THEATRICA _postranichno_

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

лися «жахливі» мелодрами з багатьма злочинами. На сценах бульварних театрів («Гете», «Амбiгю», «Фюнамбюль» та ін.) розiгрувалися вистави, присвячені авантю-

рам і сентиментальним подвигам: мелодрами, пантомiми, феєрiї, акробатичнi видовища, комедiї й арлекiнади. Бульварною, відповідно, називалася драматургія, що обслуговувала інтереси подібних театрів. У 1860 р. за наказом префекта буль-

вар Тампль разом з усіма його театрами було зруйновано. Однак доба бульварного театру на цьому не скінчилася, адже бульварна п’єса — це лише результат еволюцiї гарно скроєної п’єси, мелодрами та міщанської драми, загальною ознакою яких є мiцна драматична структура і конформістська фабула: така п’єса лоскоче нерви­ глядача, але ніколи не порушує громадського спокою і завжди залишається

приємною. Зазвичай це домашня трагiкомедiя, побудована на любовному трикутнику. Театр бульварів — це, користуючись висловом Патріса Паві, «ненав’язливий агітпроп задоволених життям людей». Провідними представниками бульварної драматургії ХІХ ст. були Ежен Лабіш і Людовік Галеві. ► ДРАМА МІЩАНСЬКА

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ [ВОСКРЕСНА, ПАСХАЛЬНА, ПАСІЙНА], ПАСІЇ, ПАСІОН, ПАСІЯ, СТРАСТІ (англ. Passion play, Easter play; нім. Passionsspiel, Osterspiel, від лат. Pas­ sio — Страсті; пол. Gra Wielka­nocna,­ Gra Pasyjna) — середньовічна релігійна драма, присвячена подіям Великоднього тижня.

Святкування Великодня (Воскресіння Господнього) у перших християн обме­ жува­лося­ повною вечірньою Службою Божою з Господньою трапезою наприкінці. Передував Великодневі Страсний тиждень, який мусив нагадати про Христові Страсті, що починалися його в’їздом до Єрусалима. На спомин про цю подію у ІV ст. в Єрусалимі упроваджено свято Входу Господнього до Єрусалима, що й донині відзначається в останню неділю перед Великоднем. Пополудні християни збиралися на Оливній горі на Службу Божу, а увечері входили до Єрусалима із пальмовими та оливковими гілками і, вітаючи Христа, кидали йому їх під

ноги (у слов’янських країнах — вербові гілки, звідки й назва Вербна неділя).

Наприкінці VІІІ ст. у пальмовій процесії з’явилися театральні елементи: «роль» Христа, який їхав верхи на віслюкові, виконував єпископ. У західній церкві свято дістало назву Пальмової неділі (Ludus Palmarum).

Особливістю літургійної відправи Страсного четверга був обряд омовіння ніг, який уже у V ст. входив до відправ посвячення. Під час цього обряду архієрей обмиває ноги дванадцятьом ієреям; Папа Римський — кардиналам, а монарх або

члени королівської родини — біднякам. Іншими елементами літургійної відправи були особливим чином оформлене зберігання Євхаристії для причастя на літургії Страсної п’ятниці — у святому гробі, і пов’язане з цим поклоніння Євхарис-

тії, а також обрядове знімання покровів із престолів.

На початку V ст. у Страсну п’ятницю християни в Єрусалимі збиралися вдосвіта, щоб вклонитися хрестові, в обід — на Службу Божу Слова. Обряд поклоніння

святому хрестові розвинувся там, де були частинки хреста, тобто у Римі, де Папа

181

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

переносив частинки хреста із Латеранської церкви «Святого Хреста в Єрусалимі». Ця Служба завершувалася урочистою молитвою.

УVІІІ ст. літургію Страсної п’ятниці перейняла франкська Церква, і відправа

зпричастям розвинулася до mіssa praesanctіfіcatorumu. У німецькомовному середовищі сформувалася відправа з драматичними елементами — «чин Воскресіння», що складався з піднесення зображення Воскресіння, під час якого зі «святого гробу», як знак наслідування мироносиць (vіsіtatіo sepulchrі), виймали хрест або святі дари. Зі звичаїв Квітної неділі чи з обряду посвячення церков у пізньому

середньовіччі ввійшов до відправи обряд Tollіteportas — як відображення перемоги, яку Ісус здобув над дияволом при сходженні до Пекла.

