні правового спору, має нести і витрати, пов'язані з його вирішенням, як свої, так і іншої сторони. У разі часткового задоволення а. позову судові витрати розподіляються за принципом пропорційності.

Поняття розподілу судових витрат

2. Розподіл судових витрат - це покладення судом на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення, у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду і вирішення справи обов'язку відшкодувати (компенсувати) іншій стороні судові витрати. Такий обов'язок може бути покладено також додатковою постановою чи додатковою ухвалою (див. пункт 3 частини першої статті 168 КАСУ).

3. Правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Правила розподілу судових витрат в а. справах, де позивачем є фізична або юридична особа

4. Розподіл судових витрат в а. справах, де позивачем є фізична або юридична особа, здійснюється відповідно до таких правил.

Якщо судове рішення ухвалене на користь позивача, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з відповідача, тобто з Державного бюджету України, якщо відповідачем був державний орган, його посадова чи службова особа, або з відповідного місцевого бюджету, якщо ним був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа (частина перша коментованої статті). За аналогією, якщо відповідачем був орган влади АРК, тоді судові витрати присуджуються з бюджету АРК.

Якщо судове рішення ухвалене на користь відповідача, тобто суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з позивача лише здійснені відповідачем документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (частина друга коментованої статті). Відповідачу не мають компенсуватися витрати на правову допомогу, витрати, пов'язані із прибуттям до суду, та інші судові витрати, крім зазначених вище витрат на доказування, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в а.му суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість а. судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат законом чи судом, а також залишення а. позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем - суб'єктом владних повноважень, компенсуються за рахунок Державного бюджету України (частина п'ята коментованої статті). Однак знову ж таки йдеться не про всі судові витрати, а лише про документально підтверджені витрати відповідача, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. На наш погляд, це правило не має застосовуватися, якщо позов залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням, оскільки таке рішення є результатом волевиявлення позивача, а тому тягар судових витрат відповідача повинен покладатися на позивача, а не на Державний бюджет України.

У разі часткового задоволення а. позову судові витрати, які підлягають компенсації, розподіляються пропорційно (частина третя коментованої статті):

1) судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог;

2) судові витрати відповідача, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, присуджуються йому відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У випадку з адміністративним позовом, який містить вимогу про стягнення грошових коштів із суб'єкта владних повноважень, розподіл судових витрат виглядатиме так. Наприклад, у справі про стягнення 100 тисяч грн. за шкоду, завдану незаконним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивачем здійснено судові витрати на суму 1 тисяча грн., а витрати відповідача, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, становлять 500 грн. Постановою а. суду позов задоволено частково і стягнуто на користь позивача 80 тисяч грн. Тобто вимоги позивача задоволено на 80 %. Таким чином, позивачу має бути компенсовано 80 % його судових витрат, тобто 800 грн., а відповідачеві - 20 % здійснених ним судових витрат, тобто 100 грн. Провівши взаємозалік, суд повинен у своїй постанові присудити з відповідача на користь позивача 700 грн. судових витрат.

Дещо інакше буде виглядати розподіл судових витрат, коли а. позов фізичної або юридичної особи міститиме декілька вимог негрошового характеру. Тоді розмір компенсації судових витрат суд визначатиме, виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. При задоволенні однієї вимоги з двох витрати відшкодовуватимуться за схемою 50 % позивачу і 50 % відповідачу, однієї із трьох вимог - 33 % позивачу і 67 % відповідачу, двох із трьох вимог - 67 % позивачу і 33 % відповідачу і так далі.

Витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.

5. Зазначені правила застосовуються і в справах, де позивачем хоч і є суб'єкт владних повноважень, але у спірних відносинах він не виступає суб'єктом владних повноважень. Насамперед йдеться про справи, що виникають з відносин публічної служби (наприклад, якщо посадова чи службова особа органу державної влади оскаржує накладене на неї суб'єктом владних повноважень дисциплінарне стягнення).

6. Під "документальним підтвердженням" судових витрат розуміються договори, акти виконаних робіт або наданих послуг, квитки, чеки, квитанції тощо, що засвідчують здійснення відповідних судових витрат.

Розподіл судових витрат в а. справах, де позивачем є суб'єкт владних повноважень

7. Розподіл судових витрат в а. справах, де позивачем є суб'єкт владних повноважень, здійснюється відповідно до таких правил.

Якщо у цій справі відповідачем є фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються (частина четверта коментованої статті). Якщо у задоволенні позову до такого відповідача відмовлено, суд присуджує всі здійснені відповідачем документально підтверджені судові витрати з позивача, тобто з Державного бюджету України, якщо позивачем був державний орган, його посадова чи службова особа, або з відповідного місцевого бюджету, якщо ним був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа (частина перша коментованої статті). За аналогією, якщо позивачем був орган влади АРК, тоді судові витрати присуджуються з бюджету АРК.

Якщо обидві сторони є суб'єктами владних повноважень, тоді сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на компенсацію іншою стороною здійснених нею документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз (частина друга коментованої статті).

У разі часткового задоволення а. позову судові витрати, які підлягають компенсації, розподіляються пропорційно відповідно до частини третьої коментованої статті (див. пункт 4 коментарю до цієї статті).

