Косик.Мікроек-ка (повна версія)
.pdfучасників цих процесів. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англійцем Вільямом Петті. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, в сучасній термінології – на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відображають взаємозв’язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вченим Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) – перша геніальна спроба з’ясувати умови макроекономічної рівноваги. К.Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворення суспільного капіталу. Отже, класики мали уяву і про макроекономічні процеси.
Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб’єктивнопсихологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.Візером у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Відокремлення економікс від традиційної політичної економії було своєрідною реакцією на марксизм, який з класових позицій розкрив економічні корені соціальних суперечностей у суспільстві і, розглядаючи розвиток людського суспільства як природно-історичний процес, обґрунтував закони зародження, розквіту і загибелі кожної формації, в якій існують антагоністичні класи. Економікс намагалась відійти у сферу “чистої науки”, підкресливши свій нейтральний характер відмовою від назви “політична економія”. Вона ставила за мету обґрунтувати виключно економічну мотивацію господарської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого є приватна власність, намагаючись не помічати тих величезних соціальних конфліктів, які час від часу виливались у бурхливі революції. Представники економікс досліджували закономірності функціонування фірм, галузей, ринків з тим, щоб надати рекомендації щодо оптимізації господарських рішень.
Однак небувала криза 1929 р. і затяжна Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження видатного англійського вченого
узагальнені в книзі “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і сприяли виділенню двох великих розділів економікс –
мікроекономіки та макроекономіки. Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини: політична економія, мікроекономіка та
макроекономіка.
У другій половині XX століття відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності
національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підвищення ступеню відкритості національних господарств набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Утворюється єдиний глобальний економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро – та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії – міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро – та макрорівнях.
Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов’язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об’єктивних умов, так і від суб’єктивних рішень окремих індивідів. Тому ще від початку ХХ століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорією граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів можна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічністю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають
“еклектиками”. До них відносять А. Маршалла, М.І. Тугана-Барановського, П.
Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до “синтезу” різних напрямів економічної думки.
Поміж вченими тривають дискусії щодо того, які проблеми повинні бути віднесені до тих чи інших розділів науки. Наприклад, проблема безробіття традиційно вважалася макроекономічною, але в своїй основі вона має діяльність окремих підприємств, тобто починається на мікрорівні. Серед вчених відсутня також єдність і щодо послідовності вивчення розділів. Деякі автори зарубіжних підручників “Економікс” віддають перевагу першочерговому викладенню макроекономічних проблем, інші – мікроекономічних. Однак дослідження механізмів функціонування народного господарства в цілому вимагає знання поведінки окремих його елементів, їх взаємодії, особливостей функціонування окремих ринків і галузей. Автори, які починають з макроекономіки, вдаються до постійних екскурсів у мікроекономіку. Тому логічно починати власне з мікроекономіки, яка акцентує свою увагу на поясненні поведінки окремих учасників ринкового господарства.
Навчальними планами підготовки фахівців з економіки і підприємництва передбачено наступну послідовність вивчення фундаментальних економічних дисциплін:
•політична економія – досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо;
•мікроекономіка – вивчає явища і процеси на рівні первинних
елементів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фірма, монополія, галузь;
•макроекономіка – узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл,
безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики. Отже, спираючись на знання основних категорій політекономії, ми
починаємо вивчати мікроекономіку.
1.2. Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки
Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.
Спочатку розглянемо, що являє собою мікроекономічний суб’єкт.
Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні. Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями.
За способом одержання доходів виділяються, наприклад, такі суб’єкти як наймані робітники, фермери, підприємці, менеджери, вкладники коштів у банк, а також банк, товарна біржа, міністерство фінансів тощо. Ці суб’єкти є сукупністю фізичних та юридичних осіб. За рухом товарів розрізняють таких суб’єктів як покупець, продавець, виробник, споживач. За організацією економічної діяльності – інвестор, підприємство, посередник.
Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє, найчастіше – як продавець робочої сили, а в мікроекономічній термінології – фактору “праця”. Доходи споживача, його смаки та уподобання, його рішення відносно набору товарів у споживчому кошику формують попит, який певним чином впливає на ринкову ціну та обсяги виробництва фірм.
Терміном “фірма” об’єднують різних суб’єктів. Так називають і велику корпорацію, і дрібне фермерське господарство. Фірма може бути одночасно виробником товарів, їх продавцем, споживачем ресурсів, їх покупцем, власником, інвестором. В кожному з проявів фірму розглядають окремо. Аналогами терміну “фірма” є терміни “компанія”, “підприємство”, але останній вживають для характеристики фірми як виробника продукції.
Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і
реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.
Досліджуючи поведінку мікроекономічних суб’єктів, вчені узагальнюють принципи вибору товарів споживачем, виводять правила використання ресурсів фірмою, вивчають фактори, що впливають на ціни, обсяги купівлі та продажу товарів, найму робочої сили, з’ясовують сильні та слабкі сторони ринкового механізму, відстежують можливості та наслідки його регулювання з боку держави.
Поведінка мікроекономічного суб’єкта розглядається як динамічне явище, яке зазнає впливів різних сил. Вона повсякчас змінюється. Досліджуючи нескінченно малі зміни поведінки, вчені визначають оптимальні кількісні характеристики вибору обсягів споживання чи виробництва.
Чимало рішень, які приймає окремий індивід, впливають не лише на його становище, але й на становище інших людей та їх рішення. У переважній більшості випадків люди реалізують свої рішення через взаємодію з іншими людьми, і основною формою цієї взаємодії є ринок. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, як механізм координації їх рішень.
Вивчаючи свій предмет, мікроекономіка спирається на ряд базових понять і припущень, основні з яких розглянемо детальніше.
1.3.Основні поняття та припущення
До економічної діяльності людей спонукає потреба в споживанні різних благ. “Благо” – поняття більш широке, ніж поняття “товари і послуги”. Товари і послуги можна одержати лише шляхом купівлі – продажу, у той час як споживання блага не завжди пов’язане з обміном.
Блага бувають індивідуальними, які привласнюються кожним, хто може заплатити за певну їх кількість, а також суспільними, які використовуються лише колективно, а споживачі прямо не сплачують за користування ними (наприклад, збройні сили, міліція, маяки, світлофори). Блага також поділяються на природні або вільні та економічні.
З економічними благами пов’язане фундаментальне припущення про обмеженість або рідкісність ресурсів. Необмежені природні ресурси, такі як сонячне тепло, повітря, вода в ріках та морях, доступні для всіх і не мають цінності. Обмежені ресурси мають цінність, вони купуються і продаються, тому і називаються економічними. Основна суперечність у суспільстві – це суперечність між обмеженістю ресурсів і необмеженістю людських потреб. Тут мова йдеться про абсолютну потребу як бажання людини. Задоволення однієї потреби викликає іншу потребу, вищу. Але внаслідок обмеженості ресурсів перед кожним індивідом
постає проблему вибору: щоб одержати потрібне благо, людина змушена відмовитись від іншого блага.
Вибір – це компроміс, на який кожен індивід змушений йти, щоб при обмежених можливостях задовольнити якомога більше потреб. Щоб зробити найкращий вибір, треба знати цінність втрачених можливостей. У зв’язку з цим в мікроекономіці широко застосовується поняття альтернативної вартості або альтернативної цінності. У загальному розумінні альтернативна вартість – це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо. Вона вимірюється переважно в натуральних одиницях, але пов’язана з ціною блага і його корисністю.
Альтернативна вартість – це кількість одного блага, якою потрібно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. Обмеженість ресурсів і відносні рівні цін змушують суб’єктів змінювати рішення, здійснювати вибір між альтернативними технологіями у виробництві, змінювати набір товарів у споживчому кошику, навіть вибирати спосіб реалізації своїх рішень, враховуючи фактор часу, який вважається одним з найбільш дефіцитних ресурсів.
Економісти звертають увагу на необхідність враховувати альтернативну цінність часу не тільки у процесі виробництва, де економія робочого часу безпосередньо пов’язана з продуктивністю праці, але і в процесі споживання матеріальних благ людиною. Споживання розглядається як вид економічної діяльності, подібної до виробництва. Працюючи, людина може заробити за годину певну суму грошей. Витрачаючи годину на вибір споживчого кошика і на саме споживання, вона втрачає цю суму доходу. Логічно припустити, що чим більшим є годинний заробіток людини, тим більшу альтернативну цінність має година часу, витрачена на споживання. Цим пояснюється відмінність поведінки пенсіонера, який може витрачати час у пошуку більш дешевих товарів або неквапно подорожувати автобусом, від поведінки високооплачуваного менеджера, який віддасть перевагу ресторанам швидкого обслуговування і літакам.
Економісти відзначають також таку тенденцію: чим вищою є в країні продуктивність праці, тим більше громадян цієї країни економлять час, а у слаборозвинених країнах, де низька продуктивність праці, час витрачається дуже недбало, а речі поціновують високо і бережуть. Виникає така логічна суперечність: країна, багата товарами, бідна на час, тому у розвинених країнах такий метушливий стиль життя, і навпаки, бідна країна багата на час, який марнується, тому що альтернативна вартість години відповідає незначній кількості товарів і послуг.
Одним з центральних в мікроекономіці є поняття “ефективність”. У загальному розумінні ефективність – це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Оскільки в економіці взаємодіють багато різноманітних суб’єктів і ринків, то досягнення ефективності кожного виду діяльності пов’язане з розподілом ресурсів і
способами їх використання. У той же час, коли всі суб’єкти досягають ефективності, має місце загальна ефективність всієї ринкової системи. Поняття загальної ефективності пов’язане з відсутністю розтрати ресурсів, з повним їх використанням у найкращий спосіб. Найбільш ефективним щодо розподілу обмежених ресурсів вважається конкурентний ринок, оскільки він забезпечує перелив ресурсів до тих суб’єктів, які використовують їх найбільш раціонально.
Поняття економічної ефективності пов’язане не лише з припущенням обмеженості ресурсів, але й ще з одним фундаментальним припущенням –
спадної віддачі факторів виробництва, яке трактується багатьма економістами як закон спадної продуктивності. Суть його в тому, що з нарощуванням використання певних ресурсів за умов незмінності деяких інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Дія цього закону обмежує використання окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Іншим проявом закону спадної віддачі є
закон зростаючих альтернативних витрат.
Фундаментальним в мікроекономіці є також припущення щодо раціональності поведінки суб’єктів. Раціональна поведінка суб’єкта в сучасному розумінні означає, що мета його діяльності – одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Це стосується як виробництва, так і споживання. Купуючи різноманітні блага, споживач прагне зробити такий вибір, який дозволить йому одержати максимум корисності; фірма в процесі виробництва намагається максимізувати суму прибутку за певний період, інвестор бажає найбільшої віддачі від капітальних вкладень. Ще А. Сміт висунув ідею “економічної людини”, припустивши, що головний спонукальний мотив діяльності індивіда – його власний егоїстичний інтерес. Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію “витрати – вигоди” і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.
Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок – найважливіше поняття мікроекономіки. Він розглядається як важливий суспільний інститут, який регулює всю діяльність суб’єктів. Саме його “невидима рука”, за образним висловом А. Сміта, скеровує приватний економічний інтерес індивідів до досягнення суспільних цілей. Поняття “ринок” визначають по різному: як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб’єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами.
Ринок існує багато тисячоліть. За цей час людство досягло величезних успіхів у пізнанні і використанні законів природи, в розвитку техніки і технології, але не змогло вигадати нічого більш досконалого в організації економічної діяльності, ніж ринок. Спроби деяких країн організувати взаємодію багатьох мільйонів людей з єдиного центру за допомогою лише директивного централізованого планування закінчились невдачею.
Ринок також не є ідеальним регулятором економіки. В сучасному суспільстві виникає чимало проблем, які він самостійно вирішити не може. Неспроможність ринку, яка виникла в процесі еволюції господарської діяльності, зумовлює необхідність державного втручання в економіку. Воно сприяє ефективності і більш справедливому розподілу національного багатства. Але в переважній більшості ситуацій споживачі і фірми, приймаючи свої рішення щодо купівлі і продажу, орієнтуються лише на ринкові ціни, які надають їм інформацію про вигідність тих чи інших рішень.
Ринкові ціни є тими специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів. Розрізняють ціни в абсолютному вираженні (номінальні) і відносні (порівняльні) ціни. За допомогою відносних цін визначають зміну ціни одного товару відносно цін на інші. Ціни є головним засобом передачі інформації в ринковій економіці. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.
Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми. Вони незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Існують рівні можливості для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування. Найважливішою умовою, що забезпечує прозорість ринкових відносин, є конкуренція. Завдяки їй „невидима рука” ринку визначає ту економічну поведінку всіх господарюючих суб’єктів, яка зрештою забезпечує економічну ефективність і максимізацію вигоди для всіх і кожного. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.
У реальному житті споживачам і фірмам доводиться діяти у надзвичайно різноманітних ринкових ситуаціях, і досконально дослідити кожну з них неможливо. Тому в економічній теорії виділяють кілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої (чистої чи вільної) конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.
Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будьяких інституцій – державних чи недержавних.
Ідеальний характер, тобто певна умовність моделі досконалої конкуренції відзначався ще класичною школою. Так, А. Сміт припускав, що продавці можуть домовитись про ціни на товари, Дж. С. Мілль аналізував наслідки монопольного володіння товаром, А. Курно побудував першу в історії науки модель максимізації прибутку монополістом. Проте вплив монополії на економіку тих часів був настільки несуттєвим, що дозволяв цілком абстрагуватися від нього. Неокласики, зокрема А. Маршалл та Ф. Еджворт, розглядали відхилення від досконалої конкуренції як виняток, але відзначали
негативний вплив монополії на конкуренцію і ціноутворення, небезпеку знищення механізмів саморегулювання. У 20-30 рр. в межах неокласичного напрямку в зв’язку зі зміною умов функціонування ринкової економіки розпочинається перегляд класичної ринкової концепції, поширюються дослідження реальних ринків, які все більше набувають рис недосконалої
конкуренції. Теоретичні досягнення П. Сраффи, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна,
Й. Шумпетера, П. Семюелсона склали основу сучасних уявлень про конкурентну економіку за умов монополізації виробництва.
Недосконало конкурентними є ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Ця особливість змінює поведінку фірм і розподіл ресурсів. Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія (монопсонія), олігополія (олігопсонія), монополістична конкуренція.
Не всі ринкові структури можна спостерігати в реальному житті, Так, ринок досконалої конкуренції, який ніким не регулюється, і чиста монополія, за якої все виробництво певного виду продукції зосереджується на одній єдиній фірмі, – це крайні випадки полярних ринкових структур. У практиці господарювання лише деякі галузі наближено нагадують їх. Тому досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими
структурами.
Найбільш поширеними в сучасній практиці господарювання країн світу є олігополія та монополістична конкуренція. Їх відносять до реальних ринкових структур.
Проте в мікроекономічному аналізі увагу зосереджують на дослідженні саме ідеальних структур. Реальні структури надзвичайно складні, вони зазнають впливу багатьох факторів, обмежень, суб’єктивних впливів, невизначеності і змін. Тому ці структури дуже важко піддаються науковим дослідженням. Введення в модель значного числа змінних дуже ускладнює її побудову. Ідеальні ринкові структури представляють собою прості ситуації. Фактично – це наукові абстракції, в яких не приймають до уваги багатьох ускладнюючих і затьмарюючих картину моментів, суперечливих впливів. Абстрагування дозволяє провести науковий аналіз в чистому вигляді, виявити певні закономірності поведінки господарюючих суб’єктів, що поглиблює розуміння реальних процесів, які спостерігаються в житті.
1.4. Загальні та специфічні методи мікроекономічних досліджень
Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод являє собою сукупність взаємопов’язаних загальних
та специфічних методів.
До загальних методів відносяться такі як спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Дуже важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. Факти дають доволі хаотичну інформацію. З метою її впорядкування використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Мікроекономіка використовує статистичні дані, які публікуються урядом та окремими фірмами за тривалий період часу.
Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Таким чином формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу. Наприклад, коли вивчають поведінку фірми як виробника, то не зважають на такі її функції, як організаційна, соціально-економічна та інші, а досліджують лише виробничу функцію. Економічний аналіз дозволяє вивести певні логічні передбачення щодо поведінки споживачів чи фірм.
Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення “за інших рівних умов”. Це припущення забезпечує “чистоту” аналізу. В реальному житті на розвиток будь-якого процесу впливають численні фактори, які діють одночасно і в різних напрямках. Завдання аналізу – виділити один фактор і відслідкувати його вплив за інших незмінних умов, а потім проаналізувати вплив іншого фактору. Такий прийом дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. Проте слід застерегти, що припущення “за інших рівних умов” може спричинити помилку, якщо непоміченим виявиться головний фактор, який, власне, і визначає провідну тенденцію.
Дослідник також повинен прийняти до уваги правило: “що є вірним для частини, не завжди справджується для цілого”. Не можна застосовувати висновки, одержані для окремого суб’єкта, до їх сукупності чи всього суспільства. Це може призвести до так званої “помилки композиції”. Наприклад, якщо один фермер виростить великий урожай, то він збільшить своє багатство. Це цілком правильне твердження, однак, не можна застосовувати до всіх фермерів. Адже якщо врожайність підвищиться у всіх фермерських господарствах, то величина доходу кожного з них може скоротитися внаслідок збільшення сукупного пропонування і зниження ринкових цін на сільськогосподарську продукцію.
В аналізі важливо також уникати логічної помилки “post hoc” (“неминуче”, “після цього, отже, внаслідок цього”). Це помилка причини і наслідку. Вона може виникнути, якщо, не врахувавши всіх важливих факторів, вважати, що коли подія А передувала події Б, то саме подія А спричинила подію Б. Наприклад, уряд знизив ставки оподаткування, після чого податкові надходження до бюджету почали зростати. На цій підставі не
можна робити висновок, що зниження ставок оподаткування завжди призводить до збільшення податкових надходжень. Потрібно зважати й на інші обставини. Зростання суми податкових надходжень могло статись через те, що в цей час економіка перебувала у фазі піднесення, доходи населення зросли, розширилась база оподаткування. Наведені приклади показують важливість всебічного аналізу при вивченні економічних ситуацій.
.В економічних дослідженнях також можуть проводитись експерименти, але вони не такі поширені, як у фізиці чи інших природничих науках, і не завжди бажані, тому що негативні наслідки експерименту можуть мати вплив на багатьох людей.
До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Перші спроби граничного аналізу в економічній теорії були зроблені в середині XIX століття французьким вченим А.Курно, німецькими вченими Й.Тюненом та Г.Госсеном, а в 70-х роках XIX століття цей метод інтенсивно розроблявся представниками математичної школи В.Джевонсом (Англія), Л.Вальрасом (Франція) і В.Парето (Італія). Як правило, всі фактори, за винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. У такий спосіб досліджуються зв’язки між змінними величинами певної економічної структури. Граничний аналіз складає основу моделювання поведінки споживача і виробника, ринкового попиту і пропонування.
Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. Вона досить далека від реального життя, оскільки не відображає всього різноманіття впливів. Разом з тим, вона розкриває сутність певної економічної реальності в цілому. Наприклад, модель поведінки споживача дозволяє охарактеризувати чинники, які впливають на вибір споживачем тієї чи іншої кількості благ, їх комбінації в споживчому кошику, що важливо для прогнозування сукупного ринкового попиту на те чи інше благо.
Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. Точка рівноваги відіграє особливу роль в мікроекономіці. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов. Щоправда, точка рівноваги не завжди може бути ефективною. Так, фірма може перебувати у стані рівноваги і бути