На початку ІХ ст. Великодня процесія із ченців, дворян і «змішаного люду» (mіxtus populus) послідовно обходила три святилища, а подальше розширення літургійного співу й доповнення його тропами, тобто новими неканонічними

текстами, дало поштовх для появи у Х ст. теат­ральних­ елементів — уперше їх застосував творець Великоднього тропу Туотіло­.

З антифонів (співочих діалогів півхору) постав діалогізований переказ євангельського сюжету (тропи), присвячений похованню й Воскресінню Христа (дослідники висловлюють припущення, що саме від слова тропи походить назва trobador — трубадур, тобто той, хто винаходить тропи).

З переказу євангельського сюжету походить і перша Великодня гра — сцена

трьох Марій, що прийшли до Гробу Господнього. Ролі Ісуса й основ­них апостолів виконували священнослужителі, а для інших ролей наймалися комедіанти та мандрівні актори — clerіcі vagantes. Десь у XІV ст. для визначення цих обрядових дійств з’являються відповідні назви: Великодні ігри (лат. Ludus paschalіs; нім. Osterspіel, ігри Страстей Господніх), Пасії (Passіo, Раssіоn — Страсті, Страждання), Ordo (лат., священні тексти, священнодійства) та ін.

В одному з перших відомих Великодніх тропів сцена Воскресіння виконувалася таким чином. Між трьома Маріями — Марією Магдалиною, Марією Саломеєю

й Марією Клеоповою, матір’ю Якова, — та ангелами, що їх зустрічали, відбувався

діалог: «Кого ви шукаєте в могилі, християни?» — «Ісуса­ з Назарета, розп’ятого на хресті, небесні ангели». — «Його тут нема, Він воскрес, несіть благу вість, що Він устав із труни». Ця сцена вже потребувала певної партитури, жести якої черпалися з найдавнішого церковного ритуалу, що мав чіткий і жорстко визначений ряд алегоричних дій, відомих ще з VІІІ ст.: поклоніння хрестові (Adoratіo crucіs) у Страсну п’ятницю; положення хреста (Deposіtіo crucіs, відомо з ІX ст.); підняття хреста (Elevatіo crucіs); наступного після Великодня дня (що символізувало годину

Воскресіння) й відвідання жінками мироносицями Труни Христової (Vіsіtatіo).

Від Х ст. відомі й звернені до виконавців Великодніх ігор режисерські вказівки, що визначали особливості їхнього виконання. Серед співу та промов з розміщеної під вівтарем домовини виймали хрест, покладений туди у велику п’ятницю,

182

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

ісвященик, убраний ангелом, у білому хітоні та з золотим сяєвом над головою, повідомляв про Воскресіння Христа, звертаючись до двох жінок — Божої Матері

йМарії Яковлевої, яких уособлювали двоє молодих священиків у жіночих плащах.

Умонастирському статуті «Regularіs concordіa monachorum» кінця Х ст. наведено сценарій Великодньої гри, що її інколи називають літургійною драмою: «Щоб

урочисто відсвяткувати положення в труну нашого Спасителя й кріпити віру неосвіченого простолюду й неофітів, ми й вирішили дотримуватися похвального звичаю деяких церковників. У частині вівтаря, де є отвір, має бути поміщено труну, завішену фіранкою. Повинні вийти двоє дияконів, тримаючи накритий саваном хрест, і понести його зі співом антифонів, доки не підійдуть до місця труни

йне покладуть хрест, так, неначе це було б тіло Добродія нашого, яке вони ховають. У цьому місці святий хрест повинен залишатися до самої ночі Воскресіння. У день святої Пасхи, перед ранковою службою, нехай церковні служителі піднімуть хрест, щоб помістити його в належне місце. Під час третього читання нехай четверо братів уберуться; один, убравшись в альбу, неначе для іншої служби, піде непомітно до труни й тихо сяде з пальмовою гілкою в руці. Під час співу третього антифону нехай троє, що залишилися, одягнені в ризи, з кадильницями прямують до труни, удаючи, ніби шукають щось. Це відбувається в наслідування ангела,