8. Стосовно "документального підтвердження" див. пункт 6 коментарю до цієї статті.

Розподіл судових витрат у справах з участю третіх осіб

9. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, за своїм процесуальним статусом прирівняні до позивача (частина перша статті 54 КАСУ). Тому правила цієї статті застосовуються і до таких третіх осіб.

Незважаючи на те, що коментована стаття прямо не визнає розподілу судових витрат у справах за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на наш погляд, допустиме застосування положень коментованої статті за аналогією і до таких осіб. Тому вони можуть розраховувати на компенсацію своїх судових витрат за рахунок відповідача (відповідного бюджету), якщо вони брали участь на стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, і суб'єкт владних повноважень програв справу.

Розподіл і перерозподіл судових витрат за наслідками перегляду судового рішення

10. Частина шоста коментованої статті уповноважує суд апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі Верховний Суд України при перегляді за винятковими обставинами) у разі зміни судового рішення або ухвалення нового відповідно змінити розподіл судових витрат з урахуванням нових результатів вирішення справи.

11. Судові витрати, понесені під час апеляційного чи касаційного провадження, провадження за винятковими обставинами, також підлягають компенсації з урахуванням правил коментованої статті. При цьому слід враховувати, чи ухвалено судове рішення на користь особи, яка його оскаржувала.

12. Розподіл судових витрат може бути змінено й у разі ухвалення нового рішення у справі за наслідками провадження за нововиявленими обставинами. У разі закриття провадження за нововиявленими обставинами через відмову особи від заяви про перегляд або якщо таку заяву залишено без задоволення, суд може присудити з особи, яка її подала, на користь інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними судові витрати, якщо вони заявлять відповідне клопотання (частина друга статті 251, частина третя статті 253 КАСУ).

49.Стаття 99. Строк звернення до а. суду

1. А. позов може бути подано в межах строку звернення до а. суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

2. Для звернення до а. суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до а. суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до а. суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

5. Для звернення до а. суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

1. Статтею визначаються строки звернення до а. суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поняття строку звернення з адміністративним позовом

2. Строк звернення до а. суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до а. суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено лише на тій підставі, що пропущено строк звернення.

3. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. А крім того, необхідно враховувати, що з плином часу певні обставини доказати чи спростувати стає все важче через те, що певні докази втрачаються.

4. Коментована стаття поділяє строки звернення з адміністративним позовом на загальний і спеціальні. Загальний строк встановлено частиною другою коментованої статті, а спеціальні строки встановлені в інших статтях Кодексу та в деяких інших законодавчих актах.

Строки звернення з адміністративним позовом необхідно відрізняти від процесуальних строків (стаття 101 КАСУ).

5. Загальний строк подання а. позову для захисту прав, свобод та інтересів особи становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Інший момент початку перебігу однорічного строку встановлено частиною четвертою коментованої статті. Так, якщо особа відповідно до закону оскаржила рішення, дію чи бездіяльність в а.му порядку, то обчислення річного строку ведеться з дня, коли особа дізналася про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги.

6. Початок річного строку визначено альтернативно - це день, коли особа:

1) дізналася або 2) повинна була дізнатися про порушення.

Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення. Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.

Потім необхідно зважити, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше. Якщо мала - тоді для відліку строку на звернення береться до уваги саме цей момент. Наприклад, якщо йдеться про оскарження нормативно-правового акта, то строк починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це можна пояснити тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку. Якщо ж акт не поширював дію на особу, але згодом вона стала суб'єктом відповідних правовідносин, у яких може бути застосовано цей акт, тоді строк знову-таки починається з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, тобто з моменту, коли вона стала суб'єктом відповідних правовідносин.

7. Однорічний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси було порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до а. суду із відповідним позовом.

8. Загальний однорічний строк застосовується в усіх випадках, коли законом не встановлені спеціальні (інші) строки звернення з адміністративним позовом.

9. Спеціальні строки звернення з адміністративним позовом встановлені КАСУ, а також іншими законами. Зазвичай вони коротші від загального однорічного строку звернення й обумовлені специфікою відповідних відносин, у яких визначеності (стабільності) необхідно досягнути якнайшвидше.

10. КАСУ встановлює такі спеціальні (скорочені) строки звернення з адміністративним позовом:

1) для оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій - п'ять днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, рішень, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, - також п'ять днів, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, а рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, - два дні з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності (частини шоста і восьма статті 172);

2) для уточнення списку виборців - не пізніш як за два дні до дня голосування (частина третя статті 173);

3) для оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум, - п'ять днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, рішень, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, - також п'ять днів, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування (частина четверта статті 174);

4) для оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу - п'ять днів з дня вчинення дії або допущення бездіяльності, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, - також п'ять днів, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування (частина четверта статті 175);

5) для скасування реєстрації кандидата на пост Президента України - три дні після виявлення центральною виборчою комісією підстав для скасування реєстрації кандидата на пост Президента України, встановлених законом (частина перша статті 176);

6) для рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби - десять днів, а для оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій - три дні (частина друга статті 181 КАСУ, аналогічні строки містять і низка норм ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року);

7) для встановлення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання - негайно після отримання повідомлення про проведення мирного зібрання і не пізніше 24 години дня, що передує дню проведення зібрання (частини перша - друга статті 182 КАСУ);

8) для усунення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання - як це випливає з частини третьої статті 183 КАСУ - з таким розрахунком, щоб суд міг вирішити справу і рішення у справі можна було виконати.

