2. Огляд літератури

2.1. Визначення захворювання

Сказ – особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини [13]. Характеризується гострим перебігом, ураженням нервової системи і закінчується летально [5, 19].

Сказ широко поширений і зустрічається на всіх континентах світу. Щорік більше 55 000 чоловік вмирає від сказу. Більше 95% випадків смерті людей від сказу відбувається в Азії й Африці.

Більшість випадків смерті людей є результатом укусу інфікованим собакою. Від 30% до 60% жертв таких укусів є діти у віці до 15 років [3].

2.2. Збудник сказу

Збудник — вірус родини рабдовірусів. Високопатогенний для людини і теплокровних тварин всіх видів, а також птиць. Інактивується при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення і під дією дезинфікуючих препаратів (лізолу, карболової кислоти, хлораміну, сулеми) [6].

Сказ тварин відомий з прадавніх часів; про нього згадують Демокріт, Арістотель та ін. Л. Пастер своїми дослідженнями показав, що збудник сказу зосереджений у центральній нервовій системі. У 1887 румунський вчений В. Бабеш, а у 1903 р. італійський лікар А. Негрі виявили в мозку загиблих від сказу особливі включення розміром від 1 до 27 мкм. Природа цих включень - тілець Бабеша-Негрі, повністю не з'ясована, але виявлення їх має абсолютне діагностичне значення [2].

Збудник сказу – нейротропний, РНК-вміщуючий вірус, що відноситься до роду Lyssavirus, порядку Mononegavirus. Рід Lyssavirus (від грец. lyssa – сказ) вміщує 7 генотипів вірусу сказу (Rabies virus, Mokola virus, Logos bat virus, Duvenhage virus, European bat lissa virus 1, European bat lissa virus 2, Australian bat lissa virus), а також можливо вид Rochambeau virus; до того ж збудника геморагічної септицемії форелі, інфекційного некрозу кровотворної тканини лососевих та інші віруси, які виділено від хордових та безхордових тварин.

Віріони вірусу сказу мають кулеподібну форму. Їх довжина 100-430 нм, діаметр 45-100 нм. На зовнішній поверхні вірусної частки є виступи у вигляді шипів довжиною 10 нм, які прикріплені до двошарової ліпідної оболонки. Вірусний геном має вигляд несегментованої одноланцюгової негативно-спіральної РНК довжиною близько 12 т.п.о., що кодує 5 головних білків [7, 14, 37].

Зовнішня оболонка вірусу складається з чотирьох головних компонентів. Компонент з найбільшою молекулярною масою – глікопротеїд, що утворює вирости вірусної оболонки. Другий за молекулярною вагою – поліпептид, що відповідає протеїну вірусного нуклеокапсиду. Третій та четвертий протеїнові компоненти утворюють вірусну мембрану. Всі структурні білки віріону складаються з 1850 молекул. Вірусна частка містить 74% протеїну, 1% РНК, 22% ліпідів та 3% вуглеводів [37].

Оболонка вірусу складається з двох шарів: зовнішнього – рихлого та внутрішнього – щільного [22].

Віріон вірусу сказу містить два головних антигени, один з яких є глікопротеїном вірусної оболонки, другий – внутрішнім нуклеопротеїдом віріону.

Глікопротеїн індукує утворення віруснейтралізуючих антитіл та визначає розвиток імунітету у тварин [14]. Він також є мішенню для Т-хелперів та цитотоксичних Т-клітин в імунних реакціях разом з N- та М₁-білками [37].

У зв’язку з цим, віруснейтралізуючі антитіла, що спрямовані проти глікопротеїну (G-білка вірусу сказу), є важливими компонентом імунних реакцій при сказі.

У тварин, імунізованих проти сказу, виявляють віруснейтралізуючі, комплементзв’язуючі, преципітуючі, гемаглютинуючі та літичні антитіла, що в присутності комплементу лізують заражені культури клітин. Між їх титрами немає жодної кореляції [13].

Дослідженнями останніх двох десятиліть встановлено, що багато штамів вірусу сказу, які виділяли на різних компонентах, містять загальний нуклеопротеїновий антиген, який виявляється за допомогою МФА, РЗК, РДП [14, 26].

