Спадкоємець „Мети" і ,,Ниви" літературний часопис ,, Русалка"

„3 новим руським роком 1866 – повідомляла „Мета" – зачне виходити у Львові літературний часопис п. н. „Русалка" за редакцією Володимира Шашкевича. Тут же подано і широку програму часопису. Появилася „Русалка" як тижневик у січні 1866 р. Духовим батьком її можна вважати О. Кониського. Вже наприкінці 1865 р. в листі до Федьковича поклав він на неї надії та закликав до співпраці. 3 появлениям „Русалки" став він найактивнішим її співробітником. Писав під прибраними іменами: Перебендя, Верниволя, Сирота, Маруся К., Журавель. Крім нього були серед співробітників Дан. Млака, К. Климкович, В. Ільницький (Денис з над Серету) Ост. Левицький та інші.

Та надії О. Кониського не справдилися і то, головним чином, через редактора, який занедбав часопис.

Протримавшись три місяці, примушена була ,,Русалка" припинити свое існування на 12 числі.

Сатиристично-гумористичні часописи

До початків 1860 рр. відносяться також і перші сатирично-гумористичні часописи. Першим з них був рукописний часопис п. н. „Клепайло", який почав видавати А. Вахнянин, пізніш видатний національно-громадський діяч, основник і перший голова Т-ва „Просвіта" у Львові. В редакції помагав Осип Савчинський. Виходив часопис до р. 1863. Одночасно, пізніший педагог і редактор львівської „Зорі", Ом. Патицький почав був видавати свій рукописний сатирично-гумористичний часопис з ілюстраціями Дуткевича.

Ці два часописи боролися між собою. Тоді, як „Клепайло" був наскрізь народним і писаний фонетичним правописом, часопис Партицького виходив етимологічним правописом. Була між ними перестрілка хоч і не загостра.

Часопис Партицького, що звався „Гомін", був гостріший, часто підпадав конфіскаті семінарського начальства і тому примушений був міняти свою назву то на „Фірман", то на „Жельман".

Крім внутрішнього семінарського життя, відгукувалися ці часописи і на загальнонаціональні теми. Так, нпр., „Гомін" зачіпав „Вечерниці", А. Голуховського, захоплення молоді „Хатою" і зовнішньою українізацією.

„У нас Україна... Один вже запустив оселедця. 3 нас кожний уже цілу „Хату" витвердив напам'ять". Він же приносив чимало дотепних „телеґрам" на злобу дня, в яких чимало припадає „Ве-черницям", „Клепайлу", „Слову", „Страхопуду" тощо.

Другий часопис Партицького – „Фірман" – появляється багато ілюстрованим. Серед образків особливу увагу звертає вавилонська вежа української преси. На самому споді – видавець „Основи". На карку у нього видавець „Слова", далі вгору – видавці „Вестника", „Вечерниць", „Дом і Школа". У віддалі -- якийсь панок дивиться на цю вежу через льорнетку. Під образом підпис: „Стовп бабилонський на Руси і помішаніє язиков".

Не позбавлені дотепу и інтересу „Пророчества", подан! ніби в церковнослов'янській мові. Торкаються вони тогочасної преси, „Народнього Дому" і подібне.

Так, наприклад, в книзі ІІІ-ій Пророчеств сказано: ... И настанет время, где будет падєніє Руси и где снова прекратятся часописи и где будет временопись едина, єяже имя „Вестник", як се и прежде бе"...

„Жельман", що „виходить, коли му ся хоче", дав вступну статтю п. з. „Кто ми і що ми?", в якій пояснює, що значить „Жельман":

„Після нас і редактора „Основи" – каже значить „Жельман" тілько, що жельман іли жених"...

Як і попередні сатирично-гумористичні часописи, так і „Жельман" відгукується на загальноукраїнське життя, підкреслює хиби, висміює поодинокі органи тощо.

Ось, наприклад, „Відозва Жельмана" до його кореспондентів, в якій звертаєтьс з таким закликом:

„Понеже від якогочь часу появляються в „Вечерницях" лиш самі початки повісток, то ми просимо наших писателів, щоб нам лиш самі кінці повісток надсилали".

Крім згаданих часописів Вахнянина і Партицького, виходив у Львові ще один рукописний гумористичний часопис п. н. „Відьма". Хто видавав, не відомо.

Року 1864 у Львові появився і друкований сатирично-гумо-ристичний часопис п. н. „Дуля". „Зложена нерадою -громадою". Вийшло тільки одно число. Хто був видавцем і редактором точно невідомо. Одні вважали Вол. Шашкевича (Ом. Огоновський), інші К. Горбаля (Ол. Барвінський); врешті „Слово" вважало видавцем Ант. Кобилянського, того самого, що виступив проти Б. Дідицького в обороні народньої мови. Останнє припущення більш правдопо-дібне.

Наостанку 1869 р. вийшло в Коломиї шість чисел сатирично-гумористичного часопису п. н. „Кропило". „Правда" зустріла його такими словами:

„Дотепів ми не судимо, а скажемо лиш щодо язика, що сей подабає точнісінько на найкращий конгломерат з царства мінерального".

Пізніше та ж „Правда" дає і оцінку самого змісту цього часопису: „Нарікають деякі люди, – писала вона – що виходяче в Коломиї „Кропило" слабенько собі дотепне".

На ці часи припадає вихід і москвофільського політично-сати-ричного журналу п. н. „Страхопуд", перше число якого появилося у Відні 28-го березня 1863 р. за редакцією Йосипа Ливчака і виходив він тут аж до 1886 р. Року 1880 відновився у Львові, як письмо сатирично-політичне, а пізніш (1886 р.) -- „Сатиричесно-полити-ческая газета".