Еміґрація після Першої Світової Війни

Перша Світова Війна викликала чергову фазу української еміґрації. На Рідних Землях українська преса зазнала жорстоких утисків, переслідувань і гніту: її видання конфіскувалися, друкарні замикали, а редакторів і працівників пера часто ув'язнювали. Безцензурно и безстрашно українська преса могла існувати, нормально діяти та свобідно розвиватися тільки поза межами України. Воєнні лихоліття и катастрофи Першої Світової Війни, що впали на всі частини нашої батьківщини, викликали масову еміграцію українців, які зосередилися більшими колоніями в західньоевропейських країнах і на американському суходолі.

Уже після Берестейського Миру 9-го лютого 1919 р. поважне число українських воєннополонених, інтернованих і виселених біженців із прифронтових полос залишилося в Німеччині, Австрії и Чехо-Словаччині, щоб перебувати на чужині и жити на свободі з чесної праці... Відтак після переходу Збруча армією УНР 21-го листопада 1920 р. почалася т. зв. празька еміґрація, яка була активна там з 1920 до 1944 рр. натурально з перебоями. Прага и Подєбради стали найдинамічнішими центрами українського культурного и політичного життя між двома світовими війнами. Політичні діячі: уенерівці, націоналісти, гетьманці и соціялісти в Чехії утримували між собою тісний контакт і спільно виступали в боротьбі проти тоталітарних режимів і в обороні постулятів національного визволення и державної самостійности України. У Чехо-Словаччині розквітла українська високошкільна освіта и звідти полялися потоки українського друкованого слова по всій українській діяспорі, як також звідти вийшли кадри української високошкільної інтеліґенції.

Український Вільний Університет постав 17-го січня 1921 р. у Відні, перенесений до Праги в жовтні 1921 р. з двома факультетами: філософічним і правничим (тепер факультет права и суспільно-економічних наук). УВУ почав продовжувати свою діяльність у Мюнхені в 1946-1947 рр. У 1947-48 академічному році було 493 іматрикульованих студентів із 80 викладачами. У 1956 р. припинено авдиторне начання, у 1965 р. частково знову відновлено авдиторне навчання. За ректорства В. Янева УВУ придбав власний будинок (1974) і баварський парлямент повністю схвалив і підтвердив університетські права та привілеї УВУ (1973 і 1978 рр.). Ректори: О. Колеса, С. Дністрянський, I. Горбачевський, Т. Щербина, Д. Антонович, А. Яковлів, О. Мицюк, I. Борковський, о. А. Волошин, В. Щерба-ківський, I. Мірчук, Ю. Панейко, М. Васильїв, О. Кульчицький, В. Орелецький, Ю. Бойко, В. Янів, Б. Цюцюра.

Українська Господарська Академія, Український Технічно-Господарський Інститут. УГА заснована 1922 р. в Подєбрадах із трьома факультетами: аґрономічно-лісовим, інженерним і економічно-кооперативним, із численним підвідділами. При УГА діяла бібліотека(30000 томів фахової літератури), ЗЗ кабінети, 14 лябораторій, ряд розсадників, метеорологічних станцій тощо. УГА, а опісля УТГІ, містилася в замку чеського короля Юрія Подєбрада (1420-1471), послідовника Івана Гуса, вождя гуситів-утраквістів у боротьбі за незалежність Чехії від чужої гегемона. УГА мала 786 іматрикульованих студентів із 118 викладачами, була зліквідована чеською владою 1935 р. Ректори: I. Шовгенів, Б. Іваницький, С. Тимошенко.

Український Технічно-Господарський Інститут – це спадкоємець і продовжувач навчальної и дослідної діяльности УГА, постав 1932 р. и перебрав на себе завдання УГА, спочатку шляхом заочного навчання, а опісля, по війні, відновив знову авдиторне навчання в Реґенсбурзі и Мюнхен! з 5-ма факультетами: аґрономічно-лісовим, економічно-кооперативним з Високою Школою Політичних Наук, інженерним (хемічно-технічним), ветиринарно-медичним і фармацевтичним, на яких студіювало в 1945-52 рр. 1290 студентів із 180 викладачами. Після 1952 р. УТГІ припинив авдиторне навчання, а посилив заочне навчання, науково-дослідчу и видавничу діяльність. Ректори: Б. Іваницький, Б. Мартос, А. Бич, Л. Фролов, С. Комарецький, В. Доманицький, П. Савицький, Р. Єн-дик, М. Коржан, I. Ковальський, I. Майстренко, А. Фіґоль.

Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова в Празі, заснований 1923 р. з 3 відділами: літературно-історичним, математично-природничим і музично-педагогічним. Викладало 78 викладачів. Інститут закінчило 170 осіб, а з них 31 особа одержала ступінь доктора. Інститут зліквідовано 1933 р. Ректори: Л. Білецький, В. Сімович і В. Гармашів.

Українська Студія Пластичного Мистецтва в Празі організована 1923 р. за типом державних високошкільних мистецьких академій у Чехо-Словаччині. Студії тривали 4 роки. Проіснувала до 1945 р. Директор – Д. Антонович.

Українська Реальна Гімназія постала в Празі 1925 р. Перенесена до Ржевніц 1927 р., а в 1937 році – до Модржан б. Праги. У шкільному році 1937-38 було 185 учнів із 33 викладачами Проіснувала до 1945 року. Директори: Я. Ярема, А. Артимович, I. Кобизький, М. Хлюр, Г. Омельченко, А. Штефан.

Музей Визвольної Боротьби України в Празі був заснований 1925 р. для збереження надбань української еміґрації, мав до 1 мільйона експонатів, між ними близько 1 200 періодичних видань, видавав свій бюлетень „Вісті". Закритий чехословацькою владою 1948 р. Директор – Д. Антонович.

Поміж Першою та Другою Світовими Війнами в Німеччині діяли дві українські оганізації: Українське Національне Об'єднання з централею в Берліні и Українська Громада там же.

Українське Національне Об'єднання було засноване 1933 р., нараховувало в 1942 р. 42000 членів. Пресовим органом УНО був тижневик ,, Український Вісник", націоналістичного напрямку, виходив в Берліні з 1936-1945 рр. Спершу ,,УВ" появлявся неперіодично, з 1938 р. місячно, опісля як двотижневик, тричі на місяць, а вкінці тижневик. Редактори: Ю. Артюшенко, В. Янів, Ю. Панченко-Юревич, А. Білинський, В. Маруняк.

Українська Громада була заснована 1919 р. в Берліні з україн-ських еміґрантів по Першій Світовій Війні; це було громадсько-культурне товариство з наближенням до гетьманської ідеології. Нараховувало понад 6000 членів. Існувало до 1935 р. Пресовим органом „Української Громади" було ,,Нове Слово", що почало виходити 1920 р., а далі змінено назву на „ Українське Слово", що появлялося в 1921-23 рр. „Українську Громаду" очолювали Б. Лепкий і 3. Кузеля. Генерал Павло Скоропадський відновив діяльність „Української Громади" у 1940 р. и вона проіснувала до 1945 р. з пресовим органом „ Українська Дійстність", геманського напрямку. „Українська дійсність" видавалася в Берліні від 1940-1945 рр. тричі на місяць за редакцією М. Пасіки.

Поважне число український еміґрантів поміж двома світовими війнами жили також в Австрії та створили головно у Відні цілу мережу власних осередків і видань. Головніші з них – Союз Визволення України" у Відні, заснований 1914 р. и формально був зліквідований 1-го травня 1918 р. СВУ видавав із серпня 1914 р. двотижневик „Вісник", з 1915 р. тижневик за фактичною редакцією В. Дорошенка, М. Возняка и А. Жука. У 1918 р. назву тижневика перейменовано на „Вісник Політики, Літератури и Життя". Цей пресовий орган обстоював ідею державної самостійности України та інформував читацьку авдиторію про події, якими пульсувало тоді українське життя.

У Відні 5-го травня 1915 р. була відновлена діяльність міжпартійної організації Головної Української Ради, яку зліквідували були росіяни, під назвою Загальна Українська Рада. Крім цього, засновано у Відні 1915 р. Українську Культурну Раду для плекання українського культурного життя в діяспорі, зокрема шкільництва.

Підсумовуючи результати праці української еміґрації після Першої Світової Війни, ми бачимо, що її головна заслуга в тому що вона підготовила кадри української високошкільної інтеліґенції, а тим самим дала провід попередній заробітчанській еміґрації.