Тема 1. Вступ. Загальні питання охорони праці

Зміст

1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

2. Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці».

3. Суб’єкти та об’єкти охорони праці.

4. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

5. Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

Основні терміни та поняття

Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном; поняття охорони праці; мета курсу «Охорона праці»; соціальне, економічне значення науки «Охорона праці»; основні етапи розвитку «Охорони праці»; об’єкти досліджень охорони праці; основна термінологія в галузі охорони праці: класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників: за природою дії: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні; небезпечна зона, її види; небезпечна ситуація.

1.

Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними американських учених, виростити, навчити і підготувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але досить вагома: 56-200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктивного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не приносить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2005 p.p. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2005 р. кількість випадків смертельного травматизму, порівняно з 2004 p., збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи

За роки економічної кризи (1990-1999 p.p.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 p.p. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів - 37,5%), сільськогосподарського -16,5%).

Практично на цей період припадає найбільше скорочення випадків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні (1994-1999 p.p.) супроводжується прискоренням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2005 p.p. супроводжуються зростанням у 2005 році випадків смертельного травматизму.

Розподіл смертельних випадків за галузями виробництва показує, що найбільше їх зростання допущено в хімічній промисловості (+25), машинобудуванні (+9), будівництві (+12), агропромисловому комплексі (+8), транспорті (+19), невиробничій сфері (+31).

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається У вісьмох галузях економіки, на які припадає 86% всіх смертельних випадків на виробництвах України

Розподіл нещасних випадків загального і смертельного травматизму серед областей України наведено в таблиці 2 і 3. Зростання кількості травмованих у 2005 році, у порівнянні з 2000 роком, зареєстровано в АР Крим, Івано-Франківській, Київській та Рівненській областях (у кожному регіоні 10%).

Зростання випадків смертельного травматизму допущено в Черкаській - на 77%, Запорізькій - 72%, Миколаївській - 58%, Донецькій - 37%, Київській - 36%, Дніпропетровській -18%, Сумській - 11% областях та АР Крим - 15%.

Значна кількість працівників травмуються або гинуть у групових нещасних випадках, що виникають на виробництві України.

Тільки за 1995-2005 роки сталося 1586 групових нещасних випадків, в яких постраждало 4965 осіб, з них 1643 особи загинуло.

Порівняно з 2000 р. кількість групових нещасних випадків у 2005 р. збільшилась на 32%, кількість потерпілих і загиблих в цих випадках, відповідно, збільшилась на 205 та 28 осіб.

В Україні спостерігається високий рівень травматизму зі смертельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз оперативних даних про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб - це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні нешкідливі та важкі умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються. Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих.

В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці покладаються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не проводяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належному рівні). Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку, зокрема стільникового. Штатними працівниками таких установ і організацій є обслуговуючий персонал, робота якого пов'язана безпосередньо з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з питань охорони праці.

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

За даними Міжнародної асоціації «Пожежна безпека України» в Україні щорічно виникає близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500 осіб. Так, у 2002 р. в Україні внаслідок пожеж загинуло 3 616 осіб, у т. ч. 133 дитини. Порівняно з періодом середини 80-х p.p. річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища.

Щодня в Україні виникає близько 150 пожеж, в яких гине 7-10 осіб і 5-6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд. грн. на рік.

Найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (11%); пустощі дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%). Слід особливо підкреслити, що кількість пожеж, які виникають безпосередньо з вини людей внаслідок необережного поводження з вогнем, недотримання вимог пожежної безпеки при виконанні зварювальних робіт неухильно зростає з року в рік. Наведені дані свідчать, що стан і рівень пожежної безпеки в Україні значною мірою зумовлені складним соціально-економічним становищем держави, слабкою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, недостатньою участю в справі пожежної безпеки місцевих органів самоврядування та громадських об'єднань і потребують негайного та суттєвого покращення. Тому, поряд із збільшенням фінансування та підвищенням організаційного рівня пожежної безпеки, необхідний постійний пошук нових, ефективніших шляхів вирішення цієї проблеми.

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2005-2005 p.p., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2005 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2005 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці указом Президента України від 18 вересня 2002 року № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають.

Охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки ,якими б вагомими не були трудові здобутки ,вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя - те і інше дається лише один раз. Необхідно пам’ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а це перш за все люди - годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення - це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров’я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формування суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та не шкідливих умов та засобів праці. Адже саме за таких обставин людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, наук про людину.

Головними об’єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що більш економічно вигідно вкладати кошти охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Стан охорони праці в Україні не можна визнати задовільним. Про це свідчить високий рівень травматизму, особливо в таких галузях, як вугледобувна, агропромисловий комплекс, будівництво, транспорт. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні в 2,3 рази вищий від середнього для держав з розвинутою ринковою економікою і на 11 % вищий, ніж у Європі в цілому.

Серед основних причин незадовільного стану охорони праці можна виокремити такі:

— безвідповідальне ставлення деяких роботодавців, особливо керівників малих та середніх підприємств, до стану охорони праці, низький рівень трудової і технологічної дисципліни;

— незадовільний стан основних фондів (будівель, споруд, обладнання), які практично не відновлюються (так, у машинобудуванні близько 80% обладнання фізично зношено);

— невідповідність багатьох нормативно-правових актів вимогам часу, рівню технологічного прогресу, недостатня забезпеченість підприємств нормативно-правовими актами з охорони праці;

— недостатнє фінансування заходів охорони праці;

— організаційні фактори (особливо складною є ситуація з охороною праці на малих та середніх підприємствах, у багатьох з яких служби охорони праці взагалі відсутні);

— недоліки обліку стану охорони праці, серед яких має місце несвоєчасне й неповне подання даних про розслідування нещасних випадків, неякісне проведення розслідувань, приховування випадків травматизму тощо;

— недоліки наглядової діяльності. Складною і недосконалою є процедура накладання штрафних санкцій на посадових осіб;

— недостатнє забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту (більшість працівників трудяться без належних за умовами роботи засобів індивідуального захисту, спецодягу та спецвзуття);

— незабезпечення функціонування системи управління охороною праці на підприємствах, в організаціях, установах.

Усунення наведених недоліків і вдосконалення СУОП сприятиме поліпшенню стану охорони праці в Україні.

2.