3.4. Епізоотологічні особливості сказу у Миргородському районі Полтавської області
Напружена епізоотична ситуація зі сказу на Україні зумовлена, перш за все, поширенням захворювання природного типу або «лисячого», глобальне вогнище якого ще наприкінці 60-х рр. сформувалося Азії, Європи та Північної Америки. У цей період і на території України розпочалася епізоотія «лисячого» сказу, яка стабільно продовжується і сьогодні, незважаючи на всі зусилля. До того ж в останнє десятиліття, на фоні поліпшення епізоотичної ситуації у Західній, Центральній Європі та країнах Балтії, спостерігається її погіршення в Україні. Аналіз показав, що кількість випадків збільшувалась з 351 у 1995 р. до 2920 у 2007 р. та відповідала рівню у повоєнні роки, ще до впровадження специфічної профілактики. Рівень захворювання на сказ в Україні у 2007 р. був найвищим за останні 55 років [10].
Полтавщина займає одне з провідних місць за поширенням сказу на території не лише лісостепової зони, а й України в цілому впродовж останніх 20-15 років. За даними Литвина В.П., Поліщука В.В. та їх співробітників [23, 24], за кількістю неблагополучних зі сказу пунктів та захворілих на сказ тварин у 1994-2001 рр. Полтавська область посідала І місце в Україні поступаючись за даним показником лише Луганщині. За 8 років по області налічувалося 997 хворих тварин у 709 неблагополучних пунктах, що перевищувало у 3,7 разів середній показник по країні. До того ж відмічалася тенденція до поступового зростання захворюваності з року в рік. Хоча найдраматичнішою ситуація, за даними вказаних дослідників, була у 1999 р. (306 хворих тварин у 206 неблагополучних пунктах), з початку 21 століття рівень захворюваності сказом в області залишався стабільно високим [24].
Вказана тенденція висвітлена також Ничиком С.А. [31], який, аналізуючи епізоотичну ситуацію зі сказу у Полтавській області за період з 1994 по 2004 рр., вважав рівень захворюваності сказом тут у 1999 р. найвищим серед інших областей України. Кількість захворілих сказом тварин у Полтавській області перевищувала середній показник по країні у 7,7 разів, а кількість неблагополучних пунктів була відповідно більшою у 6,4 рази. За даними автора [31], у 2000-2004 рр. хворих на сказ тварин на Полтавщині було від 188 (2000 р.) до 222 (2003 р.). Кількість же неблагополучних пунктів збільшилася за десятиліття у 6,8 разів та становила 1179 разом, де налічувалося 1557 хворих сказом тварин.
Необхідно відзначити, що на відміну від ряду європейських тварин в Україні в цілому, та у Полтавській області зокрема, до епізоотичного процесу й до цього часу причетні не лише дикі тварини, але й собаки і коти. Їх частка у загальній захворюваності на сказ впродовж десятиріччя [31] становила 35,9%, тоді як лисиць – 20,9%. Зазначимо, що в цілому по Україні дане співвідношення у 2007 р. було 40,3% проти 40,8%.
До того ж у Полтавській області у 1994-2004 рр. частка с.-г. тварин, зокрема ВРХ, у захворюваності сказом становила 37,8%. Тобто загальна кількість тварин с.-г. видів, що впродовж 10 років захворіли на сказ в області була у 1,7 разів більшою, ніж загальна кількість диких. Таким чином, це свідчить про наявність на території Полтавської області двох типів рабічної інфекції: природно вогнищевого та анропоургічного, з беззаперечним переважанням останнього.
Миргородський район Полтавської області характеризується відносно значним рівнем поширення рабічної інфекції. Так, у 2004 р. на кожний з 25 районів області приходилося у середньому по 4,76 випадків сказу. У Миргородському районі їх було 9. Дані про неблагополуччя зі сказу Миргородського району впродовж останніх 5 років наведено у таблиці 3.4.
