5. Висновки

1. Миргородський район розташований у лісостеповій зоні Полтавської області на території близько 1,53 тис. км², 81,4% якої займають с.-г. угіддя, а 11,6% - ліси та лісовкриті площі. Район, як і вся область, неблагополучний зі сказу.

2. Наприкінці 20 та початку 21 тисячоліття Полтавська область посідала перше місце за поширенням сказу на Україні. Рівень захворюваності сказом перевищував середній по країні у 3,7 разів. На відміну від інших областей, до епізоотій сказу в області причетні не лише дикі, а й домашні тварини.

3. Миргородський район у 2004-2008 рр. характеризувався значним рівнем поширення сказу. Щороку реєстрували приблизно 9 випадків сказу у районі, при середньому рівня для області – 4,8. За 5 останніх років у районі зафіксовано 46 випадків сказу як домашніх, диких, так і с.-г. видів тварин.

4. Коефіцієнт вогнищевості сказу у районі становив впродовж 5 років 1,5-1,13 од.; напруженість епізоотичної ситуації характеризувалася як надвисока та у 2006-2008 рр. становила 7,2-5,2 одиниці (неблагополучних зі сказу пунктів на кожну тис. км²). Індекс епізоотичності зі сказу становив 1,0. Найвищою інтенсивність епізоотії сказу впродовж останніх 5 років була у 2006 р.

5. У Миргородському районі сказ виявився полігостальною інфекцією. З найвищими показниками поширення та інтенсивності рабічна інфекція перебігала серед популяції кішок: 34,8% усіх випадків у структурі захворюваності, з індексом епізоотичності 1,0. На сказ дикої фауни, зокрема лисячий, у районі приходиться не більше 21,7%. Таким чином, у районі переважав сказ не природного, а урбанічного типу.

6. Щорічна сезонність сказу у Миргородському районі не співпадала у часі, що дає змогу охарактеризувати її лише як тенденцію. Найбільше випадків за 5 років зареєстровано в осінньо-зимовий період – 63% усіх інцидентів з жовтня по лютий.

7. Профілактика сказу у Миргородському районі направлена, у першу чергу, на контроль поширення сильватичних вогнищ. З 2004 р. у районі проводиться пероральна імунізація дикої фауни вакцинами «Рабівак-ХТТ»та «Броварабіс V-RG».

8. За 5 років здійснення кампанії з імунізації дикої фауни не вдалося добитися суттєвих зрушень. У травні 2009 р. при проведенні діагностичного відстрілу лисиць та єнотоподібних собак з’ясовано, що лише у 35% тварин є ознаки споживання вакцин.

9. Профілактична імунізація серед домашніх тварин, зокрема кішок, які у районі є головним поширювачем рабічної інфекції, не здійснюється у достатніх об’ємах, тож об’єми вимушених щеплень перевищують профілактичні у 2,7 рази. Для планової імунізації використовується переважно вірус-вакцина суха культуральна зі штаму «ТС-80».

6. Пропозиції

На підставі вищезазначеного пропонуємо:

1. Покращити організацію заходів з пероральної імунізації дикої фауни, а саме: збільшити об’єми контрольних відстрілів для моніторингових досліджень на напругу імунітету; привести у відповідність (0,5 голів на 1 тис. га мисливських угідь) щільність популяції диких хижаків в лісних угіддях; більш ретельно здійснювати розкладання принад з вакцинами у місцях реального поселення хижаків, розглянувши доцільність розкидання вакцини з гелікоптерів.

2. Поліпшити роботу з профілактики, у т. ч. і специфічної, сказу домашніх тварин, збільшивши об’єми превентивних щеплень до 17 тис. доз кішкам і собакам та замінити використовувану вірус-вакцину зі шт. ТС-80 на «Рабістар», інактивовану зі шт. G-52 Wistar, яка забезпечує захисний антирабічних титр на рівні 2-2,5 М.О.