THEATRICA _postranichno_

ДРАМА ГАНГСТЕРСЬКА

Специфіка постановочної практики ученого театру стосувалася здебільшого особливостей візуального рішення спектаклів. У виставах використовува-

лись тривимірні декорації, в яких живописний задник зображав Ідеальне місто. З 1513 р. в постановках ученого театру з’являються також архітектурні декорації (вистава «Каландрія» Бернардо Довіцці, кардинала Бібієни).

На початку 1530 х з’являються теларії (від слова tela — тканина)­ — тригранні призми, призначені для зміни оформлення.

У 1539 р. в оформленні ученого театру з’являється сценічний апарат «сонце» — скляна куля, заповнена водою й освітлена смолоскипами; інтенсивність його «випромінювання» змінювали за допомогою дзеркал і екранів.

Вистави вченого театру здійснювалися, зокрема, в Олімпійському театрі (Віченце, неподалік від Венеції), зведеному за принципом «зірки»: він мав циркуль-

ну форму з орхестрою в центрі, від якої тягнулись «промені» п’яти вулиць.

Учену трагедію виконували актори, які декламували текст стоячи на котурнах; значну роль у виставі було відведено хору.

Найвідоміші теоретичні праці творців ученого театру: «Сім книг про архітектуру» (1545) С. Серліо, «Чотири діалоги про сценічні видовища» (1565–1566)

Л. де Соммі, «Про драматичну поезію і сценічні постановки» (1598) А. Індженьєрі, а також праці Дж. Вазарі, який і сам був постановником вистав.

Учений театр висуває посаду режисера (капокоміко чи капокомічі — директор сцени); ці обов’язки в різних виставах виконували Леонардо да Вінчі, Бальтассаре Кастільйоне, Анджелло Індженьєрі, Бернардо Буонталенті, Леоне де Соммі та ін.

В англійському театрі словосполученнями вчений театр і вчена драма позна-

чають придворні розваги, в яких імітувалися ранні форми театру.

ДРАМА ГАНГСТЕРСЬКА (італ. banditti drama; англ. gangster play) — у ХХ ст. — п’єси на сюжети з життя гангстерів.

ДРАМА ГАРНО СКРОЄНА (фр. piècebienfaite; англ. well madeplay; нім. well made play; ісп. obra bien hecha) — узагальнена назва техніки драми початку ХІХ ст.,

що спиралася на поняття сценічності та призначалась для створення театраль-

ної ілюзії, що підтримує інтерес­ глядача і через це задовольняє його очікування. В основі гарно скроєної п’єси — аристотелівська модель композиції, сформалізована і прилагоджена до вимог п’яти­актної­ драми. В цілому техніка гарно скроєної п’єси відповідала завданням буржуазного театру. Найяскравіший її вияв представлено у творчості Е. Скріба, Е. Лабіша та В. Сарду. Теоретичне обґрунтування цієї техніки здійснив Густав Фрайтаг у праці «Техніка драми» (1863). Основні ознаки гарно скроєної драми — поступальність у розвитку мотивів і створення ілюзії.

На думку Патріса Паві, гарно скроєна п’єса є «пародійним вінцем класичної тра-

гедії». ► ДРАМА МІЩАНСЬКА

ДРАМА ГЕРОЇЧНА (англ. heroic drama) — в англійському театрі XVII ст. жанр драматургії, спрямований на оспівування доблесті й кохання (Дж. Драйден

191

► дій-

ДРАМА ГОТИЧНА

та ін.). В основі героїчної драми — конфлікт між любов’ю і честю. Стиль героїчної драми — піднесений і пишномовний. За В. Волькенштейном, героїчна драма —

це різновид драми, в якій герой здійснює подвиг, унаслідок якого гине, однак справа героя перемагає в момент його загибелі; таким чином, герой приносить себе в жертву, не здійснюючи трагічної помилки («Стійкий принц» П. Кальдерона,

«Вільгельм Телль» Ф. Шиллера, «Оптимістична трагедія» Вс. Вишневського).