11. Іншими законами також можуть встановлюватися спеціальні строки для звернення до суду з адміністративним позовом. Наприклад, для звернення з адміністративним позовом щодо оскарження постанови у справі про а. правопорушення (але не суду!) статтею 289 КУпАП встановлено десять днів із дня її винесення.

Частиною четвертою статті 21 ЗУ "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року визначено, що у разі відхилення протесту прокурора на акт, що суперечить закону, або ухилення від його розгляду прокурор має право звернутися із позовною заявою до суду про визнання акта незаконним протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

У відносинах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби громадянин може звернутися з адміністративним позовом протягом трьох місяців із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; вимоги про стягнення заробітної плати строком не обмежуються (частини перша - друга статті 233 КЗпПУ). Необхідність застосування законів про працю у цих відносинах обумовлена тим, що державний чи інший публічний службовець не повинен мати переваг у строках звернення до суду, порівняно з працівниками, які працюють за трудовим договором. До того ж для публічних службовців це питання не врегульовано інакше спеціальними законами (див. пункт 13 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2).

12. На наш погляд, при застосуванні положень про строки звернення з адміністративним позовом (за аналогією) необхідно враховувати також положення статті 268 ЦКУ щодо непоширення позовної давності (строку звернення до суду) на такі вимоги:

1) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним (протиправним) правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

2) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

3) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із ЗУ "Про державний матеріальний резерв".

Однак потрібно пам'ятати, що, згідно з пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦКУ, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим ЦКУ, тобто до 1 січня 2004 року.

13. Спеціальні строки починаються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, якщо початок строку у законі не визначено інакше (а, як правило, визначено в інший спосіб). Також при цьому слід враховувати норму частини четвертої коментованої статті. Пояснення формули "день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення" див. у пункті 6 коментарю до цієї статті.

14. При обчисленні строків звернення з адміністративним позовом необхідно за аналогією застосовувати статтю 103 КАСУ, яка стосується процесуальних строків. Необхідність аналогії обумовлена тим, що спеціально питання про обчислення строку звернення не врегульоване, а норми статті 103 цілком придатні для цього. Більше того, це підтверджується і частиною дев'ятою статті 103, яка стосується, зокрема, і подання позовної заяви. Тому, наприклад, перебіг строку звернення з адміністративним позовом починається з дня, наступного за днем, з яким пов'язано його початок (частина перша статті 103). Тобто обчислювати строк, який починається з дня, коли особа дізналися чи повинна була дізнатися про порушення, необхідно з нуля годин наступного дня. Так само застосовуються і правила зазначеної статті і щодо закінчення строків.

Також потрібно пам'ятати, що у спорах щодо правовідносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму, встановлено спеціальні правила обчислення строків у статті 179 КАСУ.

15. Наслідки пропущення строків звернення з адміністративним позовом визначено статтею 100 КАСУ (див. коментар до ст. 100). При визначенні таких наслідків не можуть застосовуватися правила статті 102 КАСУ щодо поновлення та продовження строків. Спеціальний наслідок пропущення строків звернення з адміністративним позовом в а. справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму, визначено у частині п'ятій статті 179 КАСУ, а в справах про встановлення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання - у частині другій статті 182 КАСУ. Таким спеціальним наслідком є залишення судом позовної заяви без розгляду, якщо її було подано після закінчення відповідного строку.

16. До набрання чинності КАСУ не було уніфікованих строків для судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень фізичними і юридичними особами. Фізичні особи були обмежені двомісячним строком, а в деяких випадках - одномісячним строком для подання скарги (стаття 2485 ЦПКУ 1963 року). Юридичні особи могли подати позов протягом загальних строків позовної давності, встановлених чинним на той час ЦКУ (переважно це три роки). Коментована стаття КАСУ усунула зазначену диспропорцію і дискримінаційне становище фізичних осіб.

50.Стаття 101. Процесуальні строки

1. Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

1. Стаття визначає поняття та види строків, від яких залежить можливість реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у вирішені а.ї справи.

2. Стаття поділяє процесуальні строки залежно від способу визначення їх тривалості. Вона є підказкою для суду при встановленні певного процесуального строку для учасників а. процесу.

3. Стаття за аналогією може застосовуватися до строків звернення до а. суду з адміністративним позовом.

4. Процесуальний строк - це визначений проміжок часу, протягом якого повинні бути вчиненні певні процесуальні дії в а.му суді (окрім звернення до а. суду з позовною заявою). Процесуальні строки визначаються в КАСУ, але в інших його главах - у статтях, що присвячені відповідним процесуальним діям.

5. Процесуальні строки можуть класифікуватися за різними підставами. Розгляньмо види класифікації, які мають практичне значення.