що сидить на камені, і жінкам, що прийшли натерти тіло Ісуса миром [освяченою обрядом мироваріння ароматною олією. — О. К.]. Коли ж той, що сидить, побачить, як до нього наближаються троє, неначе збилися зі шляху й шукають щось, нехай він почне спів тихим і ніжним голосом: ”Кого ви шукаєте?” Коли він проспіває, нехай троє разом в унісон відповідають: ”Ісуса Назарянина”, а він їм: ”Його немає тут; Він повстав, як раніш пророчив. Ідіть, повідомте, що Він повстав із труни”. По тому нехай вони звернуться до хору зі словами: ”Алілуя, Господь повстав!” Потім нехай ангел, який сидів, неначе назад їх кличучи, проспіває антифон: ”Прийдіть і подивіться місце…” При цих словах нехай він встане та зніме пелену та по-

каже їм місце, де немає хреста, але залишилася завіса, в яку загорнуто було хрест.

Ті, побачивши місце, покладуть туди свої кадильниці, візьмуть полотнища й покажуть його священикам, неначе вказуючи на ту обставину, що Господь воскрес,

ібільше не загортатимуть у завісу. Нехай потім проспівають антифон ”Воскрес Господь із труни” і покладуть завісу на престол. По закінченні антифону головний священик, радіючи разом з усіма, що Цар наш, перемігши смерть, воскрес, затяг-

не ”Тебе, Боже, хвалимо”. По закінченні нехай калатає дзвін».

Дія однієї з Великодніх ігор — «Наречений, або Діви мудрі й діви нерозумні», —

що виконувалася близько 1100 го р., спиралася на євангельську притчу. Розпо-

чиналося дійство з латинської проповіді (євангельський текст, покладений на вірші), після чого виконувалося дійство, написане латиною з невеличкими вставка-

ми на провансальському діалекті. Проповідник урочисто оголошував пришестя «жениха» — Христа, і мудрі діви готувалися до його зустрічі зі світильниками. Не-

183

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

розумні ж діви не встигали підготувати своїх світильників. На прохання нерозумних дів допомогти їм мудрі діви відповідали порадою мерщій просити продавців:

«Нехай дадуть вам, лінивим, олії в лампади ваші». Але й продавці відмовляли нерозумним дівам і казали: «Милі дами, не слід вам тут бути. Ви просите світла — ми не можемо дати його вам; шукайте того, хто зможе дати вам світло». З’являвся

Христос і виголошував латиною: «Вам віщаю, Вас не знаю; Згасло ваше світло. Хто ним знехтував, Тому на мій поріг Ходу нема». Потім провансальською мовою до-

давав: «Йдіть, скорботні, йдіть, нещасні. Навіки приречені ви на муки: До Пекла вас зараз поведуть». Далі йшла латинська ремарка: «Нехай чорти схоплять або ки-

нуть в Пекло», — після чого з’являлися чорти і забирали нерозумних дів до Пекла. В іншому варіанті дійство починалося із закликів жінок: «Де Христос, Господь мій і син всевишній? Ходімо, подивимося на гріб!», на що Ангел охоронець біля гроба відповідав: «Того, кого ви шукаєте, тут нема…» Утім, гра так само завершу-

валася чортівнею й пророками юдейськими.

З обрядової церковної книги XІV ст. відомо «Плач трьох Марій» («Planctus Ma­ rіae et alіarum»), ремарки якого свідчать про особливості виконання храмових дійств. «Марія Магдалина (тут вона повертається до чоловіків, простягнувши

до них руки): О брати! (тут до жінок) і сестри! Де моя надія? (тут вона б’є себе в груди). Де моя розрада? (тут вона піднімає обидві руки) Де порятунок? (тут, опустивши голову, вона кидається до ніг Ісуса). О пане мій! (тут обидві Марії встають і простягають руки до Марії й Христа). Отче… і т. д. Марія старша (тут вона вказує на Марію Магдалину): О Маріє Магдалино (тут вона вказує на Христа), сина мого найсолодша ученице (тут вона цілує Магдалину й обіймає її обома руками).

