§3. Загальна характеристика виборчих систем

Виборча система - це сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких визнача­ються результати голосування.

Виборчі системи, які в основу визначення результатів го­лосування ставлять принцип більшості називаються мажори­тарними. Згідно з правилами мажоритарної виборчої системи обраним за виборчим округом є той кандидат або список кан­дидатів, який набрав встановлену законом більшість голосів. Мажоритарна система має 3 види:

• мажоритарна система відносної більшості (США, Ве­ ликобританія, Індія та ін.);

• мажоритарна система абсолютної більшості (50% + 1) (Франція);

• мажоритарна система кваліфікованої більшості (2/3 голосів, Чилі)

Однак мажоритарна система має деякі недоліки:

• фінансові витрати та нерезультативність виборів (при абсолютній та кваліфікованій більшості),

• нерепрезентативність виборів (при відносній більшості). Тому найчастіше використовують іншу виборчу систему - пропорційну.

Пропорційна виборча система - це система, за якою роз­поділ депутатських місць між партіями здійснюється відповідно до кількості зібраних кожною партією голосів. В основі цієї системи лежить принцип виборчої квоти або ви­борчого метра {кількість голосів, необхідних для обрання одно­го депутата).

Пропорційна система має свої позитивні сторони: вона ре­зультативна, репрезентативна, тобто в розрахунок беруться майже всі голоси виборців (за винятком держав, де використо-

272

вуються так звані відсоткові 5% /Німеччина/, 10% /Туреччи­на/ бар'єри), в той час як при мажоритарній системі частка го­лосів виборців пропадає.

Для визначення результатів голосування також викорис­товується так звана система дільників. Згідно з нею голоси, по­дані за кожний партійний список, діляться послідовно на певні дільники. Кількість мандатів розподіляється за змен­шенням відповідно до кількості набраних голосів.

Ці та інші питання більш детально розглядатимуться на семінарському занятті.

О II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Підготувати за бажанням реферат на одну з запропонованих тем:

1. Вибори депутатів парламентів (порівняльний аналіз ви­ борчих систем України і зарубіжних країн)

2. Вибори президентів (порівняльний аналіз виборчих сис­ тем України і зарубіжних країн).

Крім того, кожен студент ( курсант, слухач) може запропо­нувати свою тему реферату, яка, однак, не повинна виходити за межі теми, що вивчається.

Завдання 2. Використовуючи знання принципів виборчо­го права, скласти зразок виборчого бюлетеня.

Завдання 3. Скласти по 2 задачі з використанням методик наступних виборчих систем:

1. Мажоритарна система відносної більшості;

2. Мажоритарна система абсолютної більшості;

3. Пропорційна за допомогою виборчої квоти ТХара;

4. Пропорційна за допомогою виборчої квоти Гогенбаха-

Бишофа;

5. Пропорційна за допомогою методу дільників ВД'Ондта;

6. Пропорційна за допомогою методу дільників Сан-Лагює.

Завдання 4. Продовжити поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

273

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Виборче право - це... Активне виборче право - це... Пасивне виборче право - це... Абсентеїзм - це... Виборча застава - це... Праймеріз - це... Виборча система - це... Мажоритарна система - це... Пропорційна система - це... Виборча квота - це...

И III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Виборчі системи зарубіжних країн

ПЛАН

1. Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах.

2. Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах.

3. Змішана виборча система в зарубіжних країнах.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно розпочати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованою до ньо­го літературою. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементами практичного заняття. Воно поділяється на дві частини, що обумовлюється порядком та методом його проведення.

У першій частині (до 50 хв.) передбачається розгляд пи­тань плану семінарського заняття у вигляді доповіді або рефе­рату. Метою цієї частини заняття є поглиблення, конкрети­зація і систематизація отриманих з цієї проблеми знань у про­цесі підготовки до семінару. Реферати рекомендується підго-

274

тувати на основі методу порівняльного аналізу виборчих сис­тем зарубіжних держав та України.

У першому питанні має бути схарактеризована мажори­тарна виборча система.

Мажоритарними виборчими системами вважаються ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосу-* вання ставлять принцип більшості. Згідно з правилами мажо­ритарної виборчої системи обраним по виборчому округу є кандидат або список кандидатів, отримавши встановлену за­коном більшість голосів. Мажоритарна система має 3 види:

1 .Мажоритарна система відносної більшості (США, Великобританія, Індія та ін.).

