- •Державне право зарубіжних
- •Передмова
- •Модуль і
- •Тема 1. Державне право як галузь права, наука та навчальна дисципліна
- •§1. Державне право як галузь права
- •1.1. Історичні засади конституційного права зарубіжних країн та основні етапи його розвитку
- •Загальні;
- •§2.Державне (конституційне) право зарубіжних країн як наука
- •§3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •3.1. Предмет державного права зарубіжних країн
- •3.2. Система навчальної дисципліни
- •0 II. Завдання для самостійної роботи
- •Тема 2. Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн
- •§1. Загальна характеристика джерел державного права зарубіжних країн
- •§2. Конституції- головні джерела державного права зарубіжних країн
- •2.1. Смислове значення терміну "конституція"
- •2.2. Історичні засади сучасних конституцій
- •2.3. Класифікація конституцій
- •0 II. Завдання для самостійної роботи
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття
- •§1. Поняття суспільного ладу
- •§2. Конституційна регламентація економічної організації суспільного життя
- •§3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-культурних засад суспільного життя
- •III. Додаткова література:
- •IV. Модульний контроль
- •? Контрольні питання ?
- •Модуль II.
- •Тема 4.1. Держава як конституційно-правовий інститут
- •§ 1. Конституційні характеристики держави
- •§2. Конституційно-правовий статус державних
- •Тема 4.2. Форми державного правління в зарубіжних країнах
- •§ 1. Поняття "форма державного правління"
- •§2. Типологія форм державного правління
- •§3. Монархія в зарубіжних країнах
- •3.2. Абсолютна монархія
- •3.3. Дуалістична монархія
- •§4. Поліархія в зарубіжних країнах
- •4.2. Парламентарна поліархія в зарубіжних
- •4.3. Президентська поліархія в зарубіжних країнах 4.3.1. Поняття президентської поліархії
- •4.33. Президентські поліархії з елементами "посиленого парламентаризму"
- •II. Завдання для самостійної роботи
- •Й ні. Семінарське заняття
- •IV. Додаткова література:
- •Тема 4.3. Форми політико-територіального устрою в зарубіжних країнах і. Тези лекций
- •§1. Поняття політико-територіального устрою держави і класифікація його форм
- •§2. Унітарна форма політико-територіального устрою
- •§3.Федеративна форма політико-теріторіального устрою
- •II. Завдання для самостійної роботи
- •Тема 4.4. Політичні та державні режими в зарубіжних країнах
- •§ 1. Політичні режими
- •§2. Особливості сучасної демократії
- •§3. Державний режим
- •0 II. Завдання для самостійної роботи
- •IV. Модульний контроль №2
- •? Контрольні питання ?
- •1. Визначте:
- •Тема 5.1. Вибори як засіб формування органів державної влади
- •§ 1 .Конституційні принципи виборчого права
- •§2. Загальна характеристика виборів у зарубіжних країнах
- •§3. Загальна характеристика виборчих систем
- •Тема 5.2. Органи законодавчої влади в зарубіжних країнах
- •§ 1. Поняття парламенту та парламентаризму
- •§2. Внутрішня структура парламентів
- •2.1. Парламентські фракції
- •2.2. Керівні органи парламентів (палат)
- •2.3. Парламентські комісії (комітети)
- •§3. Повноваження парламентів 3.1.Законодавчі повноваження парламентів
- •IV. Розгляд законопроектів у комісіях або комітетах
- •3.2. Контрольні та інші повноваження парламентів
- •II. Завдання для самостійної роботи
- •Заняття
- •IV. Додаткова література:
- •Тема 5.3. Органи виконавчої влади в зарубіжних країнах
- •§1. Конституційно-правовий статус глави-держави і порядок заміщення ним посади
- •§2. Місце уряду в системі влади зарубіжних
- •Заняття
- •Тема 5.4. Судові та правоохоронні органи в зарубіжних країнах
- •§1. Загальна характеристика судової влади, її" структура
- •§2. Статус суддів, прокурорів, слідчих
- •§3. Система судів загальної юрисдикції
- •§4. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем
- •II. Завдання для самостійної роботи
- •Заняття
- •Тема 6. Конституційно-правовий статус політичних партій у зарубіжних країнах
- •§ 1. Поняття, суть та класифікація політичних партій
- •§2. Партії і конституційний механізм державної влади
- •§3. Інституціоналізація політичних партій
- •0 II. Завдання для самостійної роботи
- •III. Додаткова література:
- •IV. Модульний контроль № 3
- •? Контрольні питання ?