Оплакуй скорботно разом зі мною (тут вона показує на Христа) смерть мого найсолодшого сина (тут вона вказує на Магдалину) і смерть твого вчителя (тут вона вказує на Христа), смерть того (тут вона вказує на Магдалину), хто так тебе любив

(указує на Магдалину), хто тебе звільнив (тут вона звільняє свої руки й роняє їх)

від усіх твоїх гріхів (тут вона обіймає й цілує Магдалину, як у перший раз, закінчує вірш), найсолодша Магдалино! Марія Магдалина (тут вона вітає Марію обома руками): Мати Ісу­са розп’ятого (тут вона витирає сльози), разом з тобою я буду оплакувати смерть Ісуса…»

Незважаючи на те, що Великодні ігри розігрувалися латиною, вони все ж по-

ширилися у Х ст. на більшій частині християнської Європи і сприяли подальшій театралізації служби.

Назва літургійна драма в ті часи ще не вживалася; вона з’явилась, очевидно,

не раніше від XVІІІ ст. Натомість вживаються слова Mіnіsterіum, Offіcіum, Offіcіa, Myste­rіum,­ Sacramentum, Ludі, Ludі Paschalіs, Spіel та ін. З плином часу Великодні

ігри ускладнилися, костюми виконавців стали цікавішими, з’явилися докладні

режисерські інструкції з точними вказівками щодо тексту й рухів, урізноманітни-

лися технічні пристрої (блоки для «вознесіння», люки і т. ін.), і збільшилась видо-

184

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

вищність вистав, а кліриків, що виконували ігри, дедалі частіше почали називати

нашими трагіками (tragіcus noster).

На цій стадії розвитку Великодні ігри вступають у конфлікт із загальним характером літургії, що провокує 1210 р. указ Папи Інокентія ІІІ, яким показ Великодніх ігор у церквах забороняється, після чого гра виходить на profandum (місце поза

храмом, паперть, церковний ґанок), і цей перехідний жанр згодом дістає назву

напівлітургійної драми.

Зазвичай напівлітургійні драми розпочиналися з процесії, що прямувала за місто, неначе повторюючи шлях Ісуса на Голготу. Спочатку вона містила сцени зради, суду й страти, однак поступово обросла подробицями. Тут з’явилися персонажі, про яких у Біблії не було й згадки (торговець запашною маззю; сцена, в якій юдеї виконували пісні в присутності Пилата й сперечалися із солдатами

стосовно платні за їхню працю й ціни на миро; Марія Магдалина співала пісню, яку сучасний німецький дослідник порівняв із шансоном: «Торгаш, подай рум’яна ці, я ними щічки нарум’яню, щоб хлопця заманити, інакше врода моя зів’яне!»).

Упролозі до однієї з німецьких Великодніх ігор двоє ангелів викладали зміст гри: «Хочемо вам в образах представити, як смерть піти змусив Господній Син

Ісус Христос, який у жертву вам життя приніс своє, як Він воскрес, коли прийшла пора. Дивіться ж хоч до ранку!»

Під час виконання вистави група юдеїв сперечалася, чи не накличе на них неприємності історія з розп’ятим Христом. За їхні гроші Пилат виставляв біля труни Ісуса охоронців, які, одержавши свої гроші, хвалькувато заявляли, що той, хто насмілиться підійти до труни, змушений буде мірятися силами з гігантами. Однак

підходили ангели, торкалися охоронців і ті засинали. Христос уставав із труни,

йшов до брами Пекла, щоб урятувати полонені душі і, побачивши, що вони за-

мкнені, перетворював засув у друзки. Ангели проводжали душі до Раю.

Усцені Воскресіння спочатку лунав страшний гуркіт, ніби землетрус, потім Ісус уставав із могили й виголошував такі рядки: «І в Пекло хочу спуститися, звільнити Адама з Євою й усіх, кого люблю, хто був для радості народжений, але Люципером

уПекло відправлений». Біля брами Пекла Ісус співав: «Брами Пекла хочу Я злама-

ти й душам усім волю дати. Я альфа й омега, хай буде всім відомо, хто опинився

уцій безодні. Я перший і останній, Я єсмь пророк Давид! Про це засвідчує мій вид». Коли охоронці прокидалися і знаходили труну порожньою, вони накидалися

на юдеїв і розпочиналася бійка. Коли ж торговець мазями рекламував свій товар

і шукав собі помічника, йому на очі потрапляв простак Рубін, який, не соромля-

чись, брався товкти в ступці всілякі трави й пропонував різні мазі: бабам — для омолодження, молодичкам — для повернення цнотливості: «Беру я комашиний

жир і бичачої крові доливаю, від мухи мозок додаю й трохи дзенькоту від дзвонів».