6. З частини другої коментованої статті випливає, що за способом обчислення є такі процесуальні строки:

1) ті, що обчислюються роками;

2) ті, що обчислюються місяцями;

3) ті, що обчислюються днями;

4) ті, що обчислюються вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

На сьогодні КАСУ не встановлює процесуальних строків, які б обчислювалися роками. Роками визначені лише строк звернення до а. суду з адміністративним позовом і строк пред'явлення виконавчого листа для виконання (один рік і три роки відповідно), які не вважаються процесуальними строками. Але правила цієї глави про обчислення процесуальних строків роками за аналогією застосовуються і до зазначених строків.

Місяцями обчислюються, наприклад, строки розгляду а.ї справи в суді першої інстанції (два місяці), касаційного оскарження (один місяць), оскарження за винятковими обставинами (один місяць), звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Але найчастіше строки визначаються днями.

Строки можуть бути пов'язані з настанням певної події. Наприклад, суд має право зупинити провадження у справі у разі призначення експертизи - до одержання її результатів (подія); у разі відмови у задоволенні а. позову вжиті заходи забезпечення а. позову зберігаються до набрання постановою законної сили (подія). Але у переважній більшості випадків строки, що пов'язані з певною подією, комбінуються із їх обчисленням роками, місяцями, днями. Тоді певна подія слугує початком або закінченням відповідного строку. Наприклад, заява про апеляційне оскарження ухвали подається протягом п'яти днів (час у днях) з дня проголошення ухвали (подія); або повістка повинна бути вручена не пізніш як за сім днів (час у днях) до судового засідання (подія).

До строків, що пов'язані з настанням певної події, можна віднести також строки, які в КАСУ визначені словами "невідкладно", "негайно". На перший погляд, це синоніми, але в КАСУ вони мають дещо відмінне навантаження. Негайно означає так швидко, наскільки це можливо без шкоди для більш нагальних питань. Невідкладно (відразу, не відкладаючи, без зволікання) - більш жорсткий строк, оскільки не допускає можливості допущення бездіяльності чи вчинення будь-яких інших дій після події, за якою необхідно невідкладно вчинити певну дію. Порівняйте:

1) органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про мирне зібрання мають право звернутися до а. суду із позовом про заборону такого заходу чи інше обмеження (частина перша статті 182);

2) у разі обґрунтованої вимоги особи заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю такої особи (частина четверта статті 75 КАСУ).

У першому випадку відповідний орган ще повинен визначитися чи звертатися йому з позовом, якщо так, - то підготувати позовну заяву, а на це потрібен час, а в другому випадку - суд повинен відразу розглянути заяву, якщо є особа, яка її подала.

В а. справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму, є особливість - строки можуть визначатися також годинами (частина друга статті 179 КАСУ).

Самостійними видами строків можна розглядати строки, визначені оцінними поняттями, - розумний строк, достатній строк. Наприклад, справу має бути розглянуто і вирішено протягом розумного строку (частина перша статті 122); повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду (частина третя статті 35 КАСУ). Інколи суду надано можливість конкретизувати такі строки своєю ухвалою: наприклад, залишаючи позовну заяву без руху, суд встановлює конкретний строк, який буде достатнім для виправлення недоліків (частина перша статті 108 КАСУ). Для кожної конкретної ситуації ці строки є індивідуальними, але в жодному випадку їх не можна ототожнювати із необмеженими строками, які суд визначає свавільно. Тут належить керуватися принципом розумності і здоровим глуздом.

Правила початку перебігу та закінчення строків, які можуть обраховуватися різними способами, на підставі положень коментованої статті, встановлені у статті 103 КАСУ.

7. Залежно від суб'єкта, що встановлює строки, у КАСУ розрізняються процесуальні строки:

1) встановлені законом;

2) встановлені судом.

Відповідно до такого поділу строків у статті 102 КАСУ розрізняються наслідки їх пропущення.