Таблиця 3.4 – Динаміка неблагополуччя зі сказу Миргородського району
|
Роки спостережень |
Кількість випадків по видах тварин |
Разом за рік | ||||
|
ВРХ |
собака |
кішка |
лисиця |
куниця | ||
|
2004 |
3 |
3 |
1 |
1 |
1 |
9 |
|
2005 |
2 |
- |
2 |
2 |
- |
6 |
|
2006 |
2 |
2 |
5 |
4 |
- |
13 |
|
2007 |
1 |
4 |
4 |
- |
- |
9 |
|
2008 |
- |
2 |
4 |
3 |
- |
9 |
|
Разом за 5 років |
8 |
11 |
16 |
10 |
1 |
46 |
Проаналізувавши динаміку неблагополуччя району зі сказу у часі відмічали, що упродовж останніх років епізоотична ситуація суттєво не змінювалася. Традиційним для району є наявність 9 випадків сказу щороку. Лише у 2005 р. кількість реєстрацій зменшувалася до 6, але у наступному (2006 р.) – зростала до максимального рівня – 13 випадків на рік.
Коефіцієнт вогнищевості (показує скільки хворих тварин приходиться на 1 неблагополучний пункт) при сказі зазвичай становить 1,0. Тобто при захворюванні кожної тварини встановлюють неблагополуччя у населеному пункті чи господарстві. Так як даний показник не лише характеризує інтенсивність епізоотичного процесу в динаміці, якщо його розрахувати окремо за кожний рік, але й є критерієм оцінки ефективності застосованих антирабічних заходів, його розрахунок видався нам досить інформативним. Дані на рисунку 3.1.
Як видно за даними рис. 3.1, вогнищевість сказу у Миргородському районі дещо зменшувалася впродовж останніх 5 років. Так, якщо у 2004 р. кількість неблагополучних пунктів у районі була лише 6 (але інцидентів сказу – 9), коефіцієнт вогнищевості становив 1,5 одиниці, то у 2007-2008 рр. неблагополучних пунктів було вже 8 (інцидентів сказу теж по 9 за рік) та коефіцієнт вогнищевості становив 1,125 од. Тобто, кожний випадок сказу, який виникаючи зумовлював неблагополуччя пункту, у 2007-2008 рр. було ліквідовано досить ретельно та швидко, що майже не давало можливості рабічній інфекції поширитися. Тоді як у 2004 р. на кожен з 6 об’явлених неблагополучним пунктів прийшлося по 1,5 випадки.
Гришок Л.П. [12], вивчаючи епізоотичну ситуацію зі сказу на Україні, запропонував оцінювати її за кількістю неблагополучних пунктів на 1 тис. км2. За його спостереженнями показник коливається зазвичай у межах від 1,6 до 33,3, зокрема у лісостеповій зоні, до якої входить і Миргородський район Полтавської області, він дорівнює 1,4 одиниці.
У Миргородському районі напруженість епізоотичної ситуації, визначена за кількістю неблагополучних пунктів з урахуванням загальної території (1,54 тис. км2) коливалася у межах 3,27 (2005 р.) – 7,19 (2006 р.), тобто перевищувала середньостатистичний показник у 2,34-5,14 разів відповідно. Дані – на рис. 3.2.
Таким чином, якщо інтенсивність епізоотичного процесу зі сказу у Миргородському районі впродовж останніх 5 років дещо зменшилася (рис. 3.1), то напруженість лише стабілізувалася останні 2 роки, залишаючись досить високою (рис. 3.2).
Щоб підтвердити чи спростувати останній наш висновок, ми розрахували напруженість епізоотичної ситуації у районі класичним, добре відомим методом: напруженість епізоотичної ситуації = доля неблагополучних пунктів х індекс епізоотичності. Дані наведено у таблиці 3,5 та на рисунку 3.3.