Тоді з’являлися три Марії і, виконавши пісню, купували мазь, за яку «медикус»

вимагав чималі гроші.

185

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

І знову розігрувалася комічна сценка з участю ме­дикуса, його дружини й слуги Рубіна: дружина сварила чоловіка за те, що він дешево продає безцінні мазі

(їй не вистачає грошей на нову сукню), але чоловікові набридало слухати дружину, він бив її і лягав спати. Тоді до жінки підкрадався Рубін і підмовляв її тікати ра-

зом із ним. В іншій сцені Рубін звертався до публіки: «Дивіться, старі ви матраци, та відкривайте гаманці. Дивіться, дохлі карасі, доки чорт дупу вам не відкусив».

В українському театрі важливою подією для поширення пасійних драм, на думку В. Рєзанова, став київський собор 1629 р. митрополита Йова Борецького, який «запровадив до церковної відправи пасії <…> це було явне наслідування католицькій літургійній страсній (пасійній) драмі».

До драм Великоднього циклу В. Рєзанов відносив такі твори: «Дійство на страсті Христові списане», «Царство Натури Людської…», «Свобода от віков вожделен-

ная…», «Мудрость Предвічная…», «Торжество Естества Человеческого…», «Тра­ гедо­ комедія» Сильвестра Ляскоронського, «Властотворній образ человеколюбія Божія» Митрофана Довгалевського, «Образ страстей міра сего» і Великодню драму без заголовка. Але все це не були чисті пасійні драми, адже, за висновком дослідниці українського театру Л. Софронової, Великодня п’єса надто легко «пе-

ретворюється на панегірик, а панегірик сплітається з кульмінаційною точкою Великодньої драми».

З початку XVІІ ст. відомо анонімну Великодню драму «Слово про збурення Пек­ ла» («Слово о збуренії Пекла, єгда Христос, од мертвих вставши, Пекло збурив»), жанрова природа якої сьогодні недостатньо зрозуміла, адже дослідники вислов­ люють різні припущення щодо можливих умов виконання цього твору. Одні пов’язують його з традицією шкільної драми, інші — з народним театром. Невеличкий за обсягом уривок анонімного твору зазвичай друкується як Великодня пасійна драма, позаяк мотив Сходження Христа до Пекла в ній запозичено з апокрифічного «Никодимового євангелія», віднесеного до заборонених книг ще Ні-

кейським собором 325 р. Проте починаючи з ХІІІ ст. мотив сходження Христа

до Пекла пов’язується в західній літургійній практиці з Великоднім циклом, Великодньою всенічною і обрядом Tolliteportas як відображенням Христової перемоги над Дияволом при сходженні його до Пекла. Німецьку містерію про сходження Христа до Пекла датовано 1464 роком; твір насичено постановочними ефектами — приміром, від помаху руки Христа падали засуви і відмикалися замки.

У1630 р. вчитель львівської братської школи Андрій Скульський видрукував пасійну декламацію «Вірші з трагодіи ”Христос Пасхон”» Григорія Богослова —

переробку написаної у Візантії у ХІ–ХІІ ст. трагедії, своєрідного зліпку трагедій Еврипіда, Есхіла («Прометей», «Агамемнон»), Лікофрона, а також Євангелій та апокрифів. Основні події драми — смерть Ісуса та його Воскресіння.

У1631 р. у Львові було видано «Розмышляннє о муці Христа, спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа. Віршами напысаный

186

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

през многогрішного инока Йоаникіа Волковича, проповідника слова Божого, и в Львові при церкви братской Успеніа Пречистыя Дівы Маріа, през отрочат

отпровованыи. Там же за благословенієм ero милости преподобнійшого отца Кир Петра Могилы, воєводича земль молдавских, великого архімандрита кієвопечерского до друку поданым року от рождества Христова 1631». Прикметно, що твір

цей присвячено «Побожному и благовірному мужу, пану Гаврієлю Марковичу Ланкгишу, славному купцу и мещанину лвовскому, добродієви своєму ласкаво-

