3.3. Охорона праці та довкілля

Охорона праці на підприємствах сільськогосподарського призначення відіграє суттєву роль у забезпеченні здоров’я людей, іноді їх життя. Основними напрямками у роботі по забезпеченню нешкідливих умов виробництва є: безпека при утриманні, догляді та годівлі тварин; їх переміщенні та проведенні з ними зоотехнічних і ветеринарних маніпуляцій як то: мічення, бонітування, штучне осіменіння, лікувальні обробки, діагностичні, профілактичні заходи.

Важливим елементом техніки безпеки є недопущення можливості зараження людей зооантропонозними захворюваннями як при обслуговуванні тварин, так і через продукцію тваринного походження.

Тож, власне задачею та головною метою заходів з техніки безпеки на сільськогосподарському виробництві є створення здорових та безпечних умов праці робітників, попередження нещасних випадків на виробництві, покращення санітарно-гігієнічного стану підприємства та загальної культури виробництва.

При встановленні діагнозу на інфекційне захворювання, тим паче таке небезпечне як сказ, у населеному пункті, господарстві або лісному урочищі вводять обмеження. До групи ризику потрапляють не лише обслуговуючий тварин персонал та ветеринарні працівники, але й робітники лабораторій, боєнь, власники тварин, мисливці, лісники. Пересічні мешканці, особливо діти, також можуть бути заражені сказом через домашніх та диких тварин. Останні можуть при сказі поводитися нетипово, втрачають захисні рефлекси, заходять до населених пунктів, підходять до людей та домашніх тварин, обслинюють їх шкіру або можуть зненацька нападати та кусати. Широка роз’яснювальна робота серед населення про небезпечність такого захворювання як сказ, можливість його поширення, працівниками органів охорони здоров’я та ветеринарної медицини є досить дієвим заходом [12].

Якщо сказ виник на сільськогосподарському підприємстві, до роботи по догляду за неблагополучним гуртом залучають окремий обслуговуючий персонал. Залучають лише осіб, які пройшли інструктаж про засоби особистої безпеки та правила поводження з зараженими об’єктом та хворими і підозрілими на сказ тваринами. За самим персонал здійснюється медичний нагляд. Персоналу видають спецодяг та спецвзуття, а крім того – ще й санітарну одежу. Все це не дозволяється виносити за межі приміщень та необхідно обов’язково регулярно дезинфікувати. Заборонено у межах карантинного приміщення та на неблагополучній фермі їсти, пити, палити.

При вході в кожне приміщення, де є заражені та підозрілі тварини, встановлюють невисокі ящики з опилками, заповнені дезрозчином. Такі ж дезбар’єри та дезкилимки встановлюють при вході до окремих секцій, боксів. Їх щоденно заправляють свіжим дезрозчином.

При загибелі чи забою тварини, підозрілої у захворюванні на сказ, необхідно труп дрібної або головний мозок крупної тварини доставити до лабораторії ветеринарної медицини для дослідження на сказ не допустивши при цьому можливого розсіювання збудника.

Розтин трупів, виймання мозку та інші маніпуляції з пат матеріалом необхідно проводити у стерильних умовах з суворим дотриманням заходів особистої безпеки: голову тримають міцно руками у 2 парах рукавичок (хірургічних та анатомічних), свої очі захищають окулярами, рот та ніс 6-шаровою марлевою пов’язкою [13].

Місця загибелі тварин та перебування хворих і підозрюваних у захворюванні на сказ, предмети догляду за ними, речі та одяг, забруднені їх слиною чи виділеннями, необхідно продезинфікувати згідно діючої інструкції про проведення дезинфекції в об’єктах тваринництва.

При виникненні підозри на зараження на сказ людини твариною, необхідно її негайно направити для надання антирабічної допомоги до медичного закладу. При наявності у людини рани, яка можливо була контамінована вірусом, її необхідно обробити: промити поверхню водою з милом або лужним розчином. Краї обробити 5% настоянкою йоду або спиртом. Шви краще не накладати. Після місцевої обробки рани негайно починати лікувально-профілактичну антирабічну імунізацію з використанням імуноглобуліну та вакцини.

Людей, професійно діяльність яких може бути пов’язана з ризиком зараження сказом, бажано також систематично прищеплювати.

Питання охорони довкілля від збудника сказу пов’язані перш за все з можливістю його зберігання в об’єктах зовнішнього середовища та, по-друге, можливістю накопичення і циркуляції серед резервуару (диких звірів та ін). Вірус може зберігатись у довкіллі у вільному вигляді обмежений термін. Сонячне проміння інактивує його за 40 год. та більше у залежності від зовнішньої температури. Близько доби вірус зберігається на обслинених предметах, на поверхні ґрунту – 2-3 міс. та до 5 тижнів – у мозку, що гниє. Трупи, що залишилися неприбраними, можуть становити загрозу зараження, особливо в холодному кліматі чи взимку – декілька місяців. Зазначимо, що збудник сказу один з найстійкіших до дії зовнішнього середовища вірусів, що є етіологічними факторами особливо небезпечних хвороб с.-г. тварин.