Таблиця 3.5 – Напруженість епізоотичної ситуації у Миргородському районі
|
Рік |
Кількість неблагополучних пунктів |
Доля неблагополучних пунктів |
Час неблагополуччя, місяців |
Індекс епізоотичності |
Напруженість епіситуації, одиниць |
|
2004 2005 2006 2007 2008 |
6 5 11 8 8 |
0,059 0,050 0,109 0,079 0,079 |
8 4 8 6 6 |
0,67 0,33 0,67 0,5 0,5 |
0,0395 0,0165 0,073 0,0395 0,0395 |
Як видно за даними таблиці 3,5 та на рисунку 3.3, дійсно напруженість епізоотичної ситуації зі сказу у Миргородському районі Полтавської області за останні 5 років стабілізувалася (показник у 0,395 од. був характерним для району). Лише у 2006 р. ситуація у районі була надзвичайно напруженою (розраховано двома різними методами).
Індекс епізоотичності району зі сказу у цілому становив 1,0 од., тобто з 5 років спостереження не було жодного благополучного. Якщо розрахувати показник окремо за кодон й рік (кількість місяців року, коли реєстрували спалахи сказу до 12 місяців спостереження за рік), то у 2004 р. та 2006 р. він був однаково високий (0,67 од. або 8 неблагополучних місяців на рік) та найнижчим у 2005 р. (0,33 од. або 4 міс. на рік). Дані наведено у таблиці 3.5.
Для окремих видів тварин індекс епізоотичності також дещо змінювався. Як видно за даними таблиці 3,4, випадки сказу серед ВРХ у районі реєструвалися 4 роки поспіль, з 2004 р. до 2007 р., лише 2008 р. – вільний від рабічної інфекції с.-г. тварин. Тож індекс епізоотичності зі сказу для ВРХ становив 0,8 од. Таким же виявився показник для хижих тварин: собак та лисиць. Але серед котів сказ реєстрували у районі щорічно. Тож індекс епізоотичності сказу котів – 1,0.
Таким чином, сказ у районі можна вважати полігостальною інфекцією, бо циркуляція вірусу підтримувалася з року в рік не менше ніж 3 (2005, 2007, 2008 рр.) видами тварин, а в окремі роки – 4 або 5 видами (2006 та 2004 рр. відповідно).
Згідно історичних описів та статистичних даних, розвиток і поширення сказу серед тварин в Україні характеризувався 3 періодами [23]. У повоєнні роки (1946-1955) – період «домашнього» сказу. Вогнища носили антропоургічний характер. Провідна роль у їх формуванні належала вовкам та собакам. Зниження напруженості епізоотичної ситуації було досягнуто завдяки масовим відстрілам вовків, бродячих собак і запровадженню вакцинації домашніх тварин. У цей період реєстрували також різке збільшення захворюваності серед людей.
За даними К.А. Груздева та В.В. Недосєкова [13], при укусах скаженими вовками захворює близько 50% непривитих людей, а скаженими собаками – близько 30%. За 10 повоєнних років померло від сказу 267 чол.
У 1956-1964 рр. сказ собак майже не реєструвався, а серед диких тварин – лише спорадично. На зміну «домашньому» сказу почали формуватися локальні рабічні осередки сильватичного (лісового) типу. Від собак та вовків вірус перейшов до нової екологічної ніші – популяції лисиць.
Третій період визначають як початок поширення «лисячого» сказу (1964-1980 рр.). До 85,3% від загального числа захворілих сказом диких тварин припадало на лисиць.
Таким чином, впродовж останніх 40-30 рр. вогнища сказу на Україні відносять переважно до природного «лисячого», лісового або ж сильватичного типу. Звичайно ж і головні напрямки спрямування антирабічних заходів націлені на подолання саме таких осередків: відстріл і таксація дикої фауни, облік кількості обжитих нір, лабораторний моніторинг лисячого сказу і натомість оральна імунізація дикої фауни, кампанія з якої діє на Україні принаймні 3-5 років, а у деяких регіонах (Луганська, Полтавська, Сумська області) навіть довше. За таких обставин лисячий сказ повинен вже витіснятись іншими резервуарними видами. Так, наприклад В.П. Литвин та В.В. Поліщук [23] вважають реальною загрозою для України сказ серед мишоподібних гризунів. Інші автори [13] стверджують, що сказ гризунів – це є найнебезпечніший варіант розвитку подій, наслідки якого навіть важко передбачити.