му». «Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашого» починаються зі звернення Душі побожної І (у виконанні Георгієвича), потім з’являються Душа побожная 2 (Ланкгиш), Душа побожная 3 (Буневскій), Милость Божіа, Милосердіє Божіє, Ангел, одинадцятеро отроків, Розум, Пам’ять, Воля, Звитязство, Тріумф, Крест, Копіє, Вісники. Причому у творі є чимало ремарок («крест кочет в руки

взяти», «того ж кочет», «тримаєт крест моцно в рука», «всі три крест цілуют» та ін.). 1670 роком атрибутується одна з найдавніших пам’яток української драматургії, яку зазвичай відносять то до містерій, то до мораліте, хоча сам автор у тексті

твору вживає слово traiediia. Йдеться про анонімний «Dialogus de Passione Christi» («Діалог про страждання Христові»), що його розшукав і видав Іван Франко.

У1674 р. видрукувано «Вірші на Воскресеніє Христово» Лазаря Барановича, десь у ті самі роки — «Стихи на Страсти Господни» Димитрія Туптала та «Вірши на Воскресеніє Христово» Петра Поповича Гученського. Ці вірші створено в жан-

рі декламації, що передбачало їх виконання.

1685 р., очевидно, написана анонімна пасійна драма «Дійство на страсті Христові списане», темою якої є боротьба Богині ворожнечі Ерінніс з Любов’ю. Твір виконували студенти колегіуму в трапезній церкві Києво Братського монастиря

уВеликодню п’ятницю перед настінними образами страстей Христових. Пролог твору, вважає Ростислав Пилипчук, «дає підстави порівнювати його, як і всю дра-

му, з тим місцем у літописі Самійла Величка, де йдеться про раздвоенія, ізмене-

нія <…> междоусобія с кровопролитіем”».

Великодня містерія «Царство натуры людской прелестію разоренное, благода-

тію же Христа паки составленное и венчанное смутным же действом в Киевских Афинах <…> от благородных российских мледенцов извещенное…» (1698) відома лише за уривком, у якому йдеться про створення людини, її гріхопадіння і вигнання з Раю, а також про вихід юдеїв з єгипетської неволі. Дійовими особами виступають алегоричні постаті, які борються за Натуру Людську, — Всемогуща Сила, Віра, Надежда, Милость і ангели, а з другого боку — Люципер та його слуги: Злость,

Прелесть, Гордость, Смерть. Події відбуваються на небі, на землі, в Раю й у Пеклі.

У1703 р. створено Великодню драму «Мудрость Предвічная,­ во едемском душу разумную ветрограді наздавшая, самоизвольні же в плін Ада восхищенную от по-

гибели вічной ко первому рая блаженству Любві Божія довлетвореніем возведшая, через благородных Россіи младенцов во училищном коллекгіум Кіево Мо-

187

ДРАМА ВЕРХОВА

гилеанском стихотворным сложеніем 1703 явствовався». Драма починається творенням­ людини та введенням її до Раю, а завершується положенням Христа

угріб, тобто охоплює події Старого і Нового Заповіту. У п’єсі виводиться на сцену

Ворожнеча, яка святкує перемогу над світом і тішиться з приводу роз’єднання між Богом і людською душею. Любов бере на себе муки, щоб примирити душу з Богом.

У1727 році в Білгородському колегіумі виставлено Великодню драму «Благоутробие Божіє», текст якої не зберігся.

1729 року в Києві видано «Трагедо комедію» єромонаха Сильвестра Ляскоронського, джерелом якої, на думку В. Рєзанова, була п’єса «Царство Натури Людской». Ця драма Великоднього циклу завершувалася алегоричним антиепілогом,

уякому демонструвалась картина «Орел монарший перунами побиває льва». Виступав Орфей з гуслями, і хор співав, вихваляючи можновладців («князь з потентами»). Цей антиепілог, на думку В. Рєзанова, був відгуком панегіричних дійств, що їх виконували єзуїти. Твір Ляскоронського начебто написаний на Страсті Христові або Великдень, однак виставлявся в день Петра й Павла, тобто в день іменин царя Петра, на що вказують чотири сцени в другому акті, присвячені цим апостолам, — хоча ці сцени не мають органічного зв’язку з усім змістом твору. Крім того, автор вивів «монаршого орла», що «громами побиває льва» (Персію),

і таким чином надав драмі панегіричного забарвлення.

