2.5. Патологоанатомічні зміни при сказі

При розтині відзначають катаральне запалення слизових оболонок шлунку і тонкого відділу кишечника, окремі ділянки їх геморагічні й ерозовані. Шлунок порожній і містить неїстівні предмети. Головний мозок і його оболонки набряклі, місцями видно точкові крововиливи. При гістодослідженні головного мозку встановлюють дифузний негнійний енцефаліт. Найбільш характерним є виявлення у цитоплазмі нейронів специфічних тілець-включень Бабеша-Негрі. Розміри включень коливаються у межах від 0,5 до 30 мкм. Вони різноманітні за формою; зернистість, що з'являється після фарбування, дозволяє диференціювати їх від інших внутрішньоклітинних включень.

Тільця Бабеша-Негрі виявляють досить рідко, якщо тварина убита на самому початку хвороби, а також при сказі, поширюваному дикими м'ясоїдними.

Патологоанатомічні зміни при сказі тварин не патогномонічі. Однак у собак комплекс змін зазвичай доволі типовий та при наявності клініки може мати діагностичне значення.

При розтині трупів тварин з підозрою на сказ необхідно звертати увагу на виснаження та мокру від слини шерсть на шиї та голові [37]. На тілі зазвичай є сліди укусів та подряпин, волосся скуйовджене [26]. Слизові оболонки синюшні.

У внутрішніх органах відмічають ознаки застійної гіперемії. У шлунку знаходяться неїстівні предмети (каміння, палки, волосся, скло тощо) [3]. У диких м’ясоїдних вміст шлунку також досить характерний: замість кормових часток там листя, деревина, трава, хвоя, камінці.

Бувають ознаки катарального запалення слизової оболонки шлунку та тонких кишок, іноді крововиливи. Тканини органів характеризуються сухістю, що відповідає ексикозу. Крововиливи під епікардом, лімфатичні вузли збільшені [4]. Печінка та нирки повнокровні [37].

Головний мозок набряклий, з крововиливами, кровоносні судини ін’єктовані. У гістологічних зрізах з мозку реєструється лімфоцитарна інфільтрація, гангліозні клітини дистрофічно змінені; виявляється справжня нейронофагія, вузликові накопичення нейроглії (вузлики сказу). Типовими є наявність специфічних включень в цитоплазмі нейронів – тілець Бабеша-Негрі [16].

Інфікування тварин сказом супроводжується суттєвими змінами в органах імунної та інших систем [13].

2.6. Діагностика сказу

Попередній діагноз на сказ ставлять на підставі комплексу епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних, але він має бути уточнений в обов'язковому порядку лабораторними дослідженнями. Враховують анамнестичні дані, які підтверджують факт нападу підозрілої тварини, наявність укусів. Зважають на такі типові ознаки сказу, як збудженість, агресія, паралічі, слинотеча.

Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять першочергово. Про результати дослідження негайно повідомляють установу ветеринарної медицини або спеціаліста, який направив матеріал, а також головного лікаря ветеринарної медицини району (міста).

Лабораторна діагностика полягає у досліджені головного мозку тварин з метою виявлення вірусного антигену у РІФ, РДП, знаходженні тілець Бабеша-Негрі та підтвердженні вірулентності збудника у біопробі на білих мишах.

У загиблих тварин або загиблих людей досліджують мозок (кору великих півкуль, мозочок, довгастий мозок і аммонов ріг). Антиген вірусу сказу можна виявити за допомогою методу флуоресціюючих антитіл у препаратах-відбитках мозку і слинних залоз. Для виявлення специфічних антитіл застосовують реакції пасивної гемаглютинації, зв’язування комплементу та ін. [6, 30].

Для дослідження направляють у ветеринарну лабораторію з нарочним свіжі трупи дрібних тварин або голову – крупних, ретельно упаковані в целофановий мішок. Дозволяється консервування головного мозку в 50% розчині гліцерину на фізрозчині, якщо не будуть проводити серологічні дослідження; краще мозок консервувати заморожуванням. Аналіз матеріалу на сказ проводять поза чергою. У лабораторії відразу ж проводять мікроскопічні дослідження мозку для виявлення тілець Бабеша-Негрі [2].

Розтин трупу, виймання мозку та інші роботи з патологічним матеріалом проводять в стерильних умовах при суворому дотриманні таких заходів особистої профілактики: міцно фіксують голову тварини, руки захищають двома парами рукавичок - хірургічними і анатомічними, очі - окулярами, ніс і рот 6-ти шаровою марлевою пов'язкою.

При негативному результаті мікроскопії сказ не виключають і здійснюють подальші дослідження патологічного матеріалу на наявність рабічного антигену з використанням РДП, МФА. З метою виявлення вірусу у мозку ставлять біологічну пробу на білих мишенятах-сисунах або на кроликах. Ідентифікацію виділеного вірусу проводять на білих мишах з використанням реакції нейтралізації. При діагностиці сказу кішок необхідно диференціювати від хвороби Ауескі, хворобливих станів, що виникають за наявності у ротовій порожнині або глотці чужорідних тіл, а також інших незаразних хвороб, при яких виникають сильні болі і занепокоєння тварин [2].

Необхідно пам’ятати, що розтин трупів, вилучення мозку та інші роботи з патматеріалом необхідно проводити в умовах стерильного та суворого дотримання заходів особистої безпеки [26].

Для виділення вірусу застосовують культури клітин тестикулів та нирок свиней.

Для серологічних досліджень придатний лише не консервований мозок [26, 35, 37].

З кожного відділу головного мозку правого та лівого боку (амонові роги, кора півкуль, мозочок та продовгуватий мозок) готують по 4 препарати мазків-відбитків.