Таким чином, визначення видової структури вогнищ сказу на конкретній території має не лише теоретичний інтерес, а й неабияку практичну значимість. Це дозволяє у першу чергу визначити головний стратегічний вектор спрямування антирабічних зусиль.
Найбільше залучених до епізоотії сказу видів тварин у районі реєстрували у 2004 р.: ВРХ, собаки, кішки, лисиці, куниці. У 2005-2008 рр. рабічні вогнища виникали серед 3 головних та традиційних господарів: собак, кішок та лисиць, а також серед рогатої худоби (2005-2007 рр.), яку ймовірно треба вважати не джерелом, а реципієнтом вірусу сказу.
Питома вага окремих видів у структурі захворюваності сказом у Миргородському районі різна. Вона відображена на рисунку 3.4.
Як видно за даними рис. 3.4, головним резервуарним видом рабічної інфекції у районі є кішка. Майже 35% усіх випадків сказу реєстрували саме серед тварин цього виду. Частка рабічних осередків, спричинених захворюваністю серед собак становила майже 24%. На долю лисиць припадало лише 21,7%. Велика рогата худоба хворіла на сказ також досить часто, що визначало внесок виду до видової структури захворюваності в межах 17,4%.1 випадок за 5 років захворювання на сказ куниці не впливав суттєво на видову структуру сказу.
Таким чином, аналізуючи гостальність рабічної інфекції у Миргородському районі ми відмічали такі її особливості. Головними господарями та резервуарними видами були собаки та кішки – 58,7% усіх випадків у районі за 5 років. До того ж котячий сказ переважав собачий у 1,5 рази. А за окремі роки його внесок у структуру захворюваності був у межах 44,4% (2007-2008 рр.) – 38,5% (2006 р.).
Сказ лисячий, або ж природного типу, який вважають традиційним у лісостеповій зоні України, у районі реєстрували не більше ніж у 21,7-23,9% (разом дикі тварини). До того ж в окремі роки (2007 р.) він не реєструвався жодного разу.
Якщо до антропургічних вогнищ сказу віднести ще й сказ с.-г. тварин (сказ ВРХ – 17,4% усіх випадків), то можна стверджувати, що антрооургічні вогнища за поширеністю без сумніву переважають над сильватичними у Миргородському районі. Частка їх становить відповідно 76,1% (35 випадків) проти 23,9% (11 випадків).
Цей факт, на нашу думку, свідчить про недостатню увагу до профілактики антропоургічного сказу, низький рівень імунізації собак та особливо кішок, зростання популяції бродячих тварин тощо.
Треба пам’ятати, що кішки, хворі на сказ, є більш небезпечним джерелом рабічної інфекції безпосередньо для людини, бо ж зазвичай ведуть себе досить агресивно, завдають подряпин чи покусів у ті місця, звідки збудник швидше поширюється до ЦНС (голова, лице, кисті рук). До того ж коти, у зв’язку зі своїми природними біологічними особливостями, схильністю до блукання мають більше шансів заразитися сказом. На околицях населених пунктів вони , полюючи на мишоподібних гризунів або відвідуючи місця звалищ, можуть контактувати з лисицями чи іншими дикими тваринами. Адже встановлено, що до 82% лисячих нір у лісостеповій зоні України розташовані у радіусі до 2 км від населених пунктів [23]. Нажаль, необхідно констатувати факт низької імунності по відношенню до вірусу сказу популяцій кішок з-за певних складнощів виконання серед них заходів специфічної профілактики.
