Суспільство і,, Украинский Вестник". Передплата. Припинення

Не зважаючи на те, що як видавництво, так і редактори ,,Украинского Вестника", змагалися якнайкраще підійти до потреб і до вимог суспільства, журнал не зміг здобути ширшого кола читачів. Вже в першому році видавництво побачило, що перед ним стоїть поважне завдання – перевести відповідну підготову шляхом агітації.

Треба було заохотити читача, треба було практично підвести його до журналу та ознайомити з його змістом і вичекати після того певний час. Тому першого року видавництво більшу частину з накладу 350 примірників розіслало даром. Це дало деякі позитивні наслідки. Року 1817 (другий рік видання) друковано було вже 500 примірників, а передплатників, що внесли гроші – 297. Року 1818 друковано 400 примірників, – передплатників 244. У наступному 1819 році зменшено наклад до 350 примірників. Хоч кількість передплатників, порівнюючи з попереднім роком трохи зросла, а саме – до 253.

Цікаво порівняти передплату ,,Украинского Вестника" з передплатою часописів в інших країнах серед інших народів. Так, напр., згаданий нами “Časopis narodniho Musea” у Празі, що почав виходити 1827 р., спочатку мав щойно 436 передплатників у Чехії та декілька за кордоном. Так само такий російський часопис першої половини XIX ст., як ,,Москвитянин" (Погодина) мав лише 300 передплатників. Або врешті – „Отечественние Записки", що почали виходити 1820 р., мусили припинитися через брак передплатників і відновилися вже геть у пізніших роках.

Мусів припинити своє існування і ,,Украинский Вестник", але з інших причин. Не зважаючи на, здавалося б, малу кількість передплатників, починаючи з другого року видання, всі видатки його видання повністю вже покривалися з передплат. Отже, про жадний дефіцит думати не доводилося.

Натомість журнал зустрівся з іншого роду перешкодами. З 1819 р. почала виявлятися поновно цензурна практика, що натурально тяжко відбилася і на ,,Украинскому Вістнику". Журнал почав діставати попередження, які закінчилися тим, що 1820 р. число за місяць січень було цензурою затримано, а саме видання заборонено.

Трохи довше ще протримався тижневик ,,Харковские Известия", що його також видавав Університет за редакцією проф. Вербицького в 1817-1822рр.

Нова спроба ,, Украинский Журнал". Акція. Її наслідки

Щойно за чотири роки після ,,Украинского Вестника" робить Університет нову спробу. Приступає до видання нового журналу, яким 1824 р. стає ,,Украинский Журнал". Редактором цього нового журналу призначив Університет П. Гулака-Артемовського, що пізніше був ректором Університету, та проф. О. Складовського. Через недугу П. Гулак-Артемовський примушений був зректися редакторської праці, залишаючись співробітником. Таким чином редактором журналу залишився сам О. Складовський.

Програма нового журналу охоплювала такі розділи:

1) все, що торкається історичних відомостей, успіхів в науці і мистецтві, хліборобстві, торгівлі, промисловості та інших достопам'ятностей України;

2) всі роди прозаїчної творчости;

3) всі роди поетичної творчости;

4) різне.

Програма ця в практиці набрала характеру наукових викладів філософічних теорій, якими цікавилися того часу вчені та літератори, і зокрема викликала зацікавлення клясичною літературою. І хоч студії української історії та різні дослідження, що з нею зв'язані, разом із того сучасним станом життя в Україні і було заповіджено в програмі на першому місці, здійснення їх, коли і побачимо на сторінках “Украинского Журналу", то все ж в далеко меншому розмірі, аніж то було на сторінках його попередника, а до того ж, коли і траплялися на ці теми, то носили вони характер більш описово-дослідний і місцевий. Правда, були ще праці, що все ж збуджували в громадянстві інтерес до української старовини, але менше захоплювали і поглиблювали національне почуття, що виходило б поза межі вужчої батьківщини – Слобожанщини. Проте можна було зустріти тут і винятки. Одним з таких винятків була хоча б така праця, як ,,Взгляд на поему под названием – ,,Войнаровский". Не є це критична праця, лише виклад змісту поеми К. Рилєєва з цитатами з неї. Але можна бачити в ній, як глибоко співчував автор вкладеному в цю поему почуттю любови до України.Серед наукових і літературних кіл суспільства „Украинский Журнал" користувався атестацією ліпшого в ті часи наукового органу. Та, не зважаючи на це, все ж мусів він 1825 р. припинити своє існування. Був це час, коли реакція на чолі з кн. Голіциним розправляла свої крила. На куратора шкільної округи і Університету висунено було 3. Карнієва, послідовника лихої пам'яті куратора казанської шкільної округи Магницького, а почесним членом Харківського Університету став не менш відомий в історії Росії граф Аракчеев. Все імена, що самі за себе промовляють.