Згідно з цим видом мажоритарної системи обраним є той кандидат (або список кандидатів), котрий набрав голосів більше, ніж кожен з його противників окремо. Ця система ре­зультативна, вона дає можливість формування стабільного уряду, але мало репрезентативна.

II. Мажоритарна система абсолютної більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості для обрання особи необхідна абсолютна більшість голосів по округу, тобто 50% + 1. Наприклад, в окрузі балотуються 4 кандидати: А, Б, В, Г. Всього було подано 12000 голосів. Вони розподіли­лись таким чином: А-2000; Б-3000; В-6100; Г-900 голосів, тоб­то обраним вважається кандидат В. Однак при цьому проявля­ються деякі недоліки:

1. Голоси його опонентів пропадають.

2. Ця система сприяє великим партіям.

3. Вона затратна, тому що в тому випадку, коли жоден кандидат не набрав більше половини, проводиться повторне голосування з перебалотуванням кандидатів.

///. Мажоритарна система кваліфікованої більшості.

Ця система має ті ж недоліки, тому використовується ду­же рідко, наприклад, при виборах нижньої палати Чилійсько­го парламенту, і то лише на першому етапі, якщо ніхто не на-

275

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

брав кваліфіковану більшість, то при повторному голосуванні використовується мажоритарна система абсолютної більшості.

Друге питання семінару має бути присвячене про­порційній виборчій системі.

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) про­порційно до кількості голосів, відданих за списки.

Ідея пропорційного представництва політичних об'єднань при формуванні органів державної влади була сформульована ще у 1793 р. видатним діячем Великої французької революції Луї Сен-Жюстом. В 40-х pp. XIX ст. проекти пропорційних ви­борів пропонували американець Томас Джільпін і швейцарець Віктор Консідеран. Але на практиці пропорційна система була вперше використана у Бельгії в 1889 р. На початку XX ст. існу­вало близько 150 її різновидів. Зараз вона використовується у більш ніж 60 країнах, зокрема, в Іспанії, Португалії, Австрії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії. Ця виборча система за­стосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них не має стабільної більшості в парла­менті.

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Важко знайти дві країни, де б ці форми збіга­лися в деталях. Однак усі без винятку форми такого представ­ництва мають певні спільні риси і ґрунтуються на двох нача­лах. Це - необхідність визначення так званого виборчого мет­ра (квоти) та існування умовної передачі голосів. Виборча кво­та - (Q) - це необхідна кількість голосів, необхідних для об­рання одного депутата за пропорційними виборчими система­ми. Використовують різні методи визначення квоти, більшість яких пов'язана з досить складними математичними підрахун­ками.

О=х дех- кількість голосів виборців по округу;

у у- кількість мандатів на округ.

Є декілька видів квот:

Q _ х - квота Т.Хара

У Q _ х - квота Гогенбаха - Бішофа

у+1

Наприклад, у 8-ми мандатному виборчому окрузі загалом було подано 400 000 голосів. Q=400 000:8=50 000. Роз­поділяємо мандати за партіями.

Квота T.Hara Q=400 000:8=50 000.

Партія	X	Q	У	Залишки голосів
А	126 000	50 000	2	26 000
Б	94 000	50 000	1+1	44 000
В	88 000	50 000	1+1	38 000
Г	65 000	50 000	1	15 000
д	27 000	50 000	0+1	27 000
Квота Гогенбаха - Бішофа. Q=400 000:8+1Ы4 444
Партія	X	Q	У	Залишки голосів
А	126 000	44 444	2+1	37112
Б	94 000	44 444	2	5 112
В	88 000	44 444	1+1	43 556
Г	65 000	44 444	1	20 556
Д	27 000	44 444	0	27 000

При використанні цих методик є один недолік: мандати не розподіляються всі одразу. Тому використовується так звана система дільників, яка ще у XIX ст. була запропонована бельгійським вченим ВД. 'Ондтом. Згідно з нею голоси, які по­дані за кожний партійний список, діляться послідовно на 1,2,3,4,5 і т.д. Кількість мандатів розподіляються за зменшен­ням, відповідно до кількості набраних голосів, тобто всі одразу.

