Літературно-наукові органи „Нова Громада". Перехід до Киева „Літературно-Наукового Вістника"

На початку 1906 р. появляється у Києві літаратурно-науковий орган п. н. „Нова Громада". Був це місячник, історія якого тісно в'яжеться з особою Є. Чикаленка та виходом „Громадської Думки". Прохання на дозвіл подано було разом з проханням на „Громадське Слово", при чому назву журналу було подано, як ,,Нове Життя". Дозволу не одержано. Після того В. Леонтович, подаючи проханням на „Громадську Думку ", разом з тим просив дозволу і на літера-турно-науковий журнал на цей раз вже п. н. „Нова Громада", який і дістав. Таким чином спочатку 1906 р. появилося перше число за редакцією Б. Грінченка і В. Леонтовича. Впродовж року, у наслідок різних внутрішніх непорозумінь, редакція мінялася тричі. По Б. Грінченкові перейшла вона до С. Єфремова, а потім до Є. Чикаленка. Проте ці зміни, як щодо програми, так і змісту, завдяки вмілому поводженню Є. Чикаленка, майже не відчулися.

Вже з перших чисел „Нова Громада" виявила себе речником національно-культурних змагань. На її сторінках почали з'являтися найновіші твори В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Кримського, М. Вороного, В. Самійленка (В. Синенького), С. Черкасенка, Хр. Алчевської. Л. Українка дає тут свої драматичні шкіци („Три хвилини", „В дому роботи, в країні неволі"), та цікаву розвідку „Утопії в белетристиці". Тут же статті та огляди на теми поточного життя (Б. Грінченко, С. Єфремова), рецензії, бібліографія. 3 журналістів західньоукраїнських земель взяли тут участь М. Лозинський і В. Кушнір.

Не зважаючи на те, що була „Нова Громада" в цей час єдиним літературно-науковим органом на українських землях під Росією, не пощастло ш викликати ширшого зацікавлення. Впродовж року придбала вона лише 400 передплатників, що не могли забезпечити видання. Наприкінці року Є. Чикаленко порушив справу необхідности з нового 1907 р. сполучення „Нової Громади" з „Літературно-Науковим Вістником", який з цього року мав розпочати свое видання вже в Києві. Думку цю було реалізовано. 3 нового 1907 р. „Нова Громада" перестала виходити. її місце зайняв „Літературно-Науковий Вістник", який у збільшеному форматі під ведениям М. Грушевського та його ближчих співробітників (В. Гнатюк, Ол. Олесь, Ю. Тищенко, – П. Лавров) числив на ширшу підтримку. Але на перших часах зустрівся він із застереженням та неохотою деяких частин суспільства. Одною з причин такого явища було те, що в ньому вбачали вплив т. зв. галицизму, що виявлявся у правописі. Але більша частина української інтеліґенції зустріла „Літературно-Науковий Вістник" з глибокою симпатією, а подекуди навіть з ентузіязмом.

Сприяло тому, з одного боку, вже усталена традиція журналу, з другого – той прекрасно підібраний зміст і багатство матеріялу, що охоплював інтереси і потреби всіх українських земель.

„Органом, в котрім відбивається спільнота цілого нашего народу по сім і по тім боці кордону в теперішніх обставинах, – писало того часу „Діло" – є один-одинокий „Літературно-Науковий Вістник". До цього мусить звернутися кожний, кому залежить на збе-реженню і скріпленню національної свідомости, хто хоче користати з найсерйозніших творів української літератури і публицистики та вдержати контакт з українською пауковою творчістю. „Літературно-Науковий Вістник" є тепер справді единим всеукраїнським органом..."

Сповняючи свої завдання, „Літературно-Науковому Вістнику" довелося поборювати чимало перешкод, як з боку самого суспільства, так и адміністрації. Серед суспільства – за його поступовість і „вільнодумство". Були і такі, що вважали сабе навіть ображеними в своїх „моральних почуваннях" через деякі вміщені в ньому літе-ратурні твори. Доходило навіть до заклику бойкотовання. Наслід-ком цього було те, що на всю Наддніпрянщину не міг цей орган зібрати навіть тисячі передплатників. За свідченням завідувача ре-дакційними справами Ю. Тищенка (П. Лаврова – Ю. Сірого) на всіх східньоукраїнських землях знайшлося в ці часи лише 812 од-чайдухів, що передплачували цей журнал. Приблизно стільки ж передплатників давала Галичина.

В 1912р. створено було редакційну комісію, до складу якої ввійшли крім самого М. Грушевського – О. Олесь, Л. Старицька-Черняхівська та Ю. Тищенко, якого, як завідувача редакційними справами, заступив потім I. Лизанівський та інші.

Так проіснував „Літературний Вістник" до світової війни 1914 р. У жовтні того року вийшла ще остання, подвійна книжка за дозволом військової цензури.