1. Загальні;

2. Основні, які входять до складу загальних;

20

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

3. Початкові, котрі, як правило, містять в собі кілька пра­вових норм. Наприклад: Загальний інститут - інститут організації і діяльності

державного механізму. Основні інститути:

• інститути кожного з вищих органів влади;

• інститути місцевого управління і самоврядування тощо. Загальний інститут - інститут територіальної організації

держави.

Основні інститути:

• політико-територіальний устрій;

• адміністративно-територіальний устрій;

• державна територія.

Загальний інститут - інститут конституційного статусу

особи.

Основні інститути:

• інститут громадянства;

• основних прав і свобод.

Державно (конституційно)-правові норми - загально­обов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання і охорони конституційно-пра­вових відносин.

Державне (конституційне) право містить велику кількість норм. їх можна класифікувати за наступними критеріями:

За функціональною спрямованістю:

• регулятивні;

• матеріальні.

Зовнішня форма більшості конституційно-правових норм виражається в статтях конституцій або ж в інших джерелах державного (конституційного) права.

Таке загальне уявлення про державне (конституційне) право як галузь права. Однак слід акцентувати увагу на те, що такої єдиної галузі права як "державне право зарубіжних країн" не існує, бо саме поняття "зарубіжні країни" є умовним.

21

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Воно може застосуватись тільки відносно науки і навчальної дисципліни, які представляють собою "результати" вивчення (дослідження) провідної галузі права зарубіжних країн.

§2.Державне (конституційне) право зарубіжних країн як наука

Конституційно-правова наука порівняно молода. Вона відокремилась від філософії, соціології та інших суспільних наук лише в першій половині XIX ст., тобто значно пізніше та­ких юридичних наук, як цивільне, кримінальне, процесуальне право. Державне (конституційне) право як цілісна наука оста­точно сформувалося у другій половині XIX ст.

Вважається, що сучасна наука конституційного (держав­ного) права єдина, а предмет її дослідження - двоєдиний.

По-перше, предметом дослідження даної науки виступає відповідна галузь національного права, наприклад, "Консти­туційне право України", "Держа'вне право Англії" тощо.

По-друге, предметом її дослідження виступають галузі державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Загалом твердження про двоєдиний характер науки кон­ституційного (державного) права є вірним, але з урахуванням тенденцій її розвитку останнім часом можна умовно говорити про наявність двох самостійних, але тісно пов'язаних між со­бою юридичних наук.

Якщо говорити про науку державного (конституційного) права в цілому, то вона вивчає :

• конкретний зміст галузі конституційного права, її ок­ ремих інститутів і норм, на основі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі;

• практику реалізації конституційно-правових норм з метою вироблення науково обґрунтованих рекомен­ дацій законодавчим суб'єктам і суб'єктам застосуван­ ня права з удосконалення відповідних правових поло­ жень, а окремим особам - з їх використання;

22

• теорії і погляди, що розробляються дослідниками дер­ жавного (конституційного) права, умови, які вплива­ ють на їх еволюцію.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн вивчає конституційно-правовий досвід різних країн з метою:

а) виявлення загальних тенденцій і закономірностей роз­ витку державного (конституційного) права в сучасному світі;

б) використання ефективних конституційно-правових

рішень;

в) уникнення помилок допущених у державно-правовому

розвитку.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншими науками:

• соціально-політичними (наприклад, з політологією, предметом дослідження якої є всі без виключення елементи політичної системи, в той час як у державному (консти­ туційному) праві лише одна держава);

• юридичними науками теоретико-історичного профілю (теорія держави і права, що формулює найбільш загальні по­ ложення, на яких засновуються конституційно-правові дослідження та історія держави і права, особливо зарубіжних країн, яка пропонує конкретно-історичну інформацію і уза­ гальнення в цій сфері).

• юридичними науками галузевого профілю (консти­ туційне право України; міжнародне публічне право та ін.).

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн, як і кожна юридична наука, має свої методи досліджен­ня, іншими словами свій методологічний інструментарій.

По-перше, в конституційному правознавстві, як і в інших юридичних науках застосовуються такі загальні методи як:

• історичний метод, що передбачає виявлення історич­ них обставин, які обумовили конституційно-правові явища, що вивчаються;

23

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

• системний метод, який допомагає визначити місце і роль кожного конституційно-правового інституту в системі права;

• структурно-функціональний метод, який допомагає визначити наскільки теорія тієї або іншої консти­ туційної системи відповідає практиці.

• метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну ефективність прийнятих конституційно-правових рішень;

• інші методи, наприклад, статистичного аналізу. По-друге, наука державного (конституційного) права за­ рубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

1. формально-догматичний, необхідний для з'ясування змісту нормативного матеріалу, що досліджується

2. порівняльно-правовий (компаративний), який за умв необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох країн набуває особливого значення. Використання даного ме­ тоду створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окре­ мих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму загалом.

Матеріал науки державного (конституційного) права за­рубіжних країн у концентрованому вигляді знаходить свій ви­раз в навчальній дисципліні із такою ж назвою.