Після проведення практичного заняття Студенти повинні знати

- як знайти фактичну освітленість на робочому місці;

- в чому відмінність між природнім освітленням та штучним;

- які основні переваги комбінованого освітлення;

- якими нормативами характеризується штучна освітленість;

- які елементи приміщення впливають на освітленість приміщення і як;

- види джерел штучного освітлення, недоліки або переваги джерел світла;

- яким приладом вимірюється освітленість і який принцип його дії;

- основні причини недостатнього освітлення в лабораторіях;

- характеристику методів і приладів для визначення освітленості.

Студенти повинні вміти

- визначати коефіцієнт природної освітленості;

- визначати мінімальні величини КПО при різних видах освітлення;

- як знайти штучну розрахункову освітленість;

- як визначити необхідну потужність ламп у світильнику.

Практичне заняття

Тема: Вивчення будови, призначення, використання і обслуговування вогнегасників

Мета: ознайомитись з будовою, технічними характеристиками та правилами використання різних видів вогнегасників та нормами їх комплектування для НЗ, дослідити можливості використання протипожежної сигналізації.

Забезпечення заняття:

Роздатковий матеріал: методичні вказівки до виконання практичного заняття.

Хід роботи

1. Повторити навчальний матеріал, що стосується проблем пожежної безпеки, первинних засобів пожежегасіння, вогнегасників, вимог до вогнегасників, приведення в дію вогнегасників.

2. Вивчити основні типи вогнегасників.

3. Дослідити загальні правила експлуатації вогнегасників та правила безпеки при обслуговуванні вогнегасників.

4. Вивчити основні вимоги до вогнегасників.

5. Детально дослідити конструкцію і принцип дії запропонованого викладачем вогнегасника. За вказівкою викладача з імітувати приведення в дію одного з видів вогнегасника.

6. Для заданого викладачем об'єкту визначити необхідну кількість вогнегасників та заповнити таблицю.

7. Самостійно написати висновки до практичного заняття.

Методичні вказівки

Вуглекислотні вогнегасники. (Рис. 1.)

Рис 1. Вуглекислотний вогнегасник

1 - сифонна трубка; 2 - рукоятка; 3 - маховичок; 4 - латунний голковий вентиль; 5 - растровий снігоутворювач; 6 - сталевий суцільнотягнутий балон.

Вогнегасники такого типу (рис..1) наповнюються стиснутим вуглекислим газом до робочого тиску 60 кгс/см². При введенні 12-25% (за об'ємом) вуглекислого газу в приміщення, горіння припиняється. Характерною особливістю вуглекислоти є те, що при підвищенні тиску вона переходить з газоподібного стану в рідкий. При однаковій масі об'єм рідкої вуглекислоти при переході в газ збільшується в 400-500 разів, причому більша кількість тепла поглинається з навколишнього середовища, а при нестачі тепла газ переходить в снігоподібну масу, яка потім поступово випаровується. Недоліком вуглекислоти є те, що вона не має змочувальної здатності, в зв'язку з цим нею не можна гасити тліючі матеріали. За допомогою вуглекислотних вогнегасників можна гасити різні речовини, за винятком тих, що горять без доступу повітря. Ручні вогнегасники головним чином застосовуються на автотранспорті, в приміщеннях, де зберігаються цінні матеріали (картинні галереї, музеї, архіви, бібліотеки, приміщенням з комп'ютерною та відеотехнікою).

Вуглекислотні-брометилові вогнегасники (рис. 2.) ВВБ-ЗА і ВВБ-7А аналогічні за конструкцією і є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами. Ємність балонів ВУБ-ЗА — 3,2 л, ВУБ-7А — 7,4 л. Вогнегасники заряджають сполукою «4 НД», що складається 97 % брометилу і 3 % вуглекислого газу.

ВВБ-3:

• — корпус,

• — сифонна трубка.

• — клапан.

• — розпилювач,

• — пусковий важіль,

• — шток

Рис 2. Вуглекислотний-брометиловий вогнегасник

Вогнегасники можуть бути заряджені хладоном, замість бромистого етилу, або сумішшю бромистого етилу і хладону. Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 8,6 кгс/мм². Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м. Вони призначені для гасіння різних горючих речовин і тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), а також електроустановок під напругою не більше 1000 В.

Порошкові вогнегасники (рис.3).

1 - корпус; 2 - головка в зборі; 3 - поліетиленовий стакан; 4 - шток; 5-гумова пробка; 6 - рукоятка з ексцентриком; 7 - пружина; 8 - ручка.