1746 року, ймовірно, створено ледь не останній твір шкільного театру в Україні — Великодню драму «Воскресеніє мертвих» тридцятирічного викладача Києво Могилянської академії Юрія (Георгія) Кониського. ► ДРАМА ЛІТУРГІЙНА

ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА КІННА, ГІПОДРАМА (англ. equestrian drama, hypo­

drama) — у театрі XVIII ст. — кінна драма, різновид зоологічної драми (зоодра­

ми); синтетичний, театрально цирковий жанр з участю коней. Жанр сформувався

увидовищах Андре Дюкро, постановника кінних вистав («Битва під Ватерлоо», де при світлі смолоскипів і місяця зображувалися бої кінноти і піхоти; міста, що палають; розстріл шотландців; утеча Наполеона та ін.).

Серед перших зразків жанру у США — драма «Мазепа, або Дикий кінь Тата-

рії» Джона Говарда Пейна (1791–1852), першого американського виконавця ролі Гамлета, популярного драматурга й поета. У п’єсі Мазепу виведено як татарського шляхтича, якого тяжко покарано за якусь інтригу: його прив’язали до спини дикого коня, якого пустили степом. Наступною гіподрамою на цю саму тему була

п’єса­ «Мазепа, або Дикий кінь Татарії» Г. М. Мілнера, яку вперше виставлено 1833 р. в «Амфітеатрі» Астлея. 7 червня 1861 р. роль Мазепи у виставі за п’єсою Мілнера виконала Ада Ісаакс Менкен; одягнена в легкий шовковий костюм тілес-

ного кольору, що облягав її фігуру і створював враження наготи; акторка мала

шалений успіх і з цією виставою гастролювала по багатьох містах США, а також

уЛондоні й Парижі. У Парижі вона показувала виставу впродовж ста вечо-

рів; останнього вечора на спектаклі були присутні Наполеон ІІІ, грецький король,

188

ДРАМА ВИРОБНИЧА

герцог Единбурзький, англійський принц та ін. Велику кількість мазеппадрам виставляли й інші акторки в Америці. Наприкінці XІX ст. в серії «Ефіопська драма»

видрукувано п’єсу «Мазепа», дійовими особами якої були афроамериканці. Інший різновид гіподрами в 1880 х рр. створив Вільям Коді, на прізвисько Бу-

фало Білл; він організував шоу «Видовища Дикого Заходу», з яким понад тридцять років гастролював світом.

У1890 х рр. в Росії, в цирку Е. Труцці здійснювалися постановки гіподрам (цир-

кових пантомім) за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба».

У1930 х рр. постановку гіподрами «Кармелюк» на арені Київ­ського цирку здій-

снив Гнат Юра. ► балет кінний, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, театр тварин

ДРАМА ВИРОБНИЧА — в СРСР наприкінці 1920 х — на початку 1930 х рр. — драматичний жанр, в основу якого покладено виробничий конфлікт. На відміну від драматургії експресіонізму, для якої характерне протистояння людини та машинізованого світу, у виробничій драмі пропагувалася індустріалізація й оспіву-

валася велич соціалістичного будівництва­.

Яків Мамонтов у праці «Основні компоненти драми» писав про виробничу драму: «В цих п’єсах драматурги намагалися відобразити наші великі соціалістичні виробництва, наші індустріальні досягнення: виводили силу людей, заповнювали десятки сторінок виробничими нарадами. А кінець кінцем виходило так, що в п’єсі багато людей, багато виробничих розмов, ще більше метушні і галасу

іжодного значного образу».

Устатті «Виробнича драма» (1932) Борис Алперс, спираючись на приклади по-

становок п’єс М. Погодіна, писав: «П’єси загуркотіли на сцені залізом і сталлю, запалали мартенівськими печами, заклубилися пилом новобудов. І водночас з цією об-

становкою хлинула на сцену армія будівників і виробничників. Індустріальні робіт-

ники в прозодязі, вуглекопи в брезентових куртках <…> Проте п’єси цього типу

іпобудовані на їхній основі вистави на сьогодні вичерпали себе. <…> Зазвичай ця схема має такий вигляд. На заводі або на будівництві йде напружена боротьба за виконання плану. У роботі виникає прорив. На ліквідацію прориву мобілізуються всі сили колективу. Але перешкодою стає несвідомість шкідників або куркулів.

