Українська радикальна і соціялістична преса перед її народженням. Роля Драгоманова. „Друг"

Народження української радикально!' і соціялістичної преси тісно зв'язане з іменем Михаила Драгоманова. Як визначному національно-політичному діячеві і публіцистові М. Драгоманову не могло бути байдужим становище української преси. Опинившись за кордоном 1875 р., звертає він на цю галузь діяльности пильну увагу.

Був це час, коли на східньоукраїнських землях під Росією українські сили пішли двома виразними стежками. Однією з них була стежка опортунізму и виключно культурної праці, другою та, що повела активні сили до загальноросійських революційних організацій.

На західньоукраїнських же землях, з одного боку, буйним цвітом розцвітало т. зв. москвофільство, а з другого, нахил до польсько-українського братания.

Течія, на чолі якої став Мих. Драгоманів, виступила з гаслом організації української національної політичної думки. Знайшла вона м. ін. свій вираз і в тезах, поставлених М. Драгомановим для журналістичної діяльности. Зформульовано було їх в конспекті до одного з передбачаних часописів („Поступ"). Як спеціяльні завдання для тогочасної української журналістики ці тези ставили:

„1. Оборону національности та її волі и збудження потреби національної єдности в усіх ділянках нашої країни.

2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак національної сили, змагання до волі и самостійности, організуючих інституцій і т. п., вишукання найпрактичніших способів до осягнення повищої цілі.

3. Наповнення рамок національности здобутками всесвітньої культури в громадському житті, письменстві и мистецтві".

Щодо внутрішньої організації журналістичної праці, зокрема редакторської, визначив М. Драгоманов становище в одному з листів до Ів. Франка такими словами:

„Не зражайтесь двома редакторськими хоробами: а) вважати публіку за дуже дурнішу від писателів, думаючи, що, мовляв, того і того публіка не розбере, тим не зацікавиться і т. п. Давайте всяку серйозну справу публіці, розказуйте просто, але серйозно, і публіка розбере; б) не вважайте сотрудників дурнішими від себе: підберіть людей по власному вибору, умовтесь з ними в основнішому, – а далі давайте їм волю робити, а особливо не відкладайте розмови про справи пекучі до того часу, коли самі зберетеся поговорити може и ліпше, ніж готовий сотрудник в готовій статті... паче всього не політикуйте... починайте зразу з ясного напрямку. Можете не писати осібної програми, але робіть так, щоб у кожній статті чулось, що у Вас вона есть, і принципи и система проводу їх"...

Виходячи з соціяльної структури, М. Драгоманов підносив засади національного визволення, нерозривно зв'язуючи їх з соціяльним визволенням шляхом національної політичної самоорганізації.

Були це засади, до яких тогочасне українське суспільство в переважаючій більшості ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках української преси того часу. Для поставлення і розгорнення їх потрібні були нові органи.

Увага М. Драгоманова звернулася до молоді, що видавала в той час свій орган п. н. „Друг".

Був це орган „Академічного Кружка". Почав він виходити з 13-го квітня 1874 р. двічі в місяць як „Письмо для белетристики і науки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л. Павлиша.

Серед співробітників були тут такі представники москвофільства, як: Осип Марко, О. Авдиковський, I. Наумович, тут були М. Павлик, який виступив з поезіями та статтями на теми літературні та етно-графічні та Ів. Франко (Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі, як: „Наймит", оповідання „Борислав", „Казка", повість „Петрії і Довбущуки" та інші, як також кілька розвідок та нотаток.

Зв'язавшись з Ів. Франком та М. Павликом, як з надійнішими і найактивнішими представниками цього органу, М. Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в яких зо всією силою арґументації виступив проти москвофільства і рутенства. Наслідком цього сталося те, що українська молодь почала відходити від москвофільства, а серед неї в першу чергу I. Франко і М. Павлик. 3 1877 р. зі сторінок „Друга" зникли імена представників москво­фільства, натомість з'явився тут лист М. Драгоманова до редакції ,,Правди", та на її сторінках не знайшлося місця. Був це лист п. з. „Опізнаймося", в якому М. Драгоманов виразно зформулював свое національно-державне становище та шляхи національного визволення.

Цей рік був останнім для „Друга", після якого, при активній праці I. Франка і М. Павлика, народжується українська радикальна і соціялістична преса.

„Громадський Друг" та його спадкоємці.