- •Тема 7. Інститут громадянства в конституційному праві зарубіжних країн
- •§ 1. Поняття громадянства у конституційному праві зарубіжних країн
- •§2. Порядок набуття і припинення громадянства у зарубіжних країнах
- •§3. Інститути політичного притулку та
- •III. Додаткова література:
- •Тема 8. Права, свободи і обов'язки людиниі громадянина у зарубіжних
- •§ 1. Конституційний статус особи та його основні принципи в зарубіжних країнах
- •§2. Особливості конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах
- •IV. Додаткова література:
- •V. Модульний контроль №4
- •? Контрольні питання ?
- •Підсумковий контроль
- •Наступні питання курсу:
- •15 Лютого 1922 року
- •1994 Року)
- •Глава III. Супільствоі держава
- •Глава IV. Народне господарство та праця
- •Глава 2 Права та свободи людини і громадянина
- •Стаття III
- •Поправка II (1791)
- •Поправка VII (1791)
- •Поправка VIII (1791)
- •Поправках (1791)
- •Поправка XVI (1913)
- •Поправка XIX (1920)
- •Поправка XX (1933)
- •Поправка XXII (1951)
- •Поправка XXIII (1961)
- •Поправка XXIV (1964)
- •Поправка XXV (1967)
- •Глава II. Президент республіки
- •Глава VII. Уряд
- •Глава VIII Збройні сили і поліція
- •1. Сабор Республіки Хорватія
- •Глава II. Відмова від війни
- •Глава III. Права й обов 'язки народу
- •Глава IV. Парламент
- •Глава V. Кабінет
- •Глава VI. Судова влада
- •Глава VII. Фінанси
- •Глава VIII. Місцеве самоврядування
- •Глава IX. Поправки
4.3. Президентська поліархія в зарубіжних країнах 4.3.1. Поняття президентської поліархії
Створений 1787 р. конституційний прототип - "вашингтонська" модель президентської форми державного правління у подальшому була запозичена багатьма країнами, але жодна з них, незважаючи на тривалий час, що пройшов, не змогла кардинальним чином змінити американську конституційну модель. Він досі є тим джерелом, що дає уявлення про сучасне поняття президентської поліархії.
Президентський вид форми державного правління, як і парламентський, безумовно теж є поліархічним, оскільки насамперед базується на деконцентрованій системі влади, обумовленій відповідним типом "розподілу влади". На відміну від зарубіжних дослідників, де "цей поділ влади нелегко сформулювати"1, вітчизняні визначають його як "жорсткий"2. Побудова механізму здійснення державної влади саме на його засадах є однією з ключових ознак президентської форми державного
правління.
Зміст американського, жорсткого "розподілу влад" на відміну від "м'якого", британо-французького, полягає в максимальному відокремленні органів законодавчої і виконавчої влади в плані їх організації і діяльності.
Правовий статус законодавчої влади, яка в США представлена двопалатним Конгресом, закріплений в статті І Конституції 1787 р. Цей факт свідчив про значення, яке її творці приділяли цьому вищому державному органу і певної їх поступки представникам демократичної течії серед делегатів.
Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія—С. 82. 2 Див.: Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2.— С.56.