ство головне й державне, трагедія

ДРАМА ГОТИЧНА (англ. the gothis drama, gothis me­lodra­ma­) — в англійському театрі 1760 х рр. різновид преромантичної драми, що розвинулася з інсценівок готичного роману. Аксесуарами готичної драми були: замки, печери, велетні, закривавлена зброя, завивання вітру, шляхетні лицарі та благородні леді, ченці, кості, черепи, свічки, магічні книги з плямами крові, загадкові голоси, таємничі обітниці, привиди, відьми, рани, вбивства опівночі тощо. П’єси, створені у жанрі

готичної драми, зазвичай обвинувачували в експлуатації забобонів, антипросвітництві та несмаку, що, однак аж ніяк не зменшувало їхньої популярності. Найголовніші твори у жанрі готичної драми: «Таємнича матір» Г. Волпола (1768), «Граф Нарбонський» Р. Джефсона (1781, за «Замком Отранто» Г. Волпола), «Фонтенвільський ліс» та «Італійський чернець» Дж. Боудена (1794), «Альмейда, королева Гра-

надська» С. Лі (1796), «Вампір» Дж. Р. Планше (1820) та ін. ► ДРАМА ПРЕРОМАНТИЧНА

ДРАМА ГУМАНІСТИЧНА (англ. humanis drama; фр. comédie humaine; пол. dramat humanistyczny) — у театрі Відродження — драма, заснована на класичній моделі театру; узагальнена назва ренесансних драм, що постали під впливом гуманістичних ідей. Творцями гуманістичної драми були вчені та літератори, які

прагли відродити античну (здебільшого римську) трагедію (Сенека) і комедію (Теренцій, Плавт). Головні представники гуманістичної драми — Л. Аріосто, Н. Макіавеллі та ін. Особливість гуманістичної драми — залежність від закону трьох єдностей, статичність дії, домінування риторичного стилю тощо. Подальший розвиток

гуманістична драма дістала у шкільному театрі й театрі класицизму. ► ДРАМА ШКІЛЬНА ДРАМА ДЕКАДЕНТСЬКА (від фр. décadence — занепад) — драматургія, якій

притаманні­ занепадницькі настрої, характерні для доби сутінків богів (Ф. Ніцше). Уперше формулу декадансу зафіксовано у літературі XVII–XVIII ст., зокрема, в обговоренні Монтеск’є та Гіббона проблеми «злету й занепаду» Римської імперії. У середині ХІХ ст. термін використовують Г. Флобер і Ф. Ніцше. В останній чверті ХІХ ст. (фр. fin du siècle — кінець століття) у Франції такими настроями позначений напрям, який дістав назву декаданс, для якого характерні культивування

індивідуалізму, вишуканість та містичність, поєднані з еротизмом, аморальністю,

антигромадською поведінкою тощо. У театрі ці настрої представлені ранньою творчістю М. Метерлінка, творами Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Г. Д’Аннунціо, С. Пшиби-

шевського, О. Вайльда та ін. Термін уживається також у ширшому сенсі — для характеристики занепадницьких настроїв у літературі та мистецтві­ будь-якої доби.

192

ДРАМА ДИДАКТИЧНА

ДРАМА ДИДАКТИЧНА (англ. didactic drama, didactic play; нім. Lehrstück; ісп. obra didáctica; фр. pièce didactique) — драматичні твори, орієнтовані на те,

щоб наставляти й повчати публіку (середньовічне мораліте, шкільний театр, по­ літичний театр, педагогічний театр). Певною мірою дидактика притаманна також реалістичній драматургії ХІХ ст., що намагалася перетворити театр на школу

чи кафедру. Загалом дидактичні твори ілюструють певну моральну, філософську

або політичну тезу. ► ДРАМА ЕПІЧНА, ДРАМА РЕЛІГІЙНА, ДРАМА ПОЛІТИЧНА

ДРАМА ДИСКУСІЯ (англ. discussion play) — жанрове визначення, що його за­ пропо­нував­ Бернард Шоу для драми Г. Ібсена «Ляльковий дім» («Нора», 1879).

«До певного моменту, — писав Шоу, — в останній дії “Ляльковий дім” — це п’єса, яку можна перетворити на найбанальнішу французьку драму, викресливши лише деякі з реплік і замінивши знамениту останню сцену щасливим сентиментальним кінцем… Але саме в цьому місці останнього акту героїня абсолютно несподівано

для мудрагелів перериває свою емоційну гру і оголошує: “Нам треба сісти й обговорити усе, що відбулося між нами”. Завдяки цьому новому драматургічному прийому, цій, як сказали б музиканти, додатковій новій частині, “Ляльковий дім” і підкорив Європу і заснував нову школу драматичного мистецтва»­.

Шоу вважав цю п’єсу першим зразком драми дискусії, в якій перевага надаєть-

ся дискусії, а не характерам і драматичній дії.

Борис Алперс визначив жанр ібсенівських творів як «індивідуалістичну драму з притаманним їй прийомом ізоляції окремої особи, з апофеозом героя одинака, який протиставляється своєму оточенню». ► ДРАМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА

ДРАМА ДІАЛЕКТИЧНА (нім. dialektische Dramatik, англ. dialectical drama) — термін, що його увів Бертольт Брехт наприкінці 1920 х для характеристики творів, які спираються на принципи діалектики. «Діалектична драматургія, — писав Брехт, — почала зі спроб переважно формальних, а не змістовних. Вона уникала

психології, індивідів, а стани перетворювала на процеси, роблячи це у підкрес-

лено епічній формі. Видатнi людські типи, якi зображувались на сценi якомога більш очужено, якомога більш об’єктивно (так, щоб не було змоги співпереживати з ними), мусили виявлятися лише стосовно інших образiв… Вимагалося щонайменше змінити функцію театру як суспільної установи». ► ДРАМА ЕПІЧНА

ДРАМА ДІАЛЕКТНА, ДІАЛЕКТАЛЬНА (англ. dialect play) — в англомовному театрі — п’єса з великою кількістю характерних ролей, виконавці яких мусять імі-

тувати місцеві діалекти або іноземну мову. В італійському театрі діалектальна п’єса — це твір, який виконується місцевим діалектом. Відповідно, театр, який ви-

ставляє твори місцевим діалектом, називається діалектальним.

ДРАМА ДІЄВА (англ. acting play, acting drama) — в англомовному­ театрі

п’єса, в якій закладені можливості для дієвої видовищної постановки. На відміну від драми для читання, — це драматичний твір, створений для постановки

на сцені. ► ДРАМА ГАРНО СКРОЄНА, ДРАМА ДЛЯ ЧИТАННЯ

193

ДРАМА ДЛЯ ЧИТАННЯ

ДРАМА ДЛЯ ЧИТАННЯ (фр. pièce a lire; англ. closet drama; нім. Lesedrama; ісп. obra para leer) — літературний твір у формі діалогу персонажів, розрахований

на читача або виконавця, який виконує твір зі сцени, — читця.

ДРАМА ДОКУМЕНТАЛЬНА (англ. documentary drama) — жанр, який здобув популярність на початку 1960 х рр. у творчості європейських драматургів («Ді-

знання» П. Вайса, 1965; «Далі… Далі… Далі?», «Сині коні на червоній траві» та ін. М. Шатрова) і режисерів («US» Пітера Брука, 1969; вистави Даріо Фо). Документальна драма успадкувала досвід історичної та політичної драми. Вперше документи використовуються в театрі 1790 х рр., під час Французької революції. Спалах інтересу­ до документа спостерігається в театрі факту 1920–1930 х рр.,

зокрема, в агітпроп театрі та виставах політичного театру. Широко застосовував прийоми документального театру Е. Піскатор, який здійснив у Британії вистави «Війна і мир» за Л. Толстим (1955), «Вся королівська рать» Р. П. Воррена, «Американська трагедія» Т. Драйзера та ін. У цей період «його ідеалом, — пише Дж. Л. Стайн, — був розповідний театр, який би нагадував китайську усну книгу», адже «для документального театру Піскатора властиві шум і рух — часто акторам доводилося перекрикувати гуркіт рухомих механізмів», і «тому він розробив стиль деперсоналізованої вистави, називаючи її об’єктивною акторською грою»,

використовуючи прийоми театру Кабукі.

Спираючись на документи, документальний театр нерідко будує свої вистави у вигляді розслідувань чи судових процесів, під час яких виносяться моральні вироки окремим історичним постатям, класам, народам. Інколи форма документального театру пов’язана з ліричною сповіддю автора (наприклад, «Милий брехун» Дж. Кілті, «Після гріхопадіння» А. Міллера).

Втіленням подібної моделі є документальний театр італійського режисера Даріо Фо (спочатку «Нуова сцена», а пізніше «Ла Комуне»), орієнтований на зв’язок

із революційним робітничим рухом, демократизацію та розширення соціального

складу публіки, а також на фінансову незалежність від держави й глядача.

Театр Даріо Фо орієнтований на документальне відображення дійсності, взаємодію з глядачем, засвоєння традицій різних художніх культур. Об’єктом показу є політична дійсність,­ а тематика творів обмежується боротьбою робітничого класу та демократичного фронту. Джерела відображення — періодика, стенограми

судових засідань, інтерв’ю з політичним діячами, розповіді очевидців чи особисті

документи — листи та щоденники. Фіксація на документальному відображенні

політичної дійсності потребує нових способів її відтворення, аналогічних методам

газетної періодики: інформативності, оперативності, хронікальності. Взаємодія театру з публікою сприяє формуванню глядачів як співучасників вистави. Техніка

включення спирається на прийоми емоційного шокінгу, що вихоплюють глядача

зі стану пасивності; цей ефект посилюється за рахунок концепції театрального

простору, котра передбачає безпосередній прямий контакт з публікою.

194

ДРАМА ДОЛІ

В англійському театрі термін документальна драма (театр) використовується також у вузькому значенні — як синонім living newspaper — живої газети. ► ДРАМА

АГІТАЦІЙНО ПРОПАГАНДИСТСЬКА, ДРАМА ДИДАКТИЧНА

ДРАМА ДОЛІ (англ. fate drama) — за визначенням Леся Курбаса, «драма долі — наша “Безталанна” — це не мелодрама, через те, що в мелодрамі заплута-

на ситуація, з якої персонажеві важко вибиратись, а він все таки вибирається. Тут момент особливої загостреної сценічної ситуації і розрахунок на почуття через контрастування — чорне і біле. І тут драма “Безталанна” — для того щоб викликати сльози з приводу нещасної дівчини, що потрапила в такі обставини,— але вона не мусила туди потрапити, все так підстроєно,­ щоб викликати жаль у гля-

дача <…> Наша “Безталанна” — драма долі в чистому розумінні. Там, правда, забарвлення побуту, і весь центр лежить у нещасній долі певного персонажа».

Інколи термін уживається стосовно трагедії долі (нім. Schicksalstragödie, Schick­ salstragödien) — поширеного в німецькому театрі XVІІІ ст. різновиду мелодрами, ознаки якої простежуються у п’єсах драматургів «Бурі й натиску», Я. Ленца, Ф. Клінгера та ін. Розквіт жанру припадає на початок XІX ст. В основі жанру — ідея долі, що керує життям людини. Особливості жанру — в заплутаному сюжеті, героїв якого переслідують містичні, фатальні, таємничі передчуття; дію в цілому

характеризує швидка зміна картин, батальні сцени характери-маски. ► гамартія,

ДРАМА ПРЕРОМАНТИЧНА, трагедія антична

драма духовна — шкільна драма з біблійним або агіографічним сюжетом, «з виразно схоластичним характером, де місце живих осіб заступають звичайно алегоричні фігури, а місце драматичної акції — довгі декламації або хоральні

канти» (І. Франко). ► ДРАМА РЕЛІГІЙНА, ДРАМА ШКІЛЬНА

ДРАМА ЕПІЗОДНА (англ. episodic play, нім. Schubladenstück; ісп. comedia de folla; фр. comédie аtiroir) — п’єса, що складається з окремих самостійних епі­зодів,­

сукупність яких утворює художнє ціле. Драматургія цього типу заперечує прин-

цип єдності дії («Надокучливі» Ж. Б. Мольєра, п’єси Б. Брехта, Вс. Вишневського,

К.Треньова, М. Погодіна). ► ДРАМА КІНЕМАТОГРАФІЧНА

ДРАМА ескейпістська [ЕСКАПІСТСЬКА] (англ. escape play, escape dra­

ma, від escape — втекти, врятуватися) — у ХІХ–ХХ ст. — драматургія, що пропагує втечу від життя та його актуальних проблем у світ ілюзій.

ДРАМА ЖАХІВ (англ. horror play) — п’єса, в якій демонструються тортури, кровопролиття та інші жахи. Елементи жанру представлені у драмах Сенеки, поста-

новках середньовічних містерій, гіньйолі тощо. У білоруському театрі XVIII ст. —

різновид шкільної драми, змістом якої було жахливе покарання грішника. Драми жахів демонструвалися зазвичай на масляну. Відомою є драма жахів, де розпо-

відалося про те, як на бал до графа Фригійського з’явилися демони і покарали

його за блюзнірство (1735) та ін. ► драма готична, ДРАМА КРИВАВА, ДРАМА МАСЛЯНА, драма

преромантична, ДРАМА РЕЛІГІЙНА, ДРАМА ШКІЛЬНА

195

► іНТЕРМЕДІЯ, ТАФЕЛСПЕЛ, ТЕАТР БЕНКЕТНИЙ

ДРАМА З КЛЮЧЕМ

ДРАМА З КЛЮЧЕМ (фр. drame а clef; англ. play with a key) — у французькому театрі XVII ст. — п’єси, ситуації та дійові особи яких у прихованій формі натякають

на реальних осіб і реальні події. Для розуміння прихованого змісту глядач мусить мати ключ — певні знання про осіб і події, що робить п’єсу прозорою. У річищі цієї традиції писав кардинал Ришельє, чиєю трагедією «Маріям» 14 січня 1641 р.

в Парижі відкрився театр «Пале Кардиналь». П’єсу оприлюднено за підписом письменника Демаре де Сен Сорлена, і в ній прозоро натякалося на стосунки королеви Анни Австрійської з герцогом Бекінгемом. Невдовзі, завдяки впливові Ришельє, подібні видовища увійшли в традмицію французького театру. Подібні вистави здійснювалися під патронатом мадам Франсуази де Ментенон, завдяки клопотанню якої 1686 р. в містечку Сен Луї Сен Сір, що поблизу Парижа, було створено перший у Західній Європі Інститут шляхетних дівчат.

ДРАМА ЗАСТОЛЬНА (нідерл. Tafelspel) — у Нідерландах XV–XVIII ст. популярна драматична форма, різновид інтерлюдії, що виконувався під час святкових бенкетів.

ДРАМА ЗВИЧАЄВО ПСИХОЛОГІЧНА (пол. dramat obyczajowo psycho­ logiczny) — різновид драми, що спирається на відображення звичаїв і психоло-

гічних мотивів поведінки персонажів. Зазвичай лексема вживається стосовно драматургії Г. Ібсена, А. Чехова, І. Карпенка Карого та ін. ► ДРАМА ПОБУТОВА, ДРАМА

ПОБУТОВО ПСИХОЛОГІЧНА

ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, ЗООДРАМА (англ. zoodrama, animal­ play) — у європейському театрі кінця XVIII ст. — синтетичний, театрально цирковий жанр з участю тварин. Жанр набув популярності тоді, коли два видовищних мистецтва­ — театр

і цирк — ще не було диференційовано: театри могли мати назву театр цирк,

а на арені цирку показувалися театральні вистави. Спершу до сценічної дії вво-

дився собака, а згодом — мавпи, птахи, коні та ін. Участь тварин у п’єсі стала майже необхідним складником мелодрами, що й призвело до появи цілої низки зо­ одрам. Так, у 1730 х рр. великим успіхом користувались вистави Рудольфа Ланга, який виступав у Франкфурті, Аугсбурзі та інших містах Німеччини: його песики Моше і Гансвурст «виконували ролі» Мефістофеля й Фауста. Жанр зоодрами інко-

ли обурював театральних діячів, однак користувався успіхом.

У 1817 році до Ваймара прибув мандрівний комедіант і звернувся до керівника Ваймарського придворного театру Гете з проханням дати йому дозвіл на виступ перед місцевими глядачами в одноактній драмі «Собака Обрі» з участю дресиро-

ваного пуделя. Та прохання комедіанта Гете не вдовольнив і коли той отримав

дозвіл у герцога Ваймарського, ображений Гете змушений був залишити театр.

Вукраїнському театрі зоодрама також дістала поширення («[у Харкові 1840 х —

О.К.] балаганы со зверинцами, восковыми фигурами, вольтижерами, акробатами

и другими фокусами приезжих артистов для детей и простолюдинов — марио-

нетки, собачьи комедии, панорамы и проч.» — М. Черняєв). ► ДРАМА ВЕРХОВА

196

► ДРАМА ДИСКУСІЯ, ДРАМА НА ТЕЗУ, П’ЄСА ДИСКУСІЯ, П’ЄCа ПРОБЛЕМНА, КОМЕДІЯ ІДЕЙ

ДРАМА ІДЕЙ

ДРАМА ІДЕЙ (нім. Ideendrama; англ. drama of ideas) — різновид драми, в якій обговорююься актуальні проблеми громадського життя: роль жінки в суспільстві,

класові конфлікти, проблеми моралі тощо. Г. Товстоногов вважав, що в цих творах відбувається «зіткнення не характерів, а позицій» («Натан Мудрий» Г. Лессінга, «Іфігенія» Й. Гете, твори Г. Ібсена, Б. Шоу та ін.). Інколи вживається синонім дра­

ма інтелектуальна. На відміну від драми на тезу, котра пропонує розв’язання проблеми (зазвичай у межах чинних конвенцій), драма ідей лише порушує питання.

ДРАМА ІСТОРИЧНА (фр. drame historique; англ. drama historical; нім. historisches

Drama; Geschichtsdrama) — у театрі кінця XVIII ст. — жанр драматургії, предметом дослідження якого є історія. Жанр сформувався у творчості Ф. Шиллера та Й. Гете. Наближені до цього жанру українські шкільні драми «Милость Божія, Україну от неудобносимих обид лядських чрез Богдана Зіновія Хмельницького, преславного войськ Запорозьких гетьмана, свободившая, і дарованная єму над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толиких єго щедрот пам’ять репрезентованная­ в школах Кієвських 1728 літа» і «Владимер» Т. Прокоповича.

Деякі­ дослідники (Тері Ходгсон та ін.) небезпідставно вважають першою історич­ ною драмою світового репертуару «Персів» Есхіла (472 до н. е.). Іван Франко вважав,­ що «“Богдан Хмельницький” д. Старицького був, мабуть, чи не першою укр[аїнською] історичною драмою, якій удалося вибороти доступ на сцену». І. Нечуй Левицький писав: «Чим повинна бути історична драма? Історична дра-

ма не повинна бути намальованням тільки правдивого історичного життя. <…> Для того єсть у нас наука історії. <…> Театральна сцена не мусить бути тільки

ігрищем, де актори будуть в особах і в костюмах представляти які небудь істо-

ричні школярські учебники та вчені історичні розправи. <…> Драматичні осо-

би історичної драми не повинні бути тільки такими, якими вони обмальовуються в учених історичних системах <…>. Класична школа штучності тим не має тепер жадної ваги, що вона стоїть за мертву, хоча й чудову минувшість». ► ДРАМА АРТИС-

ТИЧНА, ДРАМА ДОКУМЕНТАЛЬНА

ДРАМА КАМЕРНА (англ. chamber drama, chamber play) — драматичний твір,

призначений для виконання у камерному просторі, без декорацій і костюмів, для обмеженої аудиторії. Термін утворено за аналогією до камерної музики (chamber music) і застосовувався на початку ХХ ст. до п’єс А. Стріндберга. ► театр інтимний ДРАМА КАНІКУЛЯРНА — у шкільному театрі — різновид драми, що готувала-

ся до літніх вакацій (кінця навчального року). Теми й сюжети пов’язані з навчаль-

ним процесом, уславленнями фундаторів навчальних закладів, ювілеями тощо, проте головним змістом видовищ було оспівування знань і вченості як запоруки

найвищої почесті навіть для простого смертного. ► театр шкільний ДРАМА КІНЕМАТОГРАФІЧНА — у 1920 х рр. — термін щодо драматургії

спрощеної епізодної (монтажної) побудови. ► ДРАМА ЕПІЗОДНА, ТЕАТР ЕПІЧНИЙ

197

ДРАМА КІННА

ДРАМА КІННА ► ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, театр тварин

ДРАМА КЛАСИЧНА (англ. classic drama) — у вузькому значенні — антична­

драматургія (драматургія XVII ст. називається псевдокласичною, або класицистичною, класицистською). У ширшому значенні — драматичні твори, визнані

за взірцеві. «Класична драма, — зазначав Лесь Курбас, — реалістична через те, що класика визнає, що зовнішній світ досконалий».

драма книжна — в українському театрі ХІХ ст. — драма для читання. ► ДРА-

МА ДЛЯ ЧИТАННЯ, театр читця

драма кОЛЕКТИВНА, П’ЄСА КОЛЕКТИВНА — у театрі XVIII ст. — назва,

що її використовував Карло Гольдоні на позначення жанру своїх п’єс, у яких усі ролі рівноцінні і немає другорядних персонажів.

ДРАМА КОСМІЧНА (англ. Cosmic Drama) — у театрі середньовіччя — назва­ п’єс, приурочених до свята Тіла Господнього (Corpus Christi) і в яких було представлено всесвітню історію від Створення Світу до Страшного Суду включно. ►

ДРАМА РЕЛІГІЙНА, містерія релігійна середньовічна, театр релігійний

ДРАМА КОСТЮМОВА, ДРАМА КОСТЮМОВАНА (пол. dramat kostiumowy, англ. cos­tume­ play, costume comedy) — в англійському театрі XVIII ст. — вираз

щодо драматургії Р. Шерідана та інших драматургів, постановки творів яких вимагали аристократичних костюмів. У ХІХ ст. — вистава, герої якої вбрані в екзотичні історичні костюми. В українському театрі термін відомо з ХІХ ст. (І. Франко).

► ДРАМА ІСТОРИЧНА, хроніка

ДРАМА КРИВАВА [СЕНЕКІАНСЬКА, ТРАГЕДІЯ КРИВАВА, МЕЛОДРАМА КРИВА­­ ВА, (англ. drama of blood, tragedy of blood, Senecean drama) — в англійському теат­рі доби­ Відродження — різновид трагедії, яка, наслідуючи твори Сенеки, досягала психологічного впливу шляхом зображення жахів і кривавих злочинів. Кривава драма — це переважно трагедія помсти («Іспанська трагедія» Т. Кіда, «Мальтійський єврей» К. Марло, «Тит Андронік» В. Шекспіра). Жанр користувався популяр-

ністю й упродовж наступних століть, особливо на англійській сцені. У 1669 р. в ан-

глійському примірнику обробки «Поліевкта» Корнеля у трупі Фельтена містяться такі ремарки: «Двох персів християн вішають на хрестах посеред палаючого вогнища… Один із солдатів підходить до розіп’ятого і б’є його списом у серце. Той трохи мучиться і помирає. При цьому вбивають й інших християн — одного камінням, іншого саджають на палю. Після того, як кат піднімає відрубану голову,

колоду прибирають, кати залишають сцену, а трупи залишаються лежати на сцені для огляду, без голів, у калюжі крові. Спускаються з неба під звуки барабана чорні

духи із запаленими смолоскипами. Дух Поліевкта з’являється, тримаючи в руках власну відрубану голову, щоб глядачі добре бачили, як ворушиться його закри-

вавлена шия. ► театр ЄЛИЗАВЕТИНСЬКий

ДРАМА КУРТУАЗНА (фр. courtoіs, від court — двір, чемний) — термін щодо іспанської драми золотого віку, епохи бароко (Кальдерон). На відміну від свого по-

198

ДРАМА КУХОННОЇ МИЙКИ

передника, театру коралю, куртуазний теа­тр здійснював вистави у закритому приміщенні, використовуючи штучне освітлення. Це був театр переважно візу-

альний, постановочний. ► театр бароко

ДРАМА КУХОННОЇ МИЙКИ (англ. kitchen sink drama) — в Англії 1950 х — протестна драматургія, присвячена робітничому класові. Термін походить від назви

п’єси Арнольда Вескера «Кухня» і застосовується до драматургії розгніваних, сер­ дитих молодих людей (Дж. Осборн, А. Вескер, Дж. Арден, Ш. Ділені), творам яких притаманні ознаки натуралізму. ► театр НАТУРАЛІСТИЧНий

драма латинська — в європейському театрі Відродження — твір, написа-

ний латиною або за взірцями­ давньоримських комедій. ► драма вЧЕНа, ДРАМА ШКІЛЬ-

НА, комедія вчена, театр шкільний

драма лЕГЕНДА, П’ЄСА ЛЕГЕНДА (нім. Legendenspiel) — у німецькому теа-

трі — синонім­ до міраклю (Mirakelspiel). ►ДРАМААГІОГРАФІЧНА,ДРАМАЧУДЕС,ДРАМАШКІЛЬНА

ДРАМА ЛІРИЧНА — поняття на позначення міжродових жанрових утворень початку ХХ ст. (твори А. Чехова, «Патетична соната» М. Куліша, «Варшавська ме-

лодія» Л. Зоріна та ін.).

ДРАМА ЛІТЕРАТУРНА (англ. literary drama) — драматичний твір, який має літературні чесноти, однак не відповідає вимогам сцени; синоніми — драма для чи­ тання (англ. closet drama), літературний театр (англ. literary theatre), розмовна драма (англ. spoken drama).

ДРАМА ЛІТУРГІЙНА (фр. drame lіturgіque; англ. lіturgіcal drama; нім. geіstlіsches Spіel; ісп. drama lіturgіco, пол. dramat liturgiczny) — сучасний термін на позначення інсценівок епізодів Євангелія як складників церковної служби (літургії) в като-

лицькій церкві Х–ХІІ ст. Після заборони у XIII ст. показу літургійної драми у храмі

драма вийшла на вулицю і трансформувалася у напівлітургійну драму. ► ДРАМА

ВЕЛИКОДНЯ, ДРАМА РЕЛІГІЙНА

ДРАМА ЛЮДОВА (пол. dramat ludowy) — в українському та польському театрі ХІХ ст. — народна драма («Відьма». Українська людова драма у 5 діях з прологом.

Фабула позичена з криміналу уголовного, народних повирій і обичаїв. К. Ванчен-

ко, 1896). ► ДРАМА НАРОДНА, театр народний

ДРАМА ЛОКАЛЬНА, МІСЦЕВА (нім. Localstück; анл.local play) — у Відні кінця

XVIII ст. — п’єса, написана місцевим діалектом; інколи в цьому значенні вживається термін народна драма (нім. Volkstück, Volksspiele). ► ДРАМА діалектна, драма НАРОДНА,

ДРАМА ФОЛЬКЛОРНА

ДРАМА МАНЬЄРИСТСЬКА (англ. mannerist drama) — в англійській драматургії

XVI–XVII ст. — стиль драматургії, що розвинувся під впливом метафізичної поезії.

ДРАМА МАСЛЯНА [МАСНИЧНА], ГРА МАСЛЯНА­ [МАСНИЧНА] (англ. shrovetide play, нім. Fastnachtspiele) — у шкільному театрі — різновид драми, що виконувалася на Масляну. Її героєм був грішник — п’яничка, вбивця чи тиран на троні. Упродовж дії він міг перетворитися на праведника, однак частіше такі твори де-

199

► ДРАМА ШКІЛЬНА

ДРАМА МАШИННА

монстрували його остаточне падіння і спілкування із силами Пекла. У традиції жанру у ХVIII ст. численні версії про Фауста і Дон Жуана.

драма маШИННА (фр. pièce а machine; англ. machine play, machine drama) — у театрі XVII–XVIII ст. — мелодрама, опера чи будь-який інший твір, розрахований на використання сценічних ефектів: машин, пристроїв тощо. У французькому театрі жанр пов’язаний із творчістю сценографа Дж. Тореллі, постановками «Андромеди» Корнеля, «Амфітріона» Мольєра та ін.

ДРАМА МИСТЕЦЬКА — визначення С. Чернецького для драми, позбавленої утилітарних мотивів. Чернецький писав: «Нову­ епоху в історії українського театру — епоху мистецької української драми — почав Іван Котляревський своєю “Наталкою Полтавкою” та “Москалем чарівником”». ► ДРАМА АРТИСТИЧНА

ДРАМА МІНІМАЛІСТСЬКА (фр. drama mіnіmal; англ. mіnіmalіst drama; нім. Mі­ nіmaldrama; ісп. drama minіmo) — з 1950 х — драматургія, що мі­німізує засоби виразності,­ немовби прагнучи довести, що головне слід шукати в онтологічно не-

вимовному (С. Беккет). Витоки мінімалістської драми — в експериментах футуристів (синтези) і дадаїстів (наддрама), у традиції драми мовчання (М. Метерлінк)

ітеатру мовчання (Ж. Ж. Бернар), у мінімалістському танцю (М. Каннігем) та ін.

ДРАМА МІЩАНСЬКА, ДРАМА БУРЖУАЗНА, ДРАМА СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ, ДРА-

МА СЛІЗНА, ТРАГЕДІЯ МІЩАНСЬКА [ДОМАШНЯ] (фр. drame bourgeoіs; англ. bour­ geoіs drama; нім. Bürgerlіsches Drama, Schauspiel; пол. dramat mieszczanski; ісп. dra­ ma burgues; інші назви: драма сімейна, мелодрама,­ трагедія домашня;­ фр. tragedіe domestіque; англ. domestic tragedy; пол. tragedia domowa; нім. Trauerspіel —

досл. сумна, траурна п’єса, або Bürgerliches Trauerspіel — бюргерська сумна драма; Familienkatastrophe — трагедія сімейна, трагікомедія, драма слізна; пол. drama placzliwe; англ. weeping comedy) — у театрі другої половини XVIII ст. — проміжний або змішаний жанр, який посідає середнє місце між трагедією та комедією (в одному з російських джерел XVIII ст. зазначено: «Драма <…> значит всякаго рода

театральное действие, и для того называются печальныя комедии, не принадлежащия ни к истинной комедии, ни к трагедии общим сим названием»).

У XVIII–ХІХ ст., термін драма вживався щодо тих сценічних творів, які не спираються на закон трьох єдностей.

Перші міщанські драми — «Лондонський купець, або Історія Джоржа Барнауелла» (1731) Дж. Лілло, «Позашлюбний син» Дені Дідро (1756). Ці твори написано в часи, позначені змінами в жанровій структурі драматургії. Якщо в естетиці класицизму вважалося, що існує лише два основних жанри (високий — траге­

дія і низький — комедія), то відтепер з’явився ще один основний жанр — драма.

Міщанська драма сформувалась у боротьбі з аристократичною ідеологією­ і виражала інтереси третього стану, отже й нового замовника. Подальшого розви-

тку міщанська драма дістала у творчості Е. Мура в Англії, Л. Мерсьє у Франції, Г. Лессінга, А. Коцебу та Я. Ленца, Й. Гете («Клавіго», «Стелла» і навіть лінія Фауста

200