Рис 3. Порошковий вогнегасник

Рис 4. Спосіб застосування порошкового вогнегасника

У світовій практиці гасіння пожеж порошкові суміші знаходять найширше розповсюдження. Причому існує тенденція до зростання гасіння порошками більш ніж будь-якими іншими вогнегасними речовинами, оскільки порошок порівняно дешевий, нетоксичний, не псує предметів, на які потрапляє. Використовують ручні порошкові вогнегасники (ВП-1 «Момент» ВП-2, ВП-10А), транспортні (ВП-100, ВП-250, СИ-120) і установки порошкового га­сіння. Вогнегасний ефект порошкового гасіння полягає в: інгібіруван- ні реакції окислення; створенні на поверхні речовини, яка горить, ізолюючої плівки; створенні хмари порошку з властивостями екрану; механічному забрудненні полум'я твердими частинками порошку; виведенні, виштовхуванні кисню із зони горіння. Порошок ПСБ є вогнегасною порошковою сполукою загального призначення. Призначений для гасіння займань газів, легкозаймистих і горючих рідин, нафтопродуктів, розчинників, пластмас та електроустановок, які перебувають під напругою до 380 В. Порошок ПСБ-1 непридатний для гасіння лужних матеріалів, а також тліючих матеріалів. В порошкових вогнегасниках порошок може вручну викидається на осередок пожежі або виштовхуватись стиснутим вуглекислим газом, який міститься в балончику для робочого газу всередині вогнегасника.

Серед сучасних вогнегасників зустрічаються вогнегасники, які називають водними (рис.5.).

Рис. 5. Водні вогнегасники

Будова та принцип дії яких схожий до звичних сифонів. Вони заповнені водою і стиснутим вуглекислим газом. Запускаються в дію такі вогнегасники стандартним способом за допомогою важелів.

Рис 6. Спосіб застосування водного вогнегасника

Вимоги до вогнегасників

1. Маркування на корпусі вогнегасників повинно бути виконане на стійкій основі.

2. Вогнегасники повинні розміщуватися у легкодоступних місцях, де виключене попадання на них прямих сонячних променів і безпосередня дія опалювальних та нагрівальних пристроїв.

Ручні вогнегасники повинні розміщуватися методами: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього краю вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх відкривання; встановлення в пожежній шафи разом з пожежними кранами, у спеціальні тумби або пожежні щити та стенди.

3. Навішування вогнегасників на кронштейни, встановлення їх у тумби або пожежні шафи повинні виконуватись так, щоб забезпечувалася можливість прочитання маркувальних написів на корпусі.

4. Вогнегасники, які розміщуються поза приміщенням або в неопалюваних для експлуатації при мінусових температурах приміщеннях, необхідно знімати на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах і стендах повинна міститись інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

5. Вогнегасники, призначенні для установки на транспортних Особах (автомобілях, всюдиходах, тракторах та ін.), повинні комплектуватись кронштейнами. Кронштейн має утримувати вогнегасник, не закриваючи своїми елементами інструктивні написи, бути безпечним у роботі і зручними для встановлення та оперативного виймання вогнегасника.

6. Кнопка пуску повинна чітко виділятися на фоні інших деталей вогнегасника.

7. Вогнегасники, призначені для доставки до місця займання вручну, повинні важити не більше 20 кг. Вогнегасники вагою більше 50 кг повинні бути обладнанні колесами. Величина тягового зусилля для переміщення таких вогнегасників вручну по рівній горизонтальній поверхні з бетонним або асфальтовим покриттям не повинна перевищувати 250 Н (25 кГс).

8. У вогнегасниках повинні бути передбачені запобіжні пристрої або інші засоби захисту у випадку перевищення тиску в корпусі.

9. Запобіжні пристрої вогнегасників усіх типів повинні мати надійну фіксацію для забезпечення від мимовільного спрацювання від вібрацій, струсів або випадкового натиску на елементи пуску.

10.Ручні порошкові вогнегасники місткістю 5 л і більше, а також ручні вогнегасники інших типів місткістю більше 5 л і пересувні вогнегасники повинні бути обладнані гнучким шлангом.

11.Всі вогнегасники принципово не повинні відрізнятись способом приведення їх в дію.

Пожежна сигналізація(рис. 7.).

Повідомлювач димовий

Сирена та світлова індикація

Автоматична пожежна сигналізація

Рис 7. Пожежна сигналізація

Для боротьби з пожежами застосовують сигналізації різноманітного принципу дії. Установки пожежної сигналізації є з автоматичним або ручним пуском в залежності від призначення, а також від особливостей оточуючого середовища. їх монтують на сховищах, базах і торгових підприємствах, в громадських будівлях, науково-дослідних закладах, музеях та інших пожежонебезпечних і особливо важливих об'єктах. В залежності від схеми ввімкнення повідомлювачів в провідну мережу установки поділяються на променеві і кільцеві. В залежності від факторів, що викликають спрацьовування повідомлювачів, їх поділяють на теплові (термоповідомлювачі), які реагують на підвищення температури оточуючого середовища; димові, що реагують на появу диму; світлові, що спрацьовують при появі відкритого полум'я; ультразвукові, які реагують на зміну частоти коливання; фотоелектричні, що спрацьовують при перетинанні інфрачервоних променів і комбіновані. За виконанням розрізняють повідомлювачі нормального виконання, вибухобезпечні, спалахобезпечні, герметичні.

Таблиця 1.