133
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Найважливішою прерогативою Конгресу було визначено законодавство. Ніяка інша влада, ніякий інший державний орган подібною владою не володіють, Це право носить у принципі універсальний характер, тобто закон може бути прийнятий з будь-якого питання. Але це має бути дійсно закон, а не просто акт, що підмінює управлінське рішення. Закон - це акт, який містить найбільш загальні правила (норми), які регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин. Якщо ж у формі закону намагаються вирішувати оперативні питання управління, підмінити видання загальної норми індивідуально визначеною, яка може бути застосована лише до даного конкретного випадку, то мова йде про вторгнення в сферу діяльності виконавчої влади. Зрозуміло, що в такому випадку має місце порушення принципу поділу влади, а значить і сам такого роду законодавчий акт набував антиконституційного, тобто протиправного характеру1.
На відміну від законодавчих органів парламентських країн, парламенти в президентських псліархіях самі пропонують і приймають закони. Мандат члена парламенту несумісний з посадою члена уряду. За логікою жорсткого "розподілу влад", покладеного в основу Конституції США, формально виключається наявність у президента та інших носіїв виконавчої влади права законодавчої ініціативи у парламенті. Такий підхід є протилежним прийнятому за умов парламентського правління, коли ініціювати законопроекти уповноважені депутати і уряд як вищий орган виконавчої влади, і саме за урядовою ініціативою приймають переважну більшість законів. Більш того, в конституційній практиці США визнано, що президент, члени кабінету та інші посадові особи в системі виконавчої влади не мають навіть права доступу в палати парламенту (крім випадку, коли президент виступає з посланнями на спільному засіданні палат). Представни-
ки виконавчої влади, як правило, можуть брати участь у роботі комітетів і комісій палат парламенту (але не в засіданні палат), вони готують найбільш важливі й суттєві законопроекти (володіючи для цього і необхідним апаратом, і інформаційною базою, і іншими можливостями), однак у класичному варіанті президентської поліархії виконавча влада юридично позбавлена права законодавчої ініціативи і має шукати різні шляхи для винесення законопроекту на розгляд палат. Урядовий законопроект може бути змінений і доповнений парламентаріями без згоди уряду.
В наступній, II статті, сильній законодавчій владі Конституція США (на вимогу делегатів федералістів. - С.Б.) "протиставила" сильну виконавчу владу. Структура останньої нагадувала структуру виконавчої влади часів "дуалістичної монархії" в Англії, коли глава держави (монарх) безпосередньо очолював відповідальний перед ним уряд і тому "вашингтонська" модель форми державного правління іноді і сьогодні спеціалістами визначається як "дуалістична республіка". Суттєва різниця полягала у тому, що замість монарха главою нової держави мав стати президент.
Крім того, саме в США президентство зародилося і набуло розвитку як інститут виконавчої влади, котрий на відміну від монархічних, спадкових інститутів того часу став формуватися виборчим шляхом. Відомо, що у подальшому обиратися стали деякі президенти - глави парламентських поліархій. Але якщо в останніх так чи інакше президентура формується з участю парламенту, у президентській поліархії - тільки позапарламентським шляхом, шляхом загальних виборів громадян. "Наявність прямих, або схожих на прямі, загальних виборів глави держави, - зазначає Дж. Сарторі, - є "першим визначальним критерієм для системи президентського правління..."1. У США з самого початку були запроваджені
С.26.
Див.: Энтин Л.М. Разделение властей опыт современных государств.—
Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія.—С.79.
134
135
С.К.Бостан, СМ.Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
"схожі на прямі", двоступеневі вибори президента, які передбачали його обрання не безпосередньо народом, а виборцями. Хоча в цьому плані американська виборча система дещо відрізняється від класичних прямих виборів, це не порушує саму основу цього критерію, оскільки джерелом формування інституту президентства залишається народ.
Ще однією ознакою, котра відрізняє президентську поліархію від парламентарної є закріплення за президентом прерогативи формування уряду: саме президент на власний розсуд призначає і звільняє членів кабінету міністрів. Зазначена ознака доповнюється тим, що сформований президентом уряд ним же і очолюється. Відсутність посади прем'єр-міністра є зовнішньо відмінною рисою президентської поліархії, де глава держави є одноособовим носієм виконавчої влади. Стаття 2 Конституції містить припис, згідно якого "виконавча влада належить президенту Сполучених Штатів". Колегіальний уряд, але є кабінет як дорадча структура при президентові.