51.Стаття 100. Наслідки пропущення строків звернення до а. суду

1. А. позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. 2. Виключено.  3. Виключено.  1. Стаття з метою дисциплінування учасників публічно-правових відносин визначає негативні наслідки для них у разі звернення до а. суду з адміністративним позовом з пропущенням встановленого статтею 99 КАСУ строку звернення. Одночасно стаття дає можливість не застосовувати ці наслідки, якщо інша сторона не наполягає на цьому, або у разі пропущення строку з поважних причин. 2. Пропущення встановленого строку звернення з адміністративним позовом не позбавляє особи права звернутися з адміністративним позовом і не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в а.й справі. Але таке пропущення зазвичай є підставою для відмови у задоволенні а. позову, якщо на цьому наполягає одна зі сторін (зрозуміло, що у переважній більшості випадків це буде відповідач). 3. Наполягання однієї зі сторін як умова для відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду запозичено зі статті 267 ЦКУ, яка встановлює таку ж умову для застосування позовної давності. 4. Заява сторони про відмову у задоволенні а. позову може бути зроблена у будь-який час до виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі. Суд з власної ініціативи не піднімає цього питання. Якщо відповідач зробив відповідну заяву, а позивач заперечує факт пропущення строку, тоді цей факт підлягає доказуванню. Позивач може заперечувати проти такої заяви відповідача також посиланням на поважність причин пропущення строку (наприклад, тривале перебування особи за кордоном; захворювання, що не давало можливості звернутися з позовом та призначити представника, інші причини, які не залежали від волі позивача). Незнання вимог закону про строки не може визнаватися поважною причиною (за принципом: незнання закону не звільняє від відповідальності). 5. Згідно з позицією Вищого а. суду України, суд першої інстанції повинен встановлювати обставини у справі навіть, якщо відповідач заявить про пропущення строку і суд не визнає поважними причини такого пропущення. Зокрема, суд має з'ясувати, чи не було порушено прав, свобод чи інтересів позивача, і навіть у разі встановлення такого порушення відмовити у задоволенні позову у зв'язку з порушення строку звернення до а. суду (див. пункт 14 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2). Водночас така позиція з процесуальної точки зору не є економною, оскільки змушує суд першої інстанції розглядати справу у повному обсязі, знаючи, що результатом все одно буде відмова у задоволенні позову. А крім того, зі збігом тривалого часу встановлювати обставини у справі стає набагато тяжче. На наш погляд, питання про наслідки пропущення строку мало б розглядатися на етапі судового розгляду першочергово, зазвичай не переходячи до розгляду спору по суті. Вийшовши до нарадчої кімнати, суд мав би прийняти постанову про відмову у задоволенні а. позову у зв'язку з попущенням строку (без відповіді на питання, чи було порушено права, свободи або інтереси позивача), а якби строк не було пропущено або суд визнав поважними причини пропущення строку, тоді він мав би постановити відповідну ухвалу і продовжувати розгляд справи. Хоча слушність позиції Вищого а. суду України у тому, що, коли рішення суду буде оскаржено в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не змушений розглядати справу у повному обсязі як перша інстанція у разі, якщо суд першої інстанції безпідставно застосував негативні наслідки пропущення строку звернення до а. суду. 6. При визначенні наслідків пропущення строку звернення з адміністративним позовом не можуть застосовуватися правила статті 102 КАСУ щодо поновлення та продовження строків, оскільки ця стаття стосується лише процесуальних строків. Спеціальні негативні наслідки пропущення строку звернення з адміністративним позовом 7. У разі пропущення строків звернення з адміністративним позовом в а. справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму (частина п'ята статті 179), а також у справах про встановлення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання (частина друга статті 182 КАСУ) суд залишає позовну заяву без розгляду, оскільки розгляд такої справи після закінчення відповідного строку втрачає будь-який сенс. Застосування цього наслідку у справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму, є обов'язковим незалежно від позиції іншої сторони чи поважності причин пропущення строку (див. положення частини п'ятої статті 179 КАСУ про неможливість поновлення строку).