276

277

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

Дільники В.Д		'Ондта
Діль­ники	А	Б	В	Г	Д
1	126 000	94 000	88 000	65 000	27 000
2	63 000	47 000	44 000	32 00	13 500
3	42 000	31333	29 333	21666	9 000
4	31500	23 500	22 000	16 250	6 750

Ця система використовується в багатьох країнах, з певни­ми модифікаціями, наприклад, метод дільників Сан-Лагює, ко­ли в якості дільників використовуються числа 1,3,5,7, інші йо­го модифікації, наприклад, 1,4; 3; 5 (Болгарія). Слід акценту­вати увагу, на тому, що різні дільники по-різному впливають на результати голосування щодо великих, середніх або малих партій. Тому у виборчому законі закріплюється, як правило, та система, яка більше сприяє партії (партіям), які мають більшість у законодавчому органі.

Вибори за пропорційними системами проводяться у бага­томандатних округах, тому що навіть теоретично неможливо поділити один мандат між кількома кандидатами. Враховуючи те, що парламентські вибори за кордоном практично завжди мають партійний характер, виборці за умови пропорційного представництва голосують не за окремі кандидатури, а за партійні списки. Поділом загальної кількості голосів, поданих за список, на виборчий метр визначається число представ­ників, обраних від даного списку, тобто партії.

У більшості випадків застосовується правило вільних списків. Воно дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатів, занесених до конкретного партійного списку. Для цього в бюлетені вони вказують, кого з кандидатів хотіли б бачити обраним у першу чергу, кого - у другу і т.д. В окремих країнах (Фінляндія, Швейцарія) свобода вибору під час голосування не обмежується кандидатами тільки одного партійного списку.

Значне менше використовується правило звязаних списків, за якими порядок розміщення кандидатів у списку визначає сама партія, а виборець голосує за список у цілому

278

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

(Албанія, Естонія, Ізраїль). У деяких країнах вибір голосую­чого обмежується одним кандидатом у відповідному списку (Бельгія, Данія, Нідерланди). Таке правило гарантує політич­ним партіям обрання будь-якого кандидата, чиє прізвище стоїть в основній частині списку у тому виборчому окрузі, де партії мають достатню і стабільну підтримку.

Якщо в країні діє запобіжний механізм у вигляді певного мінімуму голосів, який має набрати партія, то партія, за яку го­лосувало достатня для подолання бар'єру кількість виборців, одержує мандати пропорційно до набраних голосів.

А якщо ж голосів виявилося менше ніж встановлено бар'єром, то партія залишається без місць у парламенті.

Третє питання має бути присвячено характеристиці змішаної виборчої системи.

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням ма­жоритарної і пропорційної виборчих систем. У Європі змішана система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі систе­ми застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення ком­промісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішуван­ня: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. Прикладом є Німеччина, де нижня палата парламенту - Бундестаг - на 50 % обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а на 50%-за партійними списками. За таким же принципом обираються парламенти в Литві, Грузії, Словенії. Угорський парламент третину місць відводить депутатам, обраним за мажоритарною системою, решту місць - переможцям за партійними списками у межах єдиного загальнонаціонального округу. В Росії трети­на нижньої палати Російського парламенту - Державної думи - обирається за пропорційною виборчою системою, а дві тре­тини - за мажоритарною.

279

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішу­вання: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем використовуються в Австралії, Італії, Польщі.

У другій частині семінару (ЗО хв.) передбачається вико­нання практичних задач методом малих груп - "виборчих комісій", які мають підрахувати голоси по своєму "виборчому округу" з використанням різних методик при мажоритарній, пропорційній та змішаній виборчих системах. Навчально-ви­ховною метою цієї частини заняття є прищеплення практич­них навичок та вмінь обробки та аналізу відповідного ма­теріалу, а також виявлення можливостей колективної роботи студентів і курсантів , рівню їх самооцінки, оцінки своїх колег.

Оцінювання здійснюється наступним чином. Кожна "ви­борча комісія" отримує за кожну правильну розв'язану зада­чу від 2 до 5 балів (залежно від складності задачі). Сумарна кількість балів, а це залежить від того, скільки задач вирішить кожна група за ЗО хв., розподіляється між "членами виборчої комісії" з урахуванням внеску кожного у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який зано­сить їх до журналу.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконувати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.

Ш IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт.- М.: ИГЛ РАН, 1995.

2. Ламберт Дж.Д., Лейкман Э. Исследование мажоритар­ ной и пропорциональной систем.- М.:ИЛ,1958.

3. Левин И.Б. О реформе избирательной системы в Ита­ лии //Полис.-1993.-№ 3-4.

4. Реформы избирательной системы в Италии и России: Опыт и перспективы. - М.: ИГЛ РАН, 1995.

280