Одна з найважливіших ознак президентської поліархії знаходить свій прояв в набагато ширших порівняно з главою парламентарної держави повноваженнях президента. В США наділення Президента широкими повноваженнями відповідало ідеї "батьків-засновників", особливо федералістів, про те, що централізацію створює тільки урядова влада.
Ще однією ключовою ознакою президентської поліархії є те, що в законодавчо-виконавчих зв'язках відсутні такі, що характерні для парламентських форм: 1) парламентської відповідальності уряду, тобто парламент (або нижня палата) не може висловити недовіру уряду і тим самим змусити його піти у відставку; 2) можливості виконавчої влади достроково розпускати парламент (нижню палату) і призначити позачергові парламентські вибори. Відсутність у президента повноваження розпускати парламент ще ідеологами Конституції США розглядалось як таке, що могло б деформувати побудовану ними
136
зрівноважену систему між органами законодавчої і виконавчої влади та зумовити визнання домінуючої ролі виконавчої влади (президента). Вони стверджували, що ненадання президенту права дострокового припинення повноважень парламенту компенсується" відсутністю в останнього повноважень щодо визначення кадрового складу виконавчої влади, зокрема прав контролювати діяльність урядовців, які призначаються президентом, і приймати рішення про звільнення їх з посад '.
Закладений в Конституції США "жорсткий" тип поділу влади, котрий передбачав самостійність та незалежність кожної з зазначених гілок влади, на практиці міг би привести до неузгодженості, конфронтації, паралічу або узурпації влади. Оскільки така можливість "генетично" закладена в зазначеному типі поділу влад, творці Конституції постаралися виробити взаємозв'язки, котрі попередили би не тільки узурпаторські тенденції кожної з трьох гілок влади, а й забезпечили б стабільність і безперервність функціонування самої державної влади. У цьому плані усі гілки влади організовувалися за власним порядком, тобто мали своє особливе джерело. Єдиним джерелом законодавчої і виконавчої влади було визнано народ.
Усі вони мали різні терміни повноважень. Кожна зберігала певне право впливати на іншу. З одного боку Конституція надала Президенту право вето на прийняті Конгресом законопроекти, а з іншого - право Конгресу перебороти вето, а також висунути проти Президента обвинувачення в порядку імпічменту. Таким чином, порівняно з парламентськими формами правління серед законодавчо-виконавчих зв'язків президентської поліархії, покликаних забезпечити рівновагу системи, є вето та імпічмент.
Право вето президента на прийняті парламентом законопроекти - це "двосічна зброя", надмірне використання якої може не тільки призвести до політичної кризи, а й порушити
1 Див.: Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2.— С.56-57.
137
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
існуючий у державному механізмі баланс між його найважливішими ланками. Тому вето намагаються насамперед розглядати як засіб компромісного узгодження позицій між цими ланками, не як інструмент тиску, а впливу з боку виконавчої влади на законодавчий процес.
Передбачений Конституцією США імпічмент проводиться за класичною для двопалатних парламентів процедурою. Нижня палата Конгресу США виступає в ролі слідчого та обвинувача. Для цього вона створює комітет з розслідування, і на основі його доповіді приймає рішення про обвинувачення. Порушену у такий спосіб справу на закритому засіданні розглядає верхня палата, рішення приймається 2/3 її складу. Наслідком може бути усунення з посади і позбавлення права займати "почесну, відповідальну або оплачувану посаду на службі Сполучених Штатів" будь-якої федеральної посадової особи1, якщо її, згідно ст.2 (розділ четвертий) Конституції, буде викрито у "зраді, хабарництві або інших тяжких злочинах і провинах"2. На цьому, однак, юридичні наслідки скоєного не закінчуються. В подальшому проводять розслідування загального характеру, справу передають до звичайного суду і винний несе покарання3. Порядок імпічменту, що використовується у США, в цілому характерний для більшості інших президентських поліархій.