Стаття 103. Обчислення процесуального строку

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. 2. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. 3. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. 4. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. 5. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. 6. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. 7. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. 8. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. 9. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. 10. Зупинення провадження в а.й справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій а.й справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження. 1. Положення статті встановлюють правила, якими слід керуватися при визначенні конкретного моменту початку і закінчення процесуального строку. Існування цих правил дозволяє правильно розрахувати тривалість строків і момент їх закінчення, що запобігає випадкам пропущення цих строків. 2. Правила коментованої статті за аналогією необхідно застосовувати також для обчислення строку звернення до а. суду з адміністративним позовом (стаття 99 КАСУ), який не віднесено до процесуальних строків. 3. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, незалежно від того, який день наступатиме після визначеної дати або настання події - робочий, вихідний, святковий чи інший неробочий день. Наприклад, якщо рішення суду першої інстанції було ухвалене 1 березня, то перебіг строку на подання заяви про апеляційне оскарження починається з 2 березня. 4. Визначення часу закінчення строку залежить від того, у яких часових одиницях його визначено - у роках, місяцях, днях, вказівкою на подію (див. частину другу статті 101 КАСУ). 5. Якщо перебіг строку визначено роками, то він закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Наприклад, особа дізналася про порушення свого права 1 березня. Строк звернення з адміністративним позовом становить один рік. Його перебіг відповідно до частини першої коментованої статті розпочався 2 березня. Тоді строк на звернення з адміністративним позовом закінчиться у березні наступного року, 2 числа. При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правила частин третьої - десятої коментованої статті. Наприклад, якби кінець цього строку мав би припасти на 29 лютого, але той рік не є високосним, тоді кінець строку припаде на 28 лютого (частина четверта), а якщо це неділя, - тоді на 1 березня (частина шоста коментованої статті) і так далі. 6. Якщо перебіг строку визначено місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Наприклад, рішення суд апеляційної інстанції проголошено 1 вересня. Строк касаційного оскарження становить один місяць. Його перебіг починається 2 вересня. Отже, касаційну скаргу можна подати до 2 жовтня. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Наприклад, перебіг строку касаційного оскарження розпочався 31 жовтня, тоді він мав би закінчитися 31 листопада, але у листопаді такого дня нема, тому строк касаційного оскарження у цьому випадку закінчиться 30 листопада. При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правила частин п'ятої - десятої коментованої статті. Наприклад, якщо у попередньому прикладі 30 листопада виявиться неділею, тоді строк касаційного оскарження закінчиться 1 грудня (частина шоста коментованої статті) тощо. 7. Якщо перебіг строку визначено днями, то він закінчується в останній день цього строку. Наприклад, якщо постанову суду першої інстанції ухвалено 1 липня, то перебіг строк на подання заяви про апеляційне оскарження починається з 2 липня (включно). Строк на подання такої заяви становить десять днів, отже, він закінчиться 11 липня. Якщо строк визначений вказівкою на певний день, тоді він закінчується у цей день. Наприклад, суд встановив строк для усунення недоліків позовної заяви до 31 червня. Таким чином, позивач може зробити це до 31 червня включно. При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правила частин шостої - десятої коментованої статті. Так, наприклад, якщо строк на подання заяви про апеляційне оскарження закінчується 11 липня, а це субота, тоді таку заяву можна подати навіть 13 липня у понеділок. 8. Якщо закінчення строку пов'язане з певною подією, що повинна неминуче настати, то він закінчується наступного дня за настанням цієї події. Наприклад, якщо провадження у справі було зупинено до одержання результатів судової експертизи, то строк зупинення закінчується наступного дня після того, як суд одержить висновок експерта. Тобто суд повинен поновити провадження саме у цей день. При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правила частин шостої - десятої коментованої статті. Так, наприклад, якщо висновок експерта надійшов у п'ятницю, то суд повинен поновити провадження у справі не пізніше понеділка. Потрібно мати на увазі, що правило частини сьомої коментованої статті придатне не для всіх процесуальних правовідносин. Як виняток можна навести такий приклад. Якщо суд відстрочив оплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі, то це не означає, що судові витрати повинні бути оплачені включно до наступного дня за днем ухвалення рішення. Тому якщо на момент ухвалення судового рішення у справі у суду немає відомостей про оплату відстрочених судових витрат, то він цим же судовим рішенням розподіляє судові витрати між сторонами відповідно частини другої статті 88 КАСУ. 9. Правило про неробочий день (частина шоста коментованої статті) є загальним і стосується усіх строків. Воно пов'язане із графіком роботи суду, а отже реальному можливістю вчинити певні процесуальні дії в суді. Для визначення вихідних, святкових та неробочих днів необхідно звертатися до положень КЗпПУ. Стаття 67 КЗпПУ передбачає два вихідні дні на тиждень при п'ятиденному робочому тижні або один вихідний день на тиждень при шестиденному робочому тижні, при цьому загальним вихідним визначено неділю. Суди працюють у режимі п'ятиденного робочого тижня, а тому вихідними днями у контексті коментованої статті вважаються субота та неділя. Святковими днями, згідно з частиною першою статті 73 КЗпПУ, є: 1) 1 січня - Новий рік; 2) 8 березня - Міжнародний жіночий день; 3) 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 4) 9 травня - День Перемоги; 5) 28 червня - День КУ; 6) 24 серпня - День незалежності України. Неробочими днями також є дні таких релігійних свят: 1) 7 січня - Різдво Христове; 2) один день (неділя) - Пасха (Великдень); 3) один день (неділя) - Трійця. Необхідно пам'ятати, що у випадках збігу святкових або неробочих днів з вихідним днем вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня (частина третя статті 67 КЗпПУ). 10. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо процесуальну дію слід було вчинити безпосередньо в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Але в будь-якому випадку строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали передано поштою, а грошові кошти перераховано поштою або через установу банку. При визначенні моменту вчинення процесуальної дії братиметься до уваги дата відправлення на відтиску поштового штемпеля на конверті або дата перерахування коштів на квитанції установи банку чи платіжному дорученні. 11. При обчисленні процесуальних строків слід мати на увазі, що під час перебігу строків вони є неперервними від дня початку і до його закінчення, незалежно від наявності вихідних, святкових або інших неробочих днів. Однак частиною десятою коментованої статті передбачено виняток: зупинення провадження в а.й справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій а.й справі (звісно, крім перебігу самого строку зупинення та перебігу строків, пов'язаних із оскарженням ухвали про зупинення провадження). Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження. 12. Застосовуючи правила коментованої статті, потрібно мати на увазі, що в а. справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму, передбачено суттєві особливості обчислення строків (див. статтю 179 КАСУ і коментар до ст. 179 КАСУ).

Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків

1. Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.

1. Стаття визначає можливість незастосування негативних наслідків пропущення процесуальних строків з метою сприяння лише тим особам, які добросовісно ставляться до виконання своїх обов'язків, але які пропустили строки за відсутності їхньої волі до цього.

2. Статтю не можна за аналогією застосовувати до строків звернення до а. суду з адміністративним позовом, оскільки наслідки пропущення таких строків визначено статтею 100 КАСУ123.

Приклади строків, встановлених законом та судом

3. Процесуальні строки за суб'єктом їх встановлення поділяються на ті, що встановлені законом (КАСУ), і ті, що встановлені судом.

Законом, наприклад, встановлені строки розгляду і вирішення справи (частина перша статті 122, частина сьома статті 171, частина одинадцята статті 172 та ін.), строки для вирішення судом різноманітних процесуальних питань - щодо відкриття провадження (частина третя статті 107), забезпечення доказів (частини третя і четверта статті 75), забезпечення а. позову (частини перша - третя статті 118) тощо, строки для оскарження судових рішень (частина п'ята статті 177, статті 186, 212, 238 КАСУ) та ін. Процесуальні строки, встановлені законом, можна поділити на ті, що встановлені для суду, і ті, що встановлені для учасників а. процесу.