Якщо сказ природного типу має досить сталі характеристики, такі як сезонність, періодичність тощо, що пов’язане здебільшого з біологічними особливостями видів, які виконують роль головного господаря рабічного вірусу в осередках, то за умов переважання на території антропоургічних вогнищ біологічний вплив на прояви епізоотій зазвичай мінімальний. Виявлення ж закономірностей та особливостей прояву епіпроцесу, визначення його тенденцій дозволяє за будь-яких обставин спрогнозувати можливі зміни епізоотичної ситуації та планувати оптимально ефективні профілактичні заходи [7]. Зокрема, виявлення сезонних піднесень епізоотій сказу, особливо антропургічного типу, що є особливо актуальним в межах району, дозволить, на нашу думку, скорегувати терміни проведення профілактичних заходів. Загальна сезонність сказу у районі та сезонність «котячого» сказу за останні 5 років відображена на рисунку 3.5.
Як видно за даними таблиці 3.6 та рисунку 3.5, сезонне піднесення епізоотій сказу у Миргородському районі з року в рік не співпадали, тож можна обговорювати лише тенденцію.
Так, найбільше випадків сказу у районі за 5 років було зареєстровано в осінньо-зимовий період. З жовтня по лютий кількість спалахів рабічної інфекції коливалася від 7 до 5 випадків щомісячно, що загалом становило більше 63% усіх випадків за 5 років. У весняно-літній період щомісячна кількість випадків коливалася в межах 2-3 або 4,3-6,5% відповідно.
Таблиця 3.6 – Сезонність сказу в умовах Миргородського району
|
Роки спостереження |
Місяць року | |||||||||||
|
I |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
X |
XI |
XII | |
|
2004 |
лис |
ВРХ, кіт |
|
|
ВРХ |
собака |
куниця |
|
|
собака |
ВРХ |
собака |
|
2005 |
|
|
|
|
|
|
|
|
ВРХ, кіт, лис |
лис |
ВРХ |
кіт |
|
2006 |
Кіт, лис |
|
кіт |
собака |
лис |
|
кіт |
|
|
2 лиси, ВРХ |
Кіт, собака |
2 коти, ВРХ |
|
2007 |
собака |
кіт |
|
|
собака |
|
|
ВРХ, собака |
|
2 коти |
собака |
|
|
2008 |
2 лиси |
Кіт, собака |
Собака, лис |
|
|
кіт |
кіт |
|
|
|
кіт |
|
|
Разом за 5 років, випадків / % |
6 |
5 |
3 |
1 |
3 |
2 |
3 |
2 |
3 |
7 |
6 |
5 |
|
13,0 |
10,9 |
6,5 |
2,2 |
6,5 |
4,3 |
6,5 |
4,3 |
6,5 |
15,2 |
13,0 |
10,9 | |
Аналізуючи сезонність сказу кішок, як головного джерела рабічної інфекції у районі, ми не встановили певної закономірності. Динаміка більше нагадувала випадковість. Майже щомісяця реєстрували від 1 до 3 випадків (окрім квітня-травня та серпня, коли випадків сказу кішок не відмічали). Подібна картина справджувалася і стосовно інших видів тварин. Випадків сказу серед ВРХ було більше в осінньо-зимовий період: 6 (з 8 усього) з вересня до лютого, що взагалі не співпадає із загальновідомим фактом про пасовищну сезонність сказу у жуйних. Найбільше випадків сказу лисиць зареєстровано у січні (4 випадки) та жовтні (3 випадки). Якщо жовтневе піднесення епізоотії лисячого сказу можна пояснити періодом осіннього розселення молодняку лисиць та пов’язані з цим конфлікти з ровесниками та дорослими самцями за зони годівлі, полювання та житла, то січневі – переважно з більшою контактністю хворих лисів з домашніми тваринами при пошуках їжі у несприятливих зимових обставинах.
Про сказ собак не можна стверджувати, щоб для нього була характерною сезонність, бо кожного місяця (окрім липня та вересня) реєстрували по 1 випадку. Лише у грудні – 2, але за різні роки (2006 р., 2007 р.).
Єдиний рік, для якого була притаманна абсолютна сезонність, це 2005 р. Адже усі 6 випадків сказу (2 – серед ВРХ, 2 – серед кішок та 2 – серед лисиць) відбулися наприкінці року з жовтня по січень.