Вірусологічний метод (знаходження тілець Бабеша-Негрі) має діагностичну цінність лише у 65-85% випадків. Відсутність позитивного результату не виключає сказ, тому метод зараз майже не використовується в практичній ветеринарії.

Головний метод діагностики – РІФ.

Використовують методику прямої РІФ з застосуванням антирабічного флуоресціюючого гамаглобуліну. За контроль беруть мазки-відбитки головного мозку здорової білої миші. Враховують результати візуально за допомогою люмінесцентного мікроскопу, зважають на інтенсивність сяйва комплексу антиген-антитіло. Антиген рабдовірусу виявляють у вигляді яскравих жовто-зелених або зелених гранул різної форми та величини в клітинах або поза ними. Діагноз вважають доведеним, якщо в декількох полях зору знаходять достатню кількість (не менше 10) типових утворень, що сяють, або безліч дрібних крапок. В контролі подібного свічення бути не повинно.

РІФ дає можливість знайти вірус сказу і в іншому матеріалі (відбиток з роговиці ока, слинних залоз тощо), але результати не будуть мати діагностичного значення.

РДП застосовується для знаходження антигену вірусу в неконсервованому головному мозку тварин, яка загинула від вуличного сказу або мишенят, використаних у біопробі. Лише в цих випадках РДП має суттєве діагностичне значення.

Біопробу вважають ефективним методом, однак для лисиць найбільш чутливою є РІФ, так як в їх мозку і слинних залозах знайдено речовину, яка інгібує інфекційність вірусу, що не дозволяє проводити діагностику методом внутрішньомозкового зараження мишей [37].

Біопробу вважають позитивною, якщо в препаратах з мозку заражених мишенят знаходять тільця Бабеша-Негрі або виявляють антиген в РІФ чи РДП.

Для ранньої діагностики шляхом біопроби використовують не 6-10 мишей, а значно більше (18-20) та починаючи з 3-5 дня після зараження щоденно забивають 1-2 тварини та досліджують мозок в РІФ.

При постановці РЗК з мозкової тканини готують антиген: розтирають мозок у вероналовому буфері 1:10, через 1 год. суспензію інактивують при 56⁰С – 5 год. Після центрифугування (3,5 тис. об./хв.) з насадкової рідини готують розведення 1:2-1:64 та використовують для постановки РЗК [13].

Сказ – головний зооноз, для якого діагностичні методи стандартизовані ВООЗ [13, 14]. З регламентованих ВООЗ методів прямого знаходження антигену вірусу сказу використовують такі.

Гістологічне дослідження: знаходження в клітинах нервової системи цитоплазматичних тілець-включень Бабеша-Негрі; у зв’язку з тим, що тільця виявляються не у всіх інфікованих тварин має допоміжне значення. Реакція дифузної преципітації (РДП) також використовується як допоміжний тест у зв’язку з обмеженою чутливістю (65-70%). Метод флуоресціюючих антитіл (МФА, РІФ) – з усіх серологічних реакцій набув найбільшого поширення у зв’язку з високою чутливістю, специфічністю та швидкістю отримання кінцевого результату (декілька годин). Виконання МФА обов’язкове для підтвердження біопроби та гістологічного дослідження. Ефективність методу становить 98%. Гістохімічний варіант ТФ ІФА – як альтернатива ІФА в польових умовах дозволяє ідентифікувати специфічний антиген як в патматеріалі, що розкладається, так і в консервованому; для підрахунку результатів достатньо світлового мікроскопу. Твердофазний імуноферментний аналіз (ТФ ІФА) – чутливість та специфічність методу складає 99,75%, результати можуть бути оцінені в цифровому вираженні.

Для виділення вірусу сказу найчастіше використовують біопробу на мишах, краще новонароджених (2-3 доби). До недоліків методу слід зарахувати необхідність використовувати велику кількість тварин; досить значний термін отримання кінцевого результату, необхідність створення особливих умов для виконання біопроби, певні економічні витрати. До того ж необхідно досліджувати свіжий мозок, можливість інгібірування вірусу патматеріалом від лисиць; але все ж біопроба є найчутливішим тестом та обов’язковим методом дослідження патматеріалу.

Для знаходження вірусного геному все частіше використовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР). Одним з методів, що найбільш широко застосовуються для детекції РНК вірусу сказу є зворотньо-транкриптазна полімеразна ланцюгова реакція (ЗТ ПЛДР, “ОТ-ПЦР”) та новий варіант ПЛР (ЗТ ПЛР-ІФА) [13].

У ветеринарних лабораторіях різних європейських тварин з усього різноманіття тестів використовуються 2-3, направлених на виявлення антигену вірусу або його РНК.

Для знаходження вірусспецифічних антитіл, яке не має особливого значення для ретроспективної діагностики, але використовується для оцінки ефективності вакцинопрофілактики, найчастіше використовують: реакцію нейтралізації на мишах, імунофлюоресцентний метод – ELISA, непрямий ТФ ІФА, метод інгібування (прямий метод виявлення антитіл), ТФ ІФА з використанням моноклональних антитіл та ін.

У сільськогосподарських тварин виключають хворобу Ауєскі, енцефаліти, епілептичні напади, іншорідні тіла в ротовій порожнині, отруєння [36].

При встановленні діагнозу на сказ виключають захворювання з подібною клінікою: у собак – нервову форму чуми м’ясоїдних, хворобу Ауєскі, токсоплазмоз, епілепсію неінфекційної природи, ураження трійничного нерву, енцефаліти, потрапляння іншорідних тіл до ротової порожнини, отруєння з рясними витоками слини.

При гістологічних дослідженнях звертають увагу на можливість утворення внутрішньоклітинних включень при чумі, ядерних включень при інфекційному гепатиті собак та енцефаліті лисиць.