Встановлені між цими органами взаємозв'язки, як у минулому, так і сьогодні, мають на меті запобігти посилення одного з них за рахунок іншого і перешкодити одній з частин системи діяти в протилежних напрямках. Подібна збалансованість державної системи ускладнює нововведення, але в той
1 Див.: Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.— С.201.
2 Див.: Конституція США від 17 вересня 1787 р.// Чудаков М.Ф.Консти- туционное (государственное право зарубежных стран.—Мн.: Харвест,1998.— С.606-697.
3 Див.: Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.—С.201. 138
же час перешкоджає можливості узурпації влади з боку будь якого з названих органів. У відомому рішенні United States v. Richard Nixon, винесеному в липні 1974 p., Верховний суд США пояснив: "Конституція не тільки роззосередила владу для кращого забезпечення свободи, але вона також припускає, щоб на практиці роззосереджена влада була об'єднана в ціле для ефективного управління. Конституція наказує, щоб гілки влади були водночас відділені одна від одної і взаємозалежні, були автономними і взаємодіючими одна з одною"1.
Узагальнюючи наведене, можна виділити ознаки цієї нової для держави епохи громадянського суспільства структур-но-інституціональної системи органів законодавчої і очолюваної президентом виконавчої влади, а саме:
1) система вищих органів законодавчої і виконавчої влади, які утворюють форму правління президентської держави, побудована на засадах притаманного їй "жорсткого" типу розподілу влад і системи стримувань та противаг, які йому відповідають. Це знаходить вираз у тому, що:
1.1.) система складається з двох організаційно відокремлених інститутів, котрі представляють виконавчу і законодавчу
влади:
а) виконавча влада, яка уособлюється главою держави та керованим ним урядом, не має права:
законодавчої ініціативи,
розпуску парламенту
сумісництва своєї посади з депутатським мандатом;
б) законодавча влада не бере участі у формуванні уряду;
в) відсутні інститути парламентської відповідальності уряду та контрасигнування актів глави держави.
1.2) стримування та противаги в законодавчо-виконавчих зв'язках забезпечуються:
а) правом президента накласти вето на прийняті парламентом закони;
1 Цит за: Конституция США (вступительная статья) // Конституции зарубежных государств.—М.:БЕК, 1996.—С.7-8.
139
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
б) правом парламенту притягти президента до відповідальності, використовуючи процедуру імпічменту.
2) провідну роль у здійсненні соціально-політичного керівництва державою відіграє урядова влада на чолі з прези дентом (виконавча влада), звідки і походить саме назва прези дентської. Це знаходить свій вираз у значному впливі прези дента на уряд:
а) президент формує склад уряду;
б) уряд несе політичну відповідальність виключно перед президентом, який може відправити у відставку весь уряд або його окремих членів.
3) Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - ха рактеризується як "сильний". Це забезпечується тим, що:
а) президентура утворюється позапарламентським шляхом і має таке ж джерело формування як і законодавчий орган. Пре зидент обирається шляхом загальних виборів громадянами.
б) президент поєднує повноваження глави держави і гла ви уряду. Як глава держави він має суттєві повноваження в сфері зовнішньої і внутрішньої політики, а як глава уряду - здійснює поточне управління країною у межах прийнятих парламентом законів.
Таким є "набір" ознак та "підознак", що характеризують президентську форму поліархічного правління. Синтезуючи їх, можна сформулювати дефініцію ще одного виду поліархич-ної форми державного правління - президентської поліархії, яка являє собою засновану на "жорсткому" типові розподілу влад дуалістичну систему вищих органів законодавчої і виконавчої влади, серед яких провідну роль у здійсненні правління в державі відіграє виконавча (урядово-президентська) влада, котру очолює обраний позапарламентським шляхом президент.
У сучасному світі президентська форма державного правління розповсюджена широко. Після США її сприйняли майже всі латиноамериканські держави. їй же пізніше віддали
140
перевагу більшість африканських держав. В Азії цей перелік менше, з держав, котрі останніми конституювали таку форму правління - Узбекистан та Туркменистан (за формальною нормою конституції і Казахстан). А в Європі - найменший: форму державного правління близьку до американської, конституювали лише Азербайджан, Кіпр та Грузія. У цілому перелік сьогоднішніх так званих "президентських республік" чималий (біля 65) і аналіз їх юридичних (конституційних) моделей дає нам уявлення про загальні, які співпадають з класичним "вашингтонським" прототипом, риси, а також про обумовлені різними чинниками певні відхилення від нього. На особливості конституційних моделей сучасних президентських поліархій і звернемо увагу нижче.
4.3.2. Особливості конституційних моделей президентських форм правління сучасних держав
Із держав з президентською формою правління до "вашингтонської" моделі найближчими є Болівія, Нігерія, Еквадор та деякі інші. Від останньої їх форми правління відрізняються перш за все терміном повноважень президентів (і віце-президентів) та можливістю (або неможливістю) їх переобрання. Найбільш тривалим є термін повноважень у Президента і Віце-президента Болівії - 5 років (без права переобрання) і 4 роки (як в США) Президента Еквадору (без права переобрання) та Президента й Віце-президента Нігерії (не більше двох термінів підряд). Крім цього, в Нігерії уряд (адміністрація президента) носить назву Виконавча рада.
Структурно-інституціональні системи верховної влади зазначених вище держав, знаходячись у межах, визначеної "вашингтонським" класичним прототипом форми правління, складають певний його "серединний" тип. Порівняно з ним форми правління інших президентських держав мають деякі "відхилення", що знаходять свій прояв у тих чи інших особливостях.
141
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Перш за все відзначимо особливості, обумовлені інсти-туціональною специфікою виконавчої влади. Положення про належність виконавчої влади президента або про її здійснення президентом у тій чи іншій редакції наявні в конституціях усіх президентських держав. Іноді президент узагальнено названий главою уряду (Аргентина, Колумбія, Нікарагуа). В Грузії', Таджикистані2, Туркменистані3 і Узбекистані4 він визначений як глава виконавчої влади, а в Таджикистані і Узбекистані -ще й як керівник (глава або голова) уряду. В ст.85 Конституції Болівії закріплено, що "виконавча влада здійснюється президентом спільно з державними міністрами". Подібні положення містять основні закони Бразилії, Венесуели, Коста-Ріки, Панами, Перу і Уругваю1.
За класичною президентською поліархією в структурі виконавчої влади уряду як відносно самостійного органу не існує. Міністри складають кабінет (адміністрацію) президента, маючи лише дорадчий голос, і якщо навіть вони усі висловляться проти пропозиції президента, прийняття остаточного рішення залишається за ним. Але кілька десятиліть тому у формі президентської республіки стали відбуватися певні зміни6, які і привели до формування однієї із зазначених
Тут і далі посилання даються на Конституцію Грузії від 24 серпня 1995 р.. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.1. —С.742-743.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Таджикистан від 6 листопада 1994 р. // Конституции государств-участников СНГ.— М.:НОРМА, 2001.-С.497-522.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Туркменистану від 18 травня 1992 р. з наступними змінами, Див.: Конституции государств-участников СНГ.-М, 2001.-С.551-578.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Узбекистан від 8 грудня 1991 р. з наступними змінами . Див.: Конституции государств-участников СНГ.-М., 2001.-С.594-626.
Див.: Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2.— С.57.
6 Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.-М: Зерцало, 1998.- С.273.
142
структурно-інституціональних особливостей. Суть її полягає у тому, що в структурі виконавчої влади поряд з президентурою стали утворюватися окремі державні органи, по суті, уряди, головним призначенням яких стало здійснення виконавчої влади на основі повноважень, встановлених конституцією або фактично делегованих президентом. їх назви відрізняються різноманітністю: "уряди" в Грузії та Таджикистані; "Кабінети міністрів" - в Аргентині, Домініканській республіці, Туркменистані, Узбекистані; "Ради міністрів" - в Алжирі, Венесуелі, Кіпрі', Уругваї, Перу, Сирії, Судані, Тунісі, "Рада кабінету -в Панамі, "Виконавча рада"— в Нігерії, "Виконавчий юань" -на Тайвані тощо.
З зазначених держав більш чіткими є юридичні конструкції виконавчих органів держав Середньої Азії, конституційні положення відносно яких формулювалися не без впливу "парламентарної " Європи. Стаття 73 глави 5 Конституції Таджикистану закріплює, що уряд, який "складається з Прем'єр-міністра, його першого заступника і заступників, міністрів, голів державних комітетів" забезпечує "керівництво ефективним функціонуванням економіки, соціальної і духовної сфери, виконання законів, рішень Маджлісі Олі (парламенту.—СБ.), указів, і розпоряджень Президента Таджикистану". Майже аналогічним є завдання, яке покладено Конституцією (глава XX, ст.98) на Кабінет Міністрів Узбекистану. Основний закон Туркменистану це питання регламентує більш детально, зокрема ст.78 глави 5 Конституції містить перелік восьми конкретних повноважень Кабінету Міністрів.
Ці урядові установи зазвичай очолюються самими президентами, але в деяких з зазначених президентських держав конституціями передбачені окремі керівні посади: в Аргентині - це глава кабінету, в Алжирі, Єгипті, на Тайвані, в Тунісі та
1 Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Кіпру від 16 серпня 1960 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.2. —С.233-235.
143
С.К.Бостан, С.М.Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Таджикистані - прем'єр-міністр, в Грузії - державний міністр, в Сирії - голова Ради міністрів. Але і в цих державах фактичним керівником над урядом і особливо над так званими "ключовими" міністрами є президент. Керівництво іншими міністрами з боку прем'єра теж має відносний характер, вони, як і сам прем'єр, підпорядковані президенту. Найважливіші рішення приймаються на засіданнях уряду тільки під головуванням президента і лише рішення оперативного характеру можуть прийматися урядом без його участі. Але і такі засідання прем'єр проводить, як правило, тільки за вказівкою президента. Виходячи з того, що такий глава уряду відіграє координуючу роль і виконує оперативні завдання, у спеціальній літературі він отримав назву "адміністративного прем'єра'". Наявність посади "адміністративного прем'єра" та уряду при усіх їх зовнішніх парламентських ознаках не порушують "логіку" системи президентської поліархії, оскільки і уряд, і його глава несуть відповідальність тільки перед президентом.
Ще одна структурно-інституціональна особливість пов'язана з наявністю або відсутністю в системі виконавчої влади посади віце-президента. Стосовно цього слід відзначити, що загальне для більшості латиноамериканських країн правило, коли поряд з президентом обирається та діє один віце-президент, тобто як у США. Але в деяких державах, наприклад, в Коста-Ріка та Панамі разом з президентами обираються два віце-президенти, а в Єгипті президент може призначати один, два або більше віце-президентів. Призначення віце-президента як заступника президента, покликано допомогти йому в поточному управлінні державою і, особливо, забезпечувати в непередбачених випадках наступність президентської влади. В той же час можна припустити, що віце-президент, перетягаючи на себе частину повноважень президента, "розпорошує" владу останнього. Тому серед президентських
Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.-М.: Зерцало, 1998.- С.273.
144
поліархій відсутність посади віце-президента є нерідким явищем. В Домініканській республіці, Перу, Чилі, Еквадорі, Алжирі, Грузії, Єгипті, Сирії, Сенегалі, Судані, Таджикистані, Тайвані, Тунісі, Туркменистані, Узбекистані, ці посади взагалі не передбачені конституційним законодавством.
Найсуттєвішими для держав, форми правління яких певним чином відрізняються від класичного прототипу, є особливості, пов'язані зі змістом повноважень, котрі надаються конституціями президентам. Аналіз цих повноважень та інших конституційних "важелів", які "підсилюють" або навпаки, "послаблюють" президентську владу, показує, що форми правління держав, котрі виходять за межі "серединного" типу (США, Болівія, Еквадор, Нігерія) характеризуються наявністю в їх системах елементів "посиленого прези-денціалізму" або ж "парламентаризму".