“Харьковский Демокрит”

Представником другої течії в молодій українській журналістиці був часопис –,,Харьковский Демокрит", що виходив у Харкові 1816 р. Назву цього журналу, можна думати, – було запозичено від сатиричного місячника ,,Демокрит", що 1815р. виходив у Петербурзі.

Свою появу ,,Харьковский Демокрит" завдячує одному з перших вихованців Харківського Університету В. Масловичу (1793-1841), який був і його редактором. Батько Масловича був за походженням серб. Мати – українка з роду Познанських, приятелів відомого етнографа грузина Цертелева, що посвятився українським етнографічним студіям. Ще за студенських часів виявив В. Маслович нахил до літературних студій і творчости (зокрема його студії над історією байки).

Приступивши до видання ,.Харьковського Демокрита", в передмові до нього він зазначив:

,.3а особливий свій обов'язок вважаю, щоб цей журнал поповнювався творами нашої країни".

За змістом журнал цей можна поділити на такі відділи 1) гумор, байки, епіграми, оди тощо; 2) оповідання, казки, подорожі; 3) різні пісні; 4) забави, шаради.

Матеріяли цих відділів появлялися мовами українською та російською.

Масловича постійно тягнуло до української поезії, до української мови й літератури. Українська мова стала його рідною мовою і він заповнював своїми творами сторінки часопису, що часом зраджували його гострий язик.

З тих творів згадати хоч такі, як поема про Харька, засновника Харкова, на підставі народних переказів, п. з. „Засновання Харькова"; сатиричну поему на українське життя п. з. ,,Утаіда", в якій можна помітити вплив Котляревського; ,,Песнь Семейству", що поза російським заголовком написана була доброю українською мовою, та інші.

Крім самого Масловича містили тут свої твори Гр. Квітка-Основ'яненко, Срезневський, Говорський та інші.

Вийшло ,,Харьківского Демокрита" шість чисел. Перестав виходити в зв'язку з виїздом Масловича з Харкова.

Повстання декабристів 1825 р., польське повстання 1830 р., рух за кордоном, все це занепокоїло російський уряд. Маючи за собою вже досвід і традицію в боротьбі з українством, звернув він увагу на українське життя і став на шлях його чергового приборкання, бо побоювався розвитку його національного вияву і розвитку.

Наслідком цього стає те, що понад тридцять років не бачимо вже на східноукраїнських землях жадного українського часопису.

Заступники часописів – Альманахи

Тим часом українські літературні і наукові кола не думали про підготову до смерти. Навпаки, в боротьбі з реакцією вишукували вони інших шляхів, щоб промовити до українського суспільства. Таким шляхом стає видавання різного роду альманахів та збірників, що заступають собою журнали.

Першим з цих альманахів паявляється 1831 р., за редакцією проф. О. Шпигоцького – “Украинский Альманах”, в якому бере найближчу участь тепер призабутий вже поет Л. Боровиковський (1811-1884) з його засадою, що мовляв, “неправдивою є думка, нібито українська мова придатна лише для вислову смішного і низького”.

Другим альманахом була “Утрення Звезда”, де містили свої твори Квітка-Основ'яненко, Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та інші. Зокрема звертає того часу увагу “Запорожская Старина”, яку почав видавати збірниками син співробітника “Украинского Вестника” проф. їв. Срезневського – Ізм. Срезневський.

В сорокових роках XIX ст. появилися чотири Альманахи-збірники. В першу чергу це цінні збірники, що їх 1840 р. почав видавати М. Максимович п. наз. „Киевлянин". Перші дві книжки вийшли у Києві в 1840 і 1841 рр. Третя у Москві 1850 р. Як мотто дано: