Косик.Мікроек-ка (повна версія)

Рис. 1.1. Межа виробничих можливостей. Випадок декількох ресурсів

збитковою. Але в точці рівноваги фірма має можливість мінімізувати свої збитки, при відхиленні від неї ситуація буде гіршою.

За способами вираження розрізняють наступні види моделей: вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані.

Модель конструюється за певними правилами. Кожна модель повинна включати три елементи:

мету,

обмеження,

вибір рішення.

Економічне моделювання застосовується для різних рівнів аналізу, як у мікро - , так і у макроекономіці.

Для прикладу розглянемо модель виробничих можливостей за умови обмеженості ресурсів (рис. 1.1). Ця модель ілюструє практично всі поняття і припущення, охарактеризовані вище. Тут застосовується і граничний аналіз.

Припустимо, що фермер вирощує дві культури: пшеницю і картоплю. Його мета – знайти ефективну комбінацію обсягів виробництва обох культур. Кожна культура вимагає певних витрат ресурсів. Нехай фермер використовує три види ресурсів: землю, працю і капітал. Для спрощення припускаємо, що виробництво всіх культур має однакові витрати на додаткову одиницю

продукції (пропорційність витрат обсягові продукції). Згідно з цим припущенням виробничі можливості ресурсів відображають прямі, кожна з яких має свій нахил. Кожна лінія показує межу виробничих можливостей даного ресурсу. Всі точки, розташовані на лінії і під нею, показують, яку кількість обох продуктів можна виробити, застосовуючи даний ресурс. Сукупність комбінацій виробництва двох культур, доступних при використанні даного ресурсу, становить множину виробничих можливостей. Лінія трансформації виробничих можливостей – це границя, вище якої виробництво неможливе, будь-яка точка над лінією – поза межами можливого.

Оскільки виробництво вимагає сполучення всіх ресурсів, то множиною

виробничих можливостей обох культур буде спільна частина ділянок, розташованих під усіма ресурсними лініями. На рисунку вона розташована між осями координат та потовщеною ламаною лінією. Ця лінія є границею трансформації виробничих можливостей для фермера. Рис. 1.1. показує, що на кожній з трьох ділянок обмеженням для виробництва виступає тільки один ресурс: на І – капітал, на 2 – праця, на 3 – земля.

Крива трансформації виробничих можливостей є опуклою спадною функцією. Це означає, що для виробництва кожної додаткової одиниці однієї культури фермер повинен відмовитись від виробництва певної кількості іншої. Зростання абсолютної величини нахилу кривої виробничих можливостей показує, що для виробництва кожної додаткової одиниці картоплі треба відмовитись від все більшої кількості пшениці.

Технологічно ефективними будуть всі сполучення культур, які належать кривій трансформації виробничих можливостей. Тут ресурси будуть використовуватись з найбільшою віддачею. Проте зміна структури виробництва супроводжується зростанням величини альтернативної вартості.

Закон зростаючої альтернативної вартості діє внаслідок недосконалої взаємозамінності ресурсів, коли ресурси, придатні для виробництва одного блага, стають все менш придатними для виробництва іншого.

Альтернативну вартість блага показує кутовий коефіцієнт кривої виробничих можливостей ( П / К ). Щоб досягти економічної ефективності, треба знайти таку точку на кривій трансформації виробничих можливостей, де альтернативні витрати будуть рівні відносним цінам (

Рк / Рп ) двох культур.

Описані закономірності вибору структури виробництва в умовах обмеженості ресурсів справедливі не тільки для окремого суб’єкта господарювання, але й для всього суспільства, для економіки в цілому. Рис. 1.2 ілюструє межу виробничих можливостей в узагальненому вигляді. Точки

А, В, С і решта, розташованих на межі виробничих можливостей, є точками ефективного розподілу ресурсів.

Всі точки над нею (т. Н ) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під межею виробничих

можливостей (т. К ) відповідають неповному використанню ресурсів, є неефективними.

Подальше розширення виробництва можливе лише за рахунок науково-технічного прогресу або залучення додаткових ресурсів, знайдених у

Рис. 1.2. Межа виробничих можливостей

країні або за її межами. У таких випадках межа виробничих можливостей зміщується праворуч. Це означає, що відбувається економічне зростання.

Узагальнюючи розглянуті проблеми, можна відзначити, що мікроекономіка виконує загальнотеоретичну і практичну функції. Теоретичну (пізнавальну) функцію реалізує позитивний аналіз, який дає відповідь на запитання “що є”, тобто вивчає реальний стан речей в економіці, з’ясовує об’єктивні зв’язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Практичну функцію виконує нормативний аналіз. Він відповідає на запитання “що повинно бути”, тобто представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта згідно з певними економічними критеріями. Він включає рекомендації для менеджерів відносно прогнозування результатів економічної діяльності фірм, стану ринків ресурсів, наслідків втручання уряду в ринкові процеси, довгострокової перспективи одержання прибутку при виборі того чи іншого рішення. Оцінкові судження і рекомендації залежать від позиції вченого, його поглядів, прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

ВИСНОВКИ

Мікроекономіка є однією зі складових частин сучасної економічної теорії – фундаментальної суспільної науки про вибір раціональних способів використання обмежених ресурсів для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства в цілому.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень від- носно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні блага, ефективність, альтернативна вартість, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є принцип рідкісності або обмеженості ресурсів, закон спадної віддачі та принцип раціональності поведінки суб’єктів.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Розрізняють кілька основних ринкових структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, жоден з яких не здатний впливати на ринкову кон’юнктуру, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами. Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання найбільш поширеними є моделі олігополії та монополістичної конкуренції, які відносять до реальних ринкових структур. Дослідження цих ринків ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

Мікроекономіка має свій метод пізнання, зумовлений специфікою предмету дослідження, для якого є характерним поєднання емпіричних досліджень з моделюванням. Вченими розвинуті наукові

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1.Дайте характеристику предмету, суб’єктів і об’єкту мікроекономіки.

2.Які фундаментальні припущення є вихідними у мікроекономічних дослідженнях?

3.На основі власного досвіду придумайте приклади, які б підтверджували існування проблеми обмеженості ресурсів для індивіда та суспільства.

4.Визначте альтернативну вартість вашого навчання в університеті, літнього відпочинку на березі Чорного моря, покупки підручника з мікроекономіки.

5.Які ринкові структури відносяться до ідеальних, а які - до реальних? Охарактеризуйте основні ринкові структури за наступними критеріями: число продавців і покупців, вид продукту, характер конкуренції, контроль над цінами, умови вступу на ринок і подайте цю інформацію у вигляді таблиці.

6.Які специфічні методи аналізу мікроекономічних процесів ви знаєте?

Задача 1.

У галузі виробляються комп’ютери та принтери. У таблиці наведено ефективні варіанти зміни структури виробництва:

Варіанти	A	B	C	D	E	F	G
Принтери, шт.	6	5	4	3	2	1	0
Комп’ютери, шт.	0	8	15	21	26	30	33

1.Зобразіть графічно криву трансформації виробничих можливостей галузі.

2.Обчисліть альтернативні витрати виробництва одного додаткового комп’ютера в різних варіантах зміни структури виробництва.

3.Поясніть, як змінюються альтернативні витрати в міру розширення виробництва принтерів.

Задача 2.

У деякій країні за умови цілковитого використання всіх ресурсів виробляються тільки два товари – велосипеди і пральні машини. Якщо всі ресурси будуть задіяні у виробництві велосипедів, то можуть бути вироблені 100 велосипедів; якщо всі ресурси будуть задіяні у виробництві пральних машин, то можуть бути вироблені

40пральних машин.

1.Побудуйте криву виробничих можливостей.

2.Визначте альтернативні витрати виробництва обох видів товарів.

3.Покажіть, які зміни відбудуться на графіку, якщо у виробництві велосипедів буде застосована нова, більш продуктивна технологія.

4.Чи зміниться у цьому випадку альтернативна вартість виробництва?

5.Позначте на графіку точки, які відповідали б ефективним і неефективним способам використання обмежених ресурсів.

ЧАСТИНА І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ

ТЕОРІЇ КОНКУРЕНТНОГО РИНКУ

ПОПИТ, РОЗДІЛ 2 ПРОПОНУВАННЯ,

ЦІНА ТА РИНКОВА РІВНОВАГА

Аналіз попиту і пропонування є фундаментальною проблемою ринкової економіки, яка дає ключ до розуміння багатьох процесів, таких, наприклад, як коливання рівнів цін, виробництва, заробітної плати, виникнення дефіцитів і надлишків товарів, наслідки урядового втручання в економіку. Всі мікроекономічні суб’єкти взаємодіють через ринок, а попит і пропонування є його рушійними силами.

Чимало видатних економістів різних часів і народів створили оригінальні концепції ринку. А. Сміт порівнював ринковий механізм з “невидимою рукою”, яка керує кожною особою в її егоїстичному переслідуванні власної вигоди і, зрештою, спрямовує діяльність індивіда до досягнення найбільшої вигоди для всього суспільства. А. Маршалл застосував до характеристики ринку відому алегорію “лез ножиць”. Він вперше ґрунтовно проаналізував закономірності ціноутворення, сформулював закони попиту і пропонування, створив теорію рівноважної ціни. Лауреат Нобелівської премії з економіки Ф.Хайєк визначає ринок як складний передавальний механізм, що дозволяє якомога повніше і ефективніше використовувати інформацію, розпорошену серед численних індивідуальних суб’єктів. Координацію інформації і встановлення “спонтанного порядку” забезпечує конкуренція як “процедура відкриття” нових знань, індивідуальної ініціативи. Результатом ефективної координації інформації є оптимальний розподіл ресурсів економіки.

Відмінності підходів різних вчених не заперечують спільного вихідного пункту будь-яких концепцій ринку: ринок – це взаємодія продавців і покупців. Ринок характеризують такі основні змінні: попит, пропонування, ціна. Тому ми починаємо

вивчення мікроекономіки з аналізу основних ринкових змінних, який здійснюється для досконало конкурентного ринку, оскільки лише тут закономірності функціонування ринкової системи проявляються в чистому вигляді.

2.1. Загальна характеристика ринкових змінних

Зточки зору класичної політичної економії ринок – це відносини обміну між виробниками та споживачами, в результаті яких вироблені товари змінюють свого власника і переходять у сферу споживання, а ринкова ціна – це грошова форма мінової вартості товару, зовнішній, поверхневий прояв вартості, тобто суспільно-необхідних затрат праці на виробництво товару.

Зточки зору мікроекономіки ринок – це механізм взаємодії основних мікроекономічних суб’єктів – споживачів і фірм, завдяки якому відбувається реалізація господарських рішень та їх оптимізація.

Споживачі на ринку виступають як покупці, а фірми – як продавці товарів і послуг. Поведінку покупця описує категорія “попит”, поведінку продавця – категорія

“пропонування”. Ринкова ціна визначається як

результат складної взаємодії продавців і покупців.

Рівень ринкової ціни відображає не тільки витрати виробництва, котрі виступають визначальним фактором пропонування, але й вплив багатьох факторів, які формуються на боці попиту. Найважливішу роль для попиту відіграє суб’єктивно-психологічна оцінка споживачем корисності блага, яка на ринку проявляється як цінність товару. Саме до характеристики спільного впливу чинників попиту та пропонування на утворення ринкової ціни А. Маршалл застосував образну характеристику “лез ножиць”, зазначивши, що можна на однакових підставах сперечатися про те, чим регулюється ринкова ціна – корисністю чи витратами виробництва, як і про

те, яке лезо ножиць розрізає аркуш паперу – верхнє чи нижнє.

Таким чином, ціна виступає як складна функція попиту і

пропонування.

Але з іншого боку, ціна сама впливає на величину попиту і пропонування, її рух змінює як обсяги попиту, так і обсяги пропонування. Тобто попит і пропонування виступають як функції ціни.

Отже, три складові ринку – попит, пропонування, ціна – тісно пов’язані між собою і взаємно впливають одна на одну,

формуючи ринковий механізм саморегулювання.

Проаналізуємо окремо кожну змінну.

2.2. Аналіз попиту

Покупці, які мають потребу у певних товарах, виходять на ринок і пред’являють попит. При цьому попит завжди розглядається як платоспроможний. Людина, яка не має грошей, не може купувати товари, якою б нагальною не була її потреба у них, отже, не може розглядатися як пред’явник попиту.

Попит є формою вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами. Розрізняють індивідуальний попит – попит окремого споживача та ринковий попит, який складається з суми індивідуальних попитів. У будь-якому випадку попит формується двома складовими: ціною та кількістю товару чи послуги, яку бажають придбати покупці.

Попит – це множина співвідношень цін і відповідних

кількостей товару.

Наприклад, щоденний попит на яблука може відобразити така множина співвідношень цін і кількостей:

	А	Б	В	Г	Д	Е
Ціна (Р), грн. за кілограм	10	8	6	4	2	1
Кількість (Q), кг за день	0	5	10	20	35	45

Рис. 2.1. Попит на яблука за день

Попит, як взаємозв’язок ціни і кількості, можна зобразити графічно у вигляді кривої. Наведені співвідношення ілюструє крива попиту на рис.2.1. Кожен товар має свою множину співвідношень рівня ціни і кількості, яка визначає форму та положення кривої попиту на площині в системі координат PQ . Під впливом

багатьох причин залежність між різними рівнями цін і кількостями блага, які споживачі мають намір купити, може змінюватись, що веде до зміни положення кривої попиту на площині.

Конкретну кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни, називають обсягом попиту. Його можна визначити за таблицею або за графіком (як параметр точки на кривій попиту). Наприклад, обсяг попиту на яблука за ціною 4 гривні за кг становить 20 кг на день (точка Г на кривій попиту).

Таким чином, попит і обсяг попиту – це різні поняття. Обсяг попиту є складовою частиною попиту, його основною характеристикою. Він визначається як потокова величина. Категорія “потік” характеризує безперервний економічний процес і вимірюється в певних одиницях за деякий період часу.

Досвід показує, що чим вищою є ціна, тим меншу кількість товарів будуть купувати покупці за інших рівних умов; коли ж ціна знижується, кількість покупок зростає. Економісти вважають цю залежність фундаментальною, вона становить суть закону попиту.

Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту, яка в загальному випадку має вигляд:

QD = f (P) ,

(2.1)

де QD – обсяг попиту на товар,

D – попит,

P – ціна товару.

Іноді для аналізу використовується інша функція – функція ціни попиту, яка встановлює залежність ціни товару від обсягу попиту на нього:

P = f (QD ) .

Графічним

відображенням Рис 2.2. Криві попиту функції попиту є крива попиту (рис.2.2) Зауважте, що в економічній теорії

прийнято відкладати ціну, яку ми в даному випадку розглядаємо як незалежну змінну, на вертикальній осі координат, а обсяг попиту та інші параметри, залежні від ціни, – на горизонтальній. У математиці, навпаки, незалежну змінну відкладають по горизонталі, а залежну – по вертикалі.

Крива попиту звичайно є спадною і у більшості випадків – нелінійною (рис. 2.2 а). Для аналітичних цілей, як правило, використовують лінійну функцію попиту (рис. 2.2 б).

Лінійна функція попиту описується рівнянням:

QD = a −b P ,

(2.2)

де a і b – константи.

Існування описаної залежності між ціною і обсягом попиту економісти пояснюють різними причинами і сукупним впливом цих причин. Докладно вони розглядатимуться у наступних розділах. У даному контексті ми дамо лише загальний їх опис.

По-перше, економісти вважають, що кожна наступна одиниця товару приносить споживачу все менше задоволення, оскільки в міру збільшення споживання його потреба насичується. Тому додаткові одиниці товару мають для