На якийсь момент реакційні настрої беруть гору. Завод, фабрика або будівництво

на краю загибелі. В цей час відбувається подія, що розкриває істинний смисл того, що відбувається. Класовий ворог, який ховався по кутках, відкрито виходить на сцену. Вибух шахти, греблі, поламка машини — ці шкідницькі акти відкривають очі відсталій частині робітників на справжню природу їхнього опору. Наступає

перелом і протверезіння. Прорив ліквідується». ► ДРАМА АГІТАЦІЙНО ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДРАМА ВІРШОВАНА (англ. verse drama) — драма, написана у віршованій фор-

мі. Першою віршованою драмою була давньогрецька трагедія, від якої традиція тягнеться й далі, доки у XVI ст. не сформується прозова драма, що в ХІХ ст., під

впливом­ вимог реалізму, стає провідною формою драматургії. У ХХ ст. драматур-

189

ДРАМА ВОСКРЕСНА

ги рідко звертаються до віршованої форми. Інколи вживається синонім віршо­ ваної драми (англ. poetic drama) — драма поетична, який має ширше значен-

ня, адже спирається на уявлення про поетичність і небуденність світу драми.

ДРАМА ВОСКРЕСНА — різновид Великодньої драми, присвяченої, на відміну від пасійної драми, подіям «по Ісусовім розп’яттю і похороненню» (І. Франко). ►

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ, ДРАМА ШКІЛЬНА

ДРАМА ВЧЕНА (англ. eruditedrama, від італ. lacommediaerudita; слово commedia

віталійській мові XV–XVI ст. означало не лише комедію, але й театр, наприклад: commedia erudita, comedia del arte тощо) — італійська драма доби Відродження, сформована на основі академічного театру й орієнтована на відродження тра-

дицій античного, переважно давньоримського театру.

Поштовхом до народження вченої драми було створення у Європі, починаючи з XІІ ст., низки університетів: Болонський університет (1119), Оксфордський (XІІ ст.), Монпельє (1180), Кембриджський (1202), Неапольський (1224), Сієнський (1240), Паризький (Сорбона, 1257), Римський (1303) та ін. Університети зазвичай

мали чотири факультети: вільних мистец­тв, медицини, права та обов’язково — теології. Саме поява університетів сприяла народженню вченого театру та його основного жанру, вченої комедії — італійської комедії інтриги доби Відродження, автори якої обрали за взірець твори Плавта і Теренція.

Першим твором ученого театру в жанрі вченої комедії вважається «Комедія про скриньку» Лудовіко Аріосто. Попередником вченого театру були вистави, що їх здійснив Помпоніо Лето (1427–1497), з ініціативи якого у Римській Академії було створено театр, який нагадував сцену римського театру і був орієнтований на постановку античної драматургії мовою оригіналу — латиною. Відомі, зокрема, постановки «Гіполіта» (за «Федрою» Сенеки), «Пунійця» Плавта та ін. Зіграні

всаду Помпоніо Лето, ці вистави стали приводом для звинувачення господаря

успробі реанімації поганства, що спонукало владу вкинути його до в’язниці. Про-

те не знайшовши в його діях складу злочину, судді дійшли висновку, що в цих виставах «більше гри, аніж справжньої небезпеки».

Починаючи з 1508 р. для потреб вченого театру створюються спеціальні п’єси мовою вольгаре — звичайною італійською мовою, а також новий тип сценічного оформлення: глибинний перспективний планшет сцени, на якому було зведено

перспективні декорації (театр у Феррарі, 1508).

Ужанрі вченої комедії в цей час активно працюють: Б. Довіцці, кардинал Бібі-

єна; Н. Макіавеллі; П. Аретіно; Дж. Бруно; Дж. Триссіно, Дж. Чінтіо, Т. Тассо та ін.

Основними жанрами вченого театру були вчена комедія, вчена трагедія і вчена пастораль. На відміну від академічного театру (театр Помпоніо Лето у римській

Академії), в якому твори давньоримських драматургів виконувалися латиною,

учені комедії написано італійською мовою. На думку багатьох дослідників, жанр

ученої комедії орієнтований радше на читання, ніж на сценічне виконання.

190