Чимало положень КАСУ також передбачають можливість встановлення процесуальних строків судом, особливо у тих випадках, де це залежить від індивідуальних особливостей справи. Наприклад, суд може встановити строк сплати судового збору у разі його відстрочення або розстрочення (частина перша статті 88), строк для усунення недоліків позовної заяви (частина перша статті 108), строк для подання заперечень проти позову (пункт 5 частини четвертої статті 107 КАСУ) тощо.

4. Крім зазначених двох видів процесуальних строків, у положеннях Кодексу міститься ще один різновид строків - комбінований. Основна відмінність цих строків полягає в процедурі їх визначення, оскільки гранична тривалість строків визначається у законі, тобто КАСУ, а суд уповноважений визначати конкретний строк у межах, встановлених законом. Так, наприклад, частиною третьою статті 160 КАСУ передбачено можливість відкладення у виняткових випадках оформлення постанови у повному обсязі на строк не більше п'яти днів. І в межах цього строку суд на підставі частини четвертої статті 167 КАСУ повинен встановити для осіб, які брали участь у справі, конкретний час, з якого вони можуть ознайомитися з повною постановою суду.

5. Зазвичай негативні наслідки пропущення процесуальних строків визначено в КАСУ у статтях, які визначають відповідні процесуальні дії і строки їх учинення. Наприклад, у разі неоплати позивачем судових витрат у встановлений судом строк позовну заяву може бути залишено без розгляду (частина друга статті 88), а разі неусунення недоліків позовної заяви у строк, визначений судом, суд повертає позовну заяву, яку було залишено без руху (пункт 1 частини третьої статті 108), у разі пропущення строків на апеляційне чи касаційне оскарження суд може повернути апеляційну чи касаційну скаргу або залишити їх без розгляду (див. частину шосту статті 186, частину третю статті 212, частину третю статті 214 і коментарі до ст. ст. 186, 212, 214). Неподання витребуваних судом доказів у визначений строк може мати наслідком застосування такого заходу процесуального примусу як тимчасове вилучення доказу для дослідження його судом (статті 271 КАСУ). У випадках, якщо КАСУ прямо не визначає наслідків пропущення строку, тоді особа, яка пропустила строк, зазвичай втрачає право вчинити відповідну процесуальну дію.

Процесуальні дії вчинені поза межами процесуального строку, що встановлений для суду, мають таке саме юридичне значення, що й дії, вчинені в межах цього строку. Саме по собі порушення судом процесуальних строків не тягне за собою скасування судового рішення у справі, але може бути підставою для постановлення судами вищої інстанції окремої ухвали, а також для дисциплінарної відповідальності судді у випадках порушення цих строків з його вини.

6. Частина перша коментованої статті передбачає, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, установлений законом, суд поновлює своєю ухвалою, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжує. Строки, адресовані суду, поновлювати не потрібно.

7. Для того, щоб суд розглянув питання про поновлення пропущеного строку, особа, яка його пропустила, повинна подати заяву із клопотанням поновити чи продовжити строк, яке належить обґрунтувати поважністю причин пропущення строку (зазвичай це обставини, що не залежали від волі такої особи) та навести відповідні докази. Таку заяву у переважній більшості випадків потрібно подавати одночасно із вчиненням відповідної процесуальної дії - наприклад, із поданням апеляційної чи касаційної скарги, якщо строк для їх подання закінчився.

8. Відповідно до частини другої коментованої статті питання про поновлення чи продовження процесуального строку суд розглядає і вирішує у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Це може відбутися у судовому засіданні під час судового розгляду справи, у судовому засіданні за заявою про вчинення певної процесуальної дії, або у спеціальному судовому засіданні для вирішення цього питання. Неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розглядові цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання відповідно до вимог глави 3 цього розділу.

9. Однак КАСУ встановлює також і винятки з цих правил. Наприклад, питання про поновлення строку на звернення зі скаргою за винятковими обставинами Верховний Суд України вирішує одночасно із питанням про допуск скарги, а отже, без виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 240 КАСУ). Строки апеляційного оскарження у справах, пов'язаних з виборчим процесом та процесом референдуму, поновленню взагалі не підлягають незалежно від поважності причин пропущення строку (частина п'ята статті 179 КАСУ).

10. Розглянувши питання щодо поновлення чи продовження процесуального строку, суд постановляє ухвалу, якою задовольняє відповідне клопотання, і, як правило, тут же приймає рішення за наслідками відповідної процесуальної дії (наприклад, відкриває провадження у справі за виправленою позовною заявою, хоч із пропущенням строку) або ухвалу, якою відмовляє у поновленні чи продовженні процесуального строку і, зазвичай, застосовує негативні наслідки пропущення цього строку, визначені цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої коментованої статті ухвала про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржена у загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ. Однак, на наш погляд, цю норму слід тлумачити звужено. Окремо можна оскаржити лише таку ухвалу, яка створює перешкоди для судового провадження у справі. Зокрема, якщо суд одночасно застосував негативні наслідки до особи у вигляді залишення позовної заяви чи скарги без розгляду. Або, наприклад, якщо суд відмовив поновити строк для усунення недоліків позовної заяви чи скарги після того, як вони були повернуті. В інших випадках заперечення проти ухвал про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку необхідно включати до скарг на кінцеве рішення суду відповідної інстанції у справі.

