Основні терміни та поняття

Звук; шум; класифікація шумів; вплив шуму на організм людини; методи нормування шумів; шумомір; методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму; ультразвук; вплив ультразвуку на організм людини; інфразвук; біологічна дія інфразвуку на людину; нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від ультразвуку та інфразвуку.

1.

Параметри звукового поля: звуковий тиск, інтенсивність, частота, коливальна швидкість Звукова потужність джерела звуку.

Людина завжди жила в оточенні звуків і шуму.

Звуком називаються такі механічні коливання зовнішнього середовища, які сприймаються слуховим аналізатором людини (від 16 до 20 000 Гц/с). Коливання більшої частоти називають ультразвуком, меншої – інфразвуком.

Шум – це набір звуків різної інтенсивності і частоти, що знаходяться в хаотичному,безладному поєднанні.

Швидкість поширення звукових хвиль при нормальному атмосферному тиску і температурі 200С складає: у повітрі – 344 м/с; у воді – 1500 м/с; в тканинах тіла людини – 1500-1600 м/с.

У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку в усіх напрямках з однаковою швидкістю, натомість у замкнутому просторі (приміщеннях) вони багаторазово відбиваються від огороджувальних поверхонь, якими є стіни, стеля, підлога, при цьому рівень звуку згідно з законами фізики може змінюватись.

Зростання рівнів виробничих шумів, котрі суттєво перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і стає фактором ризику і виробничого травматизму.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2).

Орган слуху людини здатен сприймати тиск, створюваний звуком, в широкому діапазоні частот – від порогу чутливості (Ро= 2∙10-5 Па) до порогу больових відчуттів (Рб = 2∙102 Па) при стандартній частоті 1000 Гц.

Пороговим значенням, виражених в Па, відповідають певні значення сили звуку (поріг чутливості Іо = 10-12 Вт/м2, поріг больового відчуття Іб = 102 Вт/м2).

На практиці для характеристики шуму прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск не в абсолютних фізичних величинах, а логарифмами відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц. Ці логарифми називають рівнями інтенсивності звукового тиску і виражають у белах (Б). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання зручнішою є одиниця в 10 разів менша – децибел (дБ).

Рівень інтенсивності різних звуків на віддалі 1 м становить у дБ: шепіт – 10-20; голосна мова – 60-70; шум на вулиці – 70-80; шум потягу – 110; шум реактивного двигуна – 130-140.

2.

Класифікація шумів

За походженням розрізняють такі види шуму:

- аеродинамічний, виникає при русі повітря, газів;

- механічний, виникає під час тертя, ударів, коливань окремих деталей, обладнання загалом;

- гідравлічний, виникає при русі води та інших рідин.

За часом дії шум може бути постійним і непостійним, а останній, у свою чергу, поділяється на коливний, переривчастий та імпульсивний. При постійному шумі рівень звуку змінюється за 8-годинний робочий день не більше ніж на 5 дБ. Для непостійного шуму характерна зміна рівня звуку протягом робочого дня: для мінливого (безперервно коливається у часі) – більш ніж 5дБ; переривчастого (змінюється ступінчасто з інтервалами 1 сек і більше) – 5 дБ і більше, імпульсного (один або кілька звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 сек.) – не менше 7 дБ.

Якщо максимум рівня звукового тиску спостерігається в інтервалі частот до 300 Гц, то такий шум називається низькочастотним, якщо в діапазоні 300-800 Гц – середньочастотним, а при частоті понад 800 Гц – високочастотним.