Нуклеопротеїн є групоспецифічним антигеном для усіх ліссавірусів та грає важливу роль у формуванні клітинного імунітету, а саме – взаємодіє з Т-хелперами [14].

Таким чином, з’ясовано, що не лише глікопротеїн, але й нуклеопротеїд вірусу сказу може забезпечувати формування протективної відповіді.

З початку 80-х років ХХ століття для характеристики штамів вірусів сказу та діагностики сказу у людей і тварин широко використовують МА. За результатами використання МА запропоновано таку класифікацію вірусу:

Серотип 1: містить усі фіксовані лабораторні штами вірусу сказу, прототипний штам CVS (Challenge Virus Standard) та більшість диких вірусів, що виділені від наземних ссавців, а також штами, виділені від комахоїдних кажанів у Північній Америці та кровосисних кажанів у Латинській Америці.

Серотип 2: прототипний штам Lagos Bat, який було спочатку виділено з мозкових тканин кажанів в Нігерії (Lagos Bat 1), потім від кажанів в Центральноафриканській Республіці (Lagos Bat 2), а також від кажанів в Гвінеї та від кішки в Зімбабве (Lagos Bat 3).

Серотип 3: прототипний штам Mokola, вперше виділений від землерийки в Нігерії та від людини (Mokola 1), потім від землерийок в Камеруні (Mokola 2) та в Центральноафриканській Республіці (Mokola 3) і від собак в Зімбабве (Mokola 5).

Серотип 4:прототипний штам Duvenhage, вперше виділений від людини в Північній Африці, потім від кажанів в Південній Африці та Зімбабве (Duvenhage 1, 2, 3).

Серотипи 5 та 6: нещодавно встановлені серотипи в Європі у кажанів, що означені як серотип 5 (1 – European Bat Lyssa Virus) та 6 (2- EBLV) групи сказу.

Крім того в Австралії від кажанів виділено вірус сказу, який, як припускають, може бути віднесений до серотипу 7. Патогенним для людини з представників цієї групи є віруси серотипів 1, 3-7.

ВООЗ рекомендує дотримуватися цієї класифікації при характеристиці групи вірусу сказу [14, 15].

За допомогою МА та ОТ-ПЛР з наступним рестрикаційним аналізом з’явилася можливість вивчати антигенну належність штамів вуличного вірусу сказу, диференціювати фіксовані та вуличні штами, характеризувати вогнища сказу в залежності від походження збудника.

Генетична гетерогенність, швидка еволюція та, як наслідок, антигенна розбіжність надають вірусу сказу чудову можливість зайняти нову екологічну нішу.

Аутолітичні процеси та гниття викликають загибель збудника в головному мозку трупів в залежності від температури через 5-90 днів [37].

В поверхневих шарах ґрунту вірус може зберігатися 2-3 міс. [20, 22].

Відомо, що визначальними факторами, які впливають на збереження мікробів, є температура та рН середовища. Вірус сказу менш стійкий до дії цих факторів у порівнянні зі збудниками інших особливо небезпечних хвороб тварин.

Низькі температури та гліцерин консервують вірус сказу. В замороженому стані вірус зберігається протягом багатьох років.

Вірус сказу чутливий до дії високих температур. При 70⁰С він інактивується миттєво, при 60⁰С – протягом 5-10 хв., при 50⁰С за 60 хв., при 35⁰С за 20-22 дні, при 23⁰С за 28-53 дні.

Ультрафіолетові промені руйнують вірус за 5-10 хв. Дезинфікуючі речовини (1-5% розчин формальдегіду, 3-5% розчин соляної кислоти, хлорне вапно, 5-7% розчин йоду, 45-70% етиловий спирт, 1% мильний розчин) інактивують вірус сказу протягом 5 хв. Сонячні промені при температурі 5-6⁰С знезаражують вірус через 5-7 днів, при 16-18⁰С – через 3-4 дні, при 37⁰С – через 40 год. Вірус стійкий при рН 5-10, добре зберігається в ліофілізованому стані [13, 26, 37].