§4. Поліархія в зарубіжних країнах

4.1. Поняття поліархії. Класифікація поліархічних держав

Накопичений досвід побудови державних форм в епоху громадянського суспільства свідчить про те, що на зміну мо­нархії прийшов якісно новий тип форми державного правління, якому притаманні власні характерні ознаки.

По-перше, джерелом верховної влади є не один (моно), а багато (полі) суб'єктів державного спілкування (громадяни, виборці), які безпосередньо або опосередковано беруть участь у формуванні всіх складових інституцій форми правління -вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

По-друге, правління у такій державі, на противагу монархії, є результатом колективних дій відповідних органів влади.

По-третє, у таких державах влада деконцентрована - єди­на за своєю суттю вона розділена на ряд гілок: законодавчу, виконавчу і судову.

По-четверте, вищі державні органи влади обираються на певний термін, тобто реалізується принцип змінюваності.

По-п'яте, державні органи через посадових осіб несуть відповідальність. Вона має насамперед політичний характер і може виражатися в таких діях, як достроковий відзив (депута­та), відхід у відставку (уряду, міністрів), розпуск парламенту тощо. Чіткий розподіл компетенції між державними органами дозволяє установити, на якій ділянці державного механізму відбувся збій у роботі і де потрібно замінити ту чи іншу поса­дову особу.

По-шосте, така форма державного правління є правовою (конституційною), оскільки її структурно-інституціональна система закріплена конституційно-правовими нормами.

Виходячи з наведеного, поліархію можна визначити як спосіб вираження сутності держави громадянського

97

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

суспільства, який знаходить своє відображення в політико-правовій системі вищих законодавчих та виконавчих інституцій, організація та функціонування котрої базується на принципі поділу влади та відповідній системі стримувань та противаг.

Здійснюючи загальну класифікацію держав з такою фор­мою правління, ми повинні підкреслювати, що поліархія як тип форми державного правління - це система вищих законо­давчих і виконавчих органів держави, котра заснована на принципі поділу влади. Тобто, на відміну від єдиновладної мо­нархії, поліархія обов'язково є багато(полі)владною системою. Видові розходження змісту форм правління поліархічних дер­жав визначені компетенційними взаємозв'язками між вищими законодавчими і виконавчими органами держави, характер взаємовідносин яких обумовлений обраним державою типом поділу влади. Тип поділу влад визначається тим чи іншим підходом до тлумачення його змісту, котрий знаходить "втілення в різних формах правління і водночас відображає власне факт їхнього існування'". Теорія і практика побудови поліархічних форм державного правління свідчать про те, що в основі виникнення її окремих видів стоять три підходи до тлумачення його змісту.

Історично першим, що був обумовлений теорією і практи­кою державного будівництва Великобританії, є підхід, котрий спирається на основні концепції дифузії (дисперсії) влади. Згідно цієї концепції, яка заперечує жорсткий поділ влад (і то­му цей тип поділу влади умовно назвемо "м'який"), владні по­вноваження здійснюються різними державними органами та посадовими особами. Між цими органами далеко не завжди можна провести чітку межу за інституціональним і функціональним принципом, що не виключає ієрархії між ни­ми. Чим більше органів здійснюють владні повноваження, тим

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

меншою є ймовірність монополізації влади, тим менше мож­ливостей для свавільного і деспотичного правління¹. Оскільки у структурно-інституціональній владній системі, побудованій на основі типу "м'якого" поділу влад, над урядовою владою домінує парламент, то форми правління таких держав, зазви­чай, іменують парламентськими.

Тип "м'якого" поділу влад знайшов своє втілення переваж­но у політико-правовій практиці європейських держав. За оке­аном же був обраний інший тип поділу влад - "жорсткий", ко­трий передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. У кла­сичному варіанті цей тип поділу влад знайшов своє юридичне закріплення в Конституції США, де з системоутворюючих еле­ментів форми правління виконавча влада, яка організаційно складається з глави держави (президента) і підпорядкованого йому уряду, здійснює поточне політичне керівництво держа­вою, а законодавча, приймаючи закони, забезпечує необхідне для цього правове поле. Оскільки формальна ізольованість державних органів призвела б на практиці до дисбалансу всієї державної влади, "жорсткий" поділ був доповнений так званою системою стримувань і противаг. Виходячи з того, що при по­будові на такому розумінні принципу "поділу та балансу влад" у формі державного правління домінуюче становище займає глава держави - президент, ці держави за формою свого правління традиційно називають президентськими.

Незважаючи на те, що обидві ці форми державного правління фактично побудовані на обумовлених різними підходами до розуміння принципу поділу влад полярних заса­дах, в них є і дещо спільне. Мова йде про встановлений у сис­темі елементів форми правління цих держав своєрідний ду­алізм владних відносин відповідних державних органів, який накладає відбиток на зміст правління у такій державі. Це знай­шло відображення у тому, що державний орган, який виконує

98

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.—К.,1997.—С.81.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.—К., 1997. —С.83.

99

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

функцію головного "реалізатора" правління у державі - уряд, опинився, по суті, "поглиненим" іншими органами цієї систе­ми. У президентських державах таким органом став прези­дент, який сам очолює сформований і відповідальний перед ним уряд, а у парламентарній - це відповідно парламент, який формує відповідальний перед ним уряд.

З суто теоретичної точки зору така внутрішня конструкція парламентарної і президентської поліархій, котра більшою мірою була обумовлена політико-правовою практикою відповідного історичного періоду, ніж певними теоретичними прогнозами, є незбалансованою. Історичний досвід та сучасна політична практика свідчать, що перекіс, породжений доміну­ванням у системі форми правління одного з її елементів, при відповідних обставинах, може привести до надмірної концент­рації верховної влади і самого процесу правління у державі в руках одного державного органу.

Ці недоліки певною мірою були усунуті у створеному те­орією і практикою державного будівництва XX століття ново­му виді форми державного правління - змішаної поліархії, ко­тра на сьогодні є однією з найпоширеніших в Європі.

Таким чином, узагальнюючи наведене, слід зазначити, що поліархії, залежно від базового типу поділу влади та ступеню впливу на уряд парламенту або ж глави держави, поділяються на парламентарні, президентські та змішані. В межах кожного з цих видів можна виділити окремі підвиди (різновиди), але це можливо тільки після аналізу теоретико-юридичної, як прави­ло, закріпленої на конституційному рівні, моделі форми правління конкретних сучасних держав. Тобто певне, закінче­не уявлення про ієрархічну класифікаційну схему, таку, що складається з трьох рівнів (тип, вид, підвид) форми правління, можна скласти після обґрунтованого аналізу конституційних моделей парламентарної, президентської та змішаної форм поліархічного правління та синтезування отриманих резуль­татів.

100

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН