Іван Раковський та його органа

Подібна ж доля спіткала И інші два часописи, а саме: "Церковную газету" та „Церковний Вестник" у Будині. Ще 1852 р., коли перед москвофілами стала небезпека втрати і „Зорі Галицької", Д. Зубрицький звернувся до Ів. Раковського в Угорщині з думкою чи не взявся б він видавати журнал п. наз. ..Звездочка для Панонских Русинов"?

I. Раковський на цю думку тоді не пристав, висловивши надію на можливість „усовершивать" (тобто удосконалити) „Зорю Галицьку". Лише тоді, коли ця спроба не знаходила жадної симпатії, рішився він видавати часопис, присвячений переважно церковним справам п. н. „Церковная Газета". Виходити почала ,,Ц. Г." з першого березня 1856 р. накладом мадярського католицького Т-ва св. Стефана за редакцією ініціятора видання I. Раковського. Загальний напрямок цього часопису чи не найліпше визначав пропаґатор думки слов'янської федерації на ґрунті католицизму Вол. Терлецький, кажучи, що ,,из него веяло духом православія и благорозположенія к Россіи".

Та и чи могло бути шакше за редакції одного із стовпів москвофільства в Угорщині при найближчій допомозі російського священика о. В. Войтковського.

Відгук на нове москвофільське підприємство можна простежити за передплатою. На початку, коли суспільство не мало ще в руках часопису – зголосилося 390 передплатників, з яких 200 припадало на Галичину. Та вже в другому кварталі, як стверджує сам I. Раковський у листуванні з Я. Головацьким, через напрям і вживання російської мови, відпало 140 передплатників. Року 1857 було 230 передплат, з яких на Галичину припадало вже лише 90. Врешті 1858 р. Галичина дала тільки 60 передплат. I це все при тому, що єпископи в Угорщині рекомендували „Ц. Г." підвладним священикам з метою її поширення.

Та не зважаючи на все це, Ів. Раковський при матеріяльній допомозі Мукачівського єпископа В. Поповича (після того як т-во св. Стефана відмовило) намагався провадити видання часопису далі. Але у травні 1858 р. примушений був припинити видання з огляду на виразну вимогу уряду користуватися надалі у виданню народною мовою. Щоб не робити цього на сторінках ,,Ц. Г.", Раковський припинив її видання, а з червня почав видавати „Церковний Вестник для Русинов Австрійськой Держави". При цьому повідомляв, що „Церковний Вестник" виходитиме на нашем областним язике". Та дійсність показала, що ,,Ц. В." мало чим різнився від свого попередника. Виходив недовго. Останнє 10-те число появилося 10-го жовтня 1858 р.

З „Церковним Вестником" закінчується доба інтенсивної москвофільської акції серед українського суспільства, що тяжкою колодою лягла на шляху розвитку українського культурного життя взагалі и української журналістики зокрема в перше десятиліття українського пробудження на західніх землях.

Іі. Роки 1860-1880 Преса на східньоукраїнських землях. Роки 1850–1860-ті. По ліквідації Кирило-Методіївського Братства.

„Самостайне Слово"

Ліквідація Кирило-Методіївського Братцтва відбилася тяжкими наслідками на національно-громадському житті східньоукраїнських земель кінця сорокових та першої половини 1850-х років. Зокрема в літературно-журналістичному житті ці роки визначалися, як роки порожнечі, що за винятком лише деяких спроб протяглися аж до початку 1860-х років.

До цих спроб треба зарахувати також перший український рукописний часопис п. н. „Самостайне Слово", що його в 1854-56 рр. видавали студенти-українці Київського Університету.

Поза цим українське слово в публікаціях зовсім замовкло, а коли часом і озивалося, то лише десь на сторінках провінціяльної чужої преси. Серед органів цієї преси крім інших в першу чергу треба зга-дати „Черниговские Губернские Ведомости", у редаґуванні яких брав участь український етнограф О. Шишацький Іллич – ближчий знайомий Л. Глібова. У неофіційному відділі тут часто було друкова-но матеріяли літературного характеру і то українською мовою, що їх постачав гурток літературних діячів при активній співпраці Л. Глібова.