Ухвала суду про поновлення або продовження процесуального строку окремо оскаржена бути не може.

52.Стаття 105. Форма і зміст а. позову

1. А. позов подається до а. суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до а. суду поштою.

2. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом.

3. На прохання позивача службовцем апарату а. суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

4. А. позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

5. Виключено. 

1. Стаття визначає вимоги до оформлення і подання а. позову до а. суду, а також містить примірний, але невичерпний перелік позовних вимог. Положення статті покликані полегшити позивачеві складання позовної заяви і дають підказку щодо формулювання способу захисту його прав, свобод чи інтересів.

Оформлення позовної заяви і подання її до а. суду

2. Згідно з частиною першою коментованої статті, а. позов подається до а. суду лише у формі письмової позовної заяви, виготовленої на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. "А. позов", "Позовна заява" - правильними будуть обидва найменування цього документа.

Елементи позовної заяви та додатки до неї визначено статтею 106 КАСУ.

3. Позивач може подати позовну заяву до а. суду особисто через апарат суду (службовця, який приймає документи). Так само подати позовну заяву може і представник позивача. Якщо позовну заяву подає представник, то одночасно з нею він повинен подати довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника (частина п'ята статті 106 КАСУ).

А. суд, до якого подається позовна заява, належить обирати, керуючись правилами предметної, територіальної та інстанційної підсудності, що визначені статями 18, 19, 20 КАСУ. Позовну заяву може бути також надіслана до а. суду поштою (частина перша коментованої статті).

4. На наш погляд, зважаючи на цілі статті і встановлені у ній засоби їх досягнення, позовну заяву може бути передано до а. суду також кур'єром. Датою подання а. позову в цьому випадку слід вважати дату реєстрації позовної заяви в апараті а. суду. І вимагати довіреність у кур'єра у цьому випадку не потрібно (небезпека подання а. позову від імені іншої особи без належних на те повноважень така сама, як і при надісланні позовної заяви поштою). Однак ця позиція може бути не сприйнята окремими судами.

Положення коментованої статті не перешкоджають звернутися до а. суду з позовною заявою у формі електронного документа, скріпленого електронним цифровим підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 8 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Але для цього в а.му суді повинні бути створені відповідні технічні умови і про можливість прийняття адміністративним судом звернень у вигляді електронних цифрових документів має бути повідомлено громадськість.

5. За частиною другою коментованої статті службовець апарату а. суду, який веде приймання документів у громадян, на прохання позивача надає допомогу в оформленні позовної заяви. Таку норму запроваджено задля зручності для звичайних громадян, які не вміють оформляти юридичні документи.

Службовець апарату може надати позивачеві допомогу лише технічного характеру. Така допомога може полягати у:

1) наданні зразка чи бланка позовної заяви;

2) ознайомленні позивача з правилами підсудності і вимогами КАСУ до позовної заяви та її оформлення;

3) наданні реквізитів для сплати судового збору, консультуванні щодо розміру і порядку оплати судових витрат тощо;

4) попередній перевірці правильності оформлення позовної заяви.

Однак він не має права консультувати позивача щодо суті спору та можливого рішення суду, не може сам складати позовну заяву.

Згідно з роз'ясненням Вищого а. суду України (див. пункт 15 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2), допомога службовця апарату місцевого а. суду може бути надана лише в частині роз'яснення вимог щодо відповідності позовної заяви положенням статей 105, 106 цього Кодексу, а не стосовно її змісту, обґрунтування чи виготовлення (друкування).

Зміст а. позову

6. Зміст а. позову - це адресоване а.му суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частини третя і четверта коментованої статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст а. позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.

Сучасна законотворча діяльність йде тим шляхом, що зазвичай спосіб захисту визначається у матеріальному праві (ЦКУ, СКУ, ЗКУ тощо). Але оскільки це поки що не характерно для а. законодавства, орієнтовний перелік способів захисту в публічно-правових відносинах наведено у процесуальному законі - у коментованій статті, а також у співзвучній їй частині другій статті 162 КАСУ.

7. А. позов може містити, зокрема, такі вимоги:

1) скасувати певний правовий акт індивідуальної дії або визнати нечинним нормативно-правовий акт, прийнятий відповідачем - суб'єктом владних повноважень (повністю або окремі положення);

2) зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнути з відповідача - суб'єкта владних повноважень певну суму коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправним рішенням, дією або бездіяльністю (цю вимогу відповідно до частини другої статті 21 КАСУ може бути заявлено лише одночасно з вимогою визнати протиправними рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень);

5) присудити до виконання зупиненої чи невчиненої дії (фактично це охоплюється пунктом 3 цього переліку);

6) встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Про те, які рішення суд може прийняти за зазначеними вимогами, див. статтю 162 КАСУ і коментар до неї.

Зазначений перелік позовних вимог не є вичерпним. Особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Підказки щодо таких вимог можуть містити закони, які визначають порядок реалізації відповідних прав чи свобод. Приклади вимог, які може заявити суб'єкт владних повноважень, наведено в пункті 10 коментарю до статті 104 КАСУ.

8. Відповідно до частини першої статті 21 КАСУ позивач має право поєднати в одній позовній заяві декілька позовних вимог, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному а.му суду.