Відомо, що у зоні лісостепу сезонні піднесення сказу приходяться на 2 періоди: лютий-квітень та жовтень-грудень [23]. Вважають, що 2-й період більш важливий, бо саме восени формуються ланцюги послідовних заражень сказу [13]. Зазначимо, що збільшення кількості осінніх реєстрацій сказу лисячого типу зазвичай пов’язане з діагностичним відстрілом. Але за аналізує мий період ми знайшли дані лише про 1 такий випадок, та й той у травні 2006 р. (мисливські угіддя с. Гаркушинці) (Додаток В.3). Та при проведенні пероральної вакцинації у 2009 р. офіційно відомо про здійснення діагностичного відстрілу та встановлення сказу дикої фауни, але теж у травні (Додаток Г).
Таким чином, сказу у Миргородському районі Полтавської області була притаманна осінньо-зимова сезонність з піковою у жовтні (7 випадків – 15,2% від загальної), але дані мають лише характер тенденції.
Суттєвого антропогенного впливу на показник (сезонний відстріл хижаків) ми не відмічали.
Зазначимо, що ураженість популяції лисиць та інших диких хижаків у межах району, яку нам вдалося оцінити за доступними офіційними даними (Додатки В.1-В.5), взагалі незначна. Дані наведено у таблиці 3.7.
Так, дослідивши впродовж 5 років 133 голови диких тварин на сказ, Полтавською ДОЛВМ було отримано лише 11 позитивних результатів (8,3%). Зокрема серед лисиць таких було 10 з 127, тобто 7,9%. Кількість негативних випадків серед інших представників дикої фауни виявилася 100% (за виключенням куниці).
Таблиця 3.7 – Динаміка кількості реєстрацій сказу тварин в умовах Миргородського району (за даними Полтавської ДОЛВМ)
|
Показники |
Роки спостережень |
Разом за 5 років | ||||
|
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 | ||
|
Кількість досліджень: |
|
|
|
|
|
|
|
- ВРХ |
5 |
4 |
3 |
1 |
- |
13 |
|
- коні |
1 |
- |
- |
1 |
- |
2 |
|
- ДРХ |
- |
1 |
- |
- |
- |
1 |
|
- собаки |
8 |
3 |
8 |
9 |
4 |
32 |
|
- кішки |
4 |
7 |
12 |
7 |
8 |
38 |
|
- лисиці |
24 |
26 |
21 |
38 |
18 |
127 |
|
- вовки |
- |
2 |
- |
- |
- |
2 |
|
- куниці |
1 |
- |
- |
- |
- |
1 |
|
- бобри |
- |
1 |
- |
- |
- |
1 |
|
- кабани |
1 |
- |
- |
- |
- |
1 |
|
- єнотовидні собаки |
- |
- |
- |
- |
1 |
1 |
|
Кількість позитивних результатів: |
|
|
|
|
|
|
|
- ВРХ |
3 |
2 |
2 |
1 |
- |
8 |
|
- собаки |
3 |
- |
2 |
4 |
2 |
11 |
|
- кішки |
1 |
2 |
5 |
4 |
4 |
16 |
|
- лисиці |
1 |
2 |
4 |
- |
3 |
10 |
|
- куниці |
1 |
- |
- |
- |
- |
1 |
Кількість же позитивних випадків сказу лисиць у районі від усього здійснених досліджень дещо збільшувалася з року в рік: у 2004 р. – 4,2%; у 2005 р. – 7,7%; у 2006 р. – 19,1% та у 2008 р. – 16,7%.
Зазначимо, що з січня 2004 р., як нам відомо з доступних джерел [31], у Полтавській області та зокрема у Миргородському районі проводили кампанію з пероральної імунізації дикої фауни. Тож подібна динаміка нас дещо насторожує. Однак, необхідно вказати, що позитивні випадки сказу лисиць не пов’язані з діагностичними відстрілами (про які даних, нажаль, ми не маємо), а лише з інцидентами сказу